Ухвала суду № 72317642, 14.02.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 УХВАЛА

з питань залишення позову без розгляду

14 лютого 2018 року № 813/4483/17

Львівський окружний адміністративний суд в складі :

головуючого-судді Карп’як О.О.

секретар судового засідання Єрмакова Х.Р.

за участю:

представників позивача ОСОБА_1, Барбадин - ОСОБА_2

представника відповідача 1 - ОСОБА_3

представника відповдіача 2 - ОСОБА_4

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Львові клопотання представника відповідача ОСОБА_5 поліції України про залишення без розгляду позовної заяви в частині позовних вимог у адміністративній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 поліції України, Головного Управління ОСОБА_5 поліції у Львівській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

05.12.2017 року на адресу Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_6 до ОСОБА_5 поліції України, Головного управління ОСОБА_5 поліції у Львівській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою від 07.12.2017 року відкрито провадження у справі.

10.01.2018 року за вх. №88 ел. на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача - ОСОБА_5 поліції України про залишення позовної заяви без розгляду в частині визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу НП України від 18.10.2017 №1646, у зв’язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду, визначеного ч. 5 ст. 122 КАС України. В обґрунтування вищевказаного клопотання відповідач покликається на те, що позивач звернувся до суду 30.11.2017 року, пропустивши визначений ч. 5 ст. 122 КАС України місячний строк звернення до суду, відлік якого почався з дня ознайомлення позивача з наказом №1646 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУНП у Львівській області» від 18.10.2017, а саме 27.10.2017 року.

Представник позивача подав заперечення проти клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в частині визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу НП України від 18.10.2017 №1646. Представник позивача вказує на те, що із наказом №1646 від 18.10.2017 позивач ознайомився 27.10.2017 року та отримав копію даного наказу. На виконання Наказу №1646 від 18.10.2017 року було видано наказ №816 о/с «По особовому складу» на виконання наказу від 18.10.2017 №1646 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУНП у Львівській області». Фактично наказом №1646 від 18.10.2017 року не було звільнено позивача з посади, порядок і строки оскарження якого встановлюються Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України. Наказом ГУНП у Львівській області від 03.11.2017 року №816 о/с було фактично звільнено позивача з посади і у відповідності до ч. 3 ст.99 КАС України ним подано позов до суду. Таким чином, строк звернення до суду не пропущений.

Представник ОСОБА_5 поліції України клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог підтримав, просить його задовільнити.

Представник відповідача 2 Головного управління НП у Львівській області підтримав клопотання представника ОСОБА_5 поліції України, просить його задовільнити.

Представники позивача проти задоволення вказаного клопотання заперечили з підстав, наведених у письмових запереченнях, просять відмовити у задоволенні такого клопотання.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, які мають значення для вирішення такого клопотання, встановив наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України (в редакції з 15.12.2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно ч.1 та 2ст. 99 КАС України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 статті 99 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до п.10 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (станом на 15.12.2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністартивного суду встановлені ст.123 КАС України.

Відповідно до п.13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 06.03.2008р. «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» у разі, коли спеціальні закони питання щодо строків звернення до суду при розглядів спорів не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України, тобто громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки

Так, згідно частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Так, стаття 47 Кодексу законів про працю України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме: при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. (Аналогічні правові висновки викладені в ухвалах ВАСУ від 09.03.2017 року у справі №К/800/36831/15 та від 27.09.2017 року у справі К/800/13329/16).

Судом встановлено, що позивач із наказом №1646 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУНП у Львівській області» від 18.10.2017 ознайомився 27.10.2017 року та отримав копію даного наказу.

03.11.2017 року ГУНП у Львівській області було видано наказ №816 о/с «По особовому складу» на виконання наказу від 18.10.2017 №1646 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУНП у Львівській області».

Таким чином, наказ №1646 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУНП у Львівській області» від 18.10.2017 року є основним правовим актом індивідуальної дії, яким було остаточно вирішено питання перебування позивача в органах внутрішніх справ та який був реалізований, а процес звільнення позивача формально завершений наказом №816 о/с «По особовому складу» від 03.11.2017 року.

Відтак, у справах щодо оскарження наказів про звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах щодо оскарження наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності – тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, відповідно до Положень як Дисциплінарного статуту, так і Кодексу законів про працю України.

Суд зазначає, що днем, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, є зокрема день коли позивач ознайомився з наказом від 18.10.2017 року №1646 - 27.10.2017 року, а з позовом звернувся 30.11.2017 року. Таким чином, позивачем не пропущено тримісячний строк на оскарження наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до ст. 8 ОСОБА_7 України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_7 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_7 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_7 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_7 України гарантується.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст.9 ОСОБА_7 України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать ОСОБА_7 України, можливе лише після внесення відповідних змін до ОСОБА_7 України.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року (із змінами і доповненнями) ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

З метою врегулювання відносин, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України прийнято Закон України від 23.02.2006, № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006, № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ст. 18 вказаного Закону, для цілей посилання на текст Конвенції суди використовують офіційний переклад Конвенції українською мовою (далі - переклад). Для цілей посилання на Рішення та ухвали Суду та на ухвали Комісії суди використовують переклади текстів рішень Суду та ухвал Комісії (далі - переклад), надруковані у виданні, передбаченому в статті 6 цього Закону.

Слід звернути увагу на те, що Європейський суд з прав людини в рішенні по справі "Іліан проти Туреччини" наголошував, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Також, у рішеннях по справі "МірагальЕсколано та інші проти Іспанії" від 13.01.2000 та по справі "Перес де ОСОБА_4 Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998 Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Так у справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування п.1 наказу НП України від 18.10.2017 року №1646 є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 122, 123, 240, 248, 256, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в :

У задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_5 поліції України про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування п.1 наказу НП України від 18.10.2017 року №1646 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала в апеляційному порядку окремо не оскаржується.

Повний текст ухвали складений та підписаний 19.02.2018 року.

Суддя Карп'як О.О.