Вирок № 72383897, 22.02.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

308/2513/16-к

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.02.2018 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Дергачової Н.В.,

при секретарі судового засідання Меркуловій Ю.П.,

за участю:

прокурора Запольського Д.Є.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

та його захисника Різак Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 1-кп/308/201/18 (справа № 308/2513/16-к), внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015070030000059 від 14.11.2015 року, про обвинувачення, -

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Ужгород Закарпатської області, ромської народності, громадянина України, тимчасово не працюючого, з базовою незакінченою освітою, одруженого, такого, що має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, без реєстрації, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 Кримінального кодексу України, -

В СТ А Н О В И В:

13 листопада 2015 року близько 20 години 45 хвилин ОСОБА_1, перебуваючи на вулиці Оноківській в м. Ужгороді, під приводом повернення коштів за пригощання пивом, розпочав розмову з потерпілим: ОСОБА_4 та у подальшому діючи з прямим умислом - усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном, із застосуванням фізичного насильства до потерпілого, яке є небезпечним для життя чи здоров'я в момент заподіяння, що

виразилось у нанесенні удару лівою рукою, зжатою в кулак в область голови ОСОБА_4 та удару в область носа, відкрито викрав із рук потерпілого мобільний телефон марки «Nokia» (модель «1280»), вартість якого, згідно висновку експерта № 11/23 від 18.12.2015, становить 210 гривень, чим спричинив останньому матеріальної шкоди на вище вказану суму.

В результаті розбійного нападу ОСОБА_1 спричинив потерпілому ОСОБА_4, згідно висновку експерта № 1117 від 18.12.2015, легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Обвинувачений ОСОБА_1 після роз'яснення йому суті обвинувачення, положень ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК України, пояснив, що обвинувачення йому зрозуміле, вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, він не визнає, покази давати буде, проте у подальшому у судовому засіданні 01.02.2018 року відмовився давати покази, користуючись правом, наданим йому ст. 63 Конституції України.

У відповідності до ч. 2 ст. 349 КПК України судом був встановлений повний порядок дослідження доказів.

Як зазначено у 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Потерпілий ОСОБА_4 був допитаний слідчим суддею в порядку ст. 255 КПК України, тому судом було відтворено відповідний звукозапис судового засідання, з якого вбачається наступне.

Слідчим суддею був допитаний потерпілий ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, який повідомив, що знає підозрюваного - ОСОБА_1, з яким ні в яких стосунках не перебуває та повідомив слідчому судді наступне: вони сиділи із братом у кафе, він вирішив іти додому, це було близько пів дев'ятої. До нього під'їхала машина, з якої вийшов ОСОБА_1 спитав у нього: «Де мої гроші?», він відповів: «Зараз винесу!». ОСОБА_1 забрав у нього телефон, вдарив його і розбив йому ніс, потім він подзвонив брату. Брат просив ОСОБА_1 повернути телефон, він казав, що нікого не бив і нічого не трогав, тоді брат сказав, що подзвонить у поліцію. Автомобіль був Жигуль у ньому було 3 особи. Це було у м. Ужгороді. ОСОБА_1 - це підозрюваний, він вийшов з автомобіля, один раз ударив його, і ще раз вдарив. Він йому був винен 15 гривень за пиво, оскільки вони разом розпивали спритні напої. Він викрав у нього телефон. Телефон віддав потерпілому його брат, а брату передав ОСОБА_9. Потерпілий впізнав підозрюваного - ОСОБА_1, за кермом також сидів знайомий на ім'я ОСОБА_24. Брат - ОСОБА_8. Подія була близько 8 - 45 год. ОСОБА_1 вийшов із автомобіля, спитав: «Де мої гроші?», він сказав: «Щас винесу!». Потерпілий мав намір повернути кошти, але не встиг. Він раз вдарив, сказав давай телефон, потерпілий йому не віддав телефон, підозрюваний вдарив його ще раз. Брат просив повернути телефон, він відповів що нікого не бив і нічого не брав. Йому телефон повернув брат, а брату передав ОСОБА_9. Телефон «Nokia».

