Постанова № 72286363, 14.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/1527/17

Категорія: 12.2 Головуючий в 1 інстанції: Князєв В.С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області визнання дій протиправними, стягнення коштів в сумі 43096,55 грн., -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

В листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із адміністративним позовом, в якому просила:

- визнати дії Южноукраїнської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області щодо відмови нарахування компенсації за затримку виплати доходів протиправними;

- стягнути з Южноукраїнської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області компенсацію за затримку виплати зарплати в сумі 43096,55грн., в т.ч.: компенсацію за затримку виплати індексації грошових доходів за період роботи з лютого 2008 року по листопад 2015 року включно в сумі 23628,00 грн.; компенсацію за затримку виплати надбавки за особливі умови праці в розмірі 50 % за період з 01.08.1997 року по 31.12.2000 року включно в сумі 8910,11 грн.; компенсація за затримку виплати грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади за період роботи з 07.10.1993 року по 09.07.2014 року включно в сумі 10558,44грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначала, що постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.07.2016 року та додаткової постановою від 13.09.2016 року по справі № 814/1007/16 її позовні вимоги було задоволено: Южноукраїнську ОДПІ зобов'язано нарахувати та виплатити їй індексацію грошових доходів за період роботи з лютого 2008 року по листопад 2015 в сумі 28265,74 грн., надбавку за особливі умови праці в розмірі 50% за період з 01.08.1997 року по 31.12.2000 року в сумі 2096,30 грн., грошову винагороду державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади за період роботи з 07.10.1993 року по 09.07.2014 року в сумі 8528,14 грн. Разом: 388890,18 грн. Враховуючи порушення строків виплати індексації, відповідач відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» повинен здійснити компенсацію позивачу втрати зарплати в сумі 43096,55 грн.

Відповідач позов не визнав, в письмових запереченнях вказав на безпідставність вимог позивача, оскільки індексацію грошових доходів за постановою суду № 814/1007/16 нарахована судом та має одноразових характер, а за Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» громадяни мають право на компенсацію за умови порушення власником встановлених строків виплати нарахованих доходів, які не мають разового характеру.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року ОСОБА_2 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою суду першої інстанції, ОСОБА_2, подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог, в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального права, з неповним з’ясуванням всіх обставин, що мають значення при розгляді справи.

Згідно до вимог ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА :

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

У період з 07.10.1993 року по 15.04.2016 року позивач працювала на різних посадах у Первомайській ОДПІ. Відповідно до Наказу № 75-о від 15.04.2016 року позивач звільнена з роботи у зв’язку зі скороченням штату працівників.

Під час звільнення з нею було проведено не повний розрахунок, в зв'язку із чим вона звернулась до суду з позовом про нарахування та виплату їй сум індексації доходів, надбавки за особливі умови праці та грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади за період з серпня 1997 року по листопад 2015 року на загальну суму 38890,18 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.07.2016 року та додатковою постановою від 19.09.2016 року по справі № 814/1007/16 позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено повністю.

Суму заборгованості за рішенням суду виплачено 13.07.2017 року, що самостійно зазначено позивачем у позовній заяві.

Разом з цим, за думкою позивача, Южноукраїнською ОДПІ під час розрахунку не були враховані вимоги Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Постанови КМУ від 21.02.2001 року № 159 «Про затвердження порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», не нараховано та невиплачено суму компенсації за затримку виплати заборгованості, нарахованої за період з серпня 1997 року по листопад 2015 року, в розмірі 43 096,55 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу за період з вересня 1997 року по листопад 2015 року не нараховувалась індексація заробітної плати, за період з серпня 1997 року по грудень 2000 року - надбавка за особливі умови праці. а за період з жовтня 1993 року по липень 2014 року - грошова винагорода державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади в повному обсязі, а сума, що має бути виплачена, була предметом спору у справі № 814/1007/16, то терміни її виплати не можуть бути порушені.

ОСОБА_3 ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає та враховує наступне.

Згідно із частинами першою, другою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати (далі – компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Як доходи у цьому Законі розуміють грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: <…> заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

За статтею 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов’язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу <…>.

Положеннями ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон) передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов’язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Згадані вище статті 2, 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, – один і більше календарних місяців, дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Пункти 1, 2 Порядку відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

У пункті 4 Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов’язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов’язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв’язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов’язкова складова обчислення компенсації –невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив раніше у постанові від 19 грудня 2011 року (справа № 6-58цс11).

Так, фактичними підставами цієї справи стали такі обставини.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.07.2016 року та додатковою постановою від 13.09.2016 року по справі № 814/1007/16 позовні вимоги Сєрєк –ОСОБА_4 було задоволено: Южноукраїнську ОДПІ зобов'язано нарахувати та виплатити їй індексацію грошових доходів за період роботи з лютого 2008 року по листопад 2015 в сумі 28265,74 грн., надбавку за особливі умови праці в розмірі 50% за період з 01.08.1997 року по 31.12.2000 року в сумі 2096,30 грн., грошову винагороду державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади за період роботи з 07.10.1993 року по 09.07.2014 року в сумі 8528,14 грн. Разом: 38 890,18 грн.

Суму заборгованості за рішенням суду виплачено 13.07.2017 року.

Враховуючи порушення строків виплати індексації, відповідач відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» повинен здійснити компенсацію позивачу втрати зарплати у зв’язку з чим позивач звернулась до суду з відповідним позовом.

З огляду на вищенаведене суд апеляційної інстанції зазначає, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1– 3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2017 року (справа № 2а-1102/09/2670).

Колегія суддів зазначає, що так, дійсно позивачці за період з лютого 2008 року по листопад 2015 року не нараховувалась індексація заробітної плати в повному обсязі, а сума, що була виплачена в липні 2017 року, була предметом спору у справі №814/1007/16. Разом з тим, під час вирішення вказаних спірних правовідносин судом було встановлено, що ДПІ, всупереч діючому на той час законодавству, не було виплачено за період з лютого 2008 року по листопад 2015 року індексацію заробітної плати в повному обсязі, а було виплачено лише в 2017 році, тобто, з порушенням строків.

Посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року по справі № 822/504/13-а, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки, по вказаній справі судами лише було вирішено спірні питання щодо самих виплат (стягнення заробітної плати), вказані виплати ще не були фактично отримані позивачем, а тому і не можна говорити про чітко визначений період порушення строків виплати позивачу сум заробітної плати, з огляду також на ту обставину, що період, це проміжок часу, який повинен мати початкову дату та кінцеву, а в даному випадку, кінцевої дати ще немає.

Таким чином, з урахуванням наведеного та приймаючи до уваги наявність факту порушення строків виплати позивачці сум індексації доходів, про що свідчить вчинення 13 липня 2017 року перерахунку відповідачем індексації в сумі 38 890,18 грн., здійсненого на виконання постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 по справі № 814/1007/16, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій ДФС щодо відмови в нарахуванні компенсації за період роботи з лютого 2008 року по листопад 2015 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за період роботи з лютого 2008 року по листопад 2015 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Крім того, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «ОСОБА_5 проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі , у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року.

«Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Кореску v. Slovakia), п. 50; «Anheuser-Busch Inc. проти Португалії» (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «ОСОБА_6 Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвалене судове рішення на підставі вимог ст. 317 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 317; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області щодо відмови в нарахуванні Сєрєк - ОСОБА_4 компенсації за період роботи з лютого 2008 року по листопад 2015 року.

Зобов'язати Южноукраїнську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Миколаївській області нарахувати та виплатити Сєрєк - ОСОБА_4 компенсацію втрати частини доходів за період роботи з лютого 2008 року по листопад 2015 року, за затримку виплати надбавки за особливі умови праці в розмірі 50 % за період з 01.08.1997 року по 31.12.2000 року; за затримку виплати грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади за період роботи з 07.10.1993 року по 09.07.2014 року включно.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: Н.В.Вербицька

Суддя: К.В. Кравченко