Рішення № 72343278, 16.02.2018, Київський районний суд м. Полтави

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №552/7551/17

Провадження № 2/552/180/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.02.2018 року Київський районний суд м.Полтави в складі:

головуючої судді - Васильєвої Л.М.,

при секретарі - Орламенко А.О.,

за участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Виконавчий комітет Подільської районної у м.Полтаві ради, як орган опіки та піклування про визнання відмови у наданні згоди на виїзд неповнолітньої дитини за кордон неправомірною та надання дозволу на виїзд малолітньої дитини за кордон без згоди батька ,-

ВСТАНОВИВ:

21 листопада 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду м.Полтави з позовом до ОСОБА_2 визнання відмови у наданні згоди на виїзд неповнолітньої дитини за кордон неправомірною та надання дозволу на виїзд малолітньої дитини за кордон без згоди батька. Посилалась на те, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 2009 року.Рішенням Ленінського районного суду м.Полтави від 18 грудня 2013 року шлюб між ними розірваний. Рішення набрало законної сили.Мають доньку, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка після розірвання шлюбу проживає з нею. Вона матеріально утримує та належним чином піклуюся про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.На утримання дитини відповідач спочатку добровільно надавав матеріальну допомогу, але з червня 2016 року відмовився від цього. Рішенням суду з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_3.Впродовж 5 років вона має цивільного чоловіка який є громадянином Туреччини, вона має змогу оздоровлювати дитину в сприятливому кліматі, але наміру щодо переїзду дитини на постійне місце проживання до іншої країни, і перешкоджання спілкування з біологічним батьком доньки вона не має. Поїздки закордон планує здійснювати в період шкільних канікул. Донька неодноразово просила батька надати нотаріальний дозвіл на виїзд за кордон, але завжди отримувала відмову. ОСОБА_2 не зважає уваги на інтереси дитини та не надає згоду на тимчасовий виїзд дитини за межі України.Просила, визнати відмову ОСОБА_2 у наданні згоди на виїзд за межі України неповнолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 неправомірною.Дозволити виїзд дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Полтави за межі України до республіки Туреччини в період з 01.01.2018 року до 31.12.2019 року без згоди батька ОСОБА_2.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала,уточнила період з якого вона просить надати дозвіл доньці на виїзд за кордон, а саме з 1 квітня 2018 року по 31.12.2019 року. Пояснила, що відповідач взагалі не спілкується з донькою, не цікавиться її життям, заборгованість по сплаті аліментів становить 2 місяці.

Відповідач ОСОБА_2, в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, заяв про неможливість розгляду справи у його відсутність суду не надав. У попередньому судовому засіданні позовні вимоги не визнавав, пояснив, що він має іншу сім»ю та дитину у новому шлюбі. З донькою не спілкується бо між ними погані стосунки. Пояснив, що він не надає згоди на виїзд дитини за кордон для оздоровлення тому, що дитина з ним не бажає спілкуватись , а оздоровитись вона може і на Україні.

Представник третьої особи, Виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради, як орган опіки та піклування, в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про можливість розгляду справи у його відсутність, при вирішенні справи покладався на розсуд суду.

Заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Судом установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбу з 10.10.2009 року.

Рішенням Ленінського районного суду м.Полтави від 18.12.2013 року шлюб між сторонами розірваний ( а.с.5).

Мають доньку, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 ( а.с.4).

Позивач зверталась то відповідача про надання дозволу на виїзд неповнолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 за межі України для відпочинку та оздоровлення, на морські курорти Туреччини, однак відповідач такого дозволу не надав.

Статтею 141 СК України передбачені рівні права батьків, щодо виховання дітей.

Згідно ч. 2 ст. 154 СК України батьки мають право звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини.

Згідно з ст.ст. 150, 157 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, той із батьків, хто проживає окремо від дитини зобов'язаний брати участь у її вихованні та утриманні.

