Ухвала суду № 72375746, 15.02.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/4963/15-ц

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Виниченко Л.М.,

за участю секретаря Коваленко Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 02.12.2014 року у справі № 1636/14,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва із заявою від 25.02.2015 року про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 02.12.2014 року у справі № 1636/14.

Вимоги мотивує тим, що 11.12.2006 року між нею та АКБ СР «Укрсоцбанк» було укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 280/40-164.

02 грудня 2014 року третейським судом було прийнято рішення по справі № 1636/14 яким позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість у розмірі 521 852,66 грн.

Зазначає, що рішення третейського суду є незаконним і підлягає скасуванню з тих підстав, що третейський суд постановив рішення у справі, яка йому не підвідомча, оскільки спір виник щодо заборгованості за споживчим кредитом.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18.05.2015 року було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду від 02 грудня 2014 року (а.с. 110-115, т.1).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено, а ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18 травня 2015 року залишено без змін (а.с. 152-154, т.1).

01 листопада 2017 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ було винесено ухвалу якою касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18.05.2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 24.09.2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 254-256, т. 1).

В судове засідання заявник та представник ПАТ «Укрсоцбанк» не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд повідомлено не було.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 457 ЦПК України неявка осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що Постійно діючим третейським судом при Асоціації українських банків, який знаходиться за адресою м. Київ, вул. М.Раскової, 15, у складі третейського судді Ярошовця В.М. 02 грудня 2014 р. у справі № 1636/14 ухвалене рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Даним рішенням стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором кредиту у сумі 521 852,66 грн. та третейський збір у розмірі 5 618,53 грн. (а.с. 11-13, т. 1).

Перелік підстав для скасування рішення третейського суду наведений у ст. 458 ЦПК України.

Заявник, просить скасувати рішення третейського суду з тих підстав, що справа не підвідомча третейському суду відповідно до положення п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», оскільки вона є споживачем послуг банку та спір виник щодо заборгованості за кредитом.

З матеріалів страви убачається, що рішення третейського суду ухвалене на підставі укладеного між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 280/40-164 від 11.12.2006 року (а.с. 14-16 зв., т. 1).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 458 ЦПК України, рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

Законом України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» від 03.02.2011 р. зазначену норму закону було доповнено пунктом 14, відповідно якого третейським судам не підвідомчі справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Даний закон набрав чинності 12.03.2011 р.

Згідно п. п. 22, 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; а споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Як убачається із укладеного між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 договору про надання не відновлювальної кредитної лінії № 280/40-164 від 11.12.2006 року, його предметом є надання банком позичальнику кредиту на споживчі цілі, отже цей кредит у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» є споживчий і на правовідносини, що виникають між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за даними договором під час його укладення і виконання поширюється дія вказаного Закону.

Третейська угода щодо розгляду спорів, пов'язаних з виконанням умов кредитного договору безпосередньо у Постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків викладена сторонами у п. 6.1 Кредитного договору № 280/40-164 від 11.12.2006 року.

Відповідно рішення Конституційного Суду України у справі № 1-26\2011 від 10.11.2011 р., дія пунктів 22, 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно ст. 150 Конституції України, рішення Конституційного Суду України, зокрема з питань офіційного тлумачення законів України, є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Відповідно ч. 1 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Виходячи з положень ст. ст. 55, 64, 124 Конституції України, аналізуючи зміст Закону України «Про третейські суди» та ст. 21 ЦПК України, третейський суд як недержавний орган за цим Законом має повноваження вирішення тих спорів та лише тих сторін, якими укладено угоду (прийнято рішення) про передачу спору на розгляд третейського суду і ці повноваження третейського суду не поширюються на спори, в яких, крім цих осіб, сторонами є інші особи, які не були сторонами третейської угоди, або спори, які стосуються прав і обов'язків інших осіб, що не є сторонами третейської угоди, а також на спори, які не підвідомчі третейським судам.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заява про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 02.12.2014 року по справі № 1636/14 є такою, що підлягає задоволенню, оскільки відносини, які виникли між сторонами спору та були предметом розгляду у третейському суді, пов'язані з виконання зобов'язань по кредитному договору та на момент винесення рішення третейського суду від 02 грудня 2014 року діяла редакція Закону України «Про третейські суди» де передбачена заборона на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), тому справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до Закону.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02.09.2015 року у справі № 6-856цс15.

Також Верховним Судом України висловлена правова позиція 04.11.2015 року при розгляді справи № 6-2074цс15 у якій зазначено про те, що у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам», який набрав чинності 12.03.2011 року, на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів поширюється заборона на спори про захист прав банківських установ, тобто спори, в яких позивачем є банківська установа, а відповідачем - споживач.

Ще Верховним Судом України викладена правова позиція при прийнятті постанови від 27.01.2016 року у справі № 6-2712цс15 де вказано про те, що системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Незалежно від предмета й підстав спору, а також незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

За викладених обставин заява про скасування рішення третейського суду знайшла своє підтвердження в судовому засіданні, тому підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 81, 120, 123, 126, 127, 258, 259, 260, 353, 354, 457, 458, 460 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Заяву ОСОБА_1, заінтересована особа: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 02.12.2014 року у справі № 1636/14 задовольнити.

Рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 02 грудня 2014 року по справі № 1636/14 за позовом Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасувати.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя