Рішення № 72298267, 01.02.2018, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 147/615/17

Провадження № 2/135/52/18

РІШЕННЯ

іменем України

01.02.2018 року Ладижинський міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Корнієнка О.М.,

з участю секретаря Масняк О.О.,

позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ладижин цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. З урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог від 11.08.2017 року мотивував свої вимоги тим, що у період з квітня 2015 року по грудень 2015 року він працював на ДП «Тростянецький спиртовий завод» згідно трудового договору. Проте, за період його роботи, відповідач не виплачував йому заробітну плату та не провів остаточний розрахунок в день звільнення. Вважає, що у даній відповідачем довідці № 95 від 08.06.2016 року невірно відображено суму нарахованої заробітної плати оскільки зазначені дані за жовтень 2015 року не співпадають з даними форми ОК-5 за цей же період. Отже розмір його середньоденної заробітної плати розрахував за даними форми ОК-5, виданої пенсійним фондом. Відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, вважає, що середньоденна зарплата становить 296,25 грн., виходячи із заробітної плати за жовтень та листопад 2015 року за даними форми ОК-5, що передували дню звільнення, без врахування компенсації за невикористану відпустку; та виходячи із 42 фактично відпрацьованих робочих днів за жовтень та листопад 2015 року. Таким чином, сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку складає: 378 х 296,25=111982,50 грн. (378 – кількість робочих днів затримки розрахунку відповідно у період з 9 грудня 2015 року по 13 червня 2017 року). У зв'язку з тим, що йому не було вчасно проведено розрахунку, згідно вимог ст. 116 КЗпПУ, просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за період з 09.12.2015 року по 13.06.2017 року (378 днів) в сумі 111982,50 грн..

У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, по наведених у позовній заяві підставах. Позивач пояснив, що при звільненні йому не було виплачено всю нараховану заробітну плату. Заробітну плату отримував, зокрема на карткові рахунки спочатку в «Укргазбанку», потім в «Укрсиббанку». В день звільнення працював, був на робочому місці. Всю заборговану заробітну плату підприємство йому погасило 14.06.2017 року через відділення «Укрпошти».

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову. Вказав, що відповідач не мав можливості вчасно розрахуватись із працівником, оскільки підприємство перебувало в стадії банкрутства. Відтак, немає вини відповідача, оскільки ухвалою Господарського суду Вінницької області від 21.03.2008 року в справі №10/47-08 розпочато справу про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, розпочата судова процедура щодо розпорядженням майном. У зв'язку з чим арештовувались кошти підприємства, що унеможливило виконання всіх зобов'язань. Відтак, відсутня вина підприємства у затримці виплат нарахованої заробітної плати. Також пояснив, що дані щодо нарахованої заробітної плати у формі 5-ОК є вірними. Крім того, не погодився із проведеним позивачем розрахунком заборгованості, вказавши, що позивач був переведений на погодинну тарифну систему оплати праці, відтак, розрахунок позивачем мав би бути проведений виходячи із середньогодинної заробітної плати, виходячи із відпрацьованих годин за останні місяці роботи, а не з середньоденного заробітку, як вказав позивач.

В судовому засіданні представник відповідача вказав, що дійсно заробітну плату працівникам виплачували спочатку через ПАТ «Укргазбанк», по мірі надходження коштів, працівникам частково погашався борг по зарплаті. В зв’язку із арештом рахунків, вирішили обслуговуватись в ПАТ «Укрсиббанку». Остаточний розрахунок з ОСОБА_1 було проведено через «Укрпошту» 14 червня 2017 року.

Вислухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з такого.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з квітня по грудень 2015 року працював на ДП «Тростянецький спиртовий завод».

Згідно наказу №129-к від 09.10.2015 року, з 09.10.2015 року був переведений оператором котельні з погодинною тарифною ставкою згідно штатного розпису.

Згідно наказу №252-к від 08.12.2015 року, ОСОБА_1, звільнено з 08.12.2015 року за угодою сторін, згідно п.1 ст. 36 КЗпП України. В день звільнення працівнику ОСОБА_1 не було виплачено всі кошти, які було нараховано до виплати. Так, йому не була в повній мірі виплачена нарахована заробітна плата за період роботи на підприємстві. Заборгованість підприємства по заробітній платі перед працівником в сумі 9080,27 грн. була остаточно погашена 14.06.2017 року.

Дані обставини визнаються сторонами, та підтверджуються наказом підприємства №252-к від 08.12.2015 року про звільнення позивача, довідкою ДП «Тростянецький спиртовий завод» про доходи № 293 від 07.12.2017 року, індивідуальною відомістю про застраховану особу (Форма ОК-5) Пенсійного фонду України, форми поштового переказу 9080,27 грн. від 14.06.2017 року.

