Постанова № 72283505, 12.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/10141/16 Суддя (судді) першої інстанції: Власенкова О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Василенка Я.М., Костюк Л.О.

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2017 року (повний текст виготовлено 13 листопада 2017 року) у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Юридична фірма «Імператив плюс» до Публічного акціонерного товариства «Центренерго», третя особа: Перший заступник генерального директора Публічного акціонерного товариства «Центренерго» Громко Я.А. про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року позивач, Приватне підприємство «Юридична фірма «Імператив плюс», звернулись до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просили:

визнати протиправною відмову Публічного акціонерного товариства «Центренерго», викладену в листі від 01 березня 2016 року № 22-06/3-399 щодо надання Приватному підприємству «Юридична фірма «Імператив Плюс» належної відповіді на запит від 26 березня 2016 року № 525 про надання засвідченої копії паспорта потенційно небезпечного об'єкту;

- зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Центренерго» надати на запит Приватного підприємства «Юридична фірма «Імператив плюс» від 26 лютого 2016 року № 525 належним чином засвідчену копію паспорта потенційно небезпечного об'єкту, оформленого за формою ІНС відповідно до вимог Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів, затвердженого наказом МНС України від 18 грудня 2000 року № 388 (у редакції наказу МНС України від 16 серпня 2005 року), за результатами ідентифікації потенційно небезпечного об'єкта.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2017 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу у якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно встановлено обставини справи. Зокрема, відповідач зазначає, що він не є розпорядником запитуваної інформації та те, що така інформація не належить до публічної.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою надання правничої допомоги за зверненням громадян с.Українка та довколишніх населених пунктів Обухівського району, Київської області, позивач звернувся до відповідача із запитом від 26 лютого 2016 року про надання публічної інформації, зокрема, щодо надання засвідченої копії паспорта потенційно небезпечного об'єкту - Трипільської ТЕС.

Листом від 01 березня 2016 року № 22-06/3-1184 відповідач надав позивачу копію свідоцтва про державну реєстрацію об'єкта (об'єктів) підвищеної небезпеки - Трипільської ТЕС.

Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що відповідач є розпорядником запитуваної інформації, яка є екологічною та відноситься до публічної.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Так, згідно з ч. 1 та 2 ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» зазначено, що аналіз цього визначення та переліку розпорядників публічної інформації, закріпленого у статті 13 Закону № 2939-VІ, свідчить, що публічною інформацією є відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях, крім іншого: інформація, пов'язана з виконанням особами делегованих повноважень суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг; інформація про стан довкілля; якість харчових продуктів і предметів побуту; аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; інша інформація, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідна інформація).

Отже, визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом: систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно з ч. 5 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину. Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

Згідно з ч. 5 ст. 15 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки», юридична або фізична особа має право, в установленому законом порядку, самостійно збирати інформацію про стан безпеки об'єктів підвищеної небезпеки і надавати її органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, засобам масової інформації та іншим заінтересованим особам, у разі якщо їм відомо або є підстави вважати, що така інформація містить відомості щодо правопорушень, які мають місце на об'єктах підвищеної небезпеки і становлять загрозу для людей та довкілля.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про інформацію», інформація про стан довкілля (екологічна інформація) - відомості або дані про: стан складових довкілля та його компоненти, включаючи генетично модифіковані організми, та взаємодію між цими складовими; фактори, що впливають або можуть впливати на складові довкілля (речовини, енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні угоди в галузі навколишнього природного середовища, політику, законодавство, плани і програми); стан здоров'я та безпеки людей, умови життя людей, стан об'єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових довкілля.

Аналогічний перелік відомостей, що становлять екологічну інформацію міститься у п. 3 ст. 2 Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, ратифікованої Законом України від 06 липня 1999 року 832-XIV.

Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Європейського суду з прав людини щодо ст. 10 Конвенції зазначає, що ця стаття гарантує право громадськості бути «належним чином поінформованою» (справаTimes v. United Kingdom (№ 1), 26 квітня 1979 року, § 66). У рішеннях із ряду інших справ (Thorgeir Thorgeirson v. Iceland, 25 червня 1992 року, § 63;v. Denmark, 23 вересня 1994 року, § 31;Media Group v. Ukraine, 29 березня 2005 року, § 38 та ін.) суд зазначив, що громадськість має право отримувати інформацію та ідеї, що становлять суспільний інтерес.

Сторонами не заперечується, що позивач звернувся до відповідача із запитом про надання публічної інформації, зокрема, щодо надання засвідченої копії паспорта потенційно небезпечного об'єкту - Трипільської ТЕС.

Відповідно до Класифікатора потенційно небезпечних об'єктів, розробленого Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофі, до потенційно небезпечних об'єктів відносяться підприємства з виробництва та постачання електричної та теплової енергії (код 320), зокрема теплові електростанції (підкод 323).

Згідно з п. 2 Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів, затвердженого наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи №338 від 18 грудня 2000 року, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 24 січня 2001 року за № 62/5253, паспорт ПНО - документ визначеної форми, який містить структуровані дані про окремий потенційно небезпечний об'єкт.

Як вбачається з форми паспорта ПНО, останній містить, крім іншого, відомості про: основну сировину продукцію, матеріали; небезпечні технологічні процеси виробництва; склади небезпечних речовин; ємності з небезпечними речовинами; технологічні викиди шкідливих речовин; відходи виробництва.

Зазначене дає підстави для висновку про те, що відомості паспорта ПНО містять екологічну інформацію, яка є публічною інформацією в силу положень чинного законодавства України.

За приписами ч. 1, 2 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.

Згідно з п. 1 та 4 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» , до розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють інформацією про стан довкілля; іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

Відповідно до пп. Б) п. 1 ст. 2 Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, «державний орган» означає, крім іншого, юридичні особи, які виконують… види діяльності та послуги, що мають відношення до навколишнього середовища.

У справі Youthforv. Serbia Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «свободи отримувати інформацію» включає право доступу до інформації, коли неурядова організація займається справами громадського інтересу.

Сторонами не заперечується, що Трипільська ТЕС відноситься до відання Публічного акціонерного товариства «Центренерго».

Так, Публічне акціонерне товариство «Центренерго» є розпорядником екологічної інформації щодо діяльності Трипільської ТЕС, зокрема, щодо надання копії паспорта ПНО.

Як вбачається з тексту листа Публічного акціонерного товариства «Центренерго» від 01 березня 2016 року № 22-06/3-399, у відповідь на запит позивача надано копію свідоцтва про державну реєстрацію об'єкта (об'єктів) підвищеної небезпеки - Трипільської ТЕС.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту коли: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, зобов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Проте, у вищевказаному листі відповідача відсутнє посилання на положення ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Більш того, у тексті оскаржуваної відмови не зазначено про те, що Публічне акціонерне товариство «Центренерго» відмовляє позивачу у наданні запитуваних документів. Натомість, відповідач надав позивачу інші відомості, замість тих, що запитувались.

Колегія суддів звертає на те, що положення Закону України «Про доступ до публічної інформації» не наділяють розпорядника інформації повноваженнями надавати будь-яку іншу інформацію на свій розсуд, крім запитуваної.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції щодо протиправності відмови Публічного акціонерного товариства «Центренерго», викладену в листі від 01 березня 2016 року № 22-06/3-399 щодо надання Приватному підприємству «Юридична фірма «Імператив Плюс» належної відповіді на запит від 26 березня 2016 року № 525 про надання засвідченої копії паспорта потенційно небезпечного об'єкту та зобов'язання відповідача надати запитувані позивачем документи.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог Приватного підприємства «Юридична фірма «Імператив плюс» до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії.

Згідно з положеннями ст.. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст.. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а обставини справи повністю відповідають висновкам суду.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2017 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 12.02.2018

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Я.М. Василенко,

Л.О. Костюк