Постанова № 72285041, 31.01.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 рокуЛьвів№ 876/9698/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.

суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.

за участю секретаря Богдан А.О.,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівської міської ради на постанову Сихівського районного суду м. Львова від 16.08.2017 року в справі №464/4556/17 за позовом ОСОБА_2 до Львівської міської ради про визнання протиправною та скасування ухвали, зобов’язання вчинити дії (суддя І інстанції – Горбань О.Ю., місце ухвалення: м. Львів, дата складення повного тексту рішення суду І інстанції: 16.08.2017),

встановив:

У липні 2017 року ОСОБА_2 (надалі – позивач) звернувся в суд з позовом до Львівської міської ради (надалі – відповідач, ЛМР), в якому просив визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 06 квітня 2017 року №1869 про відмову йому у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вулиці Пирогівці, 24 у м. Львові; зобов’язати Львівську міську раду повторно розглянути питання про надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибної ділянки) орієнтованою площею до 0,06 га, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Пирогівка, 24, на пленарному засіданні сесії Львівської міської ради відповідно до законодавства з прийняттям мотивованого рішення.

Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 16.08.2017 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідністю висновків обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Вказує, зокрема, на те, що виходячи зі змісту норм, що містяться у статтях 26 та 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що сільські, селищні, міські, а також районні та обласні ради наділені досить широким колом повноважень. При цьому, аналізуючи ці повноваження, можна дійти висновку, що при вирішенні більшості із віднесених до виключної компетенції ради питань, можливе застосування цими органами дискреційних повноважень. У даному випадку вони будуть проявлятися, насамперед, у можливості відповідної ради приймати чи утриматися від прийняття рішення з того чи іншого питання, віднесеного до її компетенції.

Вказані норми не зобов’язують орган місцевого самоврядування прийняти саме позитивне рішення про надання земельної ділянки, оскільки в даному випадку повинне бути волевиявлення власника.

Відтак, апелянт вважає, що у даному випадку мало місце реалізація виключних повноважень Львівської міської ради, яка із декількох можливих варіантів прийняття рішень обрала такий, який вважала найбільш оптимальним у даній ситуації і з чим не погоджується позивач.

У судовому засіданні представник апелянта підтримала апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового процесу, проаналізувавши доводи апелянта та вивчивши матеріали справи у їх сукупності, апеляційний суд дійшов переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Суд встановив та матеріалами справи підтверджується наступне.

ОСОБА_2 01 лютого 2016 року звернувся до Львівської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) орієнтовною площею до 0,06 га, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Пирогівка, 24.

Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 12.04.2016 задоволено позов ОСОБА_2, визнано протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо порушення порядку розгляду клопотання ОСОБА_2 від 01.02.2016 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) орієнтовною площею до 0,06 га, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Пирогівка, 24, та зобов'язано Львівську міську раду розглянути його клопотання, відповідно до законодавства.

На виконання вказаної постанови Сихівським районним судом м. Львова 04.10.2016 виданий виконавчий лист та пред'явлений до виконання.

Ухвалою Львівської міської ради 7-ї сесії 7-го скликання від 06 квітня 2017 року ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0600 га на вул. Пирогівці, 24 у м. Львові для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

З листа департаменту містобудування Львівської міської ради від 19.04.2017 №2403-2251 вбачається, що оскаржувана ухвала відповідача розглядалась на виконання постанови Сихівського районного суду м. Львові від 12 квітня 2016 року. У вказаному листі зазначено, що проект ухвали розглядався на пленарному засіданні сесії Львівської міської ради 06.04.2017 та не набрав необхідної кількості голосів депутатського корпусу та підтримку.

Не погоджуючись із вказаною вище ухвалою, позивач оскаржив її до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов, керувався тим, що в оскаржуваній ухвалі не наведені жодні підстави для відмови позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Пирогівка 24 у м. Львові, така відмова невмотивована та не містить посилання на норми законодавства, що свідчить про формальний розгляд заяви позивача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставникам справи та нормам матеріального права з наступних мотивів.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 34 ч.1 ст. 26 вищезазначеного Закону передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин. Згідно зі ст. 59 Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

В силу ч.1 ст.3 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Стаття 12 ЗК України визначає, що до повноважень місцевих рад відноситься розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

У частинах шостій-сьомій статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_1 міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частиною 10 статті 118 ЗК України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Згідно з частиною першою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 ЗК України, за змістом частини першої та третьої якої громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах не більше 0,25 гектара, в селищах не більше 0,15 гектара, в містах не більше 0,10 гектара.

Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв'язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим).

З аналізу вказаних норм, апеляційний суд дійшов висновку, що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) відповідно до вимог статті 123 ЗК України може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Однак, з оскаржуваної ухвали видно, що у такій не наведені жодні підстави для відмови позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Пирогівка 24 у м. Львові, така відмова невмотивована та не містить посилання на норми законодавства, що свідчить про формальний розгляд заяви позивача.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Львівська міська рада раніше вже приймала аналогічне оскаржуваному у цій справі рішення і з таких же підстав, яке було скасовано у судовому порядку. При цьому, ОСОБА_1 була зобов’язана повторно розглянути клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проте, ЛМР не врахувала судове рішення і прийняла повторно неправомірне рішення, аналогічне попередньому.

Повторна відмова у наданні дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд з підстав, зазначених у попередньому рішенні ради з відповідного питання, у тому числі і в оскарженому рішенні, за умов надання ним усіх документів відповідно до вимог ЗК України, не допускається.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов’язок доводити правомірність рішення у цій справі покладається на суб’єкт владних повноважень, яким у цій справі є Львівська міська рада.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження законних та обґрунтованих підстав для прийняття відповідачем оспорюваного рішення.

Таки чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що за результатами розгляду клопотання позивача відповідачем не прийнято вмотивованого рішення.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 243, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення, а постанову Сихівського районного суду м. Львова від 16.08.2017 року в справі №464/4556/17 - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_3 судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повне судове рішення складено 08.02.2018.