Постанова № 72323662, 31.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/9654/17 Суддя (судді) першої інстанції: Вовк П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І., секретар судового засідання Качак Х.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2017 р. у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Калабрія Плюс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Декор-Престиж" про визнання правочину недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

02.08.2017р. Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Калабрія Плюс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Декор-Престиж" про визнання недійсним правочину, укладеного між відповідачами, за наслідками якого було складено податкову накладну від 24 жовтня 2016 року № 134.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, правочин, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Калабрія Плюс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Декор-Престиж", за наслідками якого було складено податкову накладну від 24 жовтня 2016 року № 134, є недійсним, оскільки вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року у справі № 755/4734/17 керівника відповідача-1 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2017 р. у задоволені позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції приймаючі рішення виходив з того, що позивачем не надано суду доказів вчинення відповідачами спірного правочину.

Позивач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2017 р. як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовано доводами, аналогічними позовній заяві.

Відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Декор-Престиж" подано відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначено про обґрунтованість висновків суду першої інстанції та про законність рішення у даній справі.

З 15.12.2017 набрав законної сили Кодекс адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Відповідно до п.10 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Сторони в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявності у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 24 жовтня 2016 року ТОВ «Калабрія Плюс» (постачальник, продавець) було виписано на користь ТОВ «Декор-Престиж» (отримувач, покупець) податкову накладну № 134 на загальну суму 400 000, 00 грн., з яких 66 666, 67 грн. ПДВ.

Зазначена накладна складена директором ТОВ «Калабрія Плюс» Завадською Г.Ю.

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року у справі № 755/4734/17 Завадську Г.Ю. було визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).

Вищенаведені обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявності у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 20.1.30 п. 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючим органам надано право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Відповідно до ч.1 ст.228 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 2 ст. 228 ЦК України встановлено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Нікчемний правочин не створює будь-яких наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216 ЦК України). Для застосування таких наслідків окремого судового рішення не потрібно.

Частиною 1 статті 208 ГК України встановлено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Згідно ч. 2 статті 208 ГК України у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються

на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Колегія суддів з урахуванням вказаних норм закону згодна з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Обов'язковою умовою для застосування ч. З ст. 228 ЦК України та ст. 207, 208 ГК України є наявність умислу завдати шкоди державі і суспільству, який повинен передувати укладенню правочинів.

Проте, позивачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано до суду жодних належних доказів того, що при укладені оспорюваного правочину сторони діяли з відповідним умислом.

Крім того, в якості доказів вчинення відповідачами даного правочину останнім до матеріалів справи було долучено лише копію податкової накладної від 24 жовтня 2016 року № 134, складеної, на думку позивача, за наслідком вчинення спірного правочину.

Однак, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції, що податкова накладна не дає змоги ідентифікувати правочин, на підставі якої її було складено, оскільки серед її обов'язкових реквізитів відсутні будь-які відомості про його вчинення.

Таким чином, надана позивачем до суду копія податкової накладної жодним чином не свідчить про обставини вчинення відповідачами конкретного правочину, який просить визнати недійсним контролюючий орган.

Наданий позивачем вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 12.04.2017 року у кримінальній справі №755/4734/17 також не може бути прийнятий як належний та допустимий доказ у даній справі, оскільки згідно даного вироку керівника ТОВ «Калабрія Плюс» було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 Кримінального кодексу України (підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб - підприємців).

Отже, предметом дослідження кримінальної справи були лише обставини внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця, завідомо неправдивих відомостей, а також обставини подання для проведення такої реєстрації документів, які містять завідомо неправдиві відомості, вчинення же оспорюваного правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та обставини його укладення і подальшого виконання ТОВ «Калабрія Плюс» та ТОВ «Декор-Престиж» не досліджувалися.

Відповідно до ч.1,2, 3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частинами 1, 2 та 3 статті 308 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляці йній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вказаного, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем, який є суб'єктом владних повноважень, не доведено обґрунтованість позовних вимог, всі наведені апелянтом аргументи не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, судом першої інстанції правильно встановлені обставини у справі, постанову прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для її скасування.

Повний текст постанови виготовлено 08.02.2018 р.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2017 р. - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2017 р. у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Калабрія Плюс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Декор-Престиж", Товариства з обмеженою відповідальністю "Декор-Престиж" про визнання правочину недійсним - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

М.І. Кобаль