Вирок № 72301542, 20.02.2018, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

____________

Справа № 299/3444/17

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.02.2018 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в складі :

головуючого В. В. Леньо

при секретарі Н.В. Казимірська

за участю прокурора - Ільїн В.С.,

обвинуваченої ОСОБА_1,

захисника - Нечаєва В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Виноградів кримінальне провадження (внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42017071060000022 від 30.05.2017 року) відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки та мешканки АДРЕСА_1, з вищою освітою, раніше не судимої, головного бухгалтера комунального підприємства "Служба комунального господарства виконкому Королівської селищної ради", за сумісництвом головного бухгалтера комунального підприємства "Веряцька житлово-комунальна служба", обвинуваченої у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), передбаченого ст. 366-1 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що вона являючись головним бухгалтером комунального підприємства «Королівська житлово-комунальна служба» та за сумісництвом головним бухгалтером КП «Веряцька житлово-комунальна служба», будучи згідно підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» посадовою особою юридичних осіб публічного права, на яких поширюється дія цього закону, в порушенні ст. 45 вказаного Закону, умисно не подала декларацію особи уповноваженої на виконання функцій місцевого самоврядування за 2016 рік, шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством з питань запобігання корупції, у строк з 01.01.2017 року до 01.05.2017 року.

У Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, наявна щорічна електронна декларація ОСОБА_1 за 2016 рік, яка подана 07.06.2017 року.

Такі дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковано за ст. 366-1 КК України, як умисне неподання суб'єктом декларування декларації особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України "Про запобігання корупції".

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_1 свою вину у інкримінованому їй органом досудового розслідування злочині не визнала та показала, що працює головним бухгалтером Комунального підприємства "Служба комунального господарства виконкому Королівської селищної ради". З 2012 року за сумісництвом на 0,5 окладу працює головним бухгалтером комунального підприємства "Веряцька житлово-комунальна служба". На роботі за сумісництвом в КП "Веряцька житлово-комунальна служба" веде облік води. Як на основному місці роботи так і за сумісництвом жодних організаційно-розпорядчих функцій не виконує. Її функції визначені трудовою угодою. Посадової інструкції відносно неї як на основному місці роботи, так і за сумісництвом не має. У статутах КП "Веряцька житлово-комунальна служба" та КП "Служба комунального господарства виконкому Королівської селищної ради" посада головного бухгалтера не передбачена. Веряцький сільський голова доводив до відома депутатам про необхідність подати декларації. Проте їй особисто він це сказав вже пізніше, і просив розписатися про повідомлення «заднім числом», на що вона не погодилася.

Вважає, що так як вона працює за сумісництвом по договору, тому і не зобов'язана подавати щорічну декларацію.

Також обвинувачена зазначила, що мала намір подати декларацію, однак у податковій їй повідомили, що бухгалтери незобов'язані подавати декларації. Тільки через це декларацію не подала. Пізніше в червні 2017 року декларацію подала. Вважає, що у її діях відсутній склад злочину. Просила її виправдати.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 показав, що є директором КП "Веряцька житлово-комунальна служба". Обвинувачену особисто не попереджав про необхідність подачі декларації, оскільки вона працює по договору за сумісництвом. Веряцький сільський голова повідомляв депутатам у грудні 2016 року про необхідність подачі декларацій. Йому та ОСОБА_1 було виготовлено електронні ключі. Однак у відділенні пенсійного фонду та у податковій їм роз'яснили, що вони під дію закону не підпадають і не зобов'язані подавати декларації. Тому декларації і не подавали.

Щодо характеру роботи та посадових обов'язків ОСОБА_1 свідок показав, що вона працює по трудовому договору на 0,5 оклада по 4 години в день. Посадова інструкція не неї не виносилася. Права приймати працівників на роботу не має, права підпису не має. У підпорядкуванні нікого не має.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показав, що працює Веряцьким сільським головою. На сесії депутатам повідомляв про необхідність подачі декларацій. ОСОБА_1 про необхідність подачі декларації також повідомляв, проте тільки усно, бо вона сумісник.

В судовому засіданні досліджено наступні докази: статут комунального підприємства "Служба комунального господарства виконкому Королівської селищної ради" (а.с. 95-98), статут комунального підприємства "Веряцька житлово-комунальна служба" (а.м.49-57 зв.); скіншот поданої декларації ОСОБА_1 за 2016 рік (а.м. 24-34); трудовий договір від 30.11.2011 року, укладений між КП «Веряцька житлово-комунальна служба» та ОСОБА_1 (а.м. 45-46); наказ КП «Веряцька житлово-комунальна служба» №1 від 30.11.2011 року про призначення головним бухгалтером у вільний від роботи час ОСОБА_1 (а.м. 48); лист НАЗК №55-09/33995/17 від 26.09.2017 року (а.м. 59-60); лист НАЗК №75-03/36716/17 від 17.10.2017 року (а.м.89-90); відповідь директора КП «Веряцька житлово-комунальна служба» на запит адвоката (а.с.27); лист НАЗК № 55-08/43449/17 від 29.11.2017 року (а.с.43-44); відповідь комунального підприємства «Королівська житлово-комунальна служба» на запит адвоката (а.с.93), копію трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.115-116).

Заслухавши обвинувачену, свідків, дослідивши докази, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад злочину (кримінального правопорушення) передбаченого ст. 366-1 КК України з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчинені кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи, поза розумним сумнівом.

На підставі ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Згідно ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Відповідно до ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному проваджені, передбачених ст. 91 КПК України покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

Згідно ч. 6 ст. 22 КПК України суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

У відповідності до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків передбачених цією статтею.

Органом досудового слідства обвинувачена ОСОБА_1 обвинувачується за ст. 366-1 КК України - умисне неподання суб'єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України "Про запобігання корупції".

Згідно п.п. "а" п.2 ч.1 ст.3 Закону України від 14.10.2014, № 1700-VII "Про запобігання корупції" суб'єктами, на яких поширюються дія цього Закону є посадові особи юридичних осіб публічного права.

Листом Національного агентства з питань запобігання корупції від 29.11.2017 року №55-08/43449/17 зазначено, що згідно з положеннями статті 81 Цивільного кодексу України, юридичні особи, створені на підставі розпорядчого акта Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, є юридичними особами публічного права.

Відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини першої статі 3 Закону, посадові особи юридичних осіб публічного права є суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону.

Відповідно до частини 3 статті 65 Господарського кодексу України, керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення) виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

Зокрема, у пункті 3 Роз'яснення щодо застосування окремих положень Закону стосовно заходів фінансового контролю, затвердженого рішенням Національного агентства від 11.08.2016 № 3, у цілях визначення суб'єктів, на яких поширюється дія Закону (відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини першої статті 3 Закону), під "посадовими особами" слід розуміти працівників державних органів, інших юридичних осіб публічного права, які наділені посадовими повноваженнями здійснювати організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції.

Визначення належності конкретного працівника юридичної особи до категорії посадових осіб має відбуватись щодо кожного працівника окремо з урахуванням обов'язків, покладених на нього, та обсягу повноважень, якими останній наділений. У разі наявності в посадових інструкціях посадових осіб юридичних осіб публічного права організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій на постійній основі, такі посадові особи, відповідно до положень частини першої статті 45 Закону, зобов'язані подавати відповідні декларації шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з 01.01.2017 року.

Обвинувачена ОСОБА_1 здійснює свою діяльність в якості головного бухгалтера в КП "Веряцька ЖКС" у вільний від основної роботи час. Посадові інструкції не затверджувались відносно головного бухгалтера КП "Веряцька ЖКС". В статуті не передбачена посада головного бухгалтера. На протязі 2016-2017 років окремі доручення або обов'язки на неї не покладались.

Також матеріали провадження не містять жодних відомостей про те, що за основним місцем роботи обвинуваченої в КП «Служба комунального господарства Королівської селищної ради» щодо обвинуваченої ОСОБА_1 затверджувалася посадова інструкція чи вона здійснювала організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції на постійній основі.

В статутах КП "Веряцька ЖКС" та КП Служба комунального господарства Королівської селищної ради» посада головного бухгалтера відсутня.

Інкримінований обвинуваченій ОСОБА_1 злочин за ст.366-1 КК України з об'єктивної сторони з характеризується вчиненням таких діянь: 1) подання завідомо недостовірних відомостей у декларації; 2) умисне неподання декларації.

Неподання декларації означає, що особа, маючи змогу виконати покладений на неї обов'язок, умисно цього не робить. Склад цього злочину матиме місце у випадку, коли особа відкрито відмовляється виконати вимогу закону.

Як вбачається із матеріалів справи та тексту зміненого обвинувального акту, ОСОБА_1 подала щорічну декларацію 07 червня 2017 року.

Пункт 17 Рішення НАЗК № 3 від 11.08.2016 року «Про роз'яснення щодо застосування окремих положень Закону України "Про запобігання корупції" стосовно заходів фінансового контролю» передбачає, що за несвоєчасне подання без поважних причин декларації передбачено адміністративну відповідальність відповідно до статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за умисне неподання декларації - кримінальну відповідальність згідно із статтею 366-1 Кримінального кодексу України.

Розмежування між адміністративною та кримінальною відповідальністю за неподання щорічної декларації полягає в тому, що несвоєчасне подання без поважних причин декларації тягне за собою адміністративну відповідальність за ст. 172-6 КУпАП, а умисне неподання декларації взагалі, коли особа відкрито відмовляється виконати вимогу закону - кримінальну за ст. 366-1 КК України.

Так, Кодекс України про адміністративні правопорушення в главі 13-а "Адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією", містить статтю 172-6 «Порушення вимог фінансового контролю», фабула якої передбачає несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 подала зазначену декларацію 07 червня 2017 року (кінцевий термін подання якої становив 01 травня 2017 року), в її діях відсутні два із основних елементів складу злочину - суб'єктивна сторона (умисел) та об'єктивна сторона.

Заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 й про те, що вона не знала про обов'язок подавати вищевказану декларацію, з огляду на нечіткість та неясність законодавства.

Як зазначив ВССУ в листі від 22.05.2017 року «Щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов'язані з корупцією» - рішенням ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Стаття 3 Закону України «Про запобігання корупції» чітко не передбачає обов'язок головних бухгалтерів комунальних підприємств, що створені органами місцевого самоврядування подавати щорічні декларації.

В черговому випуску газети "БУХГАЛТЕРІЯ: БЮДЖЕТ" (№2 від 16 січня 2017 року) було чітко роз'яснено - «Що стосується головних бухгалтерів, то вони не є суб'єктами декларування. Такий висновок робимо з листа НАЗК від 30.11.2016 р. № 75-01/6328. В ньому антикорупційне відомство зазначало, що суб'єктами е-декларування є керівники установ та їх заступники».

25 січня 2017 року на офіційному сайті НАЗК було оприлюднено статтю «Інфографіка: суб'єкти другої хвилі е-декларування», відповідно до якої головні бухгалтери комунальних підприємств також не фігурували у списку декларантів на 2017 рік.

Відповідно до п.3 рішення НАЗК №3 11 серпня 2016 року (із змінами та доповненнями) вбачається, що «... У цілях визначення суб'єктів, на яких поширюється дія Закону (відповідно до підпункту «и» пункту 1 частини першої статті 3 Закону), під «посадовими та службовими особами інших державних органів» слід розуміти працівників державних органів, які здійснюють функції представників влади або обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій.

Під «посадовими особами юридичних осіб публічного права» (відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону) слід розуміти працівників юридичних осіб публічного права, які наділені посадовими повноваженнями здійснювати організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції.

Визначальним при цьому є обсяг функцій (обов'язків) відповідного працівника.

Так, адміністративно-господарські функції (обов'язки) - це обов'язки з управління або розпорядження державним, комунальним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальницьких, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.

Організаційно-розпорядчі функції (обов'язки) - це обов'язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, комунальних підприємств, установ або організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їхні заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

При цьому, у цілях визначення суб'єктів декларування, згідно із Законом, слід застосовувати вужче тлумачення і вважати службовими, посадовими особами - суб'єктами декларування лише тих працівників, на яких покладено відповідні обов'язки на постійній основі. Наприклад, наявність у посадовій інструкції працівника (спеціаліста, головного спеціаліста тощо) положення про те, що він може виконувати певні додаткові організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки на час відсутності керівника структурного підрозділу не є достатнім для того, щоб вважати такого працівника посадовою чи службовою особою, яка є суб'єктом декларування відповідно до Закону. Цей висновок не змінюється навіть в разі фактичного виконання таких обов'язків упродовж звітного періоду. Тобто в разі тимчасового виконання працівником організаційно-розпорядчих або адміністративно- господарських обов'язків на час відсутності керівника підрозділу у звітному періоді у нього не виникає обов'язок подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за цей період...».

Ані керівництво (роботодавець) обвинуваченої, ані засновники підприємств, ані будь-які інші органи державної влади не повідомили остаточне тлумачення обвинуваченій ОСОБА_1 вищевказаних норм законодавства щодо її обов'язку подавати декларацію в 2017 році.

З відповіді від КП «Веряцька ЖКС» ОСОБА_1 здійснює свою діяльність в якості головного бухгалтера у вільний від основної роботи час, посадова інструкція не затверджувалась відносно головного бухгалтера КП «Веряцька ЖКС», в статуті не передбачена посада головного бухгалтера, на протязі 2016-2014 років окремі доручення або обов'язки на неї не покладались, інші особи у безпосередньому підпорядкуванні ОСОБА_1 не перебували та на протязі 2016 року ОСОБА_1 не була наділена посадовими повноваженнями в КП « Веряцька ЖКС» щодо здійснення організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій (а.с.27).

Аналогічною є відповідь від КП «Служба комунального господарства виконкому Королівської селищної ради», згідно якої ОСОБА_1 здійснює свою діяльність в якості головного бухгалтера СКГ Королево; в статуті не передбачена посада головного бухгалтера; на протязі 2016-2017 років окремі доручення або обов'язки на неї не покладались; інші особи у безпосередньому підпорядкуванні ОСОБА_1 не перебували; на протязі 2016 року ОСОБА_1 не була наділена посадовими повноваженнями щодо здійснення організаційо-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій (а.с.93).

Згідно листа НАЗК № 55-08/43449/17 від 29.11.2017 року (а.с. 43-44) визначення належності конкретного працівника юридичної особи до категорії посадових осіб має відбуватись щодо кожного працівника окремо з урахуванням обов'язків, покладених на нього, та обсягу повноважень, якими останній наділений. У разі наявності в посадових інструкціях посадових осіб юридичних осіб публічного права організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій на постійній основі, такі посадові особи, зобов'язані подавати декларації.

Оскільки відносно ОСОБА_1 жодних посадових інструкцій не затверджувалось, статутом або іншим розпорядчим документом на неї не покладалися організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції, така не являється суб'єктом декларування.

Згідно ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Доведення вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим покладається на сторону обвинувачення. Адже ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. При цьому сторона обвинувачення зобов'язана доводити винуватість особи поза розумним сумнівом як у вчиненні кримінального проступку, так і у вчиненні злочину. Якщо сторона обвинувачення не доведе вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим - судом ухвалюється виправдувальний вирок.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Документальні докази на підставі ст. 100 КПК слід залишити при матеріалах кримінального провадження.

Заходи забезпечення кримінального провадження відсутні.

Цивільний позов не заявлено.

Процесуальні витрати відсутні.

Керуючись ст.ст. 370, 371, 373-376 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні злочину (кримінального правопорушення) передбаченого. 366-1 КК України - виправдати на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Документальні докази залишити при справі.

На вирок може бути подана апеляція до Апеляційного суду Закарпатської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, через районний суд.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

ГоловуючийВ. В. Леньо