Постанова № 72285053, 08.02.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2018 рокуЛьвів№ 876/12557/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Яворського І.О.,

суддів: Кухтея Р.В., Носа С.П.

секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: не з’явився

відповідача по справі: представника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємства «Эврошляхстандарт» на постанову Львівського окружного адміністративного суду, ухвалену суддею Брильовським Р.М. 05 грудня 2017 року у м. Львові в справі за позовом приватного підприємства «Эврошляхстандарт» до Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

Позивач, приватне підприємство «Эврошляхстандарт» звернулося з позовом в суд до Головного управління ДФС у Львівській області та просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06 червня 2017 року №0008751414 та №0008761414.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що фінансово-господарські відносини між позивачем та його контрагентами, а саме ПП «Лібсберг» (ПП НП «Хіміч») та ТОВ «Вестграндбуд» відбувалися повністю на законних підставах. Податкова інформація щодо неможливості проведення зустрічної звірки контрагента позивача, в силу приписів чинного законодавства не є носієм доказової бази, а тому неправомірно була використана відповідачем як безперечний доказ для встановлення порушень суб'єктом господарювання. Водночас, позивач зазначив, що недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки згідно частини 2 статті 61 Конституції України відповідальність особи має індивідуальний характер. Окрім того, позивач зазначив, що посилання податкового органу на кримінальне провадження щодо ознак фіктивності та сприяння в ухиленні від сплати податків ТОВ «Вестграндбуд» є безпідставними, оскільки за даним фактом відсутній будь-який обвинувальний вирок суду за будь-які кримінальні карання відносно контрагента позивача ТОВ «Вестграндбуд». Додатково позивач відмітив, що належними засобами, які б підтверджували відповідні юридичні факти, мають бути відповідні судові рішення, що набрали законної сили, однак такі рішення щодо контрагента позивача ТОВ «Вестграндбуд» в матеріалах справи відсутні.

В запереченні на позов представник відповідача зазначає, що ПП «НП «Хіміч» та «Вестграндбуд» не виконувало робіт по навішуванню балки, у зв’язку з відсутністю власних та залучених трудових ресурсів від інших суб’єктів господарювання, що засвідчує недійсність (неможливість) формування ПП «Єврошляхстандарт» відповідного активу та доказує фіктивність виконаних робіт. На переконання відповідача у позивача достатньо трудових ресурсів та виробничих активів для проведення господарської діяльності, а отже операції ПП «НП «Хіміч» та «Вестграндбуд» із ПП «Єврошляхстандарт» не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) надання робіт та послуг.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року в справі №813/2976/17 в задоволенні адміністративного позову було відмовлено. Суд першої інстанції виходив з мотивів, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мають фіктивний характер.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням приватним підприємством «Эврошляхстандарт» подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року в справі №813/2976/17 та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом норм матеріального права та неправильне встановлення фактичних обставин справи і виходить з аналогічних мотивів, які наведені в позовній заяві.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

ГУ ДФС у Львівській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Єврошляхстандарт» з питань взаємовідносин із ПП «Лібсберг» (попередня назва ПП НП «Хіміч»), ДП «Чернігівський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» за жовтень 2014 року, TOB «Вестграндбуд» та TOB «ТД Завод Євроформат» за грудень 2014 року, про що 23 травня 2017 року складено акт № 617/13-01-14-14/33805995 (далі - акт перевірки).

Згідно акта перевірки, відповідачем встановлено наступні порушення ПП «Єврошляхстандарт»:

- п. 138.2, п.138.4, п. 138.8 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на 98 202 грн.;

- п.п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов’язання з податку на додану вартість на суму 109 113, 00 грн. в т.ч. в жовтні 2014 року на суму 72 473, 00 грн., та в грудні 2014 року на суму 36 640, 00 грн.

Вказані в актах порушення ґрунтуються на висновках податкового органу про не підтвердження позивачем факту здійснення господарських операцій з ПП «НП «Хіміч» та «Вестграндбуд».

