Рішення № 72274654, 29.01.2018, Луганський окружний адміністративний суд

8.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

29 січня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1818/17

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Борзаниці С.В.,

при секретарі судового засідання: Лященку А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Сєвєродонецьку адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0027231314 від 03.11.2017, -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі за текстом - Позивач, ФОП ОСОБА_1) до Головного управління ДФС у Луганській області (далі за текстом - Відповідач, ГУ ДФС у Луганській області), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0027231314 від 03.11.2017 про збільшення суми грошового зобов'язання з військового збору на суму 67515,82 грн., 16878,96 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), 7986,48 грн. пені, а всього на суму 92381,26 грн.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на таке.

На адресу Позивача, який зареєстрований та здійснює господарську діяльність у м. Сєвєродонецьку Луганської області, надійшло оскаржуване ППР, яке прийнято на підставі акта Головного управління ДФС у Луганській області №279/12-32-13-14/НОМЕР_1 від 29.09.2017 про результати документальної планової невиїзної перевірки Позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України (далі - Акт перевірки).

Статтею 3 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 2 вересня 2014 року № 1669-VII (далі - Закон № 1669) (Мораторій на проведення перевірок органами і посадовими особами, уповноваженими законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності) органам і посадовим особам, уповноваженим законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, у період та на території проведення антитерористичної операції тимчасово забороняється проведення планових та позапланових перевірок суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, крім позапланових перевірок суб'єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику.

Таким чином, провівши планову перевірку Позивача, який здійснює діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, Відповідач порушив не лише норми Закону № 1669, а й положення ст. ст. 8, 19 Конституції України, оскільки вказаними нормами Конституції встановлено, що державний орган повинен діяти у спосіб, передбачений Конституцією та Законами.

В Акті перевірки в якості основного доказу порушення порядку заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи, що є підставою, на думку ревізорів, дія зменшення задекларованих витрат та нарахування сум податків встановлено порушення порядку ведення книги обліку доходів та витрат (далі - Книга ОДВ) у зв'язку з неповним відображенням первинних документів. Проте, як зазначено у самому акті (п. 1.13 Акту), перевіряючим Позивачем були надані і перевірені суцільним порядком всі документи, у тому числі і первині, які підтверджують витрати.

Таким чином, враховуючи положення ст. 177 ПКУ щодо документальності підтвердження витрат, відсутність відображення або неповне відображення таких витрат у книзі ОДВ, не може бути підставою для їх неврахування при перевірці.

Щодо порушень ведення Книги ОДВ, то законодавством України передбачена лише адміністративна відповідальність за це правопорушення, встановлена ст. 164-1 КУпАП.

Щодо висновків Акту перевірки стосовно зменшення сум витрат на суму витрат, які не оплачені станом на 01.01.2017, то з ними погодитися не можна, оскільки Податковий кодекс не містить обов'язкових норм щодо моменту виникнення витрат тільки в момент їх оплати, тобто "касовим методом". Навпаки, відповідно ч. 7 ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік» доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. Пункт 17.1.3. ст. 17 ПКУ встановлює право платника податків обирати самостійно, якщо інше не встановлено цим Кодексом, метод ведення обліку доходів і витрат.

Щодо неможливості включення до складу витрат на ремонт та поліпшення основних засобів (придбання запасних частин, технічне обслуговування і ремонти автомобілів), то з цим також не можна погодитись, оскільки ці витрати повністю узгоджуються та відповідають вимогам ст. 177 ПКУ, оскільки пов'язані з ремонтом та експлуатацією майна в процесі господарської діяльності.

Стосовно висновку щодо неправомірності включення до складу витрат на відрядження на підставі відсутності касових документів про видачу готівкових коштів під звіт особам на відрядження зазначено таке.

Порядок ведення касових операцій встановлюється постановою Національного банку України № 637 від 15.12.2004 р. "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні". Відповідно до зазначеного Положення, касові операції - операції підприємств (підприємців) між гобою та з фізичними особами, що пов'язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням них операцій у відповідних книгах обліку; книга обліку - касова книга, книга обліку доходів і витрат, книга обліку виданих та прийнятих старшим касиром грошей або книга обліку розрахункових операцій. Пунктом 4.2. зазначеного Положення встановлено обов'язок ведення касової книги лише підприємствами. Для оприбутковування готівки замість касової книги ФОП використовує Книгу обліку доходів і витрат.

