Рішення № 72322670, 09.02.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/78/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Вовченко O.A.,

секретар судового засідання Соколова М.С.

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю)

представника відповідача - Бутрик А.О. (за довіреністю)

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень рішень від 08.06.2017 року № 25551-13, № 25552-13 та від 02.11.2017 року № 161076-13, суд,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління ДФС в Одеській області про скасування як незаконних податкових повідомлень рішень № 25551-13 від 08.06.2017 року, № 25552-13 від 08.06.2017 року, № 161076-13 від 02.11.2017 року у повному обсязі.

Ухвалою суду від 09 січня 2018 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 815/78/18 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Перше судове засідання призначено на 06.02.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві з посиланням на ст. 19, ст. 58, ст. 67 Конституції України, п.п. 4.1.9, п.п. 4.1.4 ст. 4, п.п. 12.3.4 ст. 12, ст. 56, п.п. 265.5.1 ст. 265 ПК України, п. 4 Прикінцевих положень Закону України № 909-VIII від 24.12.2015 року, ст. 3 Бюджетного кодексу України, Закон України «Про державний бюджет на 2016 рік», рішення ЄСПЛ по справі «Сєрков проти України» (Заява № 39766/05), рішення у справі «Щокін проти України», (заяви № 23759/03 та № 37943/06), рішення ЄСПЛ по справі «Федоренко проти України» (Заява N 25921/02) рішення ЄСПЛ по справі «Броньовський проти Польщі» від 22.04.2004 року, п. 5.4 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. №5-рп/2005, зазначено, що у грудні 2017 року позивачу засобами поштового зв'язку надійшли податкові повідомлення - рішення № 25551-13 від 08.06.2017 року, № 25552-13 від 08.06.2017 року, № 161076-13 від 02.11.2017 року щодо сплати, 164 грн., 171,96 грн., та 27485,92 грн., відповідно до ст. 266 ПКУ (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) за податковий період 2016 року. У порушення принципу стабільності податкового законодавства згідно до п. 4.1.9. ПКУ прийняті зміни до методики розрахунку податку на майно, відмінне від земельної ділянки за ст. 266.5.1. ПКУ ЗУ № 909-VIII від 24.12.2015 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 ропі», держава порушила власні гарантії, які надавала всім платникам податків декларуючи принципи, згідно до ст. 4.1.9 ПКУ. Приймаючи п. 4 Прикінцевих положень Закону України № 909-VIII від 24.12.2015 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році»: порушено гарантію стабільності податкового законодавства та гарантію, передбачену ст. 58 Конституції України, оскільки, рішення органу місцевого самоврядування, прийняте на підставі Закону України № 909-VIII від 24.12.2015 року, було прийняте у 2016 році, хоча регулювання оподаткування за таким рішенням стосувалося, саме всього бюджетного періоду 2016 року, у тому числі і тієї його частини, що передувала даті прийняття рішення органом місцевого самоврядування. Виникає можливість неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків (не платити податок), так і контролюючого органу (платити податок). Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин. У випадку із введенням нового елементу податку на майно, відмінне від земельної ділянки, позивач має право не сплачувати податок, введений із порушенням наданими затвердженням Податкового кодексу України гарантій стабільності податкового законодавства. Позивач, маючи надію на додержання державою гарантій склав елементи свого майнового стану (залишив у своїй власності будинок) таким чином, що внаслідок змін до законодавства, прийнятих у порушення заявлених раніше гарантій держави, у нього виникло податкове зобов'язання, на яке він об'єктивно не міг розраховувати за умови додержання державою своїх гарантій. Прийняттям оскаржуваного ППР, держава у особі відповідача здійснила порушення прав платника податків. Таким чином, у випадку дотримання законодавцем принципу стабільності при введенні нових податків чи внесенні змін до елементів податків, наявне, що вони можуть бути застосовані, лише у наступному бюджетному періоді, тобто, за наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування, не раніше початку 2018 бюджетного року. Зобов'язання, яке виникло в внаслідок видання оскаржуваного ППР не мало сплачуватися, враховуючи те, що оскаржуване ППР було видане на підставі норми ПКУ, прийнятою із порушенням порядку, передбаченого ПКУ, є незаконним та порушує права позивача, гарантовані ПКУ. Права позивача, як платника податків - власника нерухомого майна, були порушені виданням ППР № 25551-13 від 08.06.2017 року, № 25552-13 від 08.06.2017 року, № 161076-13 від 02.11.2017 року, прийнятих всупереч зазначених вище норм Податкового кодексу України і нарахування податку згідно до якого є передчасним, у зв'язку із чим, у позивача виник обов'язок сплатити відповідно, 164 грн., 171,96 грн., та 27485,92 грн., який би не виник за умови додержання Відповідачем вимог ПКУ при винесенні ППР.