За результатами перевірки та на підставі складеного акта перевірки, 06 червня 2017 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобов'язання ПП «Єврошляхстандарт» по податку на додану вартість на загальну суму 136 391, 00 грн., з яких 109 113, 00 грн. за податковими зобов'язаннями та 27 278, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

- № НОМЕР_2 про збільшення суми грошового зобов'язання ПП «Єврошляхстандарт» по податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 122 753, 00 грн., з яких 98 202, 00 грн. за податковими зобов'язаннями та 24 551, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Правові підстави віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового кодексу України, пунктом 198.1 якої передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку,' уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктами 198.2 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Відповідно до ст. 134 ПК України, у цьому розділі (розділ«Податок на прибуток підприємств» ПК України) об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі с. ст. 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст. ст. 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 цього Кодексу.

Згідно пп.4.1.27 п.4.1 ст. 4 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, формування податкового кредиту для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість чи визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток має бути фактично здійснене і підтверджене належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість та податку на прибуток є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість чи податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ПП «Єврошляхстандарт» (Замовник) та «Вестграндбуд» (Виконавець) укладено договір виконання підрядних робіт № 12021/14 (далі - Договір № 12021/14) від 02.12.2014 року, згідно даного договору TOB «Вестграндбуд» зобов’язується виконати роботи по навішуванню балки СБ-1 на дорозі Київ-Харків-Довжанський власними силами та з матеріалу Замовника.

Пунктом 1.5 вказаного Договору визначено, що Виконавець вправі залучати до виконання робіт субпідрядників. Для виконання робіт, які потребують наявність відповідних дозволів Виконавець залучає субпідрядників, які мають такі дозволи (ліцензії), якщо така вимога передбачена нормативними актами.

На виконання умов Договору № 12021/14 від 02.12.2014 року ПП «Єврошляхстандарт» надав суду наступні документи:

- акти здачі-приймання робіт № 65 від 31.10.2014 року;

- акти прийому-передачі № 1, № 2, № 3, №4, № 5, № 6;

- податкова накладна № 65 від 31.12.2014 року;

- виписки по операціям та платіжні доручення № 11 від 11.02.2015 року, № 7 від 19.01.2015 року;

- взаєморозрахунок з контрагентами за період з 01.12.2014 року по 02.03.2017 року.

Позивач зазначив, що використав отримані від TOB «Вестграндбуд» роботи в складі робіт по встановленню дорожнього бар’єру огородження для ТОВ «Торговий дім завод «Євроформат».

Відповідач зазначає (з чим погодився суд першої інстанції), що згідно баз даних ДФС у розрізі контрагентів у грудні 2014 році по розрахунках з TOB «Вестграндбуд» наявна розбіжність в сумі 36 640 грн.

Однак суду апеляційної інстанції незрозуміло як може розбіжність по розрахунках між контрагентами свідчити про нереальність господарської операції. Вказане свідчить лише про певні недоліки податкового обліку, проте аж ніяк не про нереальність господарської операції.

Суд апеляційної інстанції відкидає цей аргумент відповідача як необґрунтований та неналежний.

Відповідач зазначає (з чим погодився суд першої інстанції), що у контролюючого органу відсутня інформація щодо наявності у TOB «Вестграндбуд» відповідної чисельності працюючих необхідної для виконання послуг по монтажу балки та необхідних основних засобів (звітність не подано).

Однак суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, в даному випадку податковий орган не може посилатися на відсутність інформації щодо наявності у TOB «Вестграндбуд» відповідної чисельності працюючих необхідної для виконання послуг, а довести доказами їх наявність чи відсутність.

Тим більше, що відсутність трудових ресурсів не є перешкодою для здійснення господарської операції контрагентом з залученням субпідрядника.

Суд апеляційної інстанції відкидає цей аргумент відповідача як недостовірний та недостатній доказ.

Відповідач зазначає (з чим погодився суд першої інстанції), що у ТОВ «Вестграндбуд» стан платника 8 «направлено запит про відсутність за місцезнаходженням», не подано до контролюючого органу декларацію з податку на прибуток за 2014 рік, звіт про суми нарахованої заробітної плати за грудень. Податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2014 року, яка подана 13.02.2015 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, прийнято з відміткою «до відома».

Однак, на думку суду такий аргумент не свідчить про нереальність господарської операції, а вказує знову ж таки на певні недоліки податкового обліку та інші порушення податкового законодавства, які встановлюють відповідальність за неподання декларації. В той же час податковий орган не надав інформації чи вживались заходи щодо притягнення до відповідальності суб’єкта господарювання за це порушення.

Матеріалами справи підтверджується, що у період здійснення господарських операцій ( з 01.12.2014 року по 31.12.2014 року) між позивачем та ТОВ «Вестграндбуд», останнє було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 62) та діяло на підставі Ліцензії ДАБІ України «господарська діяльність, пов’язана зі створенням об’єктів архітектури» серії АЕ №524005 від 08.09.2014 року, строком дії з 08.09.2014 року по 08.09.2017 року.

Суд апеляційної інстанції відкидає цей аргумент відповідача як необґрунтований та недостатній доказ, тобто такий, який не дає можливості дійти висновку про наявність чи відсутність обставин, які входять до предмета доказування.

Відповідач зазначає, що відповідно до аналізу даних Єдиного реєстру судових рішень, встановлено наявність інформації щодо явних ознак фіктивності TOB «Вестграндбуд». Зокрема, відповідно до ухвали від 19.07.2016 року №760/12384/16-к Солом'янського районного суду м. Києва встановлено, що до суду надійшло клопотання про тимчасовий доступ до документів та зазначено, що слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ ДФС у Київській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні від 28.07.2015 року №32015110130000019, за фактом фіктивного підприємництва та сприяння в ухиленні від сплати податків у особливо великих розмірах юридичним особам за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Однак цей доказ є недостатнім зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Тим більше немає вироку і стосовно посадових осіб контрагента TOB «Вестграндбуд».

Враховуючи відкинуті твердження відповідача та наявність первинних документів здійснення господарської операції, які є достатніми доказами, суд апеляційної інстанції вважає, що господарські операції між позивачем та TOB «Вестграндбуд» фактично відбулись.

В той же час, суд першої інстанції зазначає, що у ПП «Єврошляхстандарт» наявні трудові ресурси та виробничі активи для проведення господарської діяльності та виконання вказаних робіт власними силами.

Однак, ця обставина не доводить фіктивність господарських операцій, так як це припущення суду першої інстанції спростовується тим, що Цивільним кодексом України, суб’єктам господарювання надано право залучати субпідрядників для виконання робіт. Тим більше відповідачем не доведено, а судом не встановлено, що замість TOB «Вестграндбуд» роботи виконані ПП «Єврошляхстандарт».

Стосовно взаємовідносин ПП «Єврошляхстандарт» з ПП «Лібсберг» (далі - ПП «НП «Хіміч»), судом встановлено наступне.

02.10.2014 року ПП Єврошляхстандарт (Замовник) укладено договір № 10/0201 про виконання підрядних робіт (далі - Договір) з ПП НП «Хіміч» (Виконавець), відповідно до умов якого Виконавець зобов’язується виконати роботи по навішуванню балки СБ-1 на дорозі М03 Київ - Харків Довжанський, а Замовник зобов’язується прийняти та оплатити їх.

Загальний обсяг робіт визначено у п. 1.3 Договору.

Загальна вартість договору становить 434 838 грн., в т.ч. ПДВ 72 473, 00. (п. 4 Договору).

На виконання умов Договору № 10/0201 від 02.10.2014 року ПП «Єврошляхстандарт» надав суду наступні документи:

- акти здачі-приймання робіт № 17 від 02.10.2014 року;

- акти прийому-передачі матеріалів № 1, № 2, № 3, №4, № 5, № 6, № 7, № 8, № 9, № 10, №11, № 12, № 13, № 14, №15, № 16;

- податкова накладна № 394 від 31.10.2014 року;

- платіжні доручення № 90 від 17.11.2014 року на суму 75 000 грн., № 99 від 01.12.2014 року на суму 100 000 грн., № 106 від 09.12.2014 року на суму 130 000 грн., № 108 від 12.12.2014 року на суму 129 838 грн.

- взаєморозрахунок з контрагентами за період з 01.10.2014 року по 02.03.2017 року.

Відповідач зазначає (з чим погодився суд першої інстанції), що в ПП «Хіміч» відсутні трудові, матеріальні ресурси, сировина, виробничі потужності, транспортні засоби, складські приміщення та будь-які можливості здійснювати діяльність, в тому числі і стосовно надання позивачу послуг та виконання робіт.

Вказані доводи обґрунтовані відсутністю додатку нарахування амортизаційних відрахувань до декларації з податку на прибуток за 2014 рік, звітом про суми нарахованої заробітної плати, де наявна інформація про штатну чисельність 4 особи та неможливістю провести зустрічну звірку ПП НП «Хіміч» по взаємовідносинах з контрагентами за період з 01.07.2014 року.

Однак такі докази не є достатніми та достовірними для встановлення факту фіктивності господарських операцій.

Виходячи з характеру роботи, навішування балки СБ-1 не вимагає великої кількості працівників, а штатна чисельність 4 особи, не думку суду є достатньою для здійснення цих робіт.

Неможливість провести зустрічну звірку ПП НП «Хіміч» по взаємовідносинах з контрагентами за період з 01.07.2014 року взагалі свідчить про те, що податковим органом не здобуто жодної інформації щодо господарської діяльності ПП НП «Хіміч».

Відсутність додатку нарахування амортизаційних відрахувань до декларації з податку на прибуток за 2014 рік не свідчить про відсутність основних засобів.

Суд наголошує, що обов’язок доказування правомірності свого рішення покладено на податковий орган, і саме він покликаний довести обставини наявності чи відсутності основних засобів достатніми та належними доказами.

Суд також наголошує, що відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

На переконання суду, позивачем надано достатню кількість доказів на підтвердження господарських операцій з контрагентами ПП НП «Хіміч» та TOB «Вестграндбуд». Вказані докази (первинні документи) не були визнані недійсними.

Реальність господарських операцій підтверджується і тим, що виконані ПП НП «Хіміч» та TOB «Вестграндбуд» були використані ПП «Єврошляхстандарт» у складі робіт по встановленню оцинкованих елементів одностороннього та двостороннього дорожнього бар’єрного огородження на металевих стійках групи 11-ДО-2 та групи 11-ДД-2 ТзОВ «ТД Завод Євроформат» про що зазначено в листі цього підприємства (а.с. 37-39 т.2).

Виконання вказаних робіт підтверджується:

-договором №01/07-П від 01.07.2014 року;

-актом виконаних робіт №8 від 31.10.2014 року;

-податковою накладною №2 від 27.10.2014 року, №3 від 31.10.2015 року;

-актами прийому-передачі матеріалів ПП «Єврошляхстандарт» №230 від 06.10.2014 року, №231 від 06.10.2014 року, №232 від 07.10.2014 року, №233 від 07.10.2014 року, №234 від 08.10.2014 року, №235 від 09.10.2014 року, №236 від 09.10.2014 року, №237 від 10.10.2014 року, №238 від 10.10.2014 року, №240 від 13.10.2014 року, №241 від 13.10.2014 року, №242 від 14.10.2014 року, №243 від 14.10.2014 року, №261 від 15.10.2014 року, №262 від 15.10.2014 року, №272 від 16.10.2014 року, №289 від 17.10.2014 року, №290 від 17.10.2014 року, №291 від 17.10.2014 року, №296 від 20.10.2014 року, №297 від 20.10.2014 року, №298 від 21.10.2014 року, №319 від 21.10.2014 року, №320 від 23.10.2014 року, №321 від 23.10.2014 року, №327 від 24.10.2014 року, №328 від 24.10.2014 року, №331 від 27.10.2014 року, №330 від 28.10.2014 року, №337 від 30.10.2014 року, №348 від 30.10.2014 року, №347 від 31.10.2014 року, №352 від 31.10.2014 року;

-ТТН №89, 90 від 06.10.2014 року, №92,93 від 07.10.2014 року, №95 від 08.10.2014 року, №97,98 від 09.10.2014 року, №99,100 від 10.10.2014 року, №102,103 від 13.10.2014 року, №106,107 від 14.10.2014 року, №108,109 від 15.10.2014 року, №113 від 16.10.2014 року, №115,116,117 від 17.10.2014 року, №118,119 від 20.10.2014 року, №120 від 21.10.2014 року, №122 від 22.10.2014 року, №124,125 від 23.10.2014 року, №126,127 від 24.10.2014 року, №129 від 27.10.2014 року, №131 від 28.10.2014 року, №134,132 від 30.10.2014 року, №138, 139 від 31.10.2014 року.

-Актом виконаних робіт №13 від 22.12.2014 року;

-Податковою накладною №1 від 22.12.2014 року;

-Актами прийому-передачі №451 від 01.12.2014 року, №452 від 02.12.2014 року, №454 від 03.12.2014 року, №456 від 04.12.2014 року, №459 від 05.12.2014 року, №460 від 05.12.2014 року, №461 від 08.12.2014 року, №462 від 11.12.2014 року, №466 від 11.12.2014 року, №469 від 12.12.2014 року;

-ТТН №181 від 01.12.2014 року, №182 від 02.12.2014 року, №191 від 03.12.2014 року, №192,193 від 04.12.2014 року, №196,197 від 05.12.2014 року, №198 від 08.12.2014 року, №199,203 від 11.12.2014 року, №204 від 12.12.2014 року;

Згідно практики Європейського суду з прав людини повноваження державних органів мають рамки визначеності, які обмежують широкі межі оцінки того, що складає публічні інтереси держави. (див. рішення у справі Lithgow and Others v. The United Kingdom, від 08 липня 1986, Series A №. 102, пункти. 50-51, § § 121-22). Так, в п. 38 Рішення Суд зазначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.»

З наведених рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що при розгляді даної категорії справ Європейський суд з прав людини виходить з того, що держава в особі податкових органів може і повинна вживати заходів для недопущення та/або зупинення зловживань у сфері сплати ПДВ та бюджетного відшкодування, але відмова у бюджетному відшкодуванні платнику податків, який добросовісно виконав свої зобов'язання перед бюджетом і виконав всі передбачені національним законодавством умови для отримання такого відшкодування, тільки на тій підставі, що податковий орган не встановив сплати ПДВ з боку постачальника та/або його контрагентів у ланцюгу, за умови відсутності шахрайських дій з боку отримувача відшкодування, на думку Європейського суду з прав людини, порушує права такого платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на наведене, апеляційні вимоги є аргументованими, а тому підлягають до задоволення.

Керуючись ч.4 ст.229, ст.243, ст.308, ст.310, п.2.ч.1 ст.315, ст.317, ст.321, ст.325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Эврошляхстандарт» задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року в справі №813/2976/17 скасувати.

Адміністративний позов приватного підприємства «Эврошляхстандарт» до Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 06 червня 2017 року №0008751414 про збільшення суми грошового зобов'язання ПП «Єврошляхстандарт» по податку на додану вартість на загальну суму 136 391, 00 грн., з яких 109 113, 00 грн. за податковими зобов'язаннями та 27 278, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 06 червня 2017 року № НОМЕР_2 про збільшення суми грошового зобов'язання ПП «Єврошляхстандарт» по податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 122 753, 00 грн., з яких 98 202, 00 грн. за податковими зобов'язаннями та 24 551, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Головуючий суддя І.О. Яворський

Судді Р.В. Кухтей

ОСОБА_2

Повний текст виготовлено 09.02.2018 року