Постанова № 72285607, 13.02.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2018 рокуЛьвів№ 876/12483/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Гулида Р.М., Улицького В.З.,

за участю секретаря Мельничук Б.Б.

представника апелянта ОСОБА_1

представника прокуратури ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року про відмову у відкритті провадження (постановлене головуючим – суддею Іванчулинець Д.В. о 16 год 03 хв у м. Ужгороді) у справі № 807/1498/17 за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Прокуратури Закарпатської області, Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та дискримінаційною,

ВСТАНОВИВ:

28 листопада 2017 ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Прокуратури Закарпатської області та Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправною та дискримінаційною бездіяльність відповідачів.

Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 відмовлено у відкритті провадження у справі, оскільки суддя прийшов до висновку, що згаданий позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

З таким рішенням суду не погодився ОСОБА_3 і його представником подано апеляційну скаргу, в якій останній зазначає, що суд першої інстанції не вірно встановив характер спірних правовідносин і форму судового захисту, яку обрав ОСОБА_3

Зокрема в апеляційні скарзі, апелянт покликається на те, що поділ функцій державних органів на владні управлінські та функціональні є штучним і не може бути формальною підставою для уникнення від відповідальності та позбавлення громадянина України права на судовий захист своїх порушених прав та інтересів у випадку його дискримінації з боку органів державної влади.

Апелянт вказує на те, що обидва відповідачі замість того щоб надати належну правову оцінку матеріалам службового розслідування і внести відомості про кримінальне провадження, безпідставно і протиправно не вчинили жодних дій, чим проявили упереджене ставлення до ОСОБА_3 і не має і не має істотного значення, чи державний орган виконує обов»язки передбачені КПК , чи будь-яким іншим законом України. ОСОБА_3 орган виконує публічну функцію з розслідування злочинів, а тому поділ функцій державних органів є несумісним із вимогою захисту адміністративним судом прав і інтересів громадян від порушень з боку державних органів.

Окрім того, оскарження протиправної бездіяльності відповідачів на підставі ст.303 КПК України не вбачає за можливе, оскільки ОСОБА_3 не був стороною і не був повідомлений про результати службової перевірки чи результати розгляду цих матеріалів службової перевірки, яка проводилась ГУ НП в Закарпатській області. Ст.303 КПК України передбачає право на подання скарги на бездіяльність слідчого або прокурора лише заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником і т.д., щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна.

ОСОБА_3 наголошує на тому, що ст.ст. 303, 307 КПК України не дають права визнати бездіяльність відповідачів протиправною та дискримінаційною. Поряд з цим вказує на те, що спір не стосується оскарження бездіяльності відповідачів, а визнання їх бездіяльності протиправною та дискримінаційною, що є зовсім іншим предметом та способом захисту порушених прав від дискримінації з боку органів влади.

Як ознаку для дискримінації ОСОБА_3 з боку відповідачів, в апеляційній скарзі зазначено належність до ромської народності.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав подану апеляційну скаргу та надав пояснення аналогічні за змістом наведеним в такій скарзі.

Представник прокуратури в судовому засіданні заперечив щодо задоволення апеляційної скарги та пояснив, що суд першої інстанції вірно встановив характер спірних правовідносин, дійшов вірного висновку, що спір не належить до компетенції адміністративного суду.

Головне управління Національної поліції в Закарпатській будучи належно повідомленим про дату, час та місце розгляду справи явку свого представника в судове засідання не забезпечило, тому суд розглянув справу за відсутності такого згідно вимог ст. 313 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції прийшов до переконання про необхідність задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, з огляду на викладене нижче.

Як встановлено судом першої інстанції 28 листопада 2017 ОСОБА_3, в особі представника ОСОБА_1, звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Прокуратури Закарпатської області та Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправною та дискримінаційною бездіяльність відповідачів.

Суд першої інстанції вірно зазначив, те що передумовою спірних правовідносин стало, те що, як зазначено в позовній заяві, позивача, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було викликано до Ужгородського відділу поліції де до них застосовано незаконні засоби дізнання і слідства. 14 лютого 2017 адвокат позивача подав до Ужгородської місцевої прокуратури заяву про побиття згаданих вище осіб. 05 квітня 2017 отримав відповідь від ГУ НП у Закарпатській області про неможливість доведення, за наслідками службового розслідування, факту побиття позивача та зазначених вище осіб, а матеріали скеровано до прокуратури Закарпатської області.

24 травня 2017 адвокат звернувся із заявою до Ужгородської місцевої прокуратури про побиття позивача та його друзів та просив внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати досудове розслідування, проте 31 травня 2017 з листа Прокуратури Закарпатської області стало відомо, що остання не знайшла підстав для внесення таких відомостей до Реєстру.

14 вересня 2017 Ужгородським міськрайонним судом в справі №308/5325/17 зобов`язано керівника Ужгородської місцевої прокуратури внести відомості до єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати досудове розслідування.

25 вересня 2017 Ужгородська місцева прокуратура розпочала досудове розслідування зареєстрованого кримінального провадження відносно лише ОСОБА_4, однак відносно позивача жодних дій не вчинено.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, що виникають з приводу досудового розслідування, вчинені в межах порушених кримінальних проваджень, не є управлінськими, а повноваження цих органів та їхніх посадових осіб регламентовані Кримінально процесуальним кодексом. Тому правовідносини, які склалися між сторонами знаходяться поза сферою застосування Кодексу адміністративного судочинства.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, оскільки на переконання колегії суд першої інстанції не вірно встановив предмет та характер спірних правовідносин, а відтак прийшов до хибного висновку.

Зокрема колегія суддів звертає увагу на те, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із невнесенням відомостей у Єдиний реєстр досудових розслідувань за наслідками проведення службового розслідування ГУ НП в Закарпатській області за заявою від 14 лютого 2017.

Проте поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що ОСОБА_3 наполягає на захисті своїх прав саме в порядку адміністративного судочинства, а саме акцентуює увагу на вимогах ч. 2 ст.162 КАС України, оскільки ця норма містить право адміністративного суду за результатами розгляду позову визнати протиправними рішення суб`єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності.

З аналізу ст.307 КПК України слідує, те що ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1. Скасування рішення слідчого чи прокурора; 2. Зобов`язання вчинити певну дію; 3. Зобов`язання припинити дію; 4. відмову в задоволенні скарги.

Безспірним є те, що обидва відповідачі є суб`єктами владних управлінських функцій в розумінні КАС України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Виходячи з аналізу зазначених норм, вбачається, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

А тому, при визначенні судової юрисдикції справи суду необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, а також предмета спірних правовідносин.

Як зазначено у рішенні Конституційного суду України №19рп/2011 від 14.12.2011, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.

Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.

Стаття 303 КПК України встановлює перелік, рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження.

Відповідно до ст. 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.

Отже, суб'єкти, визначені в цих нормах, є носіями спеціальних владних процесуальних повноважень і тому виконують функції, обумовлені завданнями кримінального провадження.

З огляду на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузьменко проти України» (заява № 49526/07) обов’язком держави є забезпечення права на судовий захист та доступу до суду.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що хоча спірні правовідносини і виникли на основі відносин врегульованих нормами КПК України, проте такі норми КПК не містять ефективного способу захисту в контексті обраного позивачем способу захисту, а саме щодо визнання бездіяльності відповідачів протиправною та дискримінаційною.

Колегія суддів наголошує на тому, що позивач в позовній заяві, не просить зобов`язати відповідачів внести відомості у ЄРДР, що безсумнівно регулюється нормами КПК, а просить визнати бездіяльності відповідачів протиправною та дискримінаційною, що на думку апеляційного суду не належить до сфери правовідносин врегульованих нормами КПК України.

Поряд з цим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції передчасно прийшов до висновку про те, що спір між сторонами регулюється нормами КПК України, оскільки із змісту позовної заяви не можливо зробити однозначний висновок про характер спірних правовідносин.

На думку суду апеляційної інстанції для остаточного визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог, необхідно відкрити провадження в справі за позовною заявою ОСОБА_3 та провести підготовче провадження в порядку визначеному главою 3 КАС України та за наслідками такого прийняти одне з рішень визначених ст.183 КАС України, в тому числі і вирішити питання, чи є підстави для закриття провадження у справі.

Тому колегія суддів прийшла до переконання, що для усунення перешкод доступу до правосуддя, що в свою чергу може призвести до порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно рішення суду першої інстанції скасувати.

Відповідно до ст. 320 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, коли має місце неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

Керуючись статтями 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року про відмову у відкритті провадження у справі № 807/1498/17 скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_6 судді ОСОБА_7 ОСОБА_8 Повне судове рішення складено 19 лютого 2018 року