Рішення № 72384132, 22.02.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/11379/16-а

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2018 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді – Бенца К.К.,

при секретарі судового засідання – Вереш А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 у порядку провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання дій протиправними щодо невиплати щорічної разової грошової допомоги позивачу до 5 травня в період з 2014 по 2016 р.р. у розмірі, визначеному ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціальною захисту» в редакції від 25.12.1998 року та зобов’язання вчинити певні дії.

Мотивуючи позовні вимоги вказує на те, що позивач ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, є інвалідом війни ІІІ групи ,що підтверджується відповідним посвідченням. Відповідно до норм ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивачу, як інваліду війни ІІІ групи, як учаснику бойових дій передбачено щорічно до 5 травня виплату разової грошової допомоги у розмірі семи мінімальних пенсій за віком. Проте відповідач в порушення вимог цього Закону у 2014 році виплатив позивачу грошову допомогу у розмірі 2020 , 00грн., у 2015 році виплатив грошову допомогу у розмірі 2200,00 грн., у 2016 році виплатив грошову допомогу у розмірі 2310, 00 грн., що не співвідноситься з мінімальною пенсією за віком. Позивач зазначає, що законні права його було обмежено шляхом прийняття окремих положень, визнаних в подальшому Конституційним Судом України неконституційними. Позивач зазначив, що на порушення норм ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» йому за 2014 рік було здійснено виплату цієї допомоги у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 16 квітня 2014 року № 102 «Деякі питання виплати у 2014 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі – постанова № 102), за 2015 рік було здійснено виплату цієї допомоги у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 року № 147, за 2016 рік було здійснено виплату цієї допомоги у розмірі встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 141. На думку позивача , управління праці та соціального захисту населення не правомірно керується вимогами підзаконних нормативних актів, а не вимогами ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який має вищу юридичну силу,оскільки виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при здійсненні нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги позивачу застосуванню підлягать положення ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

З посиланням на викладене, позивач просить суд:

-Відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 2014 -2015 р.р.;

-визнати дії ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ужгородської міської ради щодо невиплати в період з 2014 по 2016 р.р. ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій,інваліду ІІІ групи у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, відповідно до ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції від 25.12.1998 року – неправомірними;

-зобов’язати ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ужгородської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як учаснику бойових дій,інваліду ІІІ групи за період з 2014 по 2016 р.р. в розмірі семи мінімальних пенсій за віком, відповідно до ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції від 25.12.1998 року з урахуванням раніше виплаченої суми, тобто 14 676,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав і просив задовольнити їх в повному обсязі з підстав та мотивів викладених у позові та у відзиві на заперечення , що надійшли через канцелярію суду 05.04.2017 року . В своїх поясненнях посилався на обставини, що викладені в позові та у відзиві на заперечення. В наступне судове засідання після оголошеної перерви не з’явився, хоча був повідомлений про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ужгородської міської ради позов не визнала з підстав викладених у письмових запереченнях від 28.11.2016р. та у додаткових поясненнях до заперечення на адміністративний позов від 16.02.2017 року. Звернула увагу суду на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду в частині визнання протиправними дій відповідача щодо виплати щорічної грошової допомоги до 5 травня. Вважає, що позивач не надав належні докази, які б підтверджували пропущення процессуального строку з поважних причин, а відтак відсутні підстави для його поновлення . Окрім того вважає, що дії відповідача по виплаті позивачу щорічної грошової допомоги до 5 травня в період 2014 – 2016 р.р. здійснено в повному обсязі відповідно до вимог діючого законодавства. Просила суд відмовити в позові. В наступне судове засідання після оголошеної перерви представник не з’явився, хоча був повідомлений про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.

За таких обтавин cправа розглядалася судом відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України.

16.02.2017 року представником відповідача суду подано письмові заперечення на адміністративний позов та додаткові пояснення до заперечення.

05.04.2017 року представником позивача ОСОБА_3 через канцелярію суду подано письмовий відзив на заперечення.

Заслухавши пояснення представника позивача та заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд приходить до наступного висновку.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року внесенні зміни до відповідних Кодексів.

Згідно п. 10 ч. 1 Розділу VІІ Перехідних положень КАС України, із змінами внесеними відповідно до зазначеного Закону, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Із змісту статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльніс-тю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.

