Постанова № 72284916, 06.02.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року№ 876/11881/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання – Болюк Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року у справі №813/3931/17 (суддя Сакалош В.М., постанову прийнято об 11/55 год, м.Львів, повний текст складено 16 листопада 2017 року) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про зобов’язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі – ГУ ДФС) у якому просила зобов’язати відповідача надати інформацію, запитувану адвокатом ОСОБА_2 в адвокатському запиті від 11.09.2017 №1 (далі – Запит).

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач протиправно в порушення вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон №2939-VI) відмовив у наданні інформації, яка стосується її особисто, що запитувалась її адвокатом шляхом подання Запиту.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року позов задоволено повністю.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржило ГУ ДФС, яке вказує, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позову. В апеляційній скарзі покликається на те, що інформація, яку у Запиті просили надати відноситься до категорії інформації з обмеженим доступом, що відповідно унеможливлює надання такої.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не наведено жодної підстави вважати запитувану інформацію такою, яка відноситься до інформації з обмеженим доступом.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 28.08.2017 працівниками відповідача проводилась фактична перевірка з питань додержання суб’єктом господарювання, яким є ОСОБА_1 вимог, встановлених законодавством України, що є обов’язковими до виконання при здійсненні гуртової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами.

З метою отримання деяких відомостей стосовно проведеної перевірки 11.09.2017 адвокатом ОСОБА_2, який діяв в інтересах позивача було надіслано Запит до ГУ ДФС, в якому той просив надати відповіді на наступні питання:

- що було причиною та викликало необхідність проведення перевірки? Якщо була скарга на підприємця ОСОБА_1О, то адвокат просив надіслати копію скарги;

- крім того, просив надіслати копію наказу від 21.08.2017 №3618 на проведення перевірки та копії направлень на проведення перевірки від цієї ж дати №№970, 971 (а.с.5).

На отриманий Запит відповідач листом про надання відповіді відмовив у наданні такої інформації та посилаючись на п.2 ч.1 ст.22 Закону №2939-VI, вказав, що правові підстави для надання копій документів та запитуваної інформації відсутні. Крім того, зазначив, що проводячи вищевказану перевірку працівниками контролюючого органу наказ, направлення на перевірку, а також службові посвідчення осіб, які її здійснювали були пред’явлені особі, яка фактично проводила розрахункові операції на об’єкті, що перевірявся (кафе-бар, де здійснює підприємницьку діяльність ОСОБА_1О.), про що свідчить підпис такої особи (а.с.6-7).

Вважаючи таку відмову відповідача немотивованою, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Закон №2939-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Частиною 1 ст.1 цього Закону встановлено, що публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.12 Закону №2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у ст.13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.10 Закону №2939-VI розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу зобов'язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом.

У відповідності до п.2 ч.1 ст.5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.

За визначенням, наведеним у ч.1 ст.19 Закону №2939-VI запит на інформацію це – прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.

Згідно з п.63.12 ст.63 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – ПК) інформація, що збирається, використовується та формується контролюючими органами у зв’язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних.

Статтею 22 Закону №2939-VI передбачено випадки коли розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту на інформацію, а саме: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч.2 ст.6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені ст.21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених ч.5 ст.19 цього Закону.

Відповідно до ст.6 Закону №2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація, таємна інформація і службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (ч.2 ст.6 цього ж Закону).

Підпунктом 17.1.9 п.17.1 ст.17 ПК передбачено, що платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов'язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами.

За змістом пп.21.1.16 п.21.1 ст.21 ПК посадові особи контролюючого органу зобов’язані не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи.

В той же час, належність запитуваної інформації до конфіденційної, таємної або для службового користування на підставі статтей 7, 8, 9 Закону №2939-VI відповідно не є єдиною достатньою підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається у разі, якщо за визначенням вона є конфіденційною або таємною або для службового користування та за умови застосування сукупності вимог пунктів 1 - 3 ч.2 ст.6 Закону №2939-VI.

Частина 1 ст.7 Закону №2939-VI визначає конфіденційну інформацію як інформацію, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.

При цьому, положеннями цієї статті не передбачено можливості для суб'єктів владних повноважень відносити інформацію до конфіденційної. Такі суб'єкти можуть обмежувати доступ до інформації лише шляхом віднесення її до службової або таємної відповідно до закону.

Відповідно до п.3 ч.4 ст.22 Закону №2939-VI відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов'язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі.

Крім того, у розглядуваному випадку, доцільним є посилання суду першої інстанції на те, що з відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися: 1) якому з перелічених у п.1 ч.2 ст.6 Закону №2939-VI інтересів відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам); 2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв'язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (п.2 ч.2 ст.6 Закону №2939-VI); 3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (п.3 ч.2 ст.6 Закону №2939-VI).

У листі відповідача про надання відповіді на Запит не наведено жодних підстав віднесення запитуваної інформації до інформації з обмеженим доступом в розумінні п.2 ч.1 ст.22 Закону №2939-VI, а також не вказано чому надання такої інформації може зашкодити інтересу зазначеному у пунктах 1-3 ч.2 ст.6 Закону №2939-VI .

Посилання апелянта на те, що відповідно до ст.80 ПК фактична перевірка здійснюється без попередження платників податків, а також, на те, що наказ та направлення на перевірку під час її проведення надавались для ознайомлення особі, яка працює у ОСОБА_1, є безпідставними, так як такі обставини не перешкоджають надісланню цих документів особі щодо якої проводилась перевірка. Більше того, інформація, щодо зазначення підстав проведення фактичної перевірки, чи інформація яка міститься у наказі та направленнях на перевірку, з урахуванням вищенаведених законодавчих положень не відноситься до інформації з обмеженим доступом, а як видно із Запиту стосується безпосередньо позивача.

Тому, як вірно зазначено судом першої інстанції, законних підстав для обмеження у її доступі та наданні немає. А, оскільки відмова відповідача не відповідає вимогам п.3 ч.4 ст.22 Закону №2939-VI, тобто є немотивованою, то останній зобов’язаний надати ОСОБА_1 інформацію, запитувану в Запиті, що подавався її адвокатом.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_3 судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повний текст виготовлений 12 лютого 2018 року.