Постанова № 72342238, 21.02.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/14057/17 Головуючий у І інстанції Пінкевич Н. С.Провадження № 22-ц/780/1245/18 Доповідач у 2 інстанції Голуб С. А.Категорія 38 21.02.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі

головуючого судді Голуб С.А.,

суддів: Приходька К.П., Сліпченка О.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє від імені та в інтересах ОСОБА_3 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 січня 2018 року про визнання неподаною та повернення позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Юрова Олена Євгенівна, Білогородська сільська рада про визнання заповіту недійсним, визнання права власності і порядку спадкування за законом, визнання права власності на частку в спільному майні подружжя,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2017 року ОСОБА_2. який діє від імені та в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_6 У власності подружжя перебував житловий будинок АДРЕСА_1. Після смерті ОСОБА_6 вона не може оформити своє право власності на ? частину будинку і спадщину на ? частину будинку за відсутності правовстановлюючих документів. Крім того, заяву про прийняття спадщини за заповітом також подав ОСОБА_4

Просила суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_6 на користь відповідача ОСОБА_4, визнати за нею право власності на належну їй ? частину будинку, а також на іншу половину будинку визнати право власності в порядку спадкування за законом.

Ухвалою Києво-Святошнського районного суду Київської області від 22 січня 2018 року, позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачеві.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Визнаючи позовну заяву неподаною та повертаючи її позивачеві, суд першої інстанції, виходив із того, що ухвалою суду від 25 грудня 2017 року позовну заяву було залишено без руху для усунення недоліків, але у встановлений строк недоліки позовної заяви у повному обсязі не усунуто, зокрема, не надано ринкову вартість майна, судовий збір сплачено не в повному обсязі.

Проте такого висновку суд дійшов із порушенням вимог процесуального закону.

Стаття 177 ЦПК України встановлює, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За ч.1 ст. 176 ЦПК ціна позову визначається у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна.

Разом із тим ч.2 ст. 176 ЦПК України встановлено, що у випадку якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішені справи.

Суд першої інстанції вважав, що в матеріалах справи відсутні документи, що підтверджують вартість майна на час пред'явлення позов , у зв'язку з чим неможливо встановити правильність сплати судового збору .

Відповідно до п. 16 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати" розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування (у тому числі з урахуванням положень, передбачених частиною п'ятою статті 216, статтею 1212 ЦК тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом статті 80, пункту 4 частини другої статті 119 ЦПК такий обов'язок покладається на позивача (у тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у виді повернення майна застосовуються за ініціативою суду, наприклад, при визнанні договору недійсним згідно з частиною п'ятою статті 216 ЦК).

Проте, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд (частина друга статті 80 ЦПК). Остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже, і суми судового збору, здійснюється судом із наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору.

Редакція чинної на даний час ст.176 ЦПК України є аналогічною редакції ст.. 80 ЦПК України на час ухвалення наведеної постанови Пленуму ВССУ.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував наведені норми процесуального права і не врахував роз'яснення постанови пленуму ВССУ..

З матеріалів справи убачається, що позовній заяві позивач зазначила ціну позову 100000 грн. Тобто ціна позову була визначена, а тому суд у випадку незгоди з такою ціною, якщо вважав, що вона вочевидь не відповідає вартості майна, мав самостійно визначити розмір судового збору який підлягав доплаті позивачем.

У порушення вищевказаної вимоги закону суд першої інстанції в ухвалі від 25 грудня 2017 року про залишення позовної заяви без руху не визначив розмір судового збору на момент пред'явлення позову та з урахуванням суми, яка була сплачена позивачем, не вказав розмір недоплаченого нею судового збору.

Отже, не виконавши вимоги ч.2 ст. 176 ЦПК України, суд не мав правових підстав визнати позовну заяву неподаною через невиконання ухвали суду про залишення її без руху у зв'язку із неподанням документів, які підтверджують вартість майна і не сплатою судового збору відповідно до вказаної вартості .

Ураховуючи наведене, оскаржуване судове рішення відповідно до ч. 4 ст. 379 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 374, 379 України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє від імені та в інтересах ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 січня 2018 року про визнання неподаною та повернення позовної заяви ОСОБА_3до ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Юрова Олена Євгенівна, Білогородська сільська рада про визнання заповіту недійсним, визнання права власності і порядку спадкування за законом, визнання права власності на частку в спільному майні подружжя скасувати .

Справу передати до Києво-Святошинського районного суду Київської області для вирішення питання про відкриття провадження.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий

Судді: