Рішення № 72357217, 14.02.2018, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.02.2018 м. Ужгород Справа № 907/863/17

Господарський суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Ушак І.Г.

при секретарі судового засідання Сінкіній Е.В.

за участю представників сторін:

позивача – ОСОБА_1, представник за довіреністю;

відповідача – ОСОБА_2, ОСОБА_3, представники за довіреністю

у відкритому судовому засіданні розглянув справу

за позовом приватного підприємства Фірма "Вір"єм", м. Київ (далі - фірма)

до публічного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго", с. Оноківці Закарпатської області (далі - товариство)

про стягнення суми 429512,94 грн., що включає 228312,00 грн. основного боргу по сплаті орендної плати, 181760,02 грн. - інфляційних втрат та 19440,92 грн. - 3 % річних (з урахуванням уточнень)

Позивач звернувся до суду з наведеними вимогами до відповідача, посилаючись на те, що останній всупереч зобов’язань за укладеним сторонами 09.12.2013р. договором оренди № 10 не сплатив орендну плату за серпень-листопад 2014р. (спірний період) на суму 228321,00 грн., що становить предмет позовних вимог в частині основного боргу. Ухвалою від 14.12.2017р. було порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 16.01.2018р.

Провадження у даній справі після 15.12.17 здійснювалося за правилами Господарського процесуального кодексу України (ГПК України), що діють після набрання чинності його в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017, як справи, що підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

У судовому засіданні 06.02.18 в порядку ст. 216 ГПК України до 14.02.18 оголошувалася перерва, після спливу якої представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх обґрунтованість долученими до матеріалів справи документами.

Відповідач проти позову заперечив з підстав зазначених у відзиві. Посилається, зокрема, на те, що через неможливість користування орендованими приміщеннями відповідач фактично звільнив їх 1.09.14, відтак, вважає, не був зобов’язаний сплачувати орендну плату за вересень–листопад 2014р., оплата ж за серпень 2014р. була здійснена, оскільки відповідачем за умовами договору в день підписання акту приймання-передачі орендованого майна була сплачена оренда наперед за два місяці (за перший і останній місяці оренди) і у позивача відсутні підстави вимагати оплати орендної плати за спірний період.

Крім того, відповідач поданою письмовою заявою клопоче про застосування позовної давності до спірних відносин, оскільки до дня подання позову у даній справі – 8.12.17 (згідно календарного відтиску поштового штемпеля на описі поштового вкладення та конверті, в якому позовна заява надійшла до суду) – сплив трьохрічний строк, у межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогами про стягнення орендної плати за період з серпня по листопад 2014р.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

09.12.13 сторони уклали договір № 10 оренди нерухомого майна (далі - договір), відповідно до умов якого фірма - позивач у справі - як орендодавець зобов’язався передати, а товариство – відповідач у справі - як орендар зобов’язався прийняти не пізніше 16.12.13 у строкове платне користування окреме нежитлове приміщення площею 174 кв. м , що розташоване по вул. Дарвіна, буд. 1 у м. Київ для розміщення офісних приміщень (п.п. 1.1., 1.2. договору)

Пунктом 3.1 договору з урахуванням укладеної сторонами 26.03.14 додаткової угоди до договору встановлено, що орендна плата за календарний місяць оренди майна складає 57078,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Орендна плата, згідно п. 3.3 договору, сплачується орендарем щомісяця до 25-го числа розрахункового місяця на підставі виставлених орендодавцем рахунків–фактур. Якщо орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, орендодавець має право стягнути пеню в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення; у разі припинення договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно; закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов’язку сплатити заборгованість за орендною платою якщо така виникла у повному обсязі, враховуючи санкції (п.п. 3.4, 3.7 договору)

Договір відповідно до його п. 9.2 є укладеним на період з 09.12.2013 по 31.12.2014 включно; за ініціативою однієї із сторін може бути розірваний за рішенням суду у випадках встановлених законом (п. 9.5); чинність його припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; ліквідації орендаря; в інших випадках прямо передбачених законом (п.9.6).

За умовами договору у разі його припинення або розірвання майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю; майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання, обов’язок складання якого покладається на орендаря (п.п. 9.8, 9.9)

16.12.13 сторонами складено акт приймання-передачі майна до договору, відповідно до якого орендодавець передав орендарю окреме нежитлове приміщення загальною площею 174 кв. м, що розташоване по вул. Дарвіна, буд. 1 у м. Київ.

8.01.15 сторонами складено акт приймання-передачі майна до договору, відповідно до якого орендар повернув орендодавцю окреме нежитлове приміщення загальною площею 174 кв. м, що розташоване по вул. Дарвіна, буд. 1 у м. Київ. За змістом цього акту сторони підтвердили, що орендоване приміщення повертається орендодавцю у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу.

