Постанова № 72281897, 31.01.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

(49083, м. Дніпро, пр. Слобожанський, 29)

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

"31" січня 2018 р. справа №804/8364/16 м. Дніпро

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини А1615

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2017 року (суддя Турлакова Н.В., м. Дніпро)

у справі №804/8364/16

за позовом Військової частини А1615

до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області

про визнання протиправною та скасування постанови, -

встановив:

У листопаді 2016 року позивач звернувся до суду першої інстанції із позовом, в якому просив визнати незаконною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 14.09.2016 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2017 року у справі №804/8364/16 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постанова мотивована тим, що всупереч вимогам законодавчих актів ОСОБА_1 було звільнено за п.3 ч.1 ст.36 КЗпПУ та не нараховано і не виплачено середній заробіток. Позивач в ході проведеної перевірки визнав та частково усунув виявлені порушення. Постанова № 377/4.4-2/178 від 14.09.2016 року про накладення на Військову частину А1615 штрафу, винесена Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області, відповідає вимогам чинного законодавства.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі позивач, із посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, неповноту з’ясування обставин справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована, зокрема тим, що календарний строк контракту ОСОБА_1 розпочався 27 лютого 2016 року. В цей час закінчився строк, на який оголошено хвилю часткової мобілізації (до 22.08.2015), нове рішення про проведення мобілізації не приймалось, як і рішення про введення воєнного стану. Отже, у позивача були наявні підстави для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відповідно до п.3 ч.1 ст.36 КЗпПУ.

17 січня 2018 року до суду апеляційної інстанції надійшли заперечення відповідача на апеляційну скаргу. Відповідач вказує, що позивачем було самостійно поновлено на роботі та увільнено від роботи особу відповідно до ч.3 ст.119 КЗпПУ, а також самостійно проведено розрахунок середнього заробітку за період з 01 березня 2016 року по 30 вересня 2016 року. Крім того, відповідач посилається на те, що позивачем не наведено переконливих аргументів щодо того, що припис та вимога про усунення є незаконними чи суперечать чинному законодавству.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, представник відповідача заперечував проти її задоволення.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області із скаргою, в якій просила відповідача перевірити законність дій Військової частини А1615 щодо невиплати їй заробітної плати відповідно до ст.119 КЗпПУ з 25 лютого 2016 року, тобто з дня, коли вона була призвана на строкову військову службу до Збройних Сил України на особливий період за контрактом.

Заступником начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Дніпропетровському регіоні ОСОБА_2 на підставі наказу № 1209-П від 22.08.2016 року та направлення на перевірку №304 від 22.08.2016 року проведено позапланову перевірку Військової частини А1615 з питань додержання законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт №377/4.4-2.

За результатами перевірки встановлено, що в порушення вимог ч.3 ст.119 КЗпПУ Військовою частиною А1615 заявницю було звільнено за п.3 ч.1 ст.36 КЗпПУ, що призвело до ненарахування та невиплати середнього заробітку ОСОБА_1

29 серпня 2016 року відповідачем по відношенню до позивача винесено припис №377/4.4-2-271, відповідно до якого позивача зобов’язано, зокрема вжити заходи щодо забезпечення вимог ч.3 ст.119 КЗпПУ у частині нарахування та виплати середнього заробітку ОСОБА_1

На підставі вказаного акту перевірки начальником Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області ОСОБА_3 винесено постанову №377/4.4-2/178 від 14.09.2016 року про накладення на позивача штрафу у розмірі 4 350 грн. за порушення вимог ч.3 ст.119 КЗпПУ.

Судом встановлено, що 24 лютого 2016 року ОСОБА_1 була звільнена у зв’язку з призовом на військову службу відповідно до наказу від 24.02.2016 року № 39 за п.3 ч.1 ст.36 КЗпПУ.

Підставою для звільнення став припис №2/1530 від 23.02.2016 року Дніпропетровського обласного військового комісаріату, який був зареєстрований у Військовій частині А1615 24.02.2016 року № 226.

Під час проведення перевірки ОСОБА_1 надала до Військової частини А1615 завірену належним чином копію Контракту.

Наказом від 29.08.2016 року № 173 скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 за п.3 ч. 1 ст. 36 КЗпПУ та остання була поновлена на посаді, та відповідно до вимог ч. 3 ст. 119 КЗпПУ її було увільнено з посади медичного статистика медичної частини у зв’язку з проходженням військової служби у Збройних Силах України по контракту, укладеного відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Середній заробіток ОСОБА_1, в порушення вимог ч.3 ст.119 КЗпПУ, на момент проведення перевірки не нарахований та не виплачений.

Статтею 17 Конституції України встановлений обов'язок держави щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно ч.3 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовий обов'язок включає, зокрема, проходження військової служби.

Частиною 7 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (об'єднані міські) військові комісаріати, а також інші, визначені цією статтею органи та установи.

В силу ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яка набрала чинності 08.02.2015 року, за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадянам України, які призвані на строкову військову службу на строк до закінчення особливого періоду, але не більше одного року, гарантується збереження місця роботи (посади) та середньомісячного заробітку, викладені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» № 116-VIII від 15.01.2015 р., який набрав чинності 08.02.2015 року.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору, в тому числі, є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Частинами 1, 2, 3 ст.119 КЗпП України, в редакції станом на час спірних правовідносин, також передбачені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків, так на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» .

Із змісту вищезазначених положень законодавства України вбачається встановлення відповідних гарантій та пільг, до яких в тому числі віднесено збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Всупереч вимогам вказаних законодавчих актів ОСОБА_1 було звільнено за п.3 ст.36 КЗпП України та не нарахований і не виплачений середній заробіток.

Крім того, у відповідності до пункту 7 Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України №390 від 02 липня 2012 року, в редакції, чинній на момент проведення перевірки відповідачем, у разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Матеріали справи не містять доказів скасування або оскарження припису відповідача №377/4.4-2-271 від 29 серпня 2016 року. Крім того, виявлені під час перевірки порушення були частково усунуті позивачем, а саме Наказом від 29.08.2016 року № 173 скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 за п.3 ч. 1 ст. 36 КЗпПУ, остання була поновлена на посаді та відповідно до вимог ч. 3 ст. 119 КЗпПУ її було увільнено з посади медичного статистика медичної частини у зв’язку з проходженням військової служби у Збройних Силах України по контракту укладеного відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Таким чином, позивач в ході проведеної перевірки визнав та частково усунув виявлені порушення.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що оскаржувана постанова № 377/4.4-2/178 від 14.09.2016 року про накладення штрафу на позивача відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки вона є похідною від припису, що є чинним.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об’єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Військової частини А1615 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2017 року у справі №804/8364/16 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: В.Є. Чередниченко