Постанова № 72285111, 12.02.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2018 рокуЛьвів№ 876/253/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Сапіги В.П.,

суддів: Довгої О.І., Каралюса В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року, ухвалену під головуванням судді Гаврилка С.Є. в м. Ужгороді, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 судова адміністрація України про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

30.05.2017 ОСОБА_1 звернулася в суд адміністративними позовами до Територіального управління державної судової адміністрації України в Закарпатській області (далі – ТУ ДСА України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_2 судова адміністрація України (далі – ДСА України) про визнання протиправною бездіяльність щодо не здійснення виплати суддівської винагороди за січень-березень 2017 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» - 3200,00 грн та одночасно просить стягнути недоплачену суддівську винагороду за наведений період на посадді судді.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що указом Президента України № 321/2016 від 01.08.2016 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Свалявського районного суду Закарпатської області строком на п’ять років. Наказом голови Свалявського районного суду від 23.08.2016 зарахована до штату вказаного суду з посадовим окладом відповідно до штатного розпису. У січні-березні 2017 року їй виплачена суддівська винагорода з врахуванням надбавок та доплат, передбачених законодавством, виходячи з розміру посадового окладу 16000 грн - тобто з розміру окладу, що відповідає 10-ти прожиткових мінімумів доходів громадян, що підтверджується довідкою, виданою начальником ТУ ДСА України в Закарпатській області. Вважає, що такий розмір суддівської винагороди не відповідає нормам чинного законодавства, які регулюють зазначені правовідносини щодо розміру суддівської винагороди та порядку її нарахування і виплати. Статтею 130 ч. 2 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Відповідно до ст. 135 ч. 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі – Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Пунктом 1 ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Водночас, абз. 1 ст. 22 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII обумовлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Натомість пунктом 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41 - 45, ст. 529; 2015 р., №№18 - 20, ст. 132 із наступними змінами). Так, згідно зі ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (далі – Закон № 2453-VI) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Таким чином, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання визначається відповідно до розміру, визначеного ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI. В зв’язку з цим позивач зазначає, що додані докази (копія Постанови Верховної Ради України та копія наказу про зарахування у штат суду) підтверджують, що ОСОБА_1 призначена на посаду судді до набрання чинності Законом № 1402-VIII, тобто до 30.09.2017 року, та не проходила кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), а тому її посадовий оклад належить обраховувати з огляду на розмір, визначений ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI та має становити 10 мінімальних заробітних плат. Статтею 8 Закону України «Про ОСОБА_2 бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801-VIII установлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень. Тому вважає безпідставним застосування відповідачем пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 р. № 1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII), яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 відмовлено у задоволенні позовних вимог за їх необґрунтованістю.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, його оскаржив позивач, подавши апеляційну скаргу. Вважає вказану постанову суду винесеною з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Також судом неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, а тому підлягає скасуванню. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тими ж доводами, що і позовні вимоги, зазначаючи, що саме на відповідача, як територіальний орган ДСА покладено обов'язок щодо нарахування та виплати суддям грошового забезпечення в розмірі, визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Враховуючи, що суддівська винагорода позивачу за січень-березень 2017 року розраховувалася з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом № 1774-VIII, а не з розміру, визначеного ст. 8 Закону «Про ОСОБА_2 бюджет України на 2017 рік», вважає, що ТУ ДСА України допущено бездіяльність та судом невірно надано оцінку доводам позову.

У відзиві на апеляційну скаргу ТУ ДСА України в Закарпатській області зазначає, що воно як розпорядник коштів нижчого рівня, не має правових підстав для нарахування та виплати заробітної плати позивачу у іншому розмірі, який не передбачений Законами № 1402-V111, № 2453-VI, та штатному розписі Свалявського районного суду Закарпатської області, оскільки відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 у справі № 807/706/17 – без змін.

Станом на час призначення справи до апеляційного розгляду в розпорядженні суду були рекомендовані повідомлення про вручення учасникам справи копії ухвали про відкриття апеляційного провадження та відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, що давало суду підстави вирішити справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши апеляційну скаргу в межах її доводів, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних мотивів.

Судом першої інстанції встановлено і такі обставини підтверджуються матеріалами справи, що указом Президента України «Про призначення суддів» № 321/2016 від 01.08.2016 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Свалявського районного суду Закарпатської області строком на 5 років.

Наказом Свалявського районного суду Закарпатської області № 9/02-03 від 22.08.2016 ОСОБА_1 зараховано в штат Свалявського районного суду Закарпатської області строком на 5 років з 23 серпня 2016 року.

Відповідно до довідок про доходи судді Тхір О.А. за січень, лютий та березень 2017 року, позивачу виплачено суддівську винагороду, виходячи з посадового окладу 16000,00 грн щомісячно.

Позивач вважає, що посадовий оклад, який сформований з 10 прожиткових мінімумів, є неправомірним так як розмір посадового окладу судді повинен становити 32000 грн, тобто з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат. Тому порушене право, гарантоване державою, на належне матеріальне забезпечення суддів як одну з складових його незалежності, у зв’язку з чим ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до суду щодо стягнення з відповідача суддівської винагороди за січень-березень 2017 року, виходячи з розрахункової величини мінімальної заробітної плати 3200 грн, про захист якого і просить.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звуження прав позивача не відбулось, оскільки розмір суддівської винагороди порівняно з минулими періодами не змінився. Також суд першої інстанції прийшов до висновку про правомірність застосування до даних спірних правовідносин приписів Закону № 1774-VIII, у з в’язку з чим визнав позовні вимоги необґрунтованими.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, колегія суддів апеляційного адміністративного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI (втратив чинність частково) та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (чинний), які визначають організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно ч.3 ст.133 Закону №2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України «Про ОСОБА_2 бюджет України на 2017 рік» встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

Відповідно до ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно п.1 ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду встановлено в розмірі 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, в розмірі прожиткового мінімуму станом на 1 січня календарного року.

Відповідно до п.24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 01 січня 2017 року для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Абзацом 1 п.22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п.23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VI, частиною 3 ст.133 якого передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Отже, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, передбаченого ч.3 ст.133 Закону №2453-VI.

З матеріалів справи вбачається, що позивач призначена на посаду до набрання чинності Законом №1402-VIII та вона не проходила кваліфікаційне оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), а тому її посадовий оклад належить обраховувати з огляду на розмір, визначений ч.3 ст.133 Закону №2453-VI, який становить 10 мінімальних заробітних плат.

Згідно п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06.12.2016, який набрав чинності з 01.01.2017, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Отже, положення абз.2 п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII слід тлумачити так, що ним встановлено розмір мінімальної заробітної плати, а не розмір «розрахункової величини». Це положення не змінює ч.3 ст.133 Закону «Про судоустрій і статус суддів» у частині визначення саме мінімальної заробітної плати як величини, на основі якої обчислюється суддівська винагорода. У зв'язку із цим відсутні ознаки невідповідності цього положення ч.2 ст.130 Конституції України.

Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, колегія суддів приходить до висновку, що положення Закону №1774-VIII не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при визначенні її величини.

Згідно ч. 1, 2 ст.148 Закону №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Відповідно до ст.149 наведеного Закону суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених ОСОБА_2 бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про ОСОБА_2 бюджет України на 2017 рік» у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200,00 грн.

Статтею 7 вказаного Закону встановлено, що з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600,00 грн.

Таким чином, аналізуючи вищезазначені положення, з урахуванням вимог п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII, колегія суддів вважає, що розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати та інших виплат у 2017 році у порівнянні із груднем 2016 року не зменшився, відтак, втручання у розмір суддівської винагороди як гарантію незалежності суддів не відбулося.

Також суд вважає, що оскільки розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обчислення суддівської винагороди визначається не ст.133 Закону №2453-VI, а законом про державний бюджет на відповідний рік, тому положення п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII слід вважати запровадженням змін (спеціального регулювання стосовно обчислення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат) по відношенню до загального правового регулювання розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом України «Про ОСОБА_2 бюджет України на 2017 рік». Відсутність змін до бланкетної норми ч.3 ст.133 Закону №2453-VI не є перешкодою для застосування п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII.

За таких обставин колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, щодо бездіяльності відповідача та стягнення з нього на користь позивача спірної суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу, розрахованого з розміру мінімальної заробітної плати у сумі 3200 грн.

Згідно з ст.147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

На час розгляду справи судом положення п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII не визнані неконституційними, є чинними та підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Згідно ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» від 27 травня 1996 року суд визначив, що у певних сферах може бути важко формулювати закони з високою чіткістю, а певний рівень гнучкості навіть може бути бажаним, щоб дати національним судам змогу застосовувати право в світлі оцінки того, які заходи необхідні за конкретних обставин кожної справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що кваліфікаційне оцінювання судді - це встановлена законом процедура визначення Комісією професійного рівня знань судді та відповідності його займаній посаді, поетапне проведення якої породжує різні правові наслідки у осіб, що пройшли таке оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, та осіб, які таке оцінювання не пройшли. Метою проведення кваліфікаційного оцінювання є виявлення та заохочення суддів, які змогли підтвердити достатній рівень знань та відповідність займаній посаді.

Крім того, згідно ч.1 ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.23 БК України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про ОСОБА_2 бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про ОСОБА_2 бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 119 БК України встановлено, що нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про ОСОБА_2 бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Враховуючи те, що Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000,00 грн, не передбачені, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що здійснюючи розрахунок та виплату позивачу заробітної плати за січень-березень 2017 року, відповідач правомірно виходив з розміру посадового окладу судді у 16000,00 грн. із застосуванням розрахункової величин мінімальної заробітної плати у розмірі 1600,00 грн.

З огляду на викладене суд вважає, що оскільки під час нарахування та виплати позивачу заробітної плати Відповідач діяв у відповідності до приписів наведених вище нормативно-правових актів, а тому право Позивача на передбачений Законом України "Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в 10 мінімальних заробітних плат, визначених статтею 8 Закону України "Про ОСОБА_2 бюджет України на 2017 рік" за січень – березень 2017 року не порушене.

Таким чином, ТУ ДСА України в Закарпатській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, дії відповідача відповідають вимогам ч.2 ст.2 КАС України, та здійснюючи розрахунок заробітної плати позивача, виходячи з окладу судді 16000,00 грн ТУ ДСА України в Закарпатській області не порушило прав, свобод та інтересів позивача, закріплених у Конституції України та Законі України «Про судоустрій і статус суддів».

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Статтею 242 КАС України, зокрема визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін визначені ч. 1 ст. 316 КАС України, за якою суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови суду першої інстанції, яка ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не впливають на правомірність висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 229, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року у справі № 807/706/17 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_3 судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повне судове рішення виготовлено 12.02.2018.