Постанова № 72286053, 09.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/6502/17

Категорія: 10.4 Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді – доповідача ОСОБА_1судді –ОСОБА_2судді – ОСОБА_3 розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2017р., прийнятої суддею Вовченко О.А. по справі №815/6502/17 за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,-

ВСТАНОВИВ:

13 грудня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпраці в Одеській області, та просив суд визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці в Одеській області від 17.11.2017 р. №39 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1).

Ухвалою суду від 14 грудня 2017 року відкрито провадження у вказаній адміністративній справі.

13 грудня 2017 року за вх. №34699/17 від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 р. у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову було відмовлено.

Не погоджуючись зі вказаною ухвалою , представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що постанови Головного управління Держпраці в Одеській області про накладення штрафу від 17.11.2017 р. №39, вона прийнята на підставі абз.7 ч.2 ст.265 КЗпП України, отже, є виконавчим документом і пред'являється до виконання органам державної виконавчої служби в порядку встановленому законом. Але ні Порядком N 509, ні ст.34 Закону України "Про виконавче провадження" не передбачено зупинення дії та виконання постанов органів Держпраці про накладення штрафів у разі оскарження останніх у судовому порядку. Посилаючись на ч.1 ст.117 КАС України, на те, що позивач не погоджується з постановою Головного управління Держпраці в Одеській області про накладення штрафу від 17.11.2017 р. №39 і не має намір сплачувати у добровільному порядку накладений на нього цією постановою штраф вважає, що на даний час існує реальна можливість початку примусового виконання постанови відповідача, оскарження якої, згідно з чинним законодавством, не зупиняє її виконання. Наведене свідчить про наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі. Зазначає, що оскільки правомірність (неправомірність) прийняття оскаржуваної постанови Головного управління Держпраці в Одеській області буде встановлена лише судовим рішенням, прийнятим за результатами розгляду цієї справи, стверджувати на даний час про це неможливо, тому у разі встановлення протиправності оскаржуваної постанови і задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про її скасування, позивачу доведеться докласти значних зусиль і витрат, щоб відновити свої права та повернути своє майно (кошти), на яке може бути звернено стягнення у разі примусового виконання цієї постанови. Вважає, що заходи забезпечення адміністративного позову відповідають предмету адміністративного позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збережений існуючого становища до розгляду справи по суті.

Відповідачі по справі надали відзив на апеляційну скаргу, яку вважають її не обґрунтованою та заперечують проти її задоволення, посилаючись на ч. 2 ст.151 КАС України , що судом першої інстанції повно та всебічно з’ясовані всі обставини .

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України, але до судового засідання не з’явилися, а тому суд , враховуючи , що в порядку ч.2 ст.313 КАС України ,неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, відповідно до п.2 ч 1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції , доводів апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

2. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, пересвідчитися, зокрема, в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Апеляційний суд не погоджується із висновком суду 1-ої інстанції, щодо відмови у задоволенні клопотання про забезпечення позову виходячи з наступного:

17.11.2017р. Головним управлінням Держпраці в Одеській області було винесено постанову за № 39 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, згідно якої до ФОП ОСОБА_4 застосовано штраф у розмірі 320 000 грн., який ФОП ОСОБА_4 мав сплати у місячний термін з дня прийняття постанови, тобто до 17.12.2017р.

Вказана постанова прийнята Головним управлінням Держпраці в Одеській області згідно з Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013р. N 509 (далі - Порядок N 509).

Відповідно до п.9 Порядку N 509 штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб'єкт господарювання або роботодавець повідомляють Держпраці чи її територіальний орган.

Згідно з п.10 Порядку N 509 постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.

Водночас, приписами п.П Порядку N509 встановлено, що не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються:- органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України).

Постанова Головного управління Держпраці в Одеській області про накладення штрафу від 17.11.2017р. N39, прийнята із посиланням на абз.7 ч.2 ст.265 КЗпП України, отже, є виконавчим документом і пред'являється до виконання органам державної виконавчої служби в порядку встановленому законом.

А ні Порядком N 509, ні ст.34 Закону України "Про виконавче провадження" не передбачено зупинення дії та виконання постанов органів Держпраці про накладення штрафів у разі оскарження останніх у судовому порядку.

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003р. визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, у тому числі судового контролю за правомірністю і обгрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Водночас, згідно з ч.4 ст. 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Відповідно до ч.2 ст.150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

У кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, суд має встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не буде у разі незастосування заходів забезпечення позову завдано шкоди, якої можна запобігти.

Згідно п.5 ч.1 ст.151 КАС України , позов може бути забезпечено: зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Як вбачається з матеріалів справи. Головним управлінням Держпраці в Одеській області винесена оскаржувана постанова №39 від 17.11.2017 року про накладання штрафних санкцій на позивача за порушення законодавства про працю в розмірі 320000,00 грн., яка є самостійним виконавчим документом та може бути пред'явлена до примусового виконання у будь-який час.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі – Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін( див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).

Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч.1-2 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із п.3-4 ч.1 ст.317 КАС України ,підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд ,враховуючи практику ЄСПЛ ,як джерело права , вважає помилковим висновок суду 1-ої інстанції щодо відсутності підстав для забезпечення позову та доходить до висновку, щодо підтвердження межах доводів апеляційної скарги та наявності підстав для скасування ухвали суду 1-ої інстанції , так як висновки , викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи та допущено неправильне застосування норм процесуального права,що призвели до невірного вирішення питання про забезпечення позову, апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2017р.– скасувати та зупинити стягнення на підставі виконавчого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку , оскільки ,у разі встановлення протиправності оскаржуваної постанови і задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про її скасування, позивачу доведеться докласти значних зусиль і витрат, щоб відновити свої права та повернути своє майно (кошти), на яке може бути звернено стягнення у разі примусового виконання цієї постанови, захід забезпечення адміністративного позову відповідає предмету адміністративного позову ,не заборонений ч.3 ст.151 КАС України та, водночас, його вжиття не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи №815/6502/17 по суті.

Згідно ч.4 ст.243 КАС України ,судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно ч. 5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. 150-154, 308, 309, 311, п.2 ч.1 ст.315, п.3-4 ч.1 ст.317,321,322,325,328,329 КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 – задовольнити, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2017р.– скасувати .

Прийняти нове судове рішення:

Заяву представника позивача ОСОБА_4 про забезпечення позову –задовольнити.

Зупинити стягнення на підставі виконавчого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку, - постанови Головного управління Держпраці в Одеській області від 17.11.2017р. N39 про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_4 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2) до набрання законної сили судовим рішенням по справі №815/6502/17 за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення .

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Суддя Домусчі С.Д.

Суддя Коваль М.П.