Постанова № 72286577, 14.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/1319/17

Категорія: 9.3 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – судді Федусика А.Г.,

суддів – Зуєвої Л.Є. та Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті ОСОБА_1 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Штрассе" на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Штрассе" до Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області та управління Державної казначейської служби України в Очаківському районі Миколаївській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Штрассе" (далі ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі ДФС) та управління Державної казначейської служби України в Очаківському районі Миколаївській області (далі ДКСУ) про визнання протиправною бездіяльність ДФС щодо неподання до ДКСУ висновків про відшкодування з бюджету зайво сплачених коштів по орендній платі за землю в сумі 30211,74 грн. та зобов’язання ДФС надати ДКСУ відповідний висновок про відшкодування коштів, а також стягнення з місцевого бюджету Очаківського району 30211,74 грн..

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 10 грудня 2007 року позивач уклав договір оренди землі з Очаківською районною державною адміністрацією Миколаївської області, за умовами якого отримав у платне користування земельну ділянку для рекреаційного призначення під розміщення та обслуговування туристичної бази "Голуба лагуна" в межах території Лагерної коси Очаківського району Миколаївської області строком на 5 років.

По закінченню договору оренди позивач продовжував декларувати та сплачувати орендну плату за фактичне користування земельною ділянкою.

26 травня 2016 року позивач уклав договір оренди землі з Миколаївською обласною державною адміністрацією, за умовами якого отримав у платне користування земельну ділянку для обслуговування об’єкта рекреаційного призначення (під розміщення та обслуговування туристичної бази "Голуба лагуна") за адресою: вул.Лагерна коса, 26/4, Чорноморська сільська рада Очаківського району Миколаївської області строком на 10 років.

Вважаючи, що за період з грудня 2012 року по травень 2016 року зайво сплатив орендну плату в розмірі 30211,74 грн., позивач 06 квітня 2017 року звернувся до ДФС із заявою про повернення коштів, яка ДФС була залишена без задоволення, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Вказані обставини визнані сторонами та суд не має обґрунтованого сумніву щодо їх достовірності.

Вирішуючи справу та відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в період часу між закінченням дії першого договору оренди землі від 10 грудня 2007 року та укладанням нового договору оренди у травні 2016 року фактично використовував земельну ділянку, за що повинна сплачуватися орендна плата, і з цим фактично погоджувався і позивач, який протягом 2013-2016 років декларував і сплачував орендну плату за відсутності укладеного договору оренди. Твердження позивача, що договори укладалися на оренду різних земельних ділянок суд вважав хибним, оскільки надані відповідачем докази свідчать, що в обох випадках орендовано земельну ділянку туристичної бази "Голуба лагуна" на території Лагерної коси Очаківського району Миколаївської області. Відсутність у договорі від 10 грудня 2007 року кадастрового номеру земельної ділянки та розбіжність щодо орендованій площі в договорах не свідчить, що фактично позивач користувався різними земельними ділянками.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Положеннями п.п.14.1.147 ПК України передбачено, що плата за землю - обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п.п.14.1.136 ПК України орендна плата – обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно ст.288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства, а платником орендної плати – орендар земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки

Статтею 31 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі припиняється у разі, зокрема закінчення строку, на який його було укладено.

Разом з тим, положеннями ч.6 ст.33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на час закінчення первісного договору оренди від 10 грудня 2007 року) передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

З аналізу наведеного можна дійти висновку, що в разі фактичного продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди та не отримала письмового заперечення від орендодавця щодо використання земельної ділянки, то до поновлення дії договору оренди або укладення нового, особа, яка використовує земельну ділянку має обов’язок щодо сплати орендної плати відповідно до умов попереднього договору оренди землі.

Вказана позиція фактично підтверджується як діями позивача протягом 2013-2016 років, який декларував і сплачував орендну плату за відсутності формально укладеного нового договору оренди, так і матеріалами справи, в тому числі актами прийомки-передачі межових знаків на зберігання та прийомки-передачі межових знаків зони дії обмежень від 24.12.2013 року, експлікацією земельних угідь, складену у грудні 2013 року на замовлення позивача (а.с. 124-127).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для подання ДФС до ДКСУ висновків про відшкодування з бюджету зайво сплачених коштів по орендній платі за землю, оскільки позивачем не було зайво сплачено кошти за вказаним платежем, а тому, на думку колегії суддів позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності та стягнення заборгованості є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу неспроможності доводів позивача з приводу того, що договори укладалися на оренду різних земельних ділянок, оскільки з матеріалів справи вбачається, що в обох випадках орендовано земельну ділянку туристичної бази "Голуба лагуна" на території Лагерної коси Очаківського району Миколаївської області. Більше того, в позові (а.с.5) ТОВ було зазначено, що в 2016 році позивачем було укладено «інший договір оренди вказаної (щодо якої укладався договір в 2007 році) земельної ділянки».

Отже, постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Також, колегія суддів не може погодитися з посиланням апелянта на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому що всі процесуальні норми, передбачені адміністративним судочинством були виконані без порушень прав кожної сторони при розгляді справи.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321,322, 325 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Штрассе" - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку ст.328-331 КАС України.

Головуючий суддя ОСОБА_2Судді ОСОБА_3 ОСОБА_1