Рішення № 72301424, 09.02.2018, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/2650/17

2/405/646/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2018 року Ленінський районний суд м. Кіровограда в складі :

головуючої судді: Шевченко І.М.

при секретарі: Фришко А.Ю.

з участю прокурора: Володіної А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, Прокуратури Кіровоградської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з позовом, в якому просив стягнути з Держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь в рахунок відшкодування завданої шкоди 105 600,00 грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн.

Позов обґрунтовує тим, що 25.01.2013 року за № 12013120180000063 слідчим відділом Компаніївського РВ УМВС України в Кіровоградській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань була внесена заява арбітражного керуючого товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Золотий колос» про вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

29.04.2013 року кримінальне провадження № 12013120180000063 було передано до слідчого управління УМВС України в Кіровоградській області, правонаступником якого є слідче управління Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області.

10.07.2013 року, в кримінальному провадженні № 12013120180000063, йому було вручено повідомлення про підозру у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

22.08.2013 року, ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда у справі № 405/8015/13-к було задоволено клопотання СВ УМВС України в Кіровоградській області про накладення арешту на належне йому особисте майно, а 27.08.2013 року відносно нього було обрано міру запобіжного заходу - особисте зобов’язання.

31.08.2013 року йому було вручено обвинувальний акт в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, який було затверджено прокуратурою Кіровоградської області.

Згідно з вироком Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 25.06.2014 року у справі № 383/1579/13-к його було визнано невинуватим у пред»явленому обвинуваченні за ст. 191 ч.5 КК України та виправдано, а заходи забезпечення кримінального провадження – арешт на майно, що накладався ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22.08.2013 року – скасовано.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 16.09.2014 року у справі № 11-кп/781/674/14, вирок Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 25.06.2014 року в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України - змінено та резолютивну частину вироку викладено в наступній редакції: «ОСОБА_1 визнати невинуватим у пред’явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 191 КК України та виправдати за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення».

Приймаючи до уваги наявність судового рішення щодо скасування арешту на належне йому особисте майно, 22.10.2014 року він звернувся до СУ УМВС України в Кіровоградській області із заявою щодо надання відомостей до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, в особі Кіровоградської філії ДП «Інформаційний центр» МЮУ, щодо зняття зазначеного обтяження з усього належного йому майна.

В листопаді 2014 року отримав лист СУ УМВС України в Кіровоградській області № 6/6319 від 31.10.2014 року, в якому йому було запропоновано звернутись до Бобринецького районного суду Кіровоградської області з питань зняття арешту на належне мені майно. Незважаючи на той факт, що відносно арешту майна судом рішення було винесене та арешт знятий, СУ УМВС України в Кіровоградській області, як стягувач, не вчиняв жодних дій щодо зняття арешту на належне йому майно, чим порушував право на вільне володіння та розпорядженням майном.

08.05.2015 року він отримав відповідь за вих. № 01-14/463 відповідно до змісту якої йому було відмовлено у задоволенні заяви за відсутності на те правових підстав, що змусило звернутись до Бобринецького районного суду Кіровоградської області за роз’ясненням судового рішення стосовно скасування заходів забезпечення кримінального провадження та внесення виправлень в резолютивну частину вироку.

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 04.06.2015 року у справі № 383/1579/13-к у задоволенні його заяви було відмовлено та пояснено, що вирок Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 25.06.2014 року є цілком зрозумілим та роз’ясненню не підлягає з огляду на наявність запису про скасування всіх заходів забезпечення кримінального провадження. Лише 11.11.2016 року, після численних заяв та зустрічей, арешт з майна, як обвинуваченої особи в скоєнні кримінального правопорушення, було знято.

З врахуванням практики Європейського суду, яка визначає, що обвинувачення охоплює увесь комплекс процедур, передбачених національним законодавством з початку досудового провадження відносно особи до винесення остаточного рішення, вважає, що його обвинувачення тривало з 25.01.2013 року до 11.11.2016 року і на підставі п.1 ст. 1 та п. 2 ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» має право вимагати відшкодування шкоди в сумі 105 600,00 грн. із розрахунку мінімальної заробітної плати у 2017 році – 3 200 грн. помноженої на 33 місяці.

Безпідставне порушення кримінального провадження, проведення слідчих дій (тимчасовий допуск до речей і документів, тривалий арешт майна, допит рідних та односельців тощо) призвело до порушення його нормальних життєвих зв’язків та погіршення відносин з оточуючими, а також негативним чином відобразилося на здоров»ї. В період з 12.08.2013 року по 23.08.2013 року він, в зв’язку з різким погіршенням здоров’я пов’язаного з порушенням відносно мене кримінальної справи, знаходився в хірургічному відділенні Кіровоградської обласної лікарні з діагнозом хроничний білітарний панкреатит в стадії загострення. В період з 17.06.2015 року по 24.06.2015 року знову знаходився на стаціонарному лікуванні в Кіровоградському обласному кардіологічному диспансері з гіпертонічним кризом. Всі втрати немайнового характеру мали місце і щодо незаконних дій відповідачів: незаконним притягненням до кримінальної відповідальності за статтею КК України, що кваліфікується як особливо тяжка та передбачає позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна, що завдало шкоди честі і гідності, непоправної шкоди престижу та ділової репутації, чим також порушувались і життєві зв»язки, спілкування та стосунки з оточуючими. Моральну шкоду оцінює в розмірі 100 000 грн.

Посилаючись на вказані обставини, викладені в позовній заяві та уточненій позовній заяві, норми діючого законодавства, просив задовольнити позов.

Позивач та його представник в судове засідання не з»явивлись, про час та місце слухання справи повідомлені, позивач надав суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник прокуратури Кіровоградської області в судовому засіданні позов визнала частково, надала суду письмові заперечення, просить рішення про відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 прийняти у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням розміру моральних страждань позивач, у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати.

Представник УМВС України в Кіровоградській області в судовому засіданні позов не визнала та просила відмовити в його задоволенні.

Представник Державної казначейської служби України в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні, зазначила, що Державна казначейська служба України не є учасником спірних правовідносин, виконуючи свої повноваження не здійснювала будь-яких протиправних або незаконних дій відносно позивача, його прав та охоронюваних законом інтересів не порушувала.

Заслухавши пояснення представників відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 56 Конституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

В судовому засіданні встановлено, що 25.01.2013 року за № 12013120180000063 слідчим відділом Компаніївського РВ УМВС України в Кіровоградській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань була внесена заява арбітражного керуючого товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Золотий колос» про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

29.04.2013 року кримінальне провадження № 12013120180000063 було передано до слідчого управління УМВС України в Кіровоградській області, правонаступником якого є слідче управління Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області.

10.07.2013 року, в кримінальному провадженні № 12013120180000063, ОСОБА_1 було вручено повідомлення про підозру у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

22.08.2013 року, ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда у справі № 405/8015/13-к було задоволено клопотання СВ УМВС України в Кіровоградській області про накладення арешту на належне ОСОБА_1 особисте майно, а 27.08.2013 року відносно нього було обрано міру запобіжного заходу - особисте зобов’язання.

31.08.2013 року ОСОБА_1 було вручено обвинувальний акт в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, який було затверджено прокуратурою Кіровоградської області.

Згідно з вироком Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 25.06.2014 року у справі № 383/1579/13-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред»явленому обвинуваченні за ст. 191 ч.5 КК України та виправдано, а заходи забезпечення кримінального провадження – арешт на майно, що накладався ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22.08.2013 року – скасовано.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 16.09.2014 року у справі № 11-кп/781/674/14, вирок Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 25.06.2014 року в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України - змінено та резолютивну частину вироку викладено в наступній редакції: «ОСОБА_1 визнати невинуватим у пред’явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 191 КК України та виправдати за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення».

На підставі судового рішення щодо скасування арешту на належне йому особисте майно, 22.10.2014 року ОСОБА_1 звернувся до СУ УМВС України в Кіровоградській області із заявою щодо надання відомостей до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, в особі Кіровоградської філії ДП «Інформаційний центр» МЮУ, щодо зняття зазначеного обтяження з усього належного йому майна.

Листом СУ УМВС України в Кіровоградській області № 6/6319 від 31.10.2014 року ОСОБА_1 було запропоновано звернутись до Бобринецького районного суду Кіровоградської області з питань зняття арешту на належне йому майно.

Листом від 08.05.2015 року за вих. № 01-14/463 ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні заяви за відсутності на те правових підстав.

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 04.06.2015 року у справі № 383/1579/13-к у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз»яснення вироку суду було відмовлено.

11.11.2016 року арешт з майна ОСОБА_1, як обвинуваченої особи в скоєнні кримінального правопорушення, було знято.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України від 01.12.1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду» (зі змінами) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1. незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2. незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3. незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених в частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1. постановлення виправдувального вироку;

1-1. встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2. закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутність у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

4. закриття справи про адміністративне правопорушення.

Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених п. 1-1 частини 1 цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.

Згідно ст. 3 цього Закону, у наведених в ст. 1 цього Закону випадках, громадянинові відшкодовуються:

1. заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2. майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3. штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4. суми, сплачені громадянином у зв’язку з наданням йому юридичної допомоги;

5. моральна шкода.

Статтею 4 цього Закону визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4, і 5 ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету, розмір сум, які передбачені п.1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених п.п. 1, 3, 4 і 5 ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Частиною 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України встановлено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Згідно з підпунктом 5 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затверджене Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Стаття 12 вищезазначеного Закону передбачає, що розмір відшкодування шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 ст. 3 цього Закону, незалежно від того, який орган проводив слідчі дії чи розглядав справу, в місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суд, про що виносять постанову (ухвалу). У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Згідно ч. 1, 3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень..

Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження завданої йому шкоди в розмірі 105 600 грн., а тому суд вважає, що вимоги позивача в частині відшкодування збитків не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не обґрунтовано у відповідності до вимог чинного законодавства наявність збитків у відповідності до ст. 22 ЦК України.

Що стосується вимог про стягнення моральної шкоди, судом встановлено наступне: позивач перебував під слідством та судом в період з 10.07.2013 року по 16.09.2014 року – 14 місяців 6 днів.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державною у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Частинами 2,3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду» визначено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом провадиться відповідно до розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Вказане кореспондується і п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03. 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються в кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2017 року складає 3 200 грн.

Згідно з п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 06.12.2016 року № 1774-УІІІ встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується в розмірі 1 600 грн.

Зміни до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» на цей час законодавцем не внесено, тому при визначенні розміру моральної шкоди суд керується Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 06.12.2016 року, який набрав чинності 01.01.2017 року.

Позивачем надані обґрунтування та доведені відповідно до п.5 Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03. 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» наявність завданої йому моральної шкоди, необхідність застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв’язків, здоров’я і відновлення стосунків з оточуючими.

Таким чином, позов підлягає задоволенню частково, виходячи із розрахунку 14 місяців х 1 600 грн. = 22 720 грн., суд вважає за необхідне стягнути з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 30 000 гривень.

Відповідачі по справі - Прокуратура Кіровоградської області та УМВС України в Кіровоградській області є бюджетними установами, відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України та п. 41 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 року, Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, затвердженого наказом Держказначейства України № 39 від 04.02.2008 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 09.02.2008 року № 110/14801, виконання рішень про відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду здійснюється Державною казначейською службою.

Порядок та підстави відшкодування матеріальної шкоди регламентуються Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд відносить судові витрати по даній справі за рахунок держави.

На підставі викладеного і ст. 1176 ЦК України, постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03. 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», Закону України від 01.12.1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду», керуючись ст.ст. 7, 12, 17, 18, 76, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, Прокуратури Кіровоградської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду – задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного Бюджету України на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) в рахунок відшкодування моральної шкоди 30 000,00 гривень.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Судові витрати по справі віднести на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ленінського районного

суду м. Кіровограда І. М. Шевченко