Щодо обов'язковості оформлення готівкових операцій за допомогою прибуткових і видаткових касових ордерів, то відповідно до глави 3 вище зазначеного Положення такий обов'язок встановлений тільки для юридичних осіб. Зазначене підтверджується й Національнім банком України у листах від 30.10.2006 р. №25-113/2453-11507 і від 22.11.2005 р. №11-113/3961- 11591.

Щодо застосування будь-якого іншого регістру для обліку руху готівки (видача під звіт на відрядження, на закупівлю тощо), законодавство не встановлює їх обов'язковість для ФОП.

Щодо ліміту каси, то відповідно до ч. 2 п. 2.7. зазначеного Положення банкам і підприємцям ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) не встановлюється. Главою 5 означеного Положення встановлюються ліміти та строки здавання виручки лише для підприємств.

Щодо висновків про зменшення витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів та їх списання (Меrcedes Веnz III СDІ та ЗАЗ 110557 «Таврія») зазначено таке.

Відповідно до ст. 827 Цивільного кодексу України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Відповідно до ч. 4 ст. 828 ЦКУ договір позички транспортного засобу (крім наземних самохідних транспортних засобів), в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 1 Закону України 'Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що наземні транспортні засоби - пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у відповідних підрозділах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України дай тимчасовою користування, зареєстровані в інших країнах.

Підпунктом "ь" статті 1 Європейської угоди, що стосується праці екіпажів транспортних засобів, здійснюючих міжнародні автомобільні перевезення (дата приєднання України -07.09.2005 р.) встановлено, що під «автомобілем» мається на увазі будь-який самохідний транспортний засіб, що використовується для перевезення на дорогах людей або вантажів або буксирування дорогами транспортних засобів, що використовуються для перевезення людей або вантажів; цей термін не включає сільськогосподарські трактори.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Таким чином, всі автомобілі (і вантажні, і легкові) належать до самохідних транспортних засобів, а, отже, договір позички таких транспортних засобів не потребує обов'язкового нотаріального посвідчення.

Щодо використовування зазначених вище автомобілів не за заявленим видом діяльності "вантажний автомобільний транспорт", то тут взагалі не зрозуміло, яким чином податковий орган дійшов до такого висновку, оскільки відповідно до технічних характеристик та технічних паспортів Mercedes Веnz III СDІ є ватажним (вантажно-пасажирським), а ЗАЗ 110557 "Таврія" - загальний вантажний пікап.

Щодо отримання додаткових благ його довіреною особою ОСОБА_2, яка діяла на підставі виданої довіреності, засвідченої нотаріально приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Кізімою В.В.

Відповідно до ст. 237 ЦКУ представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, не від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та. з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 238 ЦКУ представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Статтею 239 ЦКУ встановлено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Отже, він має довірену особу, яка діє за його дорученням та відповідно до наданої ним довіреності, що здійснює розрахункові - касові операції з його банківськім рахунком від його імені.

Представник Позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник Відповідача заперечував проти позову, виходячи з такого.

Щодо посилань позивача на норми Закону №1669.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом. Пунктом 5.2 статті 5 ПКУ визначено співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами та встановлено, що у разі, якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилами та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Кодексу.

У зв'язку з тим, що Закон №877 (зі змінами, внесеними Законом №1726) врегульовує відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, та не регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, здійснення валютного та митного контролю, а також відповідно до пункту 5.2 статті 5 Кодексу, передбачені частиною п'ятою статті 2 Закону №877 норми можуть бути виконані органами ДФС лише в порядку, встановленому Кодексом.

Отже, дія статті 3 Закону № 1669 не поширюється на здійснення контролю органами ДФС, тому їх дії не суперечать цьому Закону.

Відбір фізичних осіб-підприємців до плану-графіку для проведення документальних планових перевірок платників податків проводиться за критеріями ризиків згідно з вимогами III розділу Порядку формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 02 червня 2015 року №524, у тому числі за даними інформаційних систем ДФС.

Щодо правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення повідомляють наступне.

В ході перевірки встановлено порушення п.177.2 статі 177 Податкового кодексу України, за результатами чого занижена сума чистого оподатковуваного доходу у розмірі 4501054,87 грн. (згідно пп.2.1.2, 2.1.3 п.2.1 даного акту). Відповідно, сума заниження нарахування та несплати до бюджету військового збору становить 67515,82 грн. Як наслідок, були нараховані штрафні санкції та пеня.

Тому вважає, що податкове повідомлення-рішення від 03.11.2017 №0027231314 винесено згідно чинного законодавства.

Просить у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

По справі вчинені такі процесуальні дії:

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року провадження у справі за клопотаннями представника позивача та представника відповідача зупинене до 29 січня 2018 року.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 року поновлено провадження у адміністративній справі. Продовжено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-79 КАС України, суд встановив таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 27.01.2006 за № 2 383 017 0000 002247, реєстраційний номер облікової картки платника податку та інших обов'язкових платежів НОМЕР_1. ФОП ОСОБА_1 як платник податків перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у м. Сєвєродонецьку.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом діяльності Позивача є: код КВЕД 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний); код КВЕД 49.42 Надання послуг перевезення речей (переїзду); код КВЕД 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; код КВЕД 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів (том 1 арк. спр. 43-44).

Згідно акту Головного управління ДФС у Луганській області №279/12-32-13-14/НОМЕР_1 від 29.09.2017 про результати документальної планової невиїзної перевірки Позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України встановлено порушення самозайнятою особою ОСОБА_1 :

1) п. 44.3 ст. 44, пп. 85.2 ст. 85 ПКУ у результаті чого незабезпечено зберігання первинних, а також інших документів з питань обчислення і сплати належних сум податків (внеску) протягом установлених строків їх зберігання та/або ненадання платником оригіналів документів за період, що перевірявся;

2) п. 198.1, п. 198.2, п. 198.5, п. 198.6 ст.198 ПКУ у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 257683 грн., у тому числі за лютий 2016 року у сумі 54207 грн., за березень 2016 року у сумі 15167 грн., за квітень 2016 року у сумі 43633 грн., за травень 2016 року у сумі 19303 грн., за червень 2016 року у сумі 26971 грн., за липень 2016 року у сумі 18795 грн., за серпень 2016 року у сумі 36140 грн., за вересень 2016 року у сумі 23 965 грн., за жовтень 2016 року у сумі 19568 грн.;

3) п. 198.1, п.198.2, п.198.5, п.198.6 ст.198 ПКУ у результаті чого завищено суму податку, що підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 197,572 грн., у тому числі за лютий 2016 року у сумі 327 грн., за березень 2016 року у сумі 29 грн., за травень 2016 року у сумі 2845 грн., за липень 2016 року у сумі 21790 грн., за серпень 2016 року у сумі 29726 грн., за вересень 2016 року у сумі 25359 грн., за жовтень 2016 року у сумі 21713 грн. за листопад 2016 року у сумі 40588 грн., за грудень 2016 року у сумі 55432 грн. та заниження за січень 2016 року у сумі 237 грн.;

4) п.51.1 ст. 51, абз. б п. 176.2 ст. 176 ПКУ, порушено порядок заповнення Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (Форма № 1-ДФ), за результатами чого не у повному обсязі відображено відомості про суми виплаченого доходу платника податку;

5) п.п.16.1.2 п.16.1 ст.16, п. 177.10 ст.177 ПКУ, у результаті чого не виконано обов'язку стосовно ведення книги обліку доходів та витрат, на підставі якої здійснюється заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи;

6) п. 177.2, п. 177.4 ст.177 ПКУ, у результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб за 2016 рік у сумі 810189,90 грн.;

7) п.п.164.2.17 п. 164.2 ст.164, пп. 168.1.1, пп.168.1.2 п. 168.1 ст. 168, абзацу а) п.171.2 ст.171, абзацу а) п.176.2 ст.176 ПКУ, у результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб за результатами декларування доходів отриманих від підприємницької діяльності за 2016 рік у сумі 236915,09 грн.;

9) пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.1, пп.168.1.2 п. 168.1 ст. 168, абзацу а) п.171.2 ст.171, абзацу а) п. 176.2 ст. 176, пп. 1.2 п. 16і підрозділу 10 розділу XX ПКУ, у результаті чого занижено військовий збір за 2016 рік у сумі 87258,74 грн.;

10) порушення п.2 ст. 7 ЗУ від 08 липня 2010 року № 2464-VІ „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", у результаті чого занижено військовий збір за 2016 рік у сумі 67018,41 грн., у т.ч. за результатами декларування доходів отриманих від підприємницької діяльності за 2016 рік у сумі - 67515,82 грн., за рахунок заниження суми виплати доходів платникам податків у вигляді додаткового блага у сумі - 19742,92 грн.

11) п.2.1, 2.6 ст.2 «Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004р. № 637, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 13.01.2005р. за № 40/10320 із змінами та доповненнями, не оприбутковано у касу готівку, яку попередньо було отримано у банку на загальну суму 1316194,96 грн. (арк. спр. 10-37)

На підставі вищевказаного акту ГУ ДФС у Луганській області складено податкове повідомлення-рішення № 0027231314 від 03.11.2017 про збільшення суми грошового зобов'язання з військового збору на суму 67515,82 грн., 16878,96 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), 7986,48 грн. пені, а всього на суму 92381,26 грн. (арк. спр. 38).

Стаття 244 КАС України встановлює, що суд, крім іншого, повинен перевірити кожну обставину, що входить до підстав позову або підстав заперечення, і з'ясувати, якими саме доказами кожна з них підтверджується або спростовується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Оскаржуване ППР винесене з урахуванням Акту перевірки, згідно якого встановлено порушення п.177.2 статі 177 Податкового кодексу України, за результатами чого занижена сума чистого оподатковуваного доходу у розмірі 4501054,87 грн. (згідно пп.2.1.2, 2.1.3 п.2.1 даного акту). Відповідно, сума заниження нарахування та несплати до бюджету військового збору становить 67515,82 грн. Як наслідок, були нараховані штрафні санкції та пеня.

Оскільки станом на момент розгляду справи відсутнє чинне рішення уповноваженого органу (органу ДФС вищого рівня або суду) стосовно висновків Акту перевірки, на підставі яких були розраховані суми військового збору, доводи позовної заяви в цій частині є передч

Одночасно з цим, судом встановлені наступні обставини відносно наявності/відсутності повноважень у Відповідача щодо призначення та проведення планової перевірки з наступним накладенням штрафних санкцій.

Статтею 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Таким чином, статтею 75 ПК України прямо визначено, що документальна невиїзна перевіркою проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Пунктом 77.6 ст. 77 ПК України визначено, що документальна планова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Згідно пункту 79.2. ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова (п. 79.3. ст. 79 ПК України).

Як наслідок, документальна планова невиїзна перевірка зовсім не передбачає процедури допуску до перевірки перевіряючих платником податків.

Тобто, усі можливі заперечення щодо підстав та порядку проведення планової невиїзної перевірки можуть бути викладені у письмових запереченнях на акт перевірки чи винесене податкове повідомлення-рішення.

Наявність зазначеної процедури виключають можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 81 Податкового кодексу України, якою визначені умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення перевірок стосовно визначення умов відмови від допуску до перевірки та заборони відмови за певних обставин.

Таким чином, відповідно до положень ст. ст. 75, 77, 79 ПК України саме на податковий орган покладений обов'язок визначення законних підстав для призначення та проведення планових невиїзних перевірок конкретного суб'єкта господарювання.

Оскільки Позивач як станом на момент затвердження річного плану перевірок, так і станом на момент проведення самої планової перевірки був зареєстрований та здійснював свою діяльність у м. Сєвєродонецьку Луганської області, Відповідач повинен був окрім законів, які безпосередньо регулюють його діяльність стосовно контролюючих функцій, також врахувати та застосувати норми Закону № 1669.

Зокрема, Відповідач повинен був врахувати та застосувати положення статті 3 Закону № 1669, згідно якої органам і посадовим особам, повноваженим законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, у період та на території проведення антитерористичної операції тимчасово забороняється проведення планових та позапланових перевірок суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, крім позапланових перевірок суб'єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику.

Також застосування з боку Відповідача підлягали положення частини 3 ст.11 Закону № 1669, якою визначено, що Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

02 грудня 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».

Пунктом 1 вказаного розпорядження затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, в якому зазначене м. Сєвєродонецьк Луганської області.

У зв'язку з чим як станом на момент призначення та проведення перевірки, так і станом на момент винесення спірного ППР позивач знаходився на території здійснення антитерористичної операції.