Допитаний судом у якості свідка - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_7, який поживає за адресою: АДРЕСА_3, є двоюрідним братом потерпілого ОСОБА_4, пояснив суду наступне: у листопаді 2015 чи 2016 року вони сиділи з братом ОСОБА_4 за колобком у АВС, потім він брат пішов. Коли він подзвонив братові, той не підняв трубку, тоді він прийшов у двір, там стояв брат із розбитим носом. На лиці з правої чи з лівої сторони був удар у око, ніс згорнутий, текла кров. ОСОБА_4 розказав йому, що до нього з машини вийшов чоловік, двоє залишилися сидіти у автомобілі, казав, що обвинувачений спричинив йому ушкодження. Свідок цим же вечором розмовляв із обвинуваченим і питав у нього чому він вдарив ОСОБА_4, він відповів, що у нього не було телефону. ОСОБА_4 вказував саме на ОСОБА_1 Після розмови біля 10 чи 11 години цього ж дня ОСОБА_9 передав телефон. Через 40 хвилин подзвонив ОСОБА_9 і запропонував йому зустрітися і передав мобільний телефон. Сказав передав телефон обвинувачений, сказав передай брату. Свідок ОСОБА_9 сказав, що цей телефон йому передав ОСОБА_1 для брата. Чому спричинив ушкодження він не пам'ятає.

Допитаний судом у якості свідка - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_8, АДРЕСА_4, офіційно не працює, знайомий із обвинуваченим, вони проживають у одному мікрорайоні, знайомі близько 10 років, пояснив суду наступне: вечором восени, це було давно точної дати він не пам'ятає, йому подзвонив обвинувачений і запропонував зустрітися, запитав у нього, чи він знає хто такий ОСОБА_8, попросив йому передати телефон, він взяв у обвинуваченого телефон, зустрівся на площадці і передав телефон «Nokia» старої моделі. Обвинувачений йому нічого не пояснював. Від ОСОБА_8 потім він узнав, що сталося, деталі не уточняв, він казав, що забрали телефон. Ця подія могла бути 13.11.2015 року. ОСОБА_8 повідомив, що його брата побили і це зробив ОСОБА_1, фамілію він не називав (проте точно він не пам'ятає). Обвинувачений на зустріч приходив не один, а з однією особою, приїхавши на Жигулі через 15 хвилин. У обвинуваченого він цікавився звідки у нього телефон, він пояснив, що забрали телефон і побили. Він зрозумів, що мова йде саме про ОСОБА_1 зі слів ОСОБА_8, який сказав, що це зробив ОСОБА_1. Потерпілого ОСОБА_4 знає, але не товаришує.

Допитаний судом у якості свідка - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_9, який проживає у АДРЕСА_5, не працює, знайомий із потерпілим, пояснив суду наступне: він був на Шахті біля магазина «Тиса», коли подзвонив ОСОБА_12, сказав, що ОСОБА_4 побили і забрали телефон. Прийшов на тренажери, там були ОСОБА_4 і ОСОБА_12. ОСОБА_4 був у крові і плакав, до них почали підходити інші хлопці із Шахти і їм сказали, що ОСОБА_1 був біля Колобка, вони пішли до Колобка. Вони всі сиділи у автомобілі. Вони казали, щоб ОСОБА_1 вийшов і віддав телефон, той відмовився і тоді вони викликали поліцію. Із потерпілим знайомий з дитинства. «Колобок» знаходиться на АДРЕСА_6. Потерпілий був у сльозах та крові, зламаний ніс, кров була повсюди. Він сказав. Що його вдарили і забрали телефон, вдарив ОСОБА_1 він його знає. Там були: ОСОБА_12, ОСОБА_26, ОСОБА_15 і він. Від місця де вони зустріли потерпілого до Колобка приблизно 10 хвилин іти, коли вони підійшли то побачили автомобіль у якому сидів ОСОБА_1 і ще 3 особи. ОСОБА_1 не хотів віддавати телефон і не віддав. Він був випивши, поводився не по людські. Вони сиділи у білому Жигулі. Про подію йому відомо зі слів потерпілого ОСОБА_4, який казав, що ОСОБА_1 його вдарив і забрав телефон. Слідів крові на обвинуваченому не було. Телефон він бачив у руках ОСОБА_1 він їм махав. Між тим моментом коли побачив ОСОБА_4 і побачив обвинуваченого і свідка пройшло 10 хвилин. Який був телефон він не пам'ятає.

