Постанова № 72336714, 19.02.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №484/3991/16-ц 19.02.2018

Єдиний унікальний номер судової справи 484/3991/16-ц

Номер провадження 22-ц/784/241/18

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Категорія 20

Постанова

Іменем України

19 лютого 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Галущенка О.І.,

з секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, а також за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Хорт-М» рішення, яке ухвалено Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області, під головуванням судді Максютенко О.А., у приміщенні цього ж суду 14 грудня 2017 року о 13 годині 14 хвилині, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Приватного підприємства «Хорт-М», ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів про охорону об'єктів і приміщень та усунення перешкод у користуванні нерухомим майном,

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та Приватного підприємства «Хорт-М» (далі - ПП «Хорт-М») про визнання недійсним договору про охорону об'єктів і приміщень та усунення перешкод в користуванні комплексом нежитлових будівель та земельною ділянкою, призначеною для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, для обслуговування та експлуатації цеху по переробці масляничних культур, розташованих за адресою: АДРЕСА_2.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу ОСОБА_2 та відповідачу ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності, по 1/2 частці кожному, належить комплекс нежитлових будівель, які знаходяться по АДРЕСА_1.

12 листопада 2016 року між ОСОБА_4 та ПП «Хорт-М» укладено договір №31 про охорону об'єктів (об'єкта) і приміщень, які знаходяться по АДРЕСА_1.

Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що вищезазначений договір укладено без його письмової згоди як співвласника майна, ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним з моменту укладення договір про охорону об'єктів (об'єкта) і приміщень №31 від 12 листопада 2016 року, укладений між ОСОБА_4 та ПП «Хорт-М».

Крім того, позивач посилаючись на те, що у зв'язку із перебуванням на території підприємства сторонніх осіб, а саме працівників охоронної фірми ПП «Хорт-М», які чинять йому перешкоди у користуванні і розпорядження належним йому майном і здійсненні господарської діяльності, а також перешкоджають його працівникам здійснювати їх роботу, просив зобов'язати відповідачів ПП «Хорт-М» та ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні майном - комплексом нежитлових приміщень, які знаходяться по АДРЕСА_1, шляхом надання фактичного доступу до вказаного приміщення, зняття охорони з вказаних приміщень та покладення обов'язку не чинити перешкоди у користуванні зазначеним майном.

В подальшому, позивач неодноразово уточнював позовні вимоги та, окрім раніше заявлених позовних вимог, також просив визнати недійним з моменту укладення договір про охорону об'єктів (об'єкта) і приміщень №32 від 15 березня 2017 року, укладений між ОСОБА_4 та ПП «Хорт-М».

16 серпня 2017 року позивач, через свого представника ОСОБА_3, надав до суду першої інстанції заяву, в якій, посилаючись на те, що 02 червня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено нотаріально посвідчений договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_4 подарував останньому належну йому 1/2 частку комплексу нежитлових приміщень та 1/2 частку земельної ділянки, які знаходяться по АДРЕСА_1, просив суд залучити до участі у справі у якості співвідповідача ОСОБА_5 (том 1 а.с.176-177).

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 вересня 2017 року зазначену заяву задоволено та залучено ОСОБА_5 до участі у справі в якості співвідповідача (том 1 а.с.196).

10 листопада 2017 року позивач уточнив позовні вимоги, та остаточно просив:

визнати недійсним з моменту укладення договір про охорону об'єктів (об'єкта) і приміщень №31 від 12 листопада 2016 року, укладений між ОСОБА_4 та ПП «Хорт-М»;

визнати недійним з моменту укладення договір про охорону об'єктів (об'єкта) і приміщень №32 від 15 березня 2017 року, укладений між ОСОБА_4 та ПП «Хорт-М»;

зобов'язати відповідачів ПП «Хорт-М», ОСОБА_4 та ОСОБА_5, усунути перешкоди у користуванні комплексом нежитлових приміщень, які знаходяться по АДРЕСА_1, шляхом надання фактичного доступу до вказаного приміщення;

зобов'язати відповідачів ПП «Хорт-М», ОСОБА_4 та ОСОБА_5, усунути перешкоди у користуванні комплексом нежитлових приміщень, які знаходяться по АДРЕСА_1, шляхом зняття охорони з вказаних приміщень та не чинити перешкоди у користуванні зазначеним майном (том 2 а.с.48-52).

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Зобов'язано відповідачів ПП «Хорт-М», ОСОБА_4 та ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні комплексом нежитлових приміщень по переробці масляних культур за адресою АДРЕСА_2 шляхом фактичного доступу до вказаного приміщення.

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просили рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач ПП «Хорт-М» посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і є непорушним.

У п.1 ч.2 ст.11 ЦК України закріплено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, в тому числі і право на власність, є договори та інші правочини.

Згідно вимог ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до положень ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України).

Згідно із частинами другою та третьою ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (ст.ст. 215, 216 ЦК України).

Отже, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (ст.ст.203,215-216 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За правилами ст.638 ЦК України правочин (договір) вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З матеріалів справи убачається та районним судом встановлено, що комплекс нежитлових будівель загальною площею 1 036.50 кв.м. та земельна ділянка площею 0.3531 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, перебувають у спільній частковій власності ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з розміром часток по 1/2.

12 листопада 2016 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та ПП «Хорт-М» у простій письмовій формі укладено договір про охорону об'єктів (об'єкта) і приміщень №31, відповідно до якого власник доручив, а виконавець прийняв під охорону об'єкт комплексу нежитлових приміщень розташованих на земельній ділянці, що розташована по АДРЕСА_1 (том 2 а.с.13).