25 січня 2018 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, де з посиланням на положення Податкового кодексу України зазначається, що спірними рішеннями позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік. З 01.01.2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 N 71- VIII, та запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 ПК України від 02 грудня 2010 року N 2755-УІ, до місцевих податків належить податок на майно. Податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю. Платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктами оподаткування податком є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, у т.ч. його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування. Рішенням Одеської міської ради від 21.01.2015 року №6258-VI - встановлена ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 2,0% розміру заробітної плати встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) періоду (6,89 грн.). Рішенням Одеської міської ради №428 від 16.03.2016 року - встановлена ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 0,1% розміру заробітної плати встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) періоду (1,378 грн.). Відповідно до п.4 прикінцевих положень ЗУ № 909 - VIII від 24.12.2015 року «Про внесення змін Податкового кодексу та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» установлено, що в 2016 році до прийняття рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовується вимоги, встановлені п.п. 12.3.4. п.12.3. ст. 12 Податкового кодексу України. В 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПКУ та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Розмір ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2016 рік визначається згідно рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятого на 2016 рік, у відповідності до вимог ПКУ та Закону № 909, але не більше у розмірі 0,1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

01 лютого 2018 року до суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, де зазначено, що відзив не містить, власне, опонування аргументам позивача. Змістом документа є детальний опис порядку нарахування та обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, спочатку на податковий період 2015 року (хоча оскаржувані ППР стосуються виключно 2016 року), а далі за податковий період 2016 року. Оскаржувані ППР мають бути скасовані внаслідок того, що вони: були прийняті у порушення ст. 19 Конституції України із застосуванням нормативного акту (нової редакції ПКУ), прийнятого у порушення принципу стабільності, який кореспондується із правом людини на необхідну передбачуваність та чіткість національного законодавства з такого важливого фіскального питання. Відсутність додержання вказаного принципу, порушує вимоги Конвенції прав людини, щодо «якості закону»; стосуються частки податкового періоду, що передує прийняттю органом місцевого самоврядування рішення щодо ставок податку, застосованих при прийнятті оскаржуваних ППР, що порушує принцип ст. 58 Конституції України. Оскаржуваними ППР порушено принцип незворотності дії норми у часі, відповідачем ніяким чином не коментується та не заперечується. Відповідачем ігнорується основна лінія аргументації, а саме те, що норми ст. 266 ПКУ у редакції, прийнятій на період 2016 року ЗУ № 909-VIII від 24.12.2015 року, за додержання принципу стабільності не могли набрати чинності раніш, ніж у 2017 році. Відповідач не надав аргументів, якими би можна було би спростувати наведені позивачем доводи

Дослідивши матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги та докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

В п. 8.1 ст. 8 ПК України визначено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Відповідно до пункту 8.3 статті 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Законом України від 28.12.2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01.01.2015 року (далі - Закон України №71-VIII) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю (стаття 265 ПК України).

Зазначеним Законом України №71-VIII визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (п.п. 266.1.1). Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п.266.2.1). Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (п.п.266.3.1). Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування (п.п.266.5.1). Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.п.266.6.1).

Отже Закон України №71-VIII який набрав чинності з 01.01.2015 року встановлені всі елементи податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки та його характеристика (ст. 266 ПК України)

Частиною першою статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування …. встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Відповідно до п. 10.3 ст. 10 ПК України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п.п.12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

На виконання Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014 року Одеською міською радою прийнято Рішення №6258-VI від 21.01.2015 року «Про встановлення податку на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» (http://omr.gov.ua/ua/acts/council/66970/), яким встановлено на території міста Одеса податок на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у розмірі 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Також Рішенням Одеської міської ради №6258-VI від 21.01.2015 року був встановлений податок на 2015 рік для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у розмірі 1 відсотку мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр об'єкта нежитлової нерухомості.

Рішення Одеської міської ради №6258-VI від 21.01.2015 року оприлюднено в газеті «Одесский вестник» №3 від 31.01.2015 року.

Рішенням Одеської міської ради № 428-VII від 16.03.2016 року «Про внесення змін до Положення про податок на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 21.01.2015 р. № 6258-VI» (http://omr.gov.ua/ru/acts/council/81251/) внесені зміни щодо ставки податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки: для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб визначені у розмірі 0,1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування, а для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та житлової визначені у розмірі 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Рішення Одеської міської ради № 428-VII від 16.03.2016р. оприлюднено в газеті «Одесский вестник» № 11 від 26.03.2016 року.

Рішення Одеської міської ради №6258-VI від 21.01.2015 року та № 428-VII від 16.03.2016 року є чинними.

В адміністративному позові та в судовому засіданні представник позивача посилаючись на п.п. 4.1.9 ст. 4 ПК України, зазначив що підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень рішень є саме порушення принципу стабільності податкового законодавства, а саме Законом України № 909-VIII від 24 грудня 2015 року, (а не за шість місяців до початку нового бюджетного періоду (2016 рік)) внесені зміни до ст. 266.5.1 ПК України в якому визначені нові ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Положеннями п.п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України визначено, що стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

24.12.2015 року Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» № 909-VIII від 24 грудня 2015 року, який є чинним з 01.01.2016 року (далі Закон України № 909-VIII) підпункт 266.5.1 пункту 266.5 викладений в такій редакції: «Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування».

Однак, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості в місті Одесі в 2016 році не збільшувалися у зв'язку з прийняттям Закону України № 909-VIII, а навпаки зменшені, а саме для об'єктів житлової нерухомості.

Статтею 58 Конституції України визначено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

За загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам та є перешкодою для ущемленню прав і свобод людини з боку влади. Це означає, що закони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується

фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте

надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Згідно п. 4 Прикінцевих положень Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» № 909-VIII від 24 грудня 2015 року, який є чинним з 01.01.2016 року встановлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України ……».

Виходячи зі змісту положень Рішення №6258-VI від 21.01.2015 року, вбачається, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, були встановлені рішенням саме від 21.01.2015 року (прийняття рішення) у розмірі 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування, а рішенням Одеської міської ради № 428-VII від 16.03.2016 року внесені зміни щодо ставки податку: для об'єктів житлової нерухомості у розмірі 0,1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, тобто зменшена ставка податку. А для об'єктів нежитлової нерухомості у розмірі 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, тобто зазначена ставка залишилася в розмірі що й був встановлений Рішення №6258-VI від 21.01.2015 року.

З дослідженого Рішення Одеської міської ради № 428-VII від 16.03.2016 року не встановлено, що в 2016 році визначені нові ставки податку на майно, відмінного від земельної ділянки та що внесені зміни здійснені саме на виконання Закону України № 909-VIII, а також що ставки податку у 2016 році якимось чином погіршують майновий стан позивача.

Відповідно до Інформації наданої до суду Головним управлінням ДФС в Одеській області (а.с. 31) за даними реєстру платників податків на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки ІС «Податковий блок» ОСОБА_3 належить: нежитлова будівля загальною площею 997,32 кв.м. (приватна спільна частка 4/25 від загальної площі 6233,2 кв.м.) за адресою: АДРЕСА_3; квартира загальною площею 148,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1; квартира загальною площею 155,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2.

В судовому засіданні представник позивача не заперечував наявність у ОСОБА_3 зазначених зареєстрованих об'єктів нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, їх площу та адреси.

Враховуючи приписи ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, щодо наявність у ОСОБА_3 зареєстрованих об'єктів: нежитлова будівля загальною площею 997,32 кв.м. (приватна спільна частка 4/25 від загальної площі 6233,2 кв.м.) за адресою: АДРЕСА_3; квартира загальною площею 148,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1; квартира загальною площею 155,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2, не підлягають доказуванню.

Відповідно до пп.266.7.1 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

08.06.2017 року Головним управлінням ДФС в Одеській прийнято податкові повідомлення-рішення № 25551-13, № 25552-13, якими, згідно пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України та відповідно до пп.266.7.2 п.266.7 ст. 266 ПК України ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості, у розмірі відповідно 164,00 грн. та 171,96 грн. (а.с. 9).

02.11.2017 року Головним управлінням ДФС в Одеській прийнято податкове повідомлення-рішення №161076-13, яким, згідно пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України та відповідно до пп.266.7.2 п.266.7 ст. 266 ПК України ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, у розмірі відповідно 27485,92 грн. (а.с. 8).

Представником відповідача до суду надано розрахунок податкового зобов'язання позивача по податку на нерухоме майно (а.с. 34), однак в судовому засіданні представник позивача, зазначив, що даний розрахунок не є предметом перевірки, оскільки розрахунок не оскаржується.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень Податкового Кодексу України та рішень органу місцевого самоврядування з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік є обґрунтованим.

Приписами ч. 2 ст. 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку, що адміністративний позов щодо скасування як незаконних податкових повідомлень рішень № 25551-13 від 08.06.2017 року, № 25552-13 від 08.06.2017 року, № 161076-13 від 02.11.2017 року не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 72-77, 139, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_4) до Головного управління ДФС в Одеській області (адреса: вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044) про скасування податкових повідомлень рішень від 08.06.2017 року № 25551-13, № 25552-13 та від 02.11.2017 року № 161076-13 - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 КАС України. Рішення може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 295-297 КАС України з урахуванням положень п. 15-5 ч.1 розділу VII «Перехідних положень» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 09.02.2018 року.

Суддя Вовченко O.A.

.