Згідно ст. 8, 11 Закону України «Про охорону дитинства» зазначається, що кожна дитина має-право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до Законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За змістом ч. 1 ст.3, ст. 18 Конвенції «Про права дитини» від 20.11.1989 р. (ратифікована постановою ВРУ від 27.02.1991 р. № 789-ХІІ), та ч. 7 і ч. 8 ст. 7 СК України усі дії щодо дітей та регулювання сімейних відносин мають здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст.. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими незабороненими законом засобами захищати свої права і свободи від їх порушень.

Підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, інших членів сім'ї та родичів визначаються Сімейним кодексом України.

Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом, зокрема, з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Відповідно до ч.ч. 7, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України. Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.4 Закону України „Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України": за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Відповідно до п.н. 3, 4, 5 Правил перетинання державного кордону громадянами України, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18- річного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16- річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі осіб, які уповноважені обома батьками, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою обох батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі.

Малолітня дитина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, не тільки як і будь-яка особа, має право на оздоровлення, але остання, окрім свого безумовного права, за рекомендаціями лікарів потребує такого оздоровлення на морському побережжі.

Відповідач ОСОБА_2, не надаючи дозволу на виїзд малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, за кордон, діє всупереч інтересів дитини.

При цьому жодного альтернативного оздоровлення як на території України так і з виїздом за межі України відповідач ОСОБА_2 дитині не запропонував.

При вирішенні справи суд виходить з того, що позивач ОСОБА_1, бажаючи надати доньці можливість відпочини та оздоровитися діє виключно в інтересах ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Дії відповідача судом оцінюються як обмеження прав малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка сама зверталася до батька з відповідними проханнями, що безумовно перешкоджає також і розширенню її кругозору та гармонійному розвитку.

Тому суд приходить до висновку, що відмова відповідача ОСОБА_2 в наданні дозволу на виїзд малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, до Республіки Туреччини для оздоровлення та відпочинку є такою, що порушує права позивача та малолітньої дитини, не має правового підґрунтя, є безпідставною і такою, що суперечить вимогам ст. 155 СК України, ст. ст. 11, 12 Закону України „Про охорону дитинства", так як предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини і батьківське право не може здійснюватись всупереч цим інтересам.

Порушене право підлягає захистові.

Надання судом дозволу на виїзд дитини виключно в певний період виключає можливість вивезення малолітньої дитини на постійне місце проживання до іншої держави.

Окрім того, як встановлено судом, позивач вивозила малолітню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, за межі України та кожного разу поверталася.

Як встановлено судом, хоча дитина і має постійне місце проживання на території України, але відповідач, будучи батьком дитини, матеріальну допомогу на її утримання надає невчасно та нерегулярно, хоча має можливість це робити, дитина знаходиться саме на утриманні позивача.

Окрім того, державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають за межами України.

Рішенням Виконавчого комітету Подільської районної у м.Полтаві ради № 19 від 13.02.2018 року, затверджено висновок органу опіки та піклування який вважає, що виїзд дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 за межі України до Туреччини відповідає інтересам дитини.

Тому суд вважає за необхідне надати дозвіл на виїзд малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, за межі України до Республіки Туреччина в супроводі матері ОСОБА_1 в період з часу вступу рішення в законну силу до 01 грудня 2017 року без згоди батька ОСОБА_2

Суд вважає, що надання такого дозволу буде в інтересах малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Вимоги позивача щодо визнання відмови ОСОБА_2 у наданні згоди на виїзд дитини неправомірною не ґрунтуються на нормах закону, тому суд не вбачає підстав для їх задоволення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені та документально підтверджені судові витрати в розмірі 640 грн. Керуючись ст. ст. 141, 259, 264-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Надати дозвіл на виїзд малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України до Республіки Туреччина в супроводі матері ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5, прож. АДРЕСА_1, номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) в період з 01 квітня 2018 року по 31 грудня 2019 року без згоди батька ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_7, проживаючого: АДРЕСА_2, номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 640 грн.

Третя особа:

Виконавчий комітет Подільської районної у м.Полтаві ради, як орган опіки та піклування (місцезнаходження: м.Полтава, вул. Анатолія Кукоби, 39 код ЄДРПОУ 05384710).

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м.Полтави протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлений 20 лютого 2018 року.

Головуючий суддя Л.М. Васильєва