Додатковою угодою №1 від 15 березня 2017 року до договору про охорону об'єктів (об'єкта) і приміщень №31, сторони домовились вважати цей договір виконаним у повному обсязі та закінченим 15 березня 2017 року (том 2 а.с.14).

15 березня 2017 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та ПП «Хорт-М» укладено договір про охорону об'єктів (об'єкта) і приміщень №32, відповідно до якого власник доручив, а виконавець прийняв під охорону об'єкт комплекс нежитлових приміщень розташованих на земельній ділянці, що розташована по АДРЕСА_1 (том 2 а.с.15).

02 червня 2017 рок між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір дарування 1/2 частки комплексу нежитлових будівель та 1/2 частки земельної ділянки, який був посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №927, за умовами якого ОСОБА_4 подарував ОСОБА_5 1/2 частку нежитлових будівель та 1/2 частку земельної ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1 (том 1 а.с.178-181).

Цього ж дня, 02 червня 2017 року, між ПП «Хорт-М» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, укладено договір за №10/1 про добровільне розірвання договору про охорону об'єктів (об'єкта) і приміщень №32 від 15 березня 2017 року, відповідно до якого сторони домовилися про розірвання зазначеного договору №32 у зв'язку із зміною власника нерухомого майна (том 2 а.с.16).

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 листопада 2017 року, описку в якому виправлено ухвалою цього ж суду від 05 грудня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання договору недійсним задоволенні.

Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки комплексу нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 в місті Первомайську Миколаївської області та 1/2 частки земельної ділянки, призначеної для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншій промисловості, для обслуговування та експлуатації цеху по переробці масляничних культур, що знаходиться за цією ж адресою, укладений 02 червня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області (том 2 а.с.67-68).

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 05 лютого 2018 року рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 листопада 2017 року, описку в якому виплавлено ухвалою того ж суду від 05 грудня 2017 року, змінено.

Виключено з рішення висновок суду щодо недійсності договору дарування 1/2 частки комплексу нежитлових будівель, що знаходить за адресою: АДРЕСА_2 в місті Первомайську Миколаївської області та 1/2 частки земельної ділянки призначеної для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, за цією ж адресою, від 02 червня 2017 року між дарувальником ОСОБА_4 та обдаровуваним ОСОБА_5 з підстави, передбаченої ст.234 ЦК України.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 листопада 2017 року, описку в якому виплавлено ухвалою того ж суду від 05 грудня 2017 року, в частині вирішення позовних вимог про повернення сторін в попередній стан скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким задоволено вказані позовні вимоги.

Зобов'язано ОСОБА_5 повернути ОСОБА_4 безоплатно передане йому у власність за договором дарування від 02 червня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області (зареєстровано в реєстрі № 827), 1/2 частку комплексу нежитлових будівель та 1/2 частки земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, для обслуговування та експлуатації цеху по переробці масляничних культур, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 в місті Первомайську Миколаївської області.

Звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним договорів про охорону об'єктів (об'єкта) і приміщень за №31 від 12 листопада 2016 року та за №32 від 15 березня 2017 року, позивач ОСОБА_2 зазначав, що оскаржувані договори порушують його права, як співвласника нерухомого майна - комплексу нежитлових будівель та земельної ділянки, оскільки він позбавлений можливості належним чином розпоряджатися і користуватися зазначеним майном.

Поняття спільної часткової власності викладено у ч.1 ст.356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.

Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.

Відповідно до ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Судом встановлено, що договір про встановлення порядку володіння та користування спільним майном між співвласниками відповідно до їх часток у праві спільної часткової власності між сторонами взагалі не укладався.

Зі змісту позовної заяви слідує, шо позивач ОСОБА_2 просив визнати недійсними оскаржувані договори посилаючись на ст.16, ч.1 ст.203, ст.215 ЦК України.

Згідно із ч.2 ст.16, ч.1 ст.215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених ч.ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними на підставі вказаних підстав, оскільки позивачем ОСОБА_2 не доведено факт недодержання в момент вчинення сторонами правочинів вищезазначених вимог закону.

До того ж, на час розгляду цієї справи спірні договори припинили свою дію.

Також, на думку колегії суддів, обраний позивачем спосіб захисту не узгоджується з характером спірних правовідносин, а права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом усунення перешкод у здійсненні нею права користування і розпорядження нерухомим майном на підставі ст.391 ЦК України. Оскільки, зазначеним правом позивач скористався, то підстав для скасування рішення суду в частині покладення обов'язку на відповідачів не чинити перешкоди у користуванні нерухомим майном шляхом надання фактичного доступу до нього немає.

Інші обставини, на які містяться посилання в апеляційних скаргах, судом першої інстанції при розгляді справи перевірялись.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків районного суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а лише зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку відповідно до положень ЦПК України та незгоди осіб, які подали апеляційні скарги, з висновками суду першої інстанції по їх оцінці.

Обґрунтованих доводів про порушення судом першої інстанції норм процесуального або матеріального права, а також посилання на обставини, які давали б суду апеляційної інстанції підстави для переоцінки доказів та спростування висновків районного суду, апеляційні скарги також не містять.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційні скарги в силу ст.375 ЦПК України підлягають залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, а також апеляційну скаргу Приватного підприємства «Хорт-М» - залишити без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

О.І. Галущенко

Повний текст судового рішення

складено 21 лютого 2018 року