Як наслідок, в силу приписів ст. ст. 3, 11 Закону № 1669 у Відповідача не було законних підстав для призначення та проведення відносно Позивача планової невиїзної перевірки, оскільки положення ПК України стосовно повноважень призначення та проведення планової перевірки відносно Позивача, який здійснював діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, прямо суперечили Закону № 1669.

Також відповідно до п. 4 Критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності, затверджених Постановою КМУ №565 від 05.08.2015, господарська діяльність Позивача, яка була предметом перевірки Відповідачем, не відноситься до високого ступеня ризику, що не заперечується сторонами по справі.

Так, дійсно в Податковий кодекс України не вносилися зміни щодо мораторію на проведення перевірок.

При зазначених обставинах суд застосовує такі норми Податкового кодексу України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1. статті 4 ПК України встановлено, що податкове законодавство України, серед інших, ґрунтується також на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Пунктом 56.21. статті 56 ПК України визначено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

За встановлених обставин норми різних законів: Податкового кодексу України та Закону № 1669 припускають множинне трактування прав та обов'язків контролюючого органу, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Як наслідок, як податковий орган за наслідками проведеної перевірки, так і суд при вирішенні даної справи, повинні застосовувати положення п.п. 4.1.4 п. 4.1. ст. 4 та п. 56.21. ст. 56 ПК України і приймати рішення на користь платника податків - Позивача по справі.

Посилання представника відповідача на те, що дія статті 3 Закону № 1669 не поширюється на здійснення контролю органами ДФС, тому їх дії не суперечать цьому закону, є незмістовними, виходячи з такого.

Статтею 1 Податкового кодексу України визначено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Пунктом 41.1. статті 41 ПК України визначено, що контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

В свою чергу, статтею 3 Закону № 1669 визначено, що органам і посадовим особам, уповноваженим законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, у період та на території проведення антитерористичної операції тимчасово забороняється проведення планових та позапланових перевірок суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, крім позапланових перевірок суб'єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику.

Як наслідок, абз. 2 статті 1 ПК України прямо визначено, що цей кодекс визначає правові основи діяльності контролюючих органів, до яких відповідно до змісту п. 41.1 ст. 41 ПК України відноситься відповідач по справі.

Таким чином, відповідач є тим органом, який уповноважений здійснювати державний контроль у сфері господарської діяльності.

Сам зміст Акту перевірки підтверджує, що відповідач діяв на підставі норм Податкового кодексу України та надавав оцінку господарській діяльності позивача, зазначаючи в акті порушення, що свідчить про реалізацію ним контролюючих функцій.

У зв'язку з чим норми ст. 3 Закону № 1669 безпосередньо поширюються на здійснення контролю органами ДФС, які повинні були враховувати дію цього Закону.

Таким чином, Відповідач внаслідок тимчасово законодавчо встановленим обмеженням не мав повноважень щодо призначення та проведення стосовно Позивача планової невиїзної перевірки, тобто діяв не на підставі та не у межах повноважень, що визначені законами України.

Таким чином, судом встановлено, що Відповідач призначив та провів планову невиїзну перевірку стосовно Позивача за умов тимчасово законодавчо встановлених обмежень, тобто не маючи належних повноважень, після чого виніс відносно Позивача оскаржуване ППР.

Як наслідок, Відповідач зовсім не мав права виносити оскаржуване ППР, оскільки порушив положення ст. ст. 3, 11 Закону № 1669, що є підставами для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи судом встановлено, що Позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 923,81 грн (арк. спр. 2).

Таким чином, на користь Позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в розмірі 923,81 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0027231314 від 03.11.2017 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Луганській області № 0027231314 від 03.11.2017 відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про збільшення суми грошовою зобов'язання з військового збору на суму 67515,82 грн., 16878,96 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), 7986,48 грн. пені, а всього на суму 92381,26 грн. (дев'яносто дві гривні триста вісімдесят одна гривня 26 коп.).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області (ідентифікаційний номер 39591445, адреса: 93400, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вулиця Енергетиків, будинок 72) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) витрати зі сплати судового збору у розмірі 923,81 грн. (дев'ятсот двадцять три гривні 81 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено та підписано у повному обсязі 08 лютого 2018 року.

Суддя С.В. Борзаниця