Постанова № 72362245, 22.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2018 р. м.Одеса Справа № 496/4539/17

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Лук'янчук О.В.

суддів - Бітова А. І.

- Градовського Ю. М.

при секретарі - Діденко К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Біляївського районного суду Одеської області від 13 грудня 2017 року по справі за адміністративним позовом Біляївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_2 про примусове видворення та затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, -

В С Т А Н О В И Л А :

Біляївський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_2, просить затримати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з поміщенням її до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на строк необхідний для ідентифікації з метою забезпечення примусового видворення за межі України до країни походження але не більше як на 6 (шість) місяців та примусово видворити за межі України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Постановою Біляївського районного суду Одеської області від 13 грудня 2017 року позовні вимоги Біляївського РВ ГУДМС України в Одеській області - задоволено.

В апеляційній скарзі, ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить постанову Біляївського районного суду Одеської області від 13 грудня 2017 року -скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивачем було порушено право відповідача на користування послугами перекладача, оскільки вона не володіє українською мовою. Крім того, позивачем в процесі розгляду справи не надано жодних доказів ухилення відповідача від виїзду після прийняття рішення про повернення, або наявність обґрунтованих підстав вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання такого рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач вказав на ті факти, що відповідач досить давно перетнула державний кордон України легально, по закінченню терміну легального перебування відповідач не вчинила спроб щодо виїзду з території України та в подальшому проживала на території України без документів на право проживання в Україні, вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 203 КУпАП, та досі не виїхала з території України, то зазначені обставини дають обґрунтовані підстави вважати, що відповідач ухиляється від виконання рішення про примусове повернення, не має документів для перетинання державного кордону України на законних підставах і тому не має можливості та бажання на даний час здійснити виїзд з території України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 05.08.2017 року за порушення ч. 1 ст. 203 КУпАП, порушення правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні, а саме ухилення від виїзду з території України після відповідного терміну перебування, по відношенню до ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення. Постановою про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_2 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу 510 гривень.

05.08.2017 року Біляївським РВ ГУДМС України в Одеській області по відношенню до ОСОБА_2 було прийнято рішення № 15 про примусове повернення в країну походження громадянина Р. Узбекистан ОСОБА_2, зобов'язати її покинути територію України до 04.09.2017 року, та згідно розписки громадянка ОСОБА_2 зобов'язалася не пізніше 04.09.2017 року залишити територію України, але в установлений законом термін вказана громадянка не вжила ніяких заходів щодо своєчасного виїзду, а продовжує проживати у АДРЕСА_1, таким чином грубо порушує правила перебування в Україні.

12 грудня 2017 року Біляївським РВ ГУДМС України в Одеській області було складено протокол №000001 про адміністративне затримання ОСОБА_2 за ст. 263 ч.2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн., згідно постанови від 12.12.2017 року .

Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та видворення ОСОБА_2, оскільки вона знаходиться на території України незаконно, ухиляється від виїзду з України, законних підстав перебування її на території України судом не встановлено.

Колегія суддів, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про правомірність висновків суду першої інстанції та вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України №3773-VI від 22.09.2011 року "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Згідно з до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

У відповідності до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.

Зокрема, згідно до ч. 4 ст. 26 Закону рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Частина 6 ст. 26 Закону передбачає, що контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв.

З метою контролю за виконанням іноземцем та особою без громадянства рішення про примусове повернення службові особи органу охорони державного кордону чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, можуть супроводжувати такого іноземця та особу без громадянства по території України.

Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону у разі прийняття рішення про примусове повернення в паспортному документі іноземця або особи без громадянства скасовується віза і вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні.

У відповідності до ч. 8 ст. 26 Закону примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Частина 1 ст. 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачає, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону рішення суду про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.

Згідно з ч. 3 ст. 30 Закону центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першої цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

У відповідності до ч. 4 ст. 30 Закону іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

Відповідно до ч. 8 ст. 30 Закону положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Отже, із змісту наведеної норми видно, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Тобто обов'язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове повернення.

Статтею 31 Закону № 3773-VI наведений вичерпний перелік обставин, за яких іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн, зокрема: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

З матеріалів справи вбачається, що факт незаконного перебування відповідача на території України підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем по справі.

Оскільки відповідач, не виконала в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення; у відповідача відсутні документи на право перебування на території України, а також легального перетину державного кордону України; відповідач не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту; підстави вважати, що відповідач підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" відсутні, колегія суддів погоджується з висновком суду першої про наявність підстав для примусового видворення ОСОБА_2 за межі території України.

Доводи апелянта щодо порушення прав ОСОБА_2, передбачених ч. 2 ст. 15 КАС України, а саме не надання можливості особі, яка не володіє мовою, якою здійснюється адміністративне судочинство, користуватися рідною мовою або мовою, якою вона володіє, спростовуються матеріалами справи, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що пояснення ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, які нею було надано 05.08.2017 року стосовно обставин перетину кордону України та знаходження на території України (а.с.7) надавала російською мовою.

Крім того, згідно протоколу про адміністративне затримання від 12.12.2017 р. № 072413 вбачається що ОСОБА_2, власноруч у даному протоколі зазначила, що послуг перекладача не потребує. Цей протокол підписано без будь яких зауважень самою затриманою (а.с.17).

Крім того, в протоколі про адміністративне правопорушення від 12.12.2017р. відносно громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_2, містяться її пояснення, зроблені власноруч, стосовно того, що вона вчасно не покинула територію України у зв'язку з відсутністю коштів. Дані пояснення свідчать також про те, що відповідач була обізнаною про рішення про примусове повернення та свій обов'язок покинути територію України.

З журналу судового засідання та технічного запису при розгляді справи в суді першої інстанції, вбачається що відповідач особисто приймала участь у судовому засіданні, надавала відповіді на запитання суду та зазначила, що права учасника справи їй зрозумілі та мову судочинства вона розуміє (а.с.25).

З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги стосовно того, що відповідачем розписку про обов'язок покинуту територію України надано під впливом тиску та шантажу є безпідставними, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Більш того, в суді апеляційної інстанції представником відповідача в присутності ОСОБА_2 зазначено, що вона не володіє та не розуміє узбецьку мову, оскільки довгий час не проживала на території Узбекистану, а відтак доводи апелянта про порушення права відповідача на користування послугами перекладача на узбецьку являються безпідставними.

Доводи апелянта стосовно того, що про затримання іноземця - ОСОБА_2 не було повідомлено Надзвичайного і Повноважного Посла Республіки Узбекистан та прокурора Одеської області також є необґрунтованим, оскільки матеріали справи містять такі повідомлення ( а.с. 13, 20).

Крім того, той факт що під час перебування у пункті тимчасового перебування іноземця відповідачем було подано заяву про визнання її особою, яка потребує додаткового захисту ніяким чином не впливає на правомірність прийнятого рішення, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" у разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

Також колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на порушення відповідачем Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства в частині оголошення позивачу рішення про примусове повернення за межі України за відсутності перекладача і законного представника не впливає на законність прийнятого ним рішення.

Щодо вимоги про затримання відповідача, з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, колегія суддів вважає її обґрунтованою, враховуючи те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення в країну походження.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано обставини в адміністративній справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального при дотриманні норм процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 288, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Біляївського районного суду Одеської області від 13 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано 22 лютого 2018 року.

Головуюча суддя: О.В. Лук'янчук

Суддя: А. І. Бітов

Суддя: Ю. М. Градовський