Наведені обставини, які визнаються сторонами у ході судового розгляду справи, достовірно свідчать про те, що сторони перебували у договірних відносинах на підставі укладеного ними договору та згідно його умов у період з 16.12.13 по 8.01.15, відтак - у цей період були зобов’язані виконувати умови цього договору (зобов’язання за договором).

Приписами ст. 509 Цивільного кодексу України (ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Підставою пред’явлення позову у даній справі послугували обставини пов’язані з неоплатою відповідачем орендної плати всупереч умов договору за серпень-листопад 2014р. (при цьому позивачем враховано здійснений відповідачем платіж наперед за два місяці в день підписання акту приймання-передачі майна в оренду як оплату оренди за грудень 2014 р.), що спричинило до виникнення заборгованості відповідача перед позивачем на суму 228312,00 грн., що становить предмет позову в частині основного боргу.

Відповідач не заперечує факту неоплати ним орендної плати за спірний період, однак заперечує проти позовних вимог щодо стягнення несплачених сум оренди, посилаючись на фактичне звільнення орендованих приміщень 1.09.14 через неможливість користування ними, надавши на підтвердження наведеного складені акт обстеження технічного стану орендованого приміщення, акт опечатування орендованого приміщення, акти огляду орендованого приміщення, листування сторін, покази свідків оформлені заявами тощо.

Дані заперечення відповідача проти позову судом не можуть бути прийняті, оскільки таким чином відповідач односторонньо відмовився від виконання договірних зобов’язань, що не допускається за законом.

До того ж, матеріалами справи встановлено, та визнається відповідачем, що орендоване майно було ним повернуто позивачеві після закінчення дії договору на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі від 8.01.15, що спростовує наведені вище твердження відповідача про звільнення ним орендованих приміщень до закінчення дії договору.

За таких обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача орендної плати на загальну суму 228312,00 грн. є обґрунтованими, виходячи із встановленого договором розміру орендної плати за заявлений позивачем у межах строку дії договору період із серпня по листопад 2014р., оскільки відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Разом з тим, з огляду на заяву відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав у даній справі для застосування позовної давності до спірних відносин та відмову у задоволенні позовних вимог у зв’язку зі спливом позовної давності.

При цьому суд виходив з наступного.

Позовна давність, відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України, це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу; порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

За приписами ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1); за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання; за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання; якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч. 5).

Відповідно до ч. 1 ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У даній справі відповідно до умов договору (п. 3.3) встановлено строк виконання зобов’язань щодо сплати орендної плати орендарем - щомісяця до 25-го числа розрахункового місяця, тобто строк виконання зобов’язань по оплаті оренди за спірний період згідно договору в частині оплати за серпень 2014р. – до 25.08.14; за вересень, жовтень, листопад 2014р. – відповідно до 25.09.14, 25.10.14, 25.11.14.

Відповідно до ч. 1 ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

З огляду на викладене встановлений законом трьохрічний строк, у межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого права, закінчився щодо заявлених вимог в частині стягнення орендної плати за серпень 2014р. – 26.08.17; за вересень, жовтень, листопад 2014р. – відповідно до 26.09.17, 26.10.17, 26.11.17. Натомість позивач звернувся до суду лише 8.12.17, що підтверджується календарним відтиском поштового штемпеля на описі поштового вкладення та конверті, в якому позовна заява надійшла до суду, пропустивши встановлений для цього законом трьохрічний строк.

Заперечення позивача наведених обставин з посиланням на те, що строк позовної давності у спірних відносинах належить визначати з моменту закінчення дії договору, є юридично неспроможними з огляду на вищенаведені приписи закону.

Приписами ст. 266 ЦК України встановлено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), у даній справі такими додатковими вимогами є вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, щодо яких вважається такою, що спливла, позовна давність

Відповідно до ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності (ч. 2); позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3); сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4); якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5).

З огляду на фактичні обставини даної справи та наведені приписи цивільного законодавства щодо позовної давності, суд дійшов висновку про те, що право позивача, на захист якого він звернувся до суду з даним позовом, дійсно порушено, вимоги його обґрунтовані, але позовна давність за основними та додатковими вимогами спливла до пред’явлення позову, про застосування позовної давності заявлено іншою стороною у справі – відповідачем, позивачем не наведено причин її пропущення, які могли би бути визнані судом поважними, відтак - належить відмовити у позові у зв'язку зі спливом позовної давності.

Керуючись ст. ст. 12, 236-238 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю .

Відповідно до приписів ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 21.02. 2018 року.

Суддя Ушак І.Г.