Допитаний судом у якості свідка - ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_11, який проживає у АДРЕСА_7, не працює, навчається у Київському торгівельно - економічному університеті за спеціальністю «Облік і аудит» на 1 курсі, знає ОСОБА_15 та ОСОБА_17 вони перебувають у дружніх стосунках, обвинуваченого знає його звуть ОСОБА_1, проте ні в яких відносинах вони не перебувають, пояснив суду наступне: у той день він був у своєї дівчини вдома, коли йому подзвонив ОСОБА_4, він вийшов на вулицю і побачив, що у ОСОБА_4 було все лице у крові. Він сказав, що його побив ОСОБА_1, вони разом пішли у бік Колобка, куди поїхала машина. Коли прийшли туди там сидів ОСОБА_1 з іншими особами у автомобілі Жигулі, їх було 5 - 6 осіб. Вони запитали у ОСОБА_1 чому він побив ОСОБА_4, просили повернути його мобільний телефон, він відмовився, після того вони подзвонили у поліцію. ОСОБА_1 завів машину і уїхав. Далі приїхала поліція і оформлювала протокол. Із ОСОБА_4 вони знайомі з дитинства. Потерпілого йому показали на перехресті вул. Нахімова, його лице було у крові, яка текла по одежі. Вони були на вулиці Благоєва на площадці, разом із ОСОБА_11, ОСОБА_4 поїхав. Колобок знаходиться біля заправки WOG. Там був ОСОБА_1 і два його друга, він, ОСОБА_11 і ОСОБА_8 попросили його повернути телефон, телефон він не бачив, потім вони викликали поліцію і поїхали до лікарні. Наслідком є викривлений ніс у потерпілого. У потерпілого був телефон марки «Nokia», чорний, номер його телефону НОМЕР_1, він йому не дзвонив.

Допитаний судом у якості свідка - ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_13, який проживає у АДРЕСА_8, не працює, знає ОСОБА_11, візуально знає обвинуваченого вони знайомі, пояснив суду наступне: він зустрівся із своїм другом ОСОБА_15, вони пішли гуляти, проходивши біля магазину «Колобок» побачили знайомих, вирішили підійти до них. Підійшли, запитали що сталося, їм сказали, що все нормально і вони пішли далі. Зі слів ОСОБА_12 почув, що трапилося, що обвинувачений ОСОБА_1 забрав телефон у ОСОБА_4, набив ніс. Потерпілий ОСОБА_4 є його знайомим. Магазин «Колобок» знаходиться біля заправки WOG. Там були: ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_4. ОСОБА_4 близько не бачив, то було ввечері, зустрілися на наступний день і йому все розказали. У автомобілі були люди, обвинуваченого він не бачив. Це була п'ятниця 13, місяць він не пам'ятає, 2 - 3 року назад. Це було біля магазину «Колобок» там був і ОСОБА_4, проте на нього він не звернув уваги. Про ніс і телефон йому розповів ОСОБА_12.

