Рішення № 72274015, 16.02.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2018 року № 810/1284/17

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Гірничовидобувний і каменеобробний комбінат «Біличі» до Ірпінського відділення Вишгородської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Публічне акціонерне товариство «Гірничовидобувний і каменеобробний комбінат «Біличі» до Ірпінського відділення Вишгородської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску від 05.12.2016 №0020641300 та №0020651300.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2017 відкрито провадження у справі №810/1284/17.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.01.2018 розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що контролюючий орган, приймаючи оспорювані рішення, дійшов безпідставних висновків про порушення підприємством строків сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування.

Як зазначає позивач, фактично штрафні санкції контролюючим органом нараховано на суму зобов’язань, що увійшли до затвердженого господарським судом реєстру вимог кредиторів у рамках провадження у справі №Б8/022-12 про банкрутство ЗАТ (ПАТ) «Гірничовидобувний і каменеобробний комбінат «Біличі», та які згодом стали предметом мирової угоди і були сплачені позивачем на користь відповідача у липні-вересні 2016 року згідно умов мирової угоди.

Позивач вважає, що порядок погашення заборгованості, визнаної та внесеної до реєстру вимог кредиторів у рамках провадження у справі про банкрутство, у тому числі підстави та види юридичної відповідальності за несвоєчасне погашення такої заборгованості, регулюється виключно положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відтак, нарахування відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» штрафних санкцій та пені на суми боргу, що були виплачені на виконання умов мирової угоди, затвердженої судом, не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідач позов не визнав, на обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що Управлінням Пенсійного фонду України у м. Ірпені Київської області у зв’язку із змінами у законодавстві, що регулює порядок адміністрування ЄСВ, було передано на облік заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску, розмір якої станом на 01.10.2013 становив 276311,27 грн.

У порядку, визначеному чинним законодавством, контролюючим органом направлялись позивачеві вимоги про сплату боргу (недоїмки), які у встановлені ними строки виконані не були.

Беручи до уваги, що суму боргу, який був переданий на облік податкового органу у жовтні 2013 року, позивач сплатив лише у липні-вересні 2016 року, відповідач вважає, що правомірно визначив позивачу суму штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених грошових зобов’язань з ЄСВ.

У судове засідання, призначене на 15.01.2018, представники сторін не з’явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Натомість 15.01.2018 року від представників сторін через канцелярію суду надійшли клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд ухвалив здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

05 грудня 2016 року Вишгородською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області були прийняті оспорювані рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, а саме:

- №002064130, яким до позивача на підставі частини 10 та пункту 2 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» застосовано штраф у розмірі 39373,34 грн. (а.с. 9);

- №0020651300, яким до позивача на підставі частини 10 та пункту 2 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» застосовано штраф у розмірі 14214,50 грн. та нараховано пеню у розмірі 146257,92 грн. (а.с. 10).

Визначаючись чи було дотримано контролюючим органом вимог законодавства при визначені позивачеві штрафних санкцій за несвоєчасну сплату ЄСВ, суд виходив з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку врегульовано у Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі – Закон № 2464-VI).

У статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) – це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Частиною 2 статті 6 Закону № 2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.

Відповідно до частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Частиною 12 цієї ж статті передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI).

Відповідно до частини 10 статті 25 Закону № 2464-VI, на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Водночас, відповідно до пункту 2 частини 11 статті 25 Закону № 2464-VI, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Таким чином умовою, з якою законодавець повязує можливість застосування визначених у статті 25 Закону № 2464-VI заходів примусу та стягнення, є наявність у платника ЄСВ недоїмки.

Як вбачається зі змісту заперечень відповідача, штрафні санкції позивачеві були визначені внаслідок несвоєчасної сплати заборгованості (недоїмки), що обліковувалась з 01.10.2013 на рахунку 37194201021031 (КБК 71010000), та була передана з органу Пенсійного фонду України і складалась з недоїмки у розмірі 274546,87 грн. та залишку несплаченої пені у сумі 1764,40 грн.

Досліджуючи фактичні підстави виникнення заборгованості з ЄСВ у розмірі 276311,27 грн. (274546,87+1764,40), судом з’ясовано, що у 2012 році Управління Пенсійного фонду України у м. Ірпені Київської області звернулось до Господарського суду Київської області з заявою про банкрутство ЗАТ (ПАТ) «Гірничовидобувний і каменеобробний комбінат «Біличі».

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.02.2012 порушено провадження у справі №Б8/022-12 про банкрутство ЗАТ «Гірничовидобувний і каменеобробний комбінат «Біличі»; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.06.2015 визнані грошові вимоги ініціюючого кредитора – Управління Пенсійного фонду України у м. Ірпені Київської області у розмірі 510442,80 грн., у вигляді штрафних санкцій і пені у сумі 510442,80 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.12.2015 у справі №Б8/022-12 затверджено мирову угоду, укладену 29.10.2015 між боржником ПАТ «Гірничовидобувний і каменеобробний комбінат «Біличі» та кредиторами боржника.

Відповідно до пункту 2.1 мирової угоди, дана мирова угода укладена щодо вимог, включених до реєстру вимог кредиторів та не задоволених при виконанні плану санації боржника, а саме третьої, четвертої та шостої черги у загальній сумі 10’ 405’ 657,69 грн., у тому числі 510442,80 грн. – вимоги УПФУ у м. Ірпені Київської області, що належать до шостої черги.

Пунктом 3 мирової угоди передбачено, що виконання зобов’язань боржника, включених до реєстру вимог кредиторів та не задоволених при виконанні плану санації, здійснюється за рахунок коштів, отриманих від третьої особи у сумі 3’ 888’ 128,86 грн. на умовах відстрочки та розстрочки, а також обміну вимог кредиторів у сумі 6’ 021’ 094,53 грн. на активи боржника.

Умовами мирової угоди передбачено відстрочку на дев’ять місяців сплати Управлінню Пенсійного фонду у м. Ірпені Київської області боргу у розмірі 510442,80 грн., шляхом сплати його рівними частинами у сумі 85’ 073,80 грн. щомісяця до останнього календарного дня місяця протягом шести місяців.

Як було встановлено судом та підтверджується письмовими поясненнями відповідача, у зв’язку з передачею функцій з адміністрування ЄСВ податковим органам, УПФУ у м. Ірпені Київської області передало частину заборгованості ПАТ «Гірничовидобувний і каменеобробний комбінат «Біличі» у розмірі 211652,85 грн. згідно вказаної мирової угоди на облік Вишгородській ОДПІ.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов мирової угоди платіжними дорученнями від 29.07.2016 №347, від 29.08.2016 №379 та від 27.09.2016 №388 позивачем було сплачено заборгованість з ЄСВ у розмірі 211652,85 грн. (а.с. 79-80).

Одночасно з зарахуванням вказаних коштів на рахунок ПАТ «Гірничовидобувний і каменеобробний комбінат «Біличі», контролюючий