
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
13.02.2018 м. Ужгород Справа № 907/919/17
Господарський суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Ушак І.Г.
при секретарі судового засідання Сінкіній Е.В.
за участю представників сторін:
позивача – ОСОБА_1, представник за довіреністю;
відповідача – ОСОБА_2, представник за довіреністю
у відкритому судовому засіданні розглянув справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Христина», м. Бережани, Тернопільська область
до товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗА–Б.А.Т.Е.», с. Іза, Закарпатська область)
про стягнення суми 1365712,20 грн., в т.ч.: 600039,82 грн. – основного боргу, 65293,20 грн. – інфляційних втрат, 52952,86 грн. – 10 % річних, 134778,12 грн. – пені, 512648,20 грн. - штрафу
Позивач звернувся до суду із вказаними вимогами, посилаючись на те, що відповідач, всупереч договірних зобов’язань не сплатив своєчасно та у повному обсязі вартість продукції поставленої йому на протязі березня-вересня 2017р, в результаті чого виникла заборгованість на суму 600039,82 грн., стягнення якої становить позовні вимоги у даній справі в частині основного боргу. Представник позивача у ході судового розгляду напролягав на задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх обґрунтованість долученими до матеріалів справи документами.
Відповідач письмовим відзивом та усними поясненнями представника у ході судового розгляду визнав позов у частині основного боргу, виникнення якого пояснює фінансовими труднощами товариства. В іншій частині вимог, зокрема, в частині сум річних у розмірі 10 %, пені та штрафу, заперечує проти позову, оскільки такі нараховані позивачем на підставі договору, строк дії якого вважає закінченим до здійснення спірних поставок - 31.12.14 згідно з його умовами (п.8.1) та у зв’язку з виконанням сторонами всіх зобов’язань за цим договором до визначеної дати його закінчення. Спірні поставки були здійснені на підставі усних домовленостей сторін у 2017р.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Позивач на протязі березня-вересня 2017 на підставі видаткових накладних поставив відповідачеві товари на загальну суму 1463625,42 грн., вартість яких відповідач на протязі квітня-листопада 2017р оплатив частковими платежами на загальну суму 863585,60 грн., в результаті чого станом на 9.11.17р. заборгованість відповідача становила 600039,82 грн.
9.11.17 позивач надіслав відповідачеві претензію, за змістом якої вимагав оплати зазначеної суми заборгованості, а також сум нарахованих ним інфляційних втрат, 10 % річних, пеню та штраф, посилаючись на умови укладеного сторонами 13.02.14р. договору поставки товару № 255.
Відповідач відповіддю на претензію (вих. № 93 від 20.12.17), визнаючи заборгованість по оплаті поставленого товару на зазначену суму, просив відстрочити та розстрочити оплату цієї заборгованості на протязі періоду з лютого по травень 2018р.
Такі обставини передували пред»явленню позову, що є предметом даної справи, та послугували його підставою.
Обставини поставки позивачем товарів за видатковими накладними у зазначений період та на зазначену суму, їх часткової оплати відповідачем та наявності у зв’язку з цим боргу останнього перед позивачем на суму 600039,82 грн. підтверджені долученими до матеріалів справи документами, визнані відповідачем і суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, тому за змістом ч. 1 т. 75 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) ці обставини не підлягають доказуванню.
Визнання відповідачем у даній справі позову в частині основного боргу на суму 600039,82 грн., про що зазначено у його письмовому запереченні на позовну заяву (вих. № 2 від 11.01.18), та що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України є правом відповідача, яке може бути реалізоване на будь-якій стадії судового процесу, прийнято судом, оскільки таке не суперечить закону, не порушує прав та інтересів інших осіб.
За наведених обставин визнання позову відповідачем – ТОВ «Іза-Б.А.Т.Е.» - є згідно ч. 4 ст 191 ГПК України підставою для ухвалення судом рішення про задоволення позову в частині основного боргу та стягнення з відповідача на користь позивача суми 600039,82 грн. за приписами ст.ст. 173, 175, 193 Господарського кодексу України, оскільки суб’єкти господарювання, якими є сторони у справі, повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Щодо позовних вимог в частині пені та штрафу як відповідальності відповідача за умовами договору поставки, то суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для їх задоволення виходячи з наступного.
Матеріалами справи встановлено, що сторони перебували у договірних відносинах на підставі укладеного ними 13.02.2014р договору поставки товару № 255 (далі - договір).
Дослідивши зміст укладеного договору, суд встановив, що за його умовами постачальник – позивач у справі – зобов’язався передавати гофровироби, гофроящики та інші витратні матеріали, необхідні для виготовлення такої продукції (далі – товар) у власність покупця - відповідача у справі, – який, у свою чергу, зобов’язався прийняти та оплатити товар за кожну поставлену партію протягом 14 календарних днів з моменту поставки такої партії товару покупцю. Оплата товару згідно договору може здійснюватися на умовах стовідсоткової або іншої попередньої оплати чи на інших умовах на підставі виставлених продавцем рахунків чи видаткових накладних на товар, про що в них повинно бути зазначене таке (п.п.1.1, 4.1, 4,2).
Умовами договору передбачено майнову відповідальність сторін за порушення зобов’язань, зокрема, за несвоєчасну оплату товару шляхом сплати покупцем пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочки, 10 % річних від просточеної суми, а при простроченні оплати більше одного місяця – штрафу у розмірі 50 % від суми заборгованості (п. 5.2,5.3.)
Сторонами передбачено (п. 8.1), що договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31 грудня 2014р., але в будь-якому випадку залишається чинним до моменту, коли сторонами будуть повністю виконані всі зобов’язання, що повинні бути виконані відповідно до умов договору; у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору, він вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих же умовах без обмежень щодо кількості таких пролонгацій; така заява повинна бути пред’явлена ініціюючою стороною іншій стороні не пізніше як за 31 календарний день до 31 грудня року звернення з такою заявою.
Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги в частині пені, штрафу, нарахованих ним за прострочення виконання відповідачем зобов’язань по оплаті поставленого товару, стверджує, що господарські операції з поставки та оплати товару, за результатами яких виникла спірна заборгованість, здійснювалися сторонами у 2017р. відповідно до умов вищенаведеного договору, який вважає пролонгованим, оскільки жодна із сторін не ініціювала питання припинення або зміну договору у порядку передбаченому п. 8.1 договору.
Відповідач, заперечуючи проти зазначених вимог, наполягає на тому, що господарські операції, в результаті яких виникла заборгованість у даній справі, здійснені сторонами на підставі їх усних домовленостей після закінчення строку дії зазначеного договору - 31.12.14 - згідно з його умовами (п.8.1) та у зв’язку з виконанням сторонами всіх зобов’язань за цим договором до визначеної дати його закінчення.
Суд, вирішуючи спір у цій частині вимог, керується чинним цивільним та господарським законодавством, яке регулює питання строку договору, господарського договору.
Так, приписами ст. 631 ЦК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору; закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Аналогічно, відповідно до приписів ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що строком дії договору, господарського договору є час, впродовж якого існують зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору і закінчення строку дії договору, господарського договору не є підставою для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним.
Відповідач долучив до матеріалів справи копії видаткових накладних про поставку позивачем відповідачу товарів у березні-квітні 2014р. на загальну суму 18941,76 грн. та платіжного доручення № 13 від 15.05.14 про оплату відповідачеві суми 18941,76 грн. із зазначенням призначення платежу «згідно договору з простачальником», що є підтвердженням виконання сторонами всіх зобов’язань за договором до визначеної дати його закінчення – 31.12.14.
Позивачем, у свою чергу, не спростовано обґрунтоване твердження відповідача про відсутність невиконаних зобов’язань сторін станом на дату закінчення дії договору визначену договором – 31.12.14.
За таких обставин та відповідно до наведених вище приписів цивільного та господарського законодавства суд дійшов висновку про закінчення 31.12.14 строку дії укладеного сторонами договору відповідно до його умов та у зв’язку відсутністю станом на цю дату невиконаних за цим договором зобов’язань сторін.
