Ухвала суду № 72340580, 21.02.2018, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 795/310/18 Провадження № 6/795/1/2018 Категорія - цивільна Головуючий у I інстанції - Шитченко Н.В.

У Х В А Л А

21 лютого 2018 року м. Чернігів

Апеляційний суд Чернігівської області в особі судді Шитченко Н.В., розглянувши матеріали цивільної справи за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 09 серпня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

У С Т А Н О В И В:

Рішенням від 09 серпня 2013 року суддя Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» позов ПАТ «Альфа-Банк» задовольнив та стягнув з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 490054631 від 27 грудня 2007 року у розмірі 236379,47 грн.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, 02 лютого 2018 року (згідно відбитку штампу поштового відділення) ОСОБА_1 звернувся із заявою про скасування зазначеного рішення третейського суду. У мотивування своєї заяви зазначив, що вказане рішення ухвалено з порушенням його прав як споживача послуг банку за договором споживчого кредиту, тобто, без дотримання положень ст. 6 ЗУ «Про третейські суди» та ЗУ «Про захист прав споживачів».

Одночасно, у своїй заяві ОСОБА_1 заявив клопотання про поновлення строку подачі заяви про скасування рішення третейського суду, зазначивши, що про існування такого рішення він дізнався лише у грудні 2017 року, а копію рішення фактично отримав рекомендованим листом 18 січня 2018 року.

Проте, провадження за вказаною заявою не може бути відкрито, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 454ЦПК України, сторони, треті особи, а також особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, мають право звернутися до суду із заявою про скасування рішення третейського суду. Заява про скасування рішення третейського суду подається до апеляційного суду за місцем розгляду справи третейським судом.

Згідно ч. 5 ст. 454 ЦПК України заява про скасування рішення третейського суду подається протягом дев'яноста днів: 1) стороною, третьою особою в справі, розглянутій третейським судом, - з дня прийняття рішення третейським судом; 2) особами, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, - з дня, коли вони дізналися або могли дізнатися про прийняття рішення третейським судом.

Заява, подана після закінчення строку, встановленого ч.ч. 5 та 6 цієї статті, повертається (ч. 7 ст. 454 ЦПК України).

З матеріалів третейської справи № 1168-5/176/13, наданої на запит апеляційного суду, вбачається, що оскаржуване рішення постановлене третейським судом 09 серпня 2013 року. ОСОБА_1 був стороною у даній справі у статусі відповідача. Таким чином, строк подачі заяви про скасування рішення третейського суду для нього сплинув 07 листопада 2013 року, натомість, вказана заява ним подана 02 лютого 2018 року.

Проте, клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку подачі заяви про скасування рішення третейського суду не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення основного Закону в ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення п. 1 ст. 6 Конвенції констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України».

Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначності, яка передбачає дотримання принципу resjudicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії», заява № 52854/99, п.п. 51 і 52, ECHR 2003-Х) (п. 46 рішення).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип resjudicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).

Зі змісту п. 52 рішення випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення.

Отже, констатувавши порушення п. 1 ст. 6 Конвенції Європейський суд з прав людини зазначив, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за п. 1 ст. 6 Конвенції (п. 53 рішення).

Тобто, передумовою поновлення порушеного процесуального строку є наявність обставин, що можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку звернення до суду з боку ОСОБА_1

Згідно з поданою ОСОБА_1 заявою, рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 09 серпня 2013 року оспорюється ним майже через п'ять років після його постановлення і як вбачається із змісту самої скарги на стадії його виконання.

З матеріалів третейської справи вбачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, станом на 27 грудня 2007 року (дата укладення кредитного договору № 490054631) був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією паспорта відповідача (а.тр.с. 27-28). Саме за цією адресою ПАТ «Альфа-Банк» направляло ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредиту від 04 липня 2013 року (а.тр.с. 32-34) та копію позовної заяви (а.тр.с. 38-39).

За цією ж самою адресою третейський суд надсилав ОСОБА_1 копію ухвали про початок розгляду третейської справи від 18 липня 2013 року та копію рішення третейського суду від 09 серпня 2013 року, але зазначена кореспонденція повернулася до третейського суду не врученою з відміткою працівників поштового зв'язку «Адресат не проживає» (а.с. 32, 33).

Згідно з п.п. 8.2 частини № 2 Загальних умов кредитування, які є невід'ємною частиною кредитного договору (п. 5 договору), позичальник зобов'язався письмово повідомляти кредитора про зміну паспортних даних, ідентифікаційного номеру, номерів контактних телефонів, реєстрації його місця проживання(або прописки) не пізніше трьох робочих днів з дня проведення таких змін (а.тр.с. 14).

Ані матеріали третейської справи, ані матеріали цивільної справи за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення третейського суду не містять будь-яких відомостей щодо зміни заявником місця проживання або реєстрації. В своїй заяві до апеляційного суду ОСОБА_1 зазначив адресу свого зареєстрованого місця проживання - АДРЕСА_1, додавши при цьому і іншу адресу для листування (а.с. 2).

Частиною 1 ст. 131 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон АліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Отже, ОСОБА_1 у належний спосіб повідомлявся третейським судом про початок розгляду третейської справи, і йому у належний спосіб була направлена копія рішення третейського суду, тому посилання заявника про недотримання судом процесуальних норм є безпідставними та необґрунтованими.

Доводи заяви ОСОБА_1 про необхідність скасування рішення третейського суду, яке вже тривалий час перебуває на виконанні, зводяться до обставин передачі ним банку заставного транспортного засобу в рахунок погашення боргу та констатації відсутності боргу через відступлення права вимоги по договору факторингу від 26 вересня 2016 року (тобто через три роки після ухвалення рішення третейським судом) між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія». Разом із тим, вони не спростовують факту існування у заявника кредитної заборгованості на час ухвалення рішення.

Таким чином, поновлення ОСОБА_1 строку на оскарження рішення третейського суду, враховуючи сплив значного проміжку часу та після початку його виконання, на підставах, які не мають на меті виправлення серйозних помилок, а лише перегляд та нове вирішення справи, буде порушено принцип юридичної визначеності та «Право на суд» ПАТ «Альфа-Банк», гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Принцип юридичної визначеності наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Вказане виклав Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року (заява № 3236/03).

Враховуючи наведене, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку подачі заяви про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 09 серпня 2013 року слід відмовити, а відповідна заява, як така, що подана після закінчення встановленого ч. 5 ст. 454 ЦПК України строку, за відсутності підстав для поновлення пропущеного строку - підлягає поверненню.

Керуючись ч. 1 ст. 126, ст. 127, ч.ч. 5, 7 ст. 454 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку подачі заяви про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 09 серпня 2013 року відмовити.

Заяву ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 09 серпня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - повернути заявнику.

Копію ухвали про повернення заяви направити учасникам справи, а позивачу - копію ухвали разом із заявою та доданими до заяви матеріалами.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали.

Суддя Апеляційного суду

Чернігівської області Н.В. Шитченко