Представником позивача зазначено, що довідка підприємства від 08.06.2016 року (а.с. 4) видана помилково. Надав вірну довідку про доходи позивача від 07.12.2017 року (а.с. 90), яка відповідає даним, відображеним у Формі ОК-5.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до змісту ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно розяснень п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині.

Відповідно до п. 20 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 було звільнено з 08.12.2015 року, тому в цей день, згідно вимог ст. 116 КЗпП України, йому мали бути виплачені всі суми, що належать від підприємства, з утриманням при цьому податків.

Оскільки відповідач розрахувався із працівником лише 14.06.2017 року, тому згідно положень ст. 117 КЗпП України, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню.

Разом з тим, перевіряючи проведений позивачем розрахунок суми середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати, судоми встановлено, що при проведенні такого розрахунку позивачем допущено помилки.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з такого.

Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд проводить згідно положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року (далі Порядок). Відповідно до змісту п. 2 якого обчислення середньої заробітної плати працівника проводиться виходячи із виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували місяцю звільнення. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Час протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. А всі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахувань на податки.

Відповідно до п. 5 Порядку вбачається, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно п. 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом

множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 було звільнено в грудні 2015 року, тому середня заробітна плата працівника має обраховуватись виходячи із нарахованої заробітної плати за попередні два місяці, тобто – за жовтень та листопад 2015 року.

Із наявної в матеріалах справи індивідуальної відомості про застраховану особу (Форма ОК-5) Пенсійного фонду України, видно, що сума заробітку ОСОБА_1 нарахованого ДП «Тростянецький спиртовий завод» (код 05459157) в жовтні - листопаді 2015 року становила: в жовтні – 7289,22 грн., в листопаді - 6480,00 грн. Тобто, сукупно за вказаний період було нараховано 13769,22 (7269,22 + 6480).

Згідно довідки підприємства № 139 від 12.07.2017 року (а.с. 18) зазначено, що компенсація за невикористану відпустку становила 1326,80 грн..

Згідно положень Порядку компенсація за невикористану відпустку має виключатись при визначенні середнього заробітку.

Відтак, для розрахунку середнього заробітку за вказаний період слід виходити з суми 12442,42 грн. (13769,22 – 1326,8), тобто нарахованих виплат без врахування компенсації за невикористану відпустку.

В даній частині розрахунок відповідає тому, що наведений позивачем у позовній заяві та не оспорюється щодо правильності його проведення і представником відповідача.

ОСОБА_1 перед звільненням працював на підприємстві за графіком з погодинною тарифною ставкою, тому при обрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід виходити саме з середньогодинного заробітку, що передбачено вказаними положеннями Порядку.

Згідно табелів обліку робочого часу на підприємстві за жовтень та листопад 2015 року видно, що ОСОБА_1 за вказані місяці відпрацьовано відповідно 236 год. та 212 год. Тобто всього за цей період відпрацьовано 448 год.

Відтак, середньогодинна заробітна плата позивача за вказаний період становить 27,77 грн. (12442,42 / 448).

Враховуючи норми тривалості робочого часу за 2015, 2016, 2017 роки, затверджені відповідними листами Мінсоцполітики України, за час затримки розрахунку при звільненні, які мають бути оплачені за середнім заробітком, кількість годин становила: в 2015 році (з 09.12.2015 року) – 135 год.; в 2016 році – 2003 год.; в 2017 році (по 13.06.2017 року) – 869 год. Тобто сукупно за середнім заробітком має бути оплачено 3007 год. затримки розрахунку.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період становить 83504,39 грн. (27,77 х 3007 = 83504,39).

При цьому, суд вважає, що при виплаті вказаної суми підприємством мають бути утримані передбачені законом податки та обов’язкові платежі, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Доводи відповідача в тій частині, що заборгованість по заробітній платі позивачу не була вчасно погашена у зв'язку із відсутністю фінансової можливості у відповідача, порушенням справи про банкрутство, не спростовують висновків суду про обґрунтованість позовних вимог, оскільки, відсутність коштів на рахунку роботодавця та порушення процедури банкрутства не може бути підставою для його звільнення від відповідальності за не проведення розрахунку при звільненні. Доказів відсутності вини роботодавця у невиплаті коштів суду не надано.

Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Порушення процедури про банкрутство роботодавця, наявність тривалого періоду здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби, незначна частка заборгованості підприємства перед працівником порівняно із сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов’язку сплатити зазначені кошти.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у цивільній справі № 6-76цс14, висловленою у постанові від 2 липня 2014 року.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, позов у пред’явленому розмірі задоволено, то відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір в сумі 640 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 116, 117 КЗпП України, п. 6, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», ст.ст. 12, 13, 141, 263-265 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 83504,39 грн. з утриманням при виплаті вказаної суми передбачених податків та обов’язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» на користь держави 640 грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

На рішення може бути подана апеляція протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено 09.02.2018 року.

Суддя: