Постанова № 72334891, 20.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/4003/17 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Земляної Г.В., Сорочко Є.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної судової адміністрації України, Дніпропетровського апеляційного господарського суду про зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації України (Відповідач 1), Дніпропетровського апеляційного господарського суду (Відповідач 2) про: зобов'язання Державну судову адміністрацію України виділити кошти Дніпропетровському апеляційному господарському суду для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі десяти заробітних плат за останньою посадою; зобов'язання Дніпропетровського апеляційного господарського суду здійснити нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги у розмірі десяти заробітних плат за останньою посадою.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, апелянтом було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову, та прийняти нову, якою задовольнити позов.

Справа розглянута у порядку письмового провадження відповідно до вимог п. 2 ч.1 ст.311 КАС України, з огляду на неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.08.1989 позивача було прийнято на посаду державного арбітра Дніпропетровського обласного державного арбітражу. В подальшому з 03.09.2001 по 19.09.2016 позивач працював суддею Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

13.06.2016 позивач подав до Верховної Ради України заяву про звільнення з посади судді підставі п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, та до Вищої ради юстиції з проханням внести подання про звільнення у зв'язку з відповідним зверненням до Верховної Ради України.

Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 № 1515-VIII «Про звільнення суддів», ОСОБА_3 звільнено з посади судді Дніпропетровського апеляційного господарського суду відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України.

Наказом голови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 № 244-к позивача звільнено з займаної посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку та доручено відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку і звітності виплатити компенсацію за невикористані частини щорічної та додаткової відпустки.

В подальшому, позивач звернувся до Державної судової адміністрації України та Голови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду з проханням провести нарахування та виплату вихідної допомоги при виході у відставку у розмірі 10 мінімальних заробітних плат за останньою посадою.

Листами від 17.02.2017 № 03-23/125/17 та від 22.02.2017 № П173-17-179/17 Дніпропетровський апеляційний господарський суд та Державна судова адміністрація України відповідно повідомили позивача про відсутність законодавчо вмотивованих підстав для виплати останньому вихідної допомоги, оскільки положення статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» були виключені, відповідно до вимог Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України».

Не погоджуючись із відмовою у виплаті вихідної допомоги, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Відповідно до частини першої статті 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, тобто від 07 липня 2010 року) (далі - Закон), Державна судова адміністрація України є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, встановлених законом.

Положеннями статті 148 Закону передбачено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, а також у цілому за кожним видом та спеціалізацією щодо місцевих та апеляційних судів. Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті в окремому додатку.

Відповідно до статті 109 Закону, суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Підставами для виплати вихідної допомоги є відповідна норма Закону, яка передбачає таку виплату, постанова Верховної Ради України про відставку судді та наказ голови відповідного суду, де працював суддя до виходу у відставку до відрахування із штату суду.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 126 Конституції України, підставами для звільнення судді є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Частиною першою статті 136 Закону передбачено що, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Пунктом 28 розділом II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції 2010 року), а саме виключено статтю 136.

В подальшому дані зміни були відображені і у наступних редакціях Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Як зазначено вище, заяву про звільнення у відставку позивач подав 13.06.2016 року.

Частиною третьою статті 122 Закону України передбачено, що повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення.

Оскільки постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 № 1515-VIII «Про звільнення суддів» позивача звільнено з посади судді, то на момент звільнення діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 01.04.2014, за яким відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 виключено статтю 136, яка передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Рішення щодо неконституційності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в частині виключення статті 136 із Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Конституційним Судом України не приймалось.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часті. Цей принцип закріплено у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.

Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Із системного аналізу вищезазначеного, зважаючи на те, що в даному випадку до спірних правовідносин необхідно застосувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача та яким не було передбачено виплати вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою, то у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Стосовно доводів апелянта щодо незаконності відмови у виплаті зазначеної допомоги та звуженні його прав, колегія суддів зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

При розв'язанні спірних правовідносин судовою колегією також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в ухвалі «Великода проти України» від 03.06.2014, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Постанову у повному обсязі складено 20.02.2018)

Суддя-доповідач Ю.А. Ісаєнко

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Сорочко Є.О.

Земляна Г.В.