Рішення № 72357878, 14.02.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/142/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.02.2018 Справа № 908/2275/17

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., при секретарі судового засідання Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтерлюксторг” (юридична адреса: 69071 м. Запоріжжя, вул. Чарівна, б. 157, кв. 85; адреса для листування: 69068 м. Запоріжжя, вул. Чарівна, б. 163а)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (69035 м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, б. 14)

про стягнення 210 562 грн. 63 коп.

за участю

представника позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 14.11.2017 р.

представника відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 5 від 01.01.2018 р.

16.11.2017 р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Інтерлюксторг”, м. Запоріжжя звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго”, м. Запоріжжя про стягнення заборгованості в розмірі 195 104 грн. 40 коп., 12 379 грн. 33 коп. втрат від інфляції, 3 078 грн. 90 коп. 3 % річних.

Відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010 р., автоматичним розподілом справ між суддями від 16.11.2017 р., справу № 908/2275/17 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 17.11.2017 р. порушено провадження у справі № 908/2275/17 присвоєно справі номер провадження 27/142/17 та призначено судове засідання на 19.12.2017 р.

В судовому засіданні 19.12.2017 р. суддею оголошено, що з 15.12.2017 р. господарськими судами здійснено перехід на нову редакцію Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із Законом України № 2147-VIII від 03.10.2017 “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” який набрав чинності 15.12.2017 р., внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та викладено його в новій редакції.

За приписами п. 9 ч. 1 розділу ХІ “Перехідних положень” Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

19.12.2017 р. господарським судом було відкрито підготовче засідання у справі № 908/2275/17 та оголошено перерву, на підставі ст. 183 ГПК України, до 16.01.2018 р., для необхідності надання сторонами додаткових доказів та документів, які необхідні для повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 16.01.2018 р. строк підготовчого засідання, відповідно до ст. 177 ГПК України продовжено на тридцять днів. На підставі ст. 183 ГПК України, підготовче засідання відкладено, засідання суду призначено на 31.01.2018 р.

Ухвалою суду від 31.01.2018 р. було відкладено підготовче засідання на 14.02.2018 р.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Оберіг”.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз’яснено представникам сторін, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

У судовому засіданні 14.02.2018 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, на підставах, викладених у позовній заяві, викладених у позовній заяві, в порядку ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Представник відповідача підтримав клопотання про розстрочення виконання рішення строком на 12 місяців, викладене у письмовому відзиві, наданому до суду 26.01.2018 р. вх. № 08-08/1581/18.

Представник позивача надав заперечення на заяву про розстрочення виконання рішення суду, зазначивши, що ТОВ «Інтерлюксторг» знаходиться у скрутному матеріальному становищі (наявні боргові зобов'язання) і це підтверджується довідкою ПАТ «Універсал Банк» від 05.02.2018 року вих. №139/19; податковим повідомленням-рішенням від 06.12.2017 року № НОМЕР_1 ГУ ДФС у Запорізькій області; вимогою про сплату боргу(недоїмки) від 11.12.2017 року № Ю-274-49 ГУ ДФС у Запорізькій області; податковою вимогою від 11.01.2018 року № 577-49/830 ГУ ДФС у Запорізькій області. Також звернув увагу суду, що умовами договору поставки ПАТ «Запоріжжяобленерго» вже була надана відстрочка сплати за товар в 180 календарних днів з моменту поставки товару (пункт 4.1 договору поставки).

Розглянувши заяву ТОВ «Інтерлюксторг» про розстрочення виконання рішення господарського суду Запорізької області у справі № 908/2275/17, проаналізувавши матеріали та обставини справи, суд не вбачає підстав для задоволення даної заяви, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 ГПК України).

Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) – тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи – наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб – стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Недостатність чи відсутність коштів або необхідність виконання зобов’язання за кредитним договором не можна вважати безумовним винятковим випадком, за наявності якого виконання судового рішення можна розстрочити.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 ГПК України). Також, суд враховує наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо.

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Особа, яка подала заяву про відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.

В даному випадку, обґрунтовуючи заяву про надання розстрочки виконання судового рішення, відповідач посилається на наявність боргу із заробітної плати та податкового боргу; додаткові щодобові відрахування коштів з поточних рахунків ПАТ «Запоріжжяобленерго»; встановлення нульового алгоритму відрахування коштів на поточні рахунки ПАТ «Запоріжжяобленерго»; відсутність додаткових джерел для погашення заборгованості; недофінансування з боку держави по основним бюджетним сферам; систематичне порушенням умов розрахунків за спожиту електричну енергію споживачами; неможливість стягнення заборгованості з боржників, відносно яких порушено справи про банкрутство; надання реструктуризації боргу за спожиту електричну енергію споживачам; незадовільний стан електричних мереж ПАТ «Запоріжжяобленерго».

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, судом враховується, що при вирішенні заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 331 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Тобто, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але також необхідно враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Посилання відповідача на тяжке фінансове становище ПАТ «Запоріжжяобленерго» не є безумовною підставою для відмови у розстроченні виконання рішення, а вимагають встановлення відповідного балансу інтересів сторін при вирішенні питання щодо розстрочення виконання рішення.

При вирішенні питання про розстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Позивач заперечив проти розстрочення виконання рішення стоком на 12 місяців, зазначивши, що ТОВ «Інтерлюксторг» знаходиться у скрутному матеріальному становищі (наявні боргові зобов'язання) що це підтверджується довідкою ПАТ «Універсал Банк» від 05.02.2018 р. вих. № 139/19; податковим повідомленням-рішенням від 06.12.2017 року № НОМЕР_1 ГУ ДФС у Запорізькій області; вимогою про сплату боргу(недоїмки) від 11.12.2017 року № Ю-274-49 ГУ ДФС у Запорізькій області; податковою вимогою від 11.01.2018 року № 577-49/830 ГУ ДФС у Запорізькій області.

Також звернув увагу, що умовами договору поставки ПАТ «Запоріжжяобленерго» вже була надана відстрочка сплати за товар в 180 календарних днів з моменту поставки товару (пункт 4.1 договору поставки).

Суд зазначає, що положеннями п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 326 ГПК України закріплено принцип обов'язковості рішень суду, згідно із яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковим на всій території України. Відповідно до ч. 2 ст. 326 ГПК України невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012 виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. У рішенні Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. у справі № 11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

З огляду на встановлені судом обставини, з урахуванням принципів розумності та справедливості, враховуючи інтереси як боржника, так і стягувача, а також те, що рішення суду є обов'язковим до виконання та має бути виконане, суд не вбачає правових підстав для на 12 місяців.

Саме лише посилання відповідача на встановлення нульового алгоритму відрахування коштів на поточні рахунки Боржника; відсутність додаткових джерел для погашення заборгованості; недофінансування з боку держави по основним бюджетним сферам; систематичне порушення умов розрахунків за спожиту електричну енергію споживачами; неможливість стягнення заборгованості з боржників відносно яких порушено справу про банкрутство; надання реструктуризації боргу за спожиту електричну енергію споживачам; незадовільний стан електричних мереж Боржника; наявність податкового боргу не є підставами для надання відстрочки виконання рішення згідно з п. б ст. 83 Господарсько процесуального кодексу України.

Позивач і відповідач є суб’єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики та надання розстрочки відповідачу може призвести до негативних наслідків для позивача.

До того ж, кожна із Сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Законом України “Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Обов’язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

У відповідності до ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Наведені заявником доводи, суд не може сприймати у якості достатньої підстави для розстрочки виконання судового рішення, оскільки, вони не можуть бути підставою для звільнення відповідача від обов’язку належного виконання зобов’язань за судовим рішенням.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід’ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов’язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без .жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті б Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Із підстав, умов та меж: надання розстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим».

Після з'ясування вищевикладених питань, заяв та клопотань сторін, суд, за погодженням представників сторін, закрив підготовче провадження та перейшов до розгляду справи по суті за правилами загального позовного провадження відповідно до норм чинного ГПК України.

В засіданні суду 14.02.2018 р. здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору (ст. 210 ГПК України).

У судовому засіданні 14.02.2018 р., на підставі статті 217 ГПК України суд закінчив з’ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів – ст. 218 ГПК України.

Судові дебати – частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.

Позивач обґрунтовуючи свою правову позицію – посилався лише на обставини і докази, які викладені у позовній заяві, письмових заявах та були досліджені у судових засіданнях.

Представник відповідача вважає що фактичної вини у існуючій заборгованості, перед позивачем у нього немає, просить надати розстрочку виконання рішення на 12 місяців.

Після закінчення судових дебатів, суд надав дозвіл сторонам обмінятися репліками. Промовці від реплік відмовились.

Заслухавши представників сторін, після судових дебатів, дослідив докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення про задоволення позову, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи, оригінали яких оглядалися в судових засіданнях, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути – визнання права.

12.01.2016 року між ТОВ «Інтерлюксторг» (постачальник) та ВАТ «Запоріжжяобленерго» (покупець) укладено договір про закупівлю товарів № 410116.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір – є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір – це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов’язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується передати у встановлений строк у власність покупця товар, в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними в специфікації до договору (додаток № 1) і є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його.

Згідно п. 1.2 договору найменуванням товару - частини та приладдя до моторних транспортних засобів, н.в.і.у. (автозапчастини). Номенклатура, асортимент, кількість, ціни та технічні (якісні) характеристики товару зазначені в специфікації до договору (Додаток № 1). Закупівля товару здійснюється по мірі необхідності заміни автозапчастин транспортних засобів.

Пунктом 4.1 договору сторони визначили, що розрахунки за товар здійснюються Відповідачем шляхом поетапної оплати: попередня оплата (у разі фінансової можливості Відповідача) в розмірі до 50% вартості кожного замовленої партії товару, що здійснюється на підставі рахунку-фактури. Остаточний розрахунок - за фактом постачання партії товару протягом 180 (ста вісімдесяти) календарних днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару (видаткової) накладної та за умови надання роздрукованої в Єдиного реєстру податкових накладних, складеної в електронній формі податкової накладної, та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних, з квитанцією на підтвердження прийняття цієї податкової накладної до Єдиного реєстру податкових накладних.

Позивач взяті на себе зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, що підтверджується видатковою накладною № 241 від 07.11.2016 р. та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 288 від 07.11.2016 р.

Відповідачем було отримано від позивача товару на суму 195 104 грн. 40 коп.

З урахуванням того, що вищезазначена партія товару була отримана відповідачем 07.11.2016 р., оплата в розмірі 195 104 грн. 40 коп. повинна була здійснена останнім на користь позивача не пізніше 06.05.2017 р.

Відповідач не здійснив оплату отриманого товару і до теперішнього часу.

В порушення умов договору, в узгоджені строки та в узгоджених розмірах відповідач не розрахувався за отриманий товар, внаслідок чого за ним склалася заборгованість в сумі 195 104 грн. 40 коп.

22.09.2017 р. через канцелярію відповідача було подано позивачем претензію вих. № 02-09/17 від 22.09.2017 р. із проханням на протязі 3–х банківських днів, з моменту отримання даної претензії перерахувати суму заборгованості у розмірі 195 104 грн. 40 коп. позивачу.

Листом від 19.10.2017 р. вих. № 001-32/16610 відповідач надав відповідь на претензію, в якій зазначив, що суму претензії визнає, але у зв'язку із тим, що знаходиться у тяжкому фінансовому стані, запропоновано розглянути питання про розстрочення оплати заборгованості за договором на загальну суму 195 104 грн. 40 коп.

Як зазначив позивач у судовому засіданні, згоди на розстрочення суми заборгованості надано ним не було.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства, на підставі ч. 1 статті 628 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Підсумовуючи вищевикладене, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач належним чином та в повному обсязі виконав свої зобов'язання за договором, відповідач отримав поставлений товар, що документально підтверджено.

Відповідач свої зобов’язання за договором в частині оплати не виконав, в результаті чого сума боргу за поставлений товар відповідача перед позивачем склала 195 104 грн. 40 коп.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” 195 104 грн. 40 коп. основного боргу.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 12 379 грн. 33 коп. втрат від інфляції, 3 078 грн. 90 коп. 3 % річних.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов’язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України. Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов’язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов’язання.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування - це спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Факт порушення відповідачем термінів розрахунків, передбачених договором, є доведеним і вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат заявлені обґрунтовано. Позивачем розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат здійснений вірно. До стягнення з відповідача належить сума втрат від інфляції в розмірі 12 379 грн. 33 коп. та 3 % річних в розмірі 3 078 грн. 90 коп..

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під належним виконанням зобов’язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов’язань. Якщо учасники зобов’язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов’язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов’язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов’язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов’язання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов’язання, воно вважатиметься припиненим.

Виконання, яке припиняє зобов’язання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин, суд задовольняє позовні вимоги.

В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір у сумі 3 158 грн. 44 коп. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтерлюксторг”, м. Запоріжжя до Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго”, м. Запоріжжя, задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (69035 м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, б. 14, код ЄДРПОУ 00130926) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтерлюксторг” (юридична адреса: 69071 м. Запоріжжя, вул. Чарівна, б. 157, кв. 85; адреса для листування: 69068 м. Запоріжжя, вул. Чарівна, б. 163а, код ЄДРПОУ 36576796) 195 104 (сто дев’яносто п’ять тисяч сто чотири) грн. 40 коп., 12 379 (дванадцять тисяч триста сімдесят дев’ять) грн. 33 коп. втрат від інфляції, 3 078 грн. 90 коп. 3 % річних, 3 158 (три тисячі сто п’ятдесят вісім) грн. 44 коп. судового збору. Видати наказ

Рішення оформлено та підписано 22.02.2018 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.С. Дроздова