Постанова № 72334878, 20.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/2116/17 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Земляної Г.В., Сорочко Є.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2017 у справі за адміністративним позовом Головного управління ДФС у м. Києві до товариства з обмеженою відповідальністю "БРАВО ГЛАСС ТРЕЙД" про застосування арешту коштів на рахунках платника податків,

В С Т А Н О В И В:

Головне управління ДФС у м. Києві звернулося до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "БРАВО ГЛАСС ТРЕЙД" про застосування арешту коштів на рахунках платника податків (з урахуванням збільшених позовних вимог).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2017 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, апелянтом було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову, та прийняти нову, якою задовольнити позов.

Справа розглянута у порядку письмового провадження відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.311 КАС України, з огляду на неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно наказу ДФС у м. Києві від 31.01.2017 №624 на підставі вимог підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України податковим органом було призначено та проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "БРАВО ГЛАСС ТРЕЙД" з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП "НОВІТНЯ-ТРЕЙД" за період з 01.02.2016 по 30.04.2016.

Під час перевірки контролюючим органом було надано запит про проведення інвентаризації від 01.02.2017 №2093/10/26-15-14-04-03-14, проте відповідач надав до ДФС лист від 06.02.2017 № 06/02-2017, яким повідомив про відсутність законних повноважень та підстав у податкового органу на проведення такої інвентаризації.

Крім того, перевіряючим вручено підприємству запит б/н від 03.02.2017 року щодо надання для перевірки пояснень та документального підтвердження факту придбання та подальшого руху товару, отриманого від ПП "НОВІТНЯ-ТРЕЙД" за період з 01.02.2016 по 30.04.2016.

За висновками податкового органу, відповідач відмовився надавати запитувані документи, обґрунтовуючи таку відмову тим, що вони не є предметом оскарження з боку підприємства та не допустили перевіряючих до проведення інвентаризації.

На підставі вимог підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до пункту 94.2 ст. 94 ПК України, арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Суд першої інстанції вірно вказав, що визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

В той же час, законом розмежовано порядок накладення адміністративного арешту на майно платника податків, відмінне від коштів, та арешту коштів платника податків.

Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Наведені норми кореспондуються з приписом пункту 94.4 статті 94 Податкового кодексу України, згідно з якою арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків. Зі змісту цієї норми випливає, що компетенція щодо накладення арешту майна належить органу державної податкової служби, але така компетенція не поширюється на арешт коштів платника податку, який накладається за рішенням лише суду на підставі звернення податкового органу.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Зазначене випливає із системного тлумачення правових норм, які містяться у статті 94 Податкового кодексу України. Ці норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків, причому зміст правового регулювання викладається в єдиному контексті.

Аналогічну позицією висловлює і Вищий адміністративний суд України в листі від 29.04.2013 року № 642/12/13-13 "Щодо застосування адміністративного арешту коштів".

При цьому, визначальним при вирішенні питання щодо наявності підстав для арешту коштів є з'ясування наявності законних підстав для проведення документальної перевірки платника податків.

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки та службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Пунктом 81.2 статті 81 ПК України передбачено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.

Загальна процедура застосування адміністративного арешту майна платника податків регулюється Порядком застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України №568 від 10.10.2013 року (далі - Порядок, у редакції чинній на момент винесення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 7.1 Порядку арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду, шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Згідно з пунктом 7.3 Порядку для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган державної податкової служби подає до суду позовну заяву у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Тобто, арешт коштів платника податків які знаходяться на рахунках у банках з метою забезпечення виконання платником податків його обов'язків визначених законом здійснюється після прийняття рішення керівника (його заступника) органу державної податкової служби про накладення адміністративного арешту майна платника податків.

Крім того, згідно приписів підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 ПК України адміністративний арешт вважається припиненим, оскільки відсутнє рішення про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, яке мало бути прийнято судом протягом 96 годин з моменту застосування арешту.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що крім права податкового органу звертатись з вказаним позовом до суду, у податкового органу існує і певний обов'язок по дотриманню порядку, як то звернення до суду саме у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків та надання належних і допустимих доказів того, що у платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач звернувся до суду з даним позовом, проте доказів того, що у платника податків обліковується податковий борг не надав.

Враховуючи вимоги статті 94 Податкового кодексу України, Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1398 від 07 листопада 2011 року, які визначають арешт коштів на рахунках платника податків у якості складової загального арешту майна, що відрізняється виключно процедурою застосування, застосування арешту коштів є можливим лише у разі існування арешту майна, застосованого згідно з пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України.

Доказів підтвердження у судовому порядку обґрунтованості арешту майна товариства згідно з пунктом 94.10 статті 94 Податкового кодексу України податковим органом не надано, підстави для застосування арешту коштів на відкритих рахунках товариства відсутні, оскільки такий арешт є лише складовою загального арешту майна, що є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Крім того, надаючи відповідь від 06.02.2017 року №06/02-2017 на запит податкового органу про проведення інвентаризації від 01.02.2017 року №2093/10/26-15-14-04-03-14 щодо відсутності підстав у позивача на проведення інвентаризації, відповідач обґрунтовано зазначив про те, що скарга (заперечення), яка слугувала підставою для проведення перевірки було подана платником у серпні 2016 року, відтак питання з перевірки показників діяльності підприємства на дату, яка настає після подання такої скарги, не може бути предметом такої перевірки.

Так, за змістом підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, якщо платником податків подано в установленому порядку контролюючому органу заперечення до акта перевірки та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об'єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження.

З матеріалів справи також вбачається, що на момент звернення позивача з даним позовом до суду, податковим органом вже було проведено документальну позапланову виїзну перевірку відповідача, про що складено акт від 16.02.2016 року №51/26-15-14-04-03/36590700 та податкові зобов'язання, що виникли на підставі вказаного акту у вигляді відповідних податкових повідомлень-рішень від 21.03.2017 року №0012671404 та №00126611404 є неузгодженими.

Крім того, станом на час апеляційного розгляду даної справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/8194/17 визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення рішення 21.03.2017 № 0012671404, від 21.03.2017 р. № 0012661404. Вказане рішення оскаржується податковим органом у апеляційному порядку.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено наявність підстав для накладення арешту на кошти, які перебувають на рахунках позивача.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2017 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Постанову у повному обсязі складено 20.02.2018)

Суддя-доповідач Ю.А. Ісаєнко

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.