Рішення № 72317641, 13.02.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 813/4801/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд,

у складі:

головуючого-судді Ланкевича А.З.,

секретар судового засідання Фуртак А.В..

за участі:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними та скасування постанов та припису, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернулась з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 10.11.2017 року №1301922440-501, у відповідності до якої на позивача за порушення вимог ч.6 ст.95 Кодексу Законів про працю України накладено штраф у розмірі 32000,00 грн.

Ухвалою суду від 31.01.2018 року до даної справи об'єднано в одне провадження позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправним та скасування припису №1301-192/2440-1979 від 23.10.2017 року в частині п.1 – «забезпечити дотримання вимог ч.1 та ч.3 ст.24 Кодексу Законів про працю України»; визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 10.11.2017 року №1301922440-500, у відповідності до якої на позивача за порушення вимог ч.3 ст.24 Кодексу Законів про працю України накладено штраф в розмірі 96000,00 грн.

Посилається на те, що відповідачем проведено позапланову перевірку позивача з питань додержання законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт №13-01-192-2440 від 23.10.2017 року та винесено спірні рішення. В обґрунтування позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування припису та постанови про накладення штрафу від 10.11.2017 року №1301922440-500 зазначила, що працівниця ОСОБА_4 проходила стажування на підставі належним чином складеного наказу про стажування та укладеного між сторонами цивільно-правового договору від 01.10.2017 року. Результат роботи оформлений актом здачі-приймання робіт від 31.10.2017 року, а 01.11.2017 року така особа була прийнята на роботу на постійній основі з укладенням трудового договору. При цьому, вказала, що законодавство не містить обов’язкових приписів у яких випадках сторони повинні укладати цивільно-правові, а в яких трудові договори, тому вважає, що при оформленні трудових відносин сторони вправі самостійно визначати вид договору, що укладається. Оскільки трудового договору з ОСОБА_4 укладено не було, такий носив характер цивільно-правої угоди, відтак у позивача не виникало обов’язку повідомляти територіальний орган Державної фіскальної служби про прийняття такої. До того ж додала, що положеннями ст.265 Кодексу Законів про працю України не передбачено застосування визначених цією статтею штрафних санкцій за неповідомлення територіального органу Державної фіскальної служби про прийняття на роботу працівників. Також, зазначила, що чинне законодавство не вимагає обов’язкового укладення трудового договору у випадку проходження працівником стажування. А згадані відповідачем ОСОБА_5 укладення договору про стажування студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів на підприємствах, в установах та організаціях і Типова форма такого договору, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2013 року №20, та Закон України «Про зайнятість населення» не можуть застосовуватись до цивільно-правових відносин щодо стажування, зокрема – між позивачем та ОСОБА_4 Щодо протиправності постанови від 10.11.2017 року №1301922440-501, пояснила, що зафіксоване у ній порушення вимог ч.6 ст.95 Кодексу Законів про працю України було усунуте позивачем 25.10.2017 року, підтвердженням чого є відомість про нарахування заробітної плати за жовтень 2017 року. З огляду на це, вважає, що виконання в повному обсязі та у встановлений строк вимог припису виключало у відповідача можливість застосування фінансових санкцій. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим захистом.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю з підстав, викладених в обґрунтуваннях позовної заяви та додаткових письмових поясненнях, просила позов задовольнити в повному обсязі.

Від відповідача надійшли письмові заперечення проти позову, в яких посилається на те, що 20.10.2017 року, в ході проведення інспекційного відвідування державними інспекторами Управління Держпраці, виявлено факт допуску працівника ОСОБА_4 до роботи за відсутності укладеного трудового договору (контракту). З даного приводу остання надала пояснення, згідно яких така стажується у позивача для оформлення на посаду продавця. Термін стажування – з початку жовтня 2017 року і становить 3 тижні. А тому, як вважає представник відповідача, на момент інспекційного відвідування працівнику ОСОБА_4 не було відомо, що між нею та позивачем укладений цивільно-правовий договір. Водночас звернула увагу, що «стажування» є інститутом трудового права, який не має жодного відношення до цивільних правовідносин. Окрім того, чинним трудовим законодавством визначено, зокрема, суб’єктів стажування (стажистів), до числа яких не належить ОСОБА_4, та механізм укладення ними з підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання договорів про стажування у вільний від навчання час, який також не дотримано сторонами. Щодо посилань позивача на неправомірність постанови про накладення штрафу від 10.11.2017 року №1301922440-501 (за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці), пояснила, що така була винесена на підставі абз.4 ч.2 ст.265 Кодексу Законів про працю України. Між тим, вказала, що факт виконання припису в установлений у ньому строк в частині недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці не звільняє суб’єкта господарювання від обов’язку нести відповідальність за виявлене у ході інспекційного відвідування порушення. У зв’язку із чим, на позивача накладено штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення. З огляду на викладене в сукупності та покликаючись на правомірність спірних рішень, наявність підстав для їх прийняття, вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечила, просить відмовити в його задоволенні, посилається на підстави, викладені в письмових запереченнях на позовну заяву та наданих суду поясненнях.

Ухвалою судді від 14.12.2017 року відкрито провадження у справі №813/4801/17 та призначено попереднє судове засідання на 10.01.2018 року.

10.01.2018 року суд ухвалив відкласти попереднє судове засідання у справі №813/4801/17 на 31.01.2018 року, у зв’язку із необхідністю надання сторонами додаткових доказів та здійснення інших дій, необхідних для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Ухвалою судді від 05.01.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №813/4800/17; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою судді від 12.01.2018 року розгляд справи №813/4800/17 вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, а засідання для розгляду справи по суті замінено підготовчим засіданням, яке призначено на 31.01.2018 року.

Ухвалою суду від 31.01.2018 року у справі №813/4800/17 об’єднано справу №813/4800/17 зі справою №813/4801/17, присвоївши їм №813/4801/17.

Ухвалою судді від 31.01.2018 року у справі №813/4801/17 (після об’єднання справ в одне провадження) закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті на 08.02.2018 року.

В судовому засіданні, яке відбулось 08.02.2018 року, суд оголосив перерву до 13.02.2018 року для забезпечення явки свідків.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, допитавши свідків, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_3 зареєстрована, як фізична особа-підприємець, 20.07.2015 року (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП: НОМЕР_1); основним видом економічної діяльності підприємця є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. Місце здійснення господарської діяльності: вул.Городоцька, 287, м.Львів; вул.Вигоди, 56, м.Львів.

11.10.2017 року на адресу Головного управління Держпраці у Львівській області надійшов лист Головного управління ДФС у Львівській області №5674/9/13-01-13-06-11 від 11.10.2017 року, в якому йдеться про невідповідність штатної чисельності працівників окремих роботодавців кількості діючих ліцензій на право торгівлі алкогольних напоїв. До листа також було долучено інформацію реєструючих станом на 01.10.2017 року ліцензій та кількість офіційно оформлених найманих працівників, серед яких була і ФОП ОСОБА_3

У період з 20.10.2017 року по 23.10.2017 року головними державними інспекторами ГУ Держпраці у Львівській області – ОСОБА_6 та ОСОБА_7, на підставі наказу від 18.10.2017 року №1559-П та направлення для проведення інспекційного відвідування від 18.10.2017 року №1524, проведено позапланову перевірку додержання ФОП ОСОБА_3 законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт №13-01-192-2440 (далі – акт перевірки від 23.10.2017 року).

У висновках цього акта перевірки відповідач зазначив про порушення позивачем, зокрема:

1) ч.ч.1, 3 ст.24 Кодексу законів про працю України, а саме – неналежне оформлення трудових відносин, яке полягає у допуску працівника ОСОБА_4 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адмініструванням єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

2) ч.6 ст.95 Кодексу законів про працю України, а саме – непроведення індексації заробітної плати працівнику ОСОБА_8 за червень-вересень 2017 року у встановленому законодавством порядку.

