Рішення № 72322978, 06.02.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року справа № 823/2238/17

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Гайдаш В.А.,

за участю:

секретаря судового засідання – Баклаженко Н.В.,

представника позивача – ОСОБА_1О (за договором),

представника відповідача – ОСОБА_2 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до управління Держпраці у Черкаській області про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 18000, далі – позивач) з адміністративним позовом до управління Держпраці у Черкаській області (бульв. Шевченка, 205, м. Черкаси, 18000, далі – відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову від 21.08.2017 №23-01-52/0731-366.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач необґрунтовано та безпідставно зробив висновок про порушення позивачем вимог трудового законодавства, а саме, що працівників допущено до роботи без укладання трудового договору чим порушено ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України та протиправно наклав на позивача штраф у розмірі 192000 грн. згідно постанови від 21.08.2017 №23-01-52/0731-366, оскільки між позивачем та гр. ОСОБА_4 і гр. ОСОБА_5 укладені цивільно-правові договори згідно глави 63 Цивільного кодексу України. Крім того, позивач зазначив, що про розгляд справи за результатами якої відповідачем винесено оскаржувану постанову його не було повідомлено.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених вище.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав суду письмовий відзив на позов та зазначив, що проведеною перевіркою фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питань додержання законодавства про працю відповідачем встановлено, що правовідносини позивача із працівниками ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не укладені трудовими договорами (контрактами) у письмовій формі, у зв’язку з чим винесено постанову 21.08.2017 №23-01-52/0731-366 про накладення штрафу у розмірі 192000 грн., а укладені позивачем із вказаними працівниками цивільно-правових договорів мають ознаки трудових договорів. Таким чином, оскаржувана позивачем постанова на думку представника відповідача є правомірною та скасуванню не підлягає.

Заслухавши пояснення та доводи представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що листом від 04.07.2017 №15843/23-00-13-0116 Головне управління ДФС у Черкаській області надано відповідачу інформацію щодо суб’єктів господарювання, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів, серед яких було зазначено ФОП ОСОБА_3.

На підставі наказу від 21.07.2017 №142-Н та направлення від 21.07.2017 №1337 посадовими особами управління Держпраці у Черкаській області в період з 27.07.2017 по 31.07.2017 проведено інспекційне відвідування з питань додержання законодавства про працю фізичної особи-підприємця ОСОБА_3. Результати перевірки оформлені актом №23-01-52/0731.

Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства про працю, а саме, правовідносини позивача із працівниками ОСОБА_4 і ОСОБА_6 не укладені трудовими договорами (контрактами) у письмовій формі, чим порушено ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України.

На підставі вказаного акту перевірки управлінням Держпраці у Черкаській області винесено оскаржувану постанову 21.08.2017 №23-01-52/0731-366 про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 у розмірі 192000 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує, що повноваження із нагляду і контролю за додержанням роботодавцями законодавства про працю встановлені Кодексом законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII, Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 №390 та іншими нормативно-правовими актами.

Так, відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу, Положенням про Державну службу України з питань праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11.02.2015 визначено, що, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена в Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (надалі - Порядок №295).

Відповідно до пункту 2 Порядку №295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).

За приписами пункту 5 Порядку №295, інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у пунктах 1,2,4-7 цього пункту.

Пунктами 19, 20 Порядку №295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

При цьому механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення», визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509. (надалі - Порядок №509)

Згідно пункту 3 Порядку №509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). Про розгляд справи Держпраці та її територіальні органи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в Держпраці чи її територіальному органі, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника (пункт 6 Порядку №509).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем належним чином було повідомлено ФОП ОСОБА_3 про час і місце розгляду справи шляхом направлення повідомлення від 09.08.2017 №1/2617 та телефонограмою від 11.08.2017 на мобільний номер позивача.

Щодо твердження відповідача, що правовідносини позивача із працівниками ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не укладені трудовими договорами (контрактами) у письмовій формі, то суд зазначає наступне.

За нормами статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно з статтею 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я.

Як встановлено судом, між ФОП ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4 і гр. ОСОБА_5 укладені цивільно-правові договори від 13.04.2017 та від 19.04.2017, які укладені згідно з вимогами Цивільного кодексу України.

Відповідно до предметів даних цивільно-правових договорів, замовник доручає, а виконавці беруть на себе зобов’язання виконати роботи (надати послуги) продажу продовольчих товарів у строк з 13.04.2017 до 31.12.2017 (гр. ОСОБА_4П.) та з 19.04.2017 до 31.12.2017 (гр. ОСОБА_5В.). За виконану роботу замовник сплачує виконавцям винагороду в розмірі 3200 грн.

Факт надання послуг підтверджується актами приймання-передачі виконаної роботи, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно зі статтею 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто.

У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. (частина перша статті 903 Цивільного кодексу України).

Натомість, трудовий договір характеризується, зокрема тим, що працівники не самі організовують роботу і виконують її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковуються відповідним посадовим особам, водночас на підприємстві має вестись табель відпрацьованого часу, що є особливістю трудових правовідносин. В трудових договорах також визначається обов'язок працівника щомісячно виконувати відповідні роботи в межах робочого процесу підприємства, а за невиконання обов'язків визначено матеріальну та/чи дисциплінарну відповідальність. Трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Тобто, основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Отже, відносини, які виникають з цивільно-правового договору послуг не є тотожними трудовим правовідносинам, а укладання цивільно-правового договору послуг не свідчить про наявність трудових відносин між Замовником та Підрядником.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника позивача, гр. ОСОБА_4 і гр. ОСОБА_5 не видавались жодні накази, розпорядження про прийняття їх на роботу, допуск до роботи, вищезазначені працівники не ознайомлювались з правилами внутрішнього трудового розпорядку, не вівся облік їх робочого часу, що свідчить про цивільно-правовий характер даних договорів.

Підтвердженням того, що в даному випадку були між позивачем та гр. ОСОБА_4 і гр. ОСОБА_5 укладені саме цивільно-правові договори є те, що: у трудових відносинах важливим є процес трудової діяльності, її організація, якої в даному випадку не було; виконавець за цим договором, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а сам організовував свою роботу; за трудовим договором працівники приймаються до штату за певною кваліфікацією, професією, посадою, йому гарантується заробітна плата, гарантії, пільги, компенсації, тоді як за цивільно-правовим договором оплачується результат надання послуг і відносини сторін обмежуються лише наданням послуг і оплатою винагороди. Заяв про прийняття на роботу, яку б можна було розцінити як намір, гр. ОСОБА_4 і гр. ОСОБА_5 до позивача не надавали.

Таким чином, з огляду на предмет та поняття трудового договору, твердження відповідача про трудовий характер відносин між позивачем гр. ОСОБА_4 і гр. ОСОБА_5 не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду даної справи.

Згідно із статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, наявність обставин, що вказують на відсутність спрямування правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є лише підставою розгляду питання компетентним судом для визнання правочину недійсним (тобто вказує на оспорюваність правочину).

У той же час, згідно статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Жодних передбачених законом обставин, які б вказували на нікчемність будь-яких правочинів позивача із гр. ОСОБА_4 і гр. ОСОБА_5 перевіркою не встановлено.

Суд також зазначає, що відповідач не має повноважень на визнання укладених позивачем з виконавцями робіт цивільно-правових договорів недійсними або визнавати їх трудовими чи на власний розсуд тлумачити їх умови.

Чинне законодавство України не містить обов'язкових приписів, у яких випадках сторони зобов'язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт, тому слід дійти висновку, що сторони договору (працедавець та працівник) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення трудових відносин, і на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, визнання протиправною та скасування постанову управління Держпраці у Черкаській області від 21.08.2017 №23-01-52/0731-366.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 6, 14, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову управління Держпраці у Черкаській області від 21.08.2017 №23-01-52/0731-366.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Держпраці у Черкаській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 сплачений судовий збір в розмірі 2880 (дві тисячі вісімсот вісімдесят) грн.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.А. Гайдаш

Рішення складено у повному обсязі 09.02.2018.