Відтак, поставка позивачем товарів, заборгованість по оплаті яких є предметом позовних вимог у даній справі, у 2017 році (спірна поставка), тобто через проміжок часу більш, ніж два роки після закінчення дії договору, не може вважатися сама по собі поставкою здійсненою на підставі цього договору і позивачем не доведено інших обставин, які би достовірно підтверджували узгоджену позицію сторін щодо продовження договірних відносин при здійсненні господарських операцій поставки товарів та їх оплати у 2017р. Отже, здійснення спірної поставки у даній справі мало місце на підставі усних домовленостей сторін.
Приписами ст. 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання у виді пені, штрафу вчиняється у письмовій формі, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Статтею 199 ГК України встановлено, що до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
За обставин, оскільки у судовому розгляді справи твердження позивача про здійснення спірних поставок згідно укладеного сторонами договору не доведено належними та допустимими доказами, відсутні підстави за змістом наведених норм цивільного та господарського законодавства для стягнення з відповідача пені та штрафу, які застосовуються за наявності та на підставі письмової угоди сторін.
Отже, у стягненні з відповідача пені та штрафу нарахованих позивачем у даній справі на суми відповідно 134778,12 грн. та 512648,20 грн. належить відмовити через відсутність вчиненого сторонами у письмовій формі правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання з оплати спірних поставок 2017р. у виді пені, штрафу.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на приписи наведеної норми підлягають задоволенню позовні вимоги у даній справі в частині інфляційних втрат та річних у розмірі 3 % за період прострочення виконання грошового зобов’язання. Як вбачається з матеріалів справи, вимогою позивача про оплату поставленого товару, за прострочення виконання якої відповідачем за змістом ст. 625 ЦК України позивач вправі нараховувати інфляційні втрати та 3 % річних, є претензія від 9.11.17, оскільки у видаткових накладних не зазначено строку оплати, а строк – 14 календарних днів з моменту поставки – з урахуванням якого позивач здійснив розрахунок цих вимог, встановлений договором, дія якого не поширюється на спірні поставки.
За наведеного на підставі ст. 625 ЦК України позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних підлягають задоволенню за період після спливу 7 днів з дати пред’явлення вимоги про оплату (з урахуванням 3 днів поштового перебігу) до 22.12.17 згідно вимог позивача на суми відповідно 11454,76 грн. та 2022,05 грн. В частині цих вимог за період, який передує пред’явленню вимоги про оплату поставленого товару, та річних в розмірі, що перевищує 3 % , оскільки інший розмір процентів не встановлений договором або законом, належить відмовити за безпідставністю.
Таким чином, всього до стягнення з відповідача на користь позивача у даній справі належить сума 613516,63 грн., в іншій частині позовних вимог – належить відмовити.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За змістом ст. 129 ГПК України судовий збір сплачений позивачем при поданні позову на суму 20485,69 грн. належить відшкодувати за рахунок відповідача пропорційно до розміру задоволених вимог – на суму 9202,75 грн.
З огляду на викладене, керуючись ст. 129, 237-240 Господарського процесуального кодексу України,
СУД ВИРІШИВ:
1. Позов задоволити частково.
1.1. Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗА–Б.А.Т.Е.» (90436, Закарпатська область, Хустський район, с. Іза, вул. Нанківська, 88, код ЄДРПОУ 32171027) на користь товариства з обмеженою відровідальністю «Христина» (47501, м. Бережани, Тернопільська область, вул. Замость, 4, код ЄДРПОУ 14049168) суму 613516,63 грн. (шістсот тринадцять тисяч п»ятсот шістнадцять грн. 63 коп.), включаючи: 600039,82 грн. – основного боргу, 11454,76 – інфляційні нарахування, 2022,05 грн. – 3 % річні, та у відшкодування судових витрат – 9202,75 грн.
2. В іншій частині позову - відмовити, поклавши судові витрати на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 22.02.2018 року.
Суддя Ушак І.Г.
Судове рішення № 72357190, Господарський суд Закарпатської області було прийнято 13.02.2018. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 907/919/17. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: