Постанова № 72284977, 13.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/16641/16 Суддя суду першої інстанції: Вєкуа Н.Г. (суддя-доповідач),

Костенко Д.А., Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Земляної Г.В.,

Ісаєнко Ю.А.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2017 року, що прийнята у місті Києві у справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Державної казначейської служби України, Головного територіального управління юстиції в Київській області про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати дії Головного територіального управління юстиції в Київській області щодо передачі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі №2а-2675/10 від 22.10.2010 про перерахування на користь ОСОБА_6 71 801,91 гривні згідно акту приймання-передавання від 08.04.2016 протиправними;

- вважати фактичну дату передачі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі №2а-2675/10 від 22.10.2010 про перерахування на користь ОСОБА_6 71 801,91 гривні до Державної казначейської служби України - 08.04.2015;

- зобов'язати Державну казначейську службу України здійснити виплату нарахованої заборгованості по пенсії згідно рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі №2а-2675/10 від 22.10.2010 в сумі 71 801,31 гривні на користь ОСОБА_6 згідно акту приймання-передавання від 08.04.2015.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2017 року позов задоволено частково:

- визнати протиправними дії Головного територіального управління юстиції в Київській області щодо передачі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі №2а-2675/10 від 22.10.2010 про перерахування на користь ОСОБА_6 71 801,91 гривні згідно акту приймання-передавання від 08.04.2016;

- зобов'язати Державну казначейську службу України здійснити виплату нарахованої заборгованості по пенсії згідно рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі №2а-2675/10 від 22.10.2010 в сумі 71 801,31 гривні на користь ОСОБА_6 згідно акту приймання - передавання за І квартал 2015 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Державна казначейська служба України в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відсутні підстави змінювати черговість перерахування коштів на користь позивача. Скаржник наголошує на тому, що виконавчий лист про стягнення коштів на користь позивача надійшов до органів казначейства 08.04.2016, безспірне списання коштів з Державного бюджету здійснюється в межах відповідних бюджетних призначень. Відповідач вважає, що ним було вжито всіх передбачених законодавством заходів, спрямованих на виконання рішення про стягнення коштів на користь позивача.

У заяві про приєднання до апеляційної скарги, яку ухвалою суду апеляційної інстанції від 13.02.2018 було прийнято судом, заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що Головне територіальне управління юстиції в Київській області було вжито всіх залежних від нього дій з метою виконання рішення про стягнення ко користь позивача коштів. Заявник посилається на малу чисельність штату працівників, які здійснюють опрацювання відповідних заяв та те, що суд першої інстанції дату звернення позивача до суду із такою заявою.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі №369/12580/13-а (№6-а/369/2/14) від 22.12.2010, що залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.08.2011, зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Києво-Святошинському районі Київської області зробити перерахунок і виплату державної пенсії ОСОБА_6, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, інваліду 2-ї групи -в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, а також зробити перерахунок щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі -75% з 22 травня 2010 року з урахуванням раніше здійснених виплат та подальшим перерахунком.

На виконання зазначеної постанови, 28.11.2011 Києво-Святошинським районним судом Київської області видано виконавчий лист, а Управлінням Пенсійного фонду України в Києво-Святошинському районі 10.04.2013 здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_6, що склав 71 801,31 грн.

Управлінням державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області 21.08.2015 на адресу Управління Пенсійного фонду України в Києво-Святошинському районі направлено повідомлення про необхідність виконання рішення суду щодо перерахунку коштів позивачу протягом 10 днів з дня отримання вказаного листа.

Листом від 12.10.2016 № 5-13/1165-17080 Державна казначейська служба України повідомила позивача, що станом на 12.10.2016 Казначейством не перераховано кошти у сумі 71 801,31 грн за постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.12.2010 по справі №369/12580/13-а (№6-а/369/2/14). Зазначено, що казначейство здійснить заходи щодо перерахування коштів на користь ОСОБА_6 після виконання рішень судів, що надійшли раніше рішень, переданих з актом приймання-передавання від 08.04.2016.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що Головне територіальне управління юстиції в Київській області повинно було передати актом приймання-передавання документи щодо виконання постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.12.2010 по справі №369/12580/13-а (№6-а/369/2/14) не пізніше 10 квітня 2015 року, однак передало лише 08 квітня 2016 року, чим порушено право позивача на своєчасне отримання належних йому коштів.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Частиною другої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII, що набрав чинності з 05.10.2016, передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

За змістом частини першої статті 2 та частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4901-VI виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.

Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Оскільки постанова Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.12.2010 по справі №369/12580/13-а (№6-а/369/2/14) набрала законної сили із прийняттям відповідного рішення судом апеляційної інстанції - 17.08.2011, тобто до набрання чинності Законом № 4901-VI (01.01.2013), тому порядок, визначений зазначеним вище пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4901-VI, підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Механізм обліку виконавчих документів та судових рішень, передбачених пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4901-VI, інвентаризації та погашення заборгованості за такими судовими рішеннями врегульований Порядком погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 440 (далі - Порядок № 440).

За змістом пунктів 3, 5, 7, 9 Порядку № 440 передбачено, що рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.

Зареєстроване в установленому порядку рішення невідкладно розглядається керівником органу державної виконавчої служби та передається відповідальній особі не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до органу державної виконавчої служби.

Відповідальна особа не пізніше семи робочих днів з дня надходження до неї рішення зобов'язана перевірити за даними Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень виконання такого рішення та у разі відсутності відомостей про виконання рішення в повному обсязі внести дані про це рішення до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою (далі - Реєстр).

Відповідальна особа не пізніше семи робочих днів з дня внесення рішення до Реєстру зобов'язана надіслати заявнику та боржнику за їх місцезнаходженням або на електронну пошту повідомлення про прийняття такого рішення для обліку із зазначенням черги, до якої воно включено.

Як вбачається з матеріалів справи, Головним територіальним управлінням юстиції в Київській області 21.08.2015 направлено Управлінню Пенсійного фонду України в Києво-Святошинському районі Київської області повідомлення №41424-2-25/11 про внесення постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.12.2010 по справі №369/12580/13-а (№6-а/369/2/14) до Реєстру. У вказаному повідомленні також міститься дата заяви позивача - 24.03.2015.

Згідно пунктів 13, 14, 15 Порядку № 440 передача рішень до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється окремо щодо кожної черги щокварталу до 10 числа місяця, що настає за звітним періодом.

До органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, передаються рішення, які надійшли до 1 числа місяця, що настав за звітним періодом.

Передача рішень здійснюється відповідальною особою на підставі акта приймання-передавання.

Беручи до уваги, що заяву було подано 24.03.2015, то до 10.04.2015 виконавчий документ з виконання цього рішення (виконавчий лист) мав бути направлений до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Однак, як вбачається з акту приймання-передавання за 1 квартал 2016 року, ці дії були вчинені лише 08.04.2016, тобто з грубим порушенням встановленого строку.

Посилання Головного територіального управлінням юстиції в Київській області на недостатню кількість працівників, що здійснюють опрацювання заяв, передбачених Порядком № 440, не є виправданням при порушені законних прав громадян, оскільки при організації своєї діяльності орган державної влади зобов'язаний забезпечити дотримання законодавчих норм та строків, у межах яких закон його зобов'язує вчинити певні дії.

Враховуючи викладене, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про визнання протиправними дій Головного територіального управління юстиції в Київській області щодо передачі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі №2а-2675/10 від 22.10.2010 про перерахування на користь ОСОБА_6 71 801,91 гривні згідно акту приймання-передавання від 08.04.2016.

Згідно пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року № 45) рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Порушення Головним територіальним управлінням юстиції в Київській області строку передачі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі №2а-2675/10 від 22.10.2010 до органу що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів призвело до того, що зазначене рішення було отримано останнім із запізненням на один рік та, відповідно, негативно вплинуло на черговість його виконання.

Згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної постанови) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За змістом частини першої статті 2 КАС (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, метою адміністративного судочинства є ефективний захист порушених суб'єктами владних повноважень прав фізичних та юридичних осіб.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Беручи до уваги встановлену судом протиправність дій Головного територіального управління юстиції в Київській області щодо несвоєчасного направлення до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів матеріалів з виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.10.2010 по справі №2а-2675/10, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що допустимим та ефективним способом захисту порушеного права позивача у даній справі є зобов'язання Державної казначейської служби України здійснити виплату нарахованої заборгованості по пенсії згідно рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі №2а-2675/10 від 22.10.2010 в сумі 71 801,31 гривні на користь ОСОБА_6 згідно акту приймання-передавання не за І квартал 2016 року, а за І квартал 2015 року, тобто за період, надходження відповідного рішення (заяви, виконавчого листа) до Головного територіального управління юстиції в Київській області.

Суд у даному випадку не втручається у питання черговості виконання судових рішень органом казначейства, а лише вказує на те, що кошти позивачу мають бути виплачені в порядку виплати коштів не за рішеннями, які надійшли у І кварталі 2016 року, а за рішеннями, які надійшли у І кварталі 2015 року. Тому доводи відповідачів, що стосуються черговості виконання відповідних судових рішень судом апеляційної інстанції відхиляються.

Таким чином, оскаржуваними діями відповідачів порушено право позивача на своєчасне отримання коштів за рішенням суду, що набрало законної сили. Отже, суд першої інстанції прийняв правильне рішення в частині задоволених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги та заяви про приєднання до апеляційної скарги не стосуються позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, а тому в силу частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд апеляційної інстанції постанову суду в цій частині не переглядає.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2017 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Ю.А. Ісаєнко

Повний текст постанови складений 19.02.2018.