Частиною 1статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Провадженняв адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3ст. 3 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаєть-ся на відповідача.

У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 є інвалідом війни ІІІ групи , та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни, що стверджується посвідченням серії Є № 037714 від 26.02.2014 року, посвідчення дійсне до 01.03.2017 року і дійсне на всій території України./а.с.6/

19.09.2016 року уповноважений представник позивача ОСОБА_1– ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ужгородської міської ради із запитом про надання інформації щодо виплати разової грошової допомоги ОСОБА_1 як інваліду ІІІ групи, яка здійснюється щорічно до 5 травня та розміру виплати такої зокрема у 2014,2015 та 2016 роках . ( а.с. 7)

Листом № 44/35.05-05 від 22.09.2016 року ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ужгородської міської ради повідомило представника позивача про те, що ОСОБА_1 було виплачено до 5 травня разову грошову допомогу у 2014 році у розмірі 2020,00 грн., у 2015 році у розмірі 2200,00 грн., у 2016 році у розмірі 2310,00 грн. (а.с.8)

Відповідно до ч.4 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції від 25.12.1998 року), яка відновила свою дію з 22.05.2008 року - з дня прийняття Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008, ( яким визнані такими, що не відповідають Конституції України положення п.20 розділу ІІ ЗУ “Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України” стосовно виплати щорічної разової допомоги) щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України , закони , інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними , втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Водночас, згідно п.1 постанови КМ України № 102 від 16.04.2014р. "Деякі питання виплати у 2014 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" у 2014році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - грошова допомога), здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київсь-кої міської державних адміністрацій (далі - органи соціального захисту населення), які через відділення зв'язку або установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), у таких розмірах: інвалідам війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, ґетто та інших місць примусового тримання, визнаним інваліда-ми від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи – 2575 гривень; II групи - 2250 гривень; III групи - 2020 гривень.

Пунктом 67 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» установлено, що норми і положення, зокрема, статей 12–16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» доповнено пунктом 67 згідно із Законом України від 31 липня 2014 року № 1622-VII «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набрав чинності з 3 серпня 2014 року.

Отже, на час виплати ОСОБА_1 у квітні 2014 року щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII і постанова КМ України № 102 від 16.04.2014р. "Деякі питання виплати у 2014 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань".

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України.

Керуючись принципом верховенства права з та виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2014 році слід застосовувати не постанову КМ України № 102 від 16.04.2014р. , а Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.

За таких обставин суд дійшов висновку, що правовідносини щодо виплати разової грошової допомоги у 2014 році були врегульовані Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII, стаття 13 якого передбачає виплату щорічної разової допомоги) щорічно до 5 травня інвалідам III групи у розмірі сім мінімальних пенсій за віком. Застосування до зазначених правовідносин положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», у редакції, яка на момент здійснення виплат прийнята не була, та постанови КМ України № 102 від 16.04.2014р. , яка суперечить Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» 3551-XII, є помилковим.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку , що позовні вимоги в частині визнання дій відповідача щодо невиплати за 2014 рік ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду ІІІ групи у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, відповідно до ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції від 25.12.1998 року неправомірними та зобов’язання вчинити дії щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду ІІІ групи у розмірі семи мінімальних пенсій за віком є обгрунтованими і підлягають до задоволення.

Що стосується позовних вимог в іншій частині суд приходить до наступного.

Пунктом 63 Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, згідно з яким норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Ця норма Закону № 79-VІІІ нечинною або неконституційною не визнавалась.

Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Згідно п.1 постанови КМ України № 147 від 31.03.2015р. "Деякі питання виплати у 2015 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" у 2015 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - грошова допомога), здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - органи соціального захисту населення), які через відділення зв'язку або установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), у таких розмірах: інвалідам війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, ґетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 2835 гривень; II групи - 2475 гривень; III групи - 2200 гривень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»» з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «;Про жертви нацистських переслідувань» встановлено, що у 2016 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «;Про жертви нацистських переслідувань» здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які через відділення зв'язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), у таких розмірах: 1) інвалідам війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, ґетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 2975 гривень; II групи - 2600 гривень; III групи - 2310 гривень.

Тобто, в даному випадку на період виникнення зазначених спірних правовідносин, які є предметом спору у цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але порізному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни.

Отже, для вирішення спору слід визначити, який із цих законів є пріоритетним та підлягав застосовуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно ст.75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який б регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас, у рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 зазначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною 1 статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині 3 статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

У рішенні Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Отже, у 2015 та 2016 роках у відповідача не було правових підстав для нарахування щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій до 5 травня у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів.

Відтак, розмір нарахованої та виплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2015 , 2016 роки відповідає вимогам законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що за змістом рішення «Великода проти України» від 03 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи те, щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2015 рік нараховано та виплачено позивачу у розмірі 2200,00 грн. відповідно до положень розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та постанови КМ України № 147 від 31.03.2015р. "Деякі питання виплати у 2015 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", а щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2016 рік нараховано та виплачено позивачу у розмірі 2310,00 грн. відповідно до положень розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», суд дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

З урахуванням наведеного, суд приходить до переконання про безпідставність позовних вимог в частині визнання дій органу соціального захисту протиправними, зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача спірну допомогу за 2015 – 2016 роки у розмірі 7 (семи) мінімальних пенсій за віком.

Згідно ч.1 ст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Таким чином у спірних правовідносинах управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ужгородської міської ради є державним органом, на якого чинним законодавством покладений обов’язок по здійсненню виплат, передбачених Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в тому числі разової грошової допомоги.

Відповідно до статті 6 КАС України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення тощо.

Відповідно до статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Відповідно до статті 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставинв адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Виходячи із норм викладених в ст. 71 КАС України встановлено, що за загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. При розгляді справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод та інтересів.

Приймаючи до уваги викладене, з огляду на встановлені в судовому засіданні обставини та визначені відповідно до них правовідносини, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з підстав та мотивів викладених у позові.

Судом у встановленому процесуальним порядком з'ясовані обставини справи, що підтверджуються належними і допустимими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, враховані норми матеріального права, якими врегульовані спірні відносини. За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог законодавства, що призвело до порушення суб'єктивних прав позивача, які підлягають поновленню судом шляхом визнання дій відповідача протиправними та покладання на відповідача обов'язку здійснити нарахування та виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу за 2014 рік у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком відповідно до ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням виплаченої суми .

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлене законом обмеження строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмежено, в тому числі і встановленням строку для звернення до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до частини 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажни-ми, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Судом встановлено, що позивач дізнався про порушення своїх прав після отримання відповіді з ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ужгородської міської ради згідно запиту адвоката у вересні 2016 року, а відтак суд вважає, що строк звернення до суду щодо оскарження дій пропустив з поважних причин, і вимоги позивача щодо його поновлення підлягають задоволенню.

Розподіляючи судові витрати, суд керується положеннями ст. 139 КАС України.

При зверненні до суду з позовом позивач є звільненим від сплати судового збору згідно до ст. 22 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

На підставі ч. 3 ст. 243 КАС України, враховуючи складність даної справи, складання повного рішення суду відкладено на строк десять днів, повне судове рішення складено 22.02.2018 року (п. 5 ч.6 ст. 246 КАС України), відтак, у розумінні ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення рішення є 22.02.2018 року.

На підставі ст. ст. 6-14, 25, 32, 77, 205, 241, 243 - 246, 250, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» , суд, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Поновити строк позивачу на оскарження дій ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ужгородської міської ради .

Визнати протиправними дії ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ужгородської міської ради щодо невиплати за 2014 рік ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду ІІІ групи у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, відповідно до ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції від 25.12.1998 року;

Зобов'язати ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ужгородської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як інваліду ІІІ групи за 2014 рік в розмірі семи мінімальних пенсій за віком, відповідно до ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції від 25.12.1998 року з урахуванням раніше виплаченої суми.

В решті заявлених позовних вимог – відмовити.

Оскільки сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, судовий збір компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно п.15 Розділу VІІ Перехідних положень КАС України дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення абоскладення, має право на подання апеляційної скарги з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законноїсили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Судове рішення не проголошувалося в силу ч. 4 ст. 250 КАС України.

Учасники справи:

Позивач : ОСОБА_1 ( місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1)

Відповідач: ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ужгородської міської ради ( ЄДРПОУ 03192997, 88000 м. Ужгород, пл. Ш.Петефі 24-26)

Дата складання повного рішення 22.02.2018 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_4