У зв’язку із виявленими порушеннями, зафіксованими в акті перевірки від 23.10.2017 року, відповідач виніс припис №1301-192/2440-1979, відповідно до п.1 якого приписано забезпечити дотримання вимог ч.1 та ч.3 ст.24 Кодексу Законів про працю України та повідомлено про необхідність у строк до 08.11.2017 року письмово поінформувати про виконання вимог припису Головне управління Держпраці у Львівській області. Позивача ознайомлено з вказаним приписом, що підтверджується його підписом.

01.11.2017 року відповідач повідомив позивача шляхом надіслання рекомендованого листа про розгляд справи про накладення штрафу, що відбудеться 09.11.2017 року.

10.11.2017 року відповідач, розглянувши акт перевірки №13-01-192-2440 від 23.10.2017 року щодо порушень ФОП ОСОБА_3 законодавства про працю, керуючись підп.54 п.4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2017 року №96, прийняв спірні постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, а саме: №1301922440-500, відповідно до якої на позивача за порушення вимог ч.3 ст.24 Кодексу Законів про працю України накладено штраф у розмірі 96000,00 грн (на підставі абз.2 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України), та №1301922440-501, відповідно до якої на позивача за порушення вимог ч.6 ст.95 Кодексу Законів про працю України накладено штраф у розмірі 32000,00 грн (на підставі абз.4 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України).

Позивач вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оспорюваних рішень, оскільки такі винесені без з’ясування усіх обставин справи, а тому звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.259 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Таким органом, згідно з Положенням про Державну інспекцію з питань праці України, затвердженим Указом Президента України від 06.04.2011 року №386/2011, є Державна інспекція з питань праці України, яка здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначено ОСОБА_5 здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року №295 (далі – ОСОБА_5 №295).

Відповідно до п.2 цього ОСОБА_5, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів.

У підп.6 п.5 ОСОБА_5 №295 передбачено, що інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за інформацією ДФС та її територіальних органів про невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності.

Згідно з п.27 ОСОБА_5 №295, у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об’єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Як видно з наказу ГУ Держпраці у Львівській області від 18.10.2017 року №1559-П та направлення для проведення інспекційного відвідування від 18.10.2017 року №1524, позапланова перевірка ФОП ОСОБА_3 проведена на підставі інформації Головного управління ДФС у Львівській області, викладеної у листі №5674/9/13-01-13-06-11 від 11.10.2017 року, що свідчить про підставність її проведення відповідачем. За результатами цієї перевірки відповідач склав акт №13-01-192-2440 від 23.10.2017 року та виніс спірні рішення.

Даючи оцінку постанові про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 10.11.2017 року №1301922440-500, згідно якої на позивача за порушення вимог ч.3 ст.24 КЗпП України накладено штраф в розмірі 96000,00 грн, суд враховує таке.

Відповідно до ч.2 ст.2 КЗпП України, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з ч.1 ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За правилами п.6 ч.1, ч.3 ст.24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.ч.1, 2, 4 ст.265 КЗпП України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - штрафи) визначено ОСОБА_5 накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509 (далі – ОСОБА_5 №509).

Згідно з п.п.2, 3, 8 ОСОБА_5 №509, штрафи можуть бути накладені на підставі: акта про виявлення під час перевірки суб’єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу. Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього ОСОБА_5, складає постанову про накладення штрафу.

Матеріалами справи підтверджено та не оспорювалося сторонами в судовому засіданні факт дотримання відповідачем визначеного вказаним ОСОБА_5 №509 механізму накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю.

Аналізуючи наведені вище норми законодавства, суд враховує, що правовою підставою для винесення постанови про накладення штрафу є, зокрема, встановлення факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору. При цьому, такий факт допуску повинен бути належним чином зафіксований у складеному посадовою особою Держпраці чи її територіального органу акті про виявлення під час перевірки суб’єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення.

Як уже зазначалось вище, під час проведення інспекційного відвідування відповідач встановив порушення ФОП ОСОБА_3 вимог ч.ч.1, 3 ст.24 КЗпП України. А саме, як вказано в акті перевірки від 23.10.2017 року, за результатом виходу по адресі вул.Городоцька, 287, м.Львів, де здійснює господарську діяльність позивач, виявлено особу за виконанням трудової функції (безпосередній продаж товарів покупцям). З наданих письмових пояснень цієї особи, вона – ОСОБА_4, така стажується на посаді продавця з початку жовтня 2017 року. В ході проведення інспекційного відвідування позивач надала цивільно-правову угоду від 01.10.2017 року, укладену між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яка іменується «договір». Проаналізувавши заначений договір, відповідач дійшов висновку, що такий носить характер трудового, оскільки у ньому не визначено обсягу робіт, які необхідно виконувати, тобто фактично має місце підміна трудового договору цивільно-правовим. Враховуючи наведене, відповідає вважає, що у даному випадку відбувся допуск ФОП ОСОБА_3 працівника ОСОБА_4 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адмініструванням єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Натомість позивач не заперечила факту допуску до роботи працівника ОСОБА_4, однак ствердила, що така в період з 01.10.2017 року по 31.10.2017 року проходила у неї стажування на зайняття посади продавця. На підтвердження вказаних обставин долучила наказ про стажування ОСОБА_4 №5-К від 30.09.2017 року, укладений між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_4, договір від 01.10.2017 року, який, як вказує позивач, є цивільно-правовим, та акт здачі-приймання виконаних робіт від 31.10.2017 року.

Для повного та всебічного розгляду справи в судовому засіданні були допитані в якості свідків на стороні позивача – ОСОБА_4 і ОСОБА_8 та на стороні відповідача – ОСОБА_7

Свідок ОСОБА_4 повідомила, що на час проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_3 (вул.Городоцька, 287, м.Львів) вона виконувала роботу продавця магазину на підставі цивільно-правового договору від 01.10.2017 року. За домовленістю з ОСОБА_3 свідок була прийнята на стажування строком в 1 місяць. У подальшому, а саме 01.11.2017 року, прийнята на роботу продавця на підставі укладеного з ФОП ОСОБА_3 трудового договору. На запитання представника відповідача «чим відрізняється виконувана свідком робота: згідно цивільно-правового та трудових договорів?» та «Яка різниця між цими договорами?», свідок відповіді не надала.

Свідок ОСОБА_8 повідомила лише те, що 25.10.2017 року ФОП ОСОБА_3 дійсно було нараховано та виплачено свідку індексацію грошових доходів за період червень-вересень 2017 року.

Також, в судовому засіданні в якості свідка був допитаний головний державний інспектор ГУ Держпраці у Львівській області ОСОБА_7 – особа, яка проводила інспекційне відвідування. Повідомив, що 20.10.2017 року, перебуваючи на території, де здійснює господарську діяльність позивач (вул.Городоцька, 287, м.Львів), було виявлено працівника ОСОБА_4, яка представилась як особа, що проходить стажування. Про будь-який укладений між нею та ФОП ОСОБА_3 цивільно-правовий договір ОСОБА_4 не згадувала, розмір заробітної плати не називала. В ході проведення інспекційного відвідування, а саме – 23.10.2017 року, позивачем було представлено в Головне управління Держпраці у Львівській області договір від 01.10.2017 року про виконання роботи продавця магазину, укладений між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_4 За результатами цієї перевірки складено акт від 23.10.2017 року та внесено відповідний припис.

Даючи оцінку зібраним у справі доказам – у сукупності та кожному окремо, суд дійшов переконання, що доводи позивача про проходження працівником ОСОБА_4 стажування не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.29 Закону України «Про зайнятість населення», студенти вищих та учні професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, мають право проходити стажування за професією (спеціальністю), ІНФОРМАЦІЯ_2, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, на умовах, визначених договором про стажування у вільний від навчання час. Метою стажування є набуття досвіду з виконання професійних завдань та обов'язків, удосконалення професійних знань, умінь та навичок, вивчення та засвоєння нових технологій, техніки, набуття додаткових компетенцій. ОСОБА_5 укладення договору про стажування та типову форму договору затверджує Кабінет Міністрів України. Запис про проходження стажування роботодавець вносить до трудової книжки.

Стажування проводиться за індивідуальною програмою під керівництвом працівника підприємства, установи, організації, який має стаж роботи за відповідною професією (спеціальністю) не менш як три роки.

Підзаконним актом, що регулює відносини у сфері стажування є постанова Кабінету Міністрів України №20 від 16.01.2013 року, якою затверджено механізм укладення договору про стажування та типову форму договору.

Однак, ні під час проведення інспекційного відвідування, ні в процесу розгляду справи, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів у підтвердження обставин щодо укладення договору про проходження стажування працівником ОСОБА_4 Зокрема, відсутні докази того, що ОСОБА_4 є студентом вищого чи учнем професійно-технічного навчального закладу, як і відсутні індивідуальна програма стажування та договір про її стажування. Наявний в матеріалах справи наказ з питань стажування №5-К від 30.09.2017 року (а.с.121) суд при вирішенні справи не враховує, оскільки в такому, всупереч вимогам п.10 постанови Кабінету Міністрів України №20 від 16.01.2013 року, не зазначено місця проходження стажування, спеціальності (кваліфікації) або професії (кваліфікаційного рівня) стажиста, режим стажування, а також її керівника.

Окрім того, згідно з п.15 цієї постанови, після закінчення стажування стажистові видається висновок про його результати, в якому зазначаються виконані роботи, оцінка якості їх виконання, а також характеристика професійної компетентності, особистих та ділових якостей стажиста.

Проте у матеріалах справи такий висновок також відсутній.

З огляду на подальше прийняття ОСОБА_4 на роботу на посаду продавця, яке оформлене наказом №6 від 27.10.2017 року (а.с.122), суд вважає за необхідне зазначити, що ч.1 ст.26 КЗпП України передбачено, що при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

Втім, не передбачено можливості роботодавця проводити стажування працівника перед прийняттям його на роботу.

Таким чином, суд приходить висновку, що позивач здійснила допуск працівника ОСОБА_4А до роботи без укладення трудового договору, оформивши це наказом про стажування.

Доводи позивача стосовно того, що сторони договору (працедавець і працівник) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення трудових відносин, а тому на власний розсуд вправі визначити вид договору, який укладається – трудовий чи цивільно-правовий, суд враховує таке.

Так, цивільно-правовий договір – це домовленість (правочин) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.4 ст.202, ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України). Цивільно-правовий договір є однією з підстав виникнення зобов’язальних правовідносин (п.1 ч.2 ст.11, ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України).

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Аналізуючи положення Цивільного кодексу України, зокрема ст.628 (зміст договору), ст.837 (договір підряду) та ст.901 (договір про надання послуг), а також положення КЗпП України, слідує висновок, що трудовий договір – це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Тобто предметом цивільно-правових договорів є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи.

Згідно долученого до матеріалів справи договору від 01.10.2017 року (а.с.119), укладеного між позивачем (замовник) та ОСОБА_4 (виконавець), його предметом є виконання робіт з обслуговування клієнтів замовника, користування РРО та вчинення інших дій, необхідних для реалізації завдань, покладених замовником.

Отже, предметом вказаного договору є процес праці, а не її кінцевий результат. Працівник позивача у встановлений термін дії договору систематично виконувала певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи. При цьому, праця за цим договором не є юридично самостійною, а здійснювалася у межах діяльності ФОП ОСОБА_3

Разом з тим, у наданому цивільно-правовому договорі не передбачено який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, а процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату.

Крім того, допитана в якості свідка ОСОБА_4 пояснила суду, що при укладенні даного договору вона була ознайомлена з правилами внутрішнього трудового розпорядку, а роботи виконувала в межах робочого графіку ФОП ОСОБА_3

За наведених обставин, суд приходить висновку, що ОСОБА_4 виконувала певні трудові функції за конкретною посадою, а не індивідуально визначену роботу. Відносини за цим договором фактично є трудовими, а його сторони прирівняні до працівника та роботодавця. Виходячи із цього, застосування до трудових правовідносин цивільно-правових норм являється недопустимим.

Також, суд враховує, що згідно долучених до матеріалів справи пояснень ОСОБА_4 від 20.10.2017 року (а.с.119), остання вказала, що стажується у ФОП ОСОБА_3 для оформлення на посаду продавця, не згадуючи при цьому про наявність укладеного між нею та позивачем будь-якого цивільно-правового договору. До того ж, ні акт здачі-приймання виконаних робіт від 31.10.2017 року (а.с.120), ні накази №5-к від 30.09.2017 року з питань стажування ОСОБА_4 (а.с.121) та №6 від 27.10.2017 року про прийняття її на роботу (а.с.122), не містять підпису останньої.

Вказане взагалі ставить під сумнів існування таких документів на момент проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_3

З цих підстав, суд надає перевагу первинним поясненням ОСОБА_4, відібраним під час проведення інспекційного відвідування, адже такі надані нею добровільно та без будь-якого тиску чи примусу. Водночас, даючи 20.10.2017 року в письмовій формі свої пояснення, ОСОБА_4 не мала на меті приховати будь-які факти, оскільки не зважала на можливі негативні наслідки.

До того ж, під час допиту ОСОБА_4 як свідка остання не змогла повідомити суду чому під час проведення інспекційного відвідування не вказала на обставини, на які посилається у своїх показаннях у судовому засіданні 13.02.2018 року.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між їх суб’єктами, суд приходить висновку про порушення позивачем вимог ч.ч.1, 3 ст.24 КЗпП України. Відтак, оскаржувані припис відповідача №1301-192/2440-1979 від 23.10.2017 року в частині п.1 та постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 10.11.2017 року №1301922440-500 є правомірними та такими, що прийняті з дотриманням визначених у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріїв.

Щодо правомірності винесення постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 10.11.2017 року №1301922440-501, у відповідності до якої на позивача за порушення вимог ч.6 ст.95 КЗпП України накладено штраф у розмірі 32000,00 грн, суд враховує таке.

Суд не надає оцінки змісту виявленому порушенню, оскільки факт наявності такого не заперечувався представником позивача та визнаний нею у судовому засіданні. Більше того, вказане порушення усунуте позивачем 25.10.2017 року, тобто ще до моменту прийняття відповідачем спірної постанови №1301922440-501.

Власне, обґрунтовуючи позов, позивач посилається на те, що у відповідача не було правових підстав для накладення штрафу у розмірі 32000,00 грн, так як вимоги припису в частині порушення вимог ч.6 ст.95 КЗпП України виконані позивачем у повному обсязі та у встановлений строк.

Проте такі аргументи суд не враховує, з огляду на наступне.

Згідно з абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відповідно до п.29 Постанови №295, заходи до притягнення об’єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за, серед іншого, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

А тому, виконання вимог припису не могло бути правовою підставою для того щоб не застосовувати до суб'єкта господарювання фінансові санкції, і, відповідно, не звільняло її від обов'язку понести відповідальність за вчинення порушень законодавства про працю, оскільки згідно з ч.7 ст.265 КЗпП України – сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю. Тобто вказаними нормами покладено одночасно на суб’єкта господарювання обов’язок, як щодо сплати штрафу за вчинене порушення, так і щодо його усунення.

Беручи до уваги досліджені в судовому засіданні докази та встановлені на їх підставі обставини справи, суд дійшов висновку, що оскаржувані припис Головного управління Держпраці у Львівській області №1301-192/2440-1979 від 23.10.2017 року в частині п.1 – «забезпечити дотримання вимог ч.1 та ч.3 ст.24 КЗпП України», а також постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 10.11.2017 року №1301922440-500 та №1301922440-501, є такими, що прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі і ОСОБА_5 здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю та ОСОБА_5 про накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення. Обставини, на які посилається позивач, не можуть вважатися підставами для їх скасування.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Докази, подані позивачем, переконують у безпідставності позовних вимог. Натомість, відповідач виконав покладений на нього ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок, а саме довів правомірність своїх дій та рішень, чим спростував твердження позивача про порушення її прав та інтересів.

За таких обставин, суд вважає, що в задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними та скасування постанов та припису в частині – слід відмовити.

Щодо судового збору, то відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, сплачений позивачем судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, підп.15 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в:

у задоволенні позову – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Повне рішення суду буде складено до 23.02.2018 року.

Суддя Ланкевич А.З.

Оригінал повного тексту судового рішення складено в одному примірнику 19.02.2018 року.