Допитаний судом у якості свідка - ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_15, який проживає у АДРЕСА_9, студент УЖНУ, факультет «Фізика», IV курс, знає ОСОБА_17 і ОСОБА_11, вони перебувають у дружніх стосунках, пояснив суду наступне: у цей день він зустрівся із товаришем ОСОБА_17 у дворі, вони разом пішли прогулятися до магазину «Колобок», зустріли людей і там були: ОСОБА_11, ОСОБА_12, потерпілий і його брат. Вони зустрілися, привіталися, запитали що сталося і у відповідь почули, що все нормально, і вони пішли геть. Через деякий час він зустрівся із ОСОБА_12 і він йому розповів, що побили потерпілого. Точну дату коли це сталося він не пам'ятає, може сказати що це була п'ятниця 13, 2 - 3 роки назад. Він розмовляв лише із ОСОБА_12 на потерпілого у той день не звернув уваги, далі все впізнав від ОСОБА_12.

Згідно ч.ч. 1, 6 ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

Отже, однією із загальних засад кримінального провадження визначено змагальність сторін, яка передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, а суд лише створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків. Таким чином, саме сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити подання доказів на обґрунтування обставин, на які посилається.

На виконання вказаних положень закону суд створював усі необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, дослідив усі надані сторонами кримінального провадження докази та надав їм оцінку, неодноразово відкладав завершення судового розгляду для надання прокурором доказів та виклику свідків.

Судом було вжито всіх заходів, передбачених КПК щодо забезпечення явки свідків: ОСОБА_18, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_15, ОСОБА_19, ОСОБА_17, шляхом застосування приводу до них за ухвалами: від 11.10.2016 року, від 20.01.2017 року, від 20.02.2017 року, від 26.07.2017 року, від 23.11.2017 року та від 20.12.2017 року, які частково були виконані, а також шляхом накладення штрафів на свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_15 за ухвалою від 20.12.2017 року, проте до суду так і не прибули свідки ОСОБА_18 і ОСОБА_19.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 КПК України сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Однак прокурором також не забезпечено цих свідків у судове засідання, а у подальшому в судовому засіданні 01.02.2018 року було заявлено про розгляд кримінального провадження за їх відсутності.

Сторона захисту обох обвинувачених також не наполягала на допиті свідків, які систематично не прибували на виклик суду та не були забезпечені стороною обвинувачення.

Судом були досліджені всі надані прокурором докази на підтвердження інкримінованого ОСОБА_1, обвинувачення за ч. 1 ст. 187 КК України, а саме:

-а.с. 237 - 238, т. 1, протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 13.11.2015 року, з якого вбачається, що ОСОБА_4 повідомив, що 13 листопада 2015 року перебуваючи по вулиці Нахімова у м. Ужгороді біля АВС «Колобок» з виду знайомий громадянин на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин спочатку наніс йому тілесні ушкодження, після чого ривком вирвав мобільний телефон, який був затиснутий в руках у потерпілого;

-а.с. 239, т. 1 - заяву від 18.11.2015 року потерпілого ОСОБА_4 про добровільне надання органу досудового розслідування телефону марки «Nokia», imei НОМЕР_2, який у нього відкрито викрали по вул. Нахімова у місті Ужгороді, а в подальшому передали через брата ОСОБА_8, для проведення необхідних слідчих дій;

- а.с. 240 - 242, т. 1, протокол огляду місця події від 18.11.2015 року з якого вбачається, що у приміщенні кабінету № 3 прокуратури міста Ужгорода, що в м. Ужгороді, по вул. Небесної Сотні, 6, громадянин ОСОБА_4 добровільно видав мобільний телефон марки «Nokia» , телефон чорного кольору. Детальним оглядом мобільного телефону встановлено, що на передній частині розташований екран та 17 клавіш. У нижній лівій частині екрану наявне пошкодження, яке зі слів ОСОБА_4 виникло внаслідок контакту із тліючою цигаркою. Знявши задню панель та батарею телефону виявлено наступні, друковані ідентифікаційні позначення: imei НОМЕР_2, code: НОМЕР_3, Nokia Corporation, Model 1280, Type RM-647, made in India, ua ucrf, C Є.

-а.с. 243 - 244, т. 1, постанова про визнання речовим доказом від 18.11.2015 року мобільного телефону марки «Nokia» чорного кольору imei НОМЕР_2;

-а.с. 3 - 10, т. 2, висновок експерта Закарпатського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру від 18.12.2015 року № 11/23 за яким залишкова вартість мобільного телефону марки «Nokia 1280», наданого на дослідження, бувшого у використанні, з врахуванням ознак зносу та за умови, що на час скоєння крадіжки виріб знаходився в технічно справному стані і був придатний для використання за прямим функціональним призначенням, станом цін на 14 листопада 2015 року може становити 210,00 грн.

-а.с. 12 - 15, т. 2, висновок експерта Ужгородського міжрайонного відділення судово - медичної експертизи від 17.11.2015 року № 1117 за яким на основі даних судово - медичного обстеження громадянина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, відповідно з питаннями, поставленими на вирішення даної експертизи, на момент судово - медичного обстеження на тілі гр. ОСОБА_4 яких - небудь видимих тілесних ушкоджень або їх наслідків не виявлено. Незважаючи на неодноразове нагадування, станом на 18.12.2015 року медична документація, заповнена на ім'я ОСОБА_4 в Ужгородське міжрайонне відділення СМЕ не представлена, тому провести судово - медичну експертизу в повному об'ємі не представляється можливим.

-а.с. 14 - 15, т. 2, доповнення до висновку експерта № 1117 судово - медичного обстеження громадянина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, за якими: на момент судово - медичного обстеження на тілі гр. ОСОБА_4 яких - небудь видимих тілесних ушкоджень або їх наслідків не виявлено. Згідно даних медичної документації у нього виявлено: «Поєднана ЗЧМТ. Струс головного мозку. Закритий перелом кісток носа зі зміщенням». Виникли вищевказані тілесні ушкодження, згідно даних медичної документації, внаслідок дії тупих твердих предметів по ударному механізму дії або ударяння об такі, якими могли бути затиснуті в кулак руки та обуті ноги сторонньої людини. По давності виникнення вищевказані тілесні ушкодження, згідно даних медичної документації, вкладаються в час пригоди, яка відбувалася 13.11.2015 року. Дані тілесні ушкодження потягли за собою розлад здоров'я на час більше 6 але менше 21 дня і по цій ознаці, згідно п. 2.3.3 «Правил судово - медичного визначення ступнею тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я. В момент отримання вищевказаних тілесних ушкоджень гр. ОСОБА_4 міг знаходитися як у вертикальному або близькому до нього положенні так і в горизонтальному або близькому до нього положенні. Не виключена можливість виникнення вищевказаних тілесних ушкоджень в результаті падіння потерпілого з висоти власного росту як після надання тілу прискорення так і без нього. Виявлені тілесні ушкодження не були небезпечними для життя і здоров'я ОСОБА_4 в момент заподіяння.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Згідно ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; та інші.

Згідно ч. 1 ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Частина 1 статті 187 КК України передбачає кримінальну відповідальність за напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій), у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Частина друга статті 186 КК України передбачає кримінальну відповідальність за грабіж, поєднаний з насильством, який не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб, у вигляді позбавлення волі на строк від чотирьох до шести років.

Як зазначено у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» розбій як злочин проти власності (стаття 187 КК) - це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Під нападом за статтею 187 КК слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в частині першій цієї статті. Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, або з погрозою застосування такого насильства, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.

Згідно п. 12 цієї ж Постанови погроза застосування насильства при розбої полягає в залякуванні негайним застосуванням фізичного насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілого (погроза вбити, заподіяти тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, легке тілесне ушкодження з розладом здоров'я чи незначною втратою працездатності, або вчинити певні дії, що у конкретній ситуації можуть спричинити такі наслідки), а при грабежі - насильства, що не є небезпечним для його життя чи здоров'я. Погроза вчинити вбивство, висловлена під час розбою чи вимагання, повністю охоплюється диспозиціями статті 187 та частини другої статті 189 КК і додаткової кваліфікації за статтею 129 КК не потребує. При розмежуванні вимагання і грабежу чи розбою слід виходити з того, що при грабежі та розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які виражають намір застосувати насильство негайно. Дії, що полягають у насильстві або в погрозі його застосування, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а також вимогу передати майно, поєднану з погрозою застосувати насильство до потерпілого або його близьких родичів у майбутньому, слід кваліфікувати як вимагання.

У Узагальненні Верховного Суду України практики розгляду судами справ про злочини проти власності від 01.11.2008 року також зазначено, що розбій (ст. 187 КК) є найнебезпечнішим серед зазначеної категорії злочинів. Це зумовлено тим, що обов'язковим додатковим об'єктом його виступають життя чи здоров'я потерпілого. Розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Розбій необхідно розрізняти від насильницького грабежу. Основними ознаками, за якими розрізняються ці злочини, є: 1) спосіб посягання (грабіж - це завжди відкрите посягання, а розбій може вчинюватись як відкрито, так і таємно); 2) характер фізичного і психічного насильства (під час грабежу для досягнення своєї мети винний застосовує насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або погрозу такого насильства, під час розбою - насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або погрозу таким насильством); 3) момент закінчення злочину (грабіж є злочином із матеріальним складом і вважається закінченим із моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним, тоді як розбій вважається закінченим з моменту нападу, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном). Психічне насильство при розбої полягає у погрозі негайно застосувати фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (погроза вбити, заподіяти тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, легке тілесне ушкодження з розладом здоров'я або втратою працездатності). Погроза вчинити вбивство, заявлена під час розбою з метою подолання опору потерпілої особи охоплюється диспозицією ст. 187 КК і не потребує додаткової кваліфікації за ст. 129 КК. При цьому погроза повинна мати реальний характер і сприйматися потерпілим як така, що може бути негайно реалізована.

Судом проаналізовано у сукупності покази потерпілого та свідків і надані суду докази, з яких вбачається, що подія 13 листопада 2015 року близько 20 години 45 хвилин дійсно мала місце за обставин зазначених вище, при цьому висновком експерта № 1117 судово - медичного обстеження громадянина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, підтверджується, що яких - небудь видимих тілесних ушкоджень або їх наслідків не виявлено. Згідно даних медичної документації у нього виявлено: «Поєднана ЗЧМТ. Струс головного мозку. Закритий перелом кісток носа зі зміщенням». Дані тілесні ушкодження потягли за собою розлад здоров'я на час більше 6 але менше 21 дня і по цій ознаці, згідно п. 2.3.3 «Правил судово - медичного визначення ступнею тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.

Судом не встановлено підстав для обмови потерпілим та свідками обвинуваченого, оскільки всі їх покази узгоджуються між собою та частково підтверджуються дослідженими судом доказами.

Незважаючи на той факт, прямих свідків події фактично не було, їх свідчення підтверджують факт передачі телефону саме ОСОБА_1 брату потерпілого - ОСОБА_8, а останнім безпосередньо потерпілому - ОСОБА_4, а також вкладаються у подію кримінального правопорушення.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що органом досудового розслідування було вірно кваліфіковано дії обвинуваченого саме за ч. 1 ст. 187 КК України, оскільки як вже зазначалося вище розбій - це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. У даному випадку виявлені тілесні ушкодження кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я, тобто підпадають під кваліфікацію саме ч. 1 ст. 187 КК України.

За таких обставин ОСОБА_1 слід визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, із кваліфікуючими ознаками: напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала напад (розбій).

Обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_1, передбачених ст. 66 КК України, судом не встановлено.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_1, передбачених ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Ужгороді Закарпатської області, ромської народності, громадянин України, з базовою незакінченою освітою, тимчасово не працює, із 11.02.2016 року одружений із ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_18, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_21, ІНФОРМАЦІЯ_19, ОСОБА_22, ІНФОРМАЦІЯ_20, ОСОБА_23, ІНФОРМАЦІЯ_21, без місця реєстрації, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1, за місцем проживання характеризується посередньо, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога, фтизіатра та психіатра не перебуває.

При обранні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_1, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного, а також дані про особу обвинуваченого, викладені вище у вироку, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, за місцем проживання характеризується посередньо, той факт, що він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, відтак суд вважає, що для виправлення саме цієї особи та попередження вчинення нею нових злочинів, достатньо призначити покарання: за ч. 1 ст. 187 КК України у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки.

Суд на підставі ст. 75 КК України дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, а тому слід звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання терміном на два роки, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

У відповідності до п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України та з метою організації органами виконання покарань належного контролю за його поведінкою, слід покласти на засудженого ОСОБА_1 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого до набрання вироком законної сили не обирати.

Потерпілим цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлявся.

Судові витрати у кримінальному провадженні у розмірі 306,90 грн. слід стягнути із обвинуваченого на користь держави.

Долю речових доказів - вирішити у відповідності до ч. 9 ст. 100 КПК України.

Обвинуваченим було заявлено клопотання про звільнення від призначеного покарання на підставі п «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1, клопотання підтримав, надав усну згоду на застосування щодо нього амністії та просив суд задовольнити зазначене клопотання.

Захисник підтримала клопотання обвинуваченого.

Прокурор заперечив проти задоволення зазначеного клопотання судом, оскільки вважає, що зазначене кримінальне правопорушення по тяжкості не підпадає під дію Закону України «Про амністію у 2016 році». Зазначений закон також містить пряму заборону його застосування за ст. 187 КК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про застосування амністії в Україні» установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

Як зазначено у п. «в» ч. 1 ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» підлягають звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, особи, визнані винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, особи, визнані винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також особи, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили: не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.

Відповідно до п. «е» ч. 1 ст. 9 Закону України «Про амністію у 2016 році» амністія не застосовується до осіб, зазначених у статті 4 Закону України "Про застосування амністії в Україні", а також до осіб: яких засуджено за розбій (стаття 187 КК України 2001 р., статті 86, 86-1 і 142 КК України 1960 р.).

Згідно п. «а» ч. 2 ст. 10 застосування цього Закону здійснюється щодо: осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, та осіб, яких засуджено до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, крім покарання у виді штрафу, - за поданням органу виконання покарань, який здійснює контроль за поведінкою засудженого, або за клопотанням самої особи, її захисника чи законного представника.

Частина 1 статті 187 КК України передбачає кримінальну відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким умисним злочином проти власності.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення клопотання обвинуваченого щодо застосування до нього Закону України «Про амністію у 2016 році», відтак слід відмовити у його задоволенні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 369-371, 373-376 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України та призначити йому покарання за ч. 1 ст. 187 КК України у вигляді чотирьох років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання терміном на два роки, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

У відповідності до п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_1 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від призначеного покарання на підставі п «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Стягнути із ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, без реєстрації, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - суду невідомий, на користь держави судові витрати по кримінальному провадженні на залучення експерта у сумі 306,90 грн. (Триста шість гривень 90 копійок).

Роз'яснити потерпілому, що у відповідності до ч. 7 ст. 128 КПК України особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.

Речові докази:

-мобільний телефон марки «Nokia» чорного кольору, imei НОМЕР_2, який був визнаний речовим доказом за постановою від 18.11.2015 року та за розпискою переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, - вважати повернутими його власнику (законному володільцю).

Вирок може бути оскаржений, з підстав, передбачених статтею 394 КПК України до Апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору, обвинуваченому та його захиснику, а також потерпілому.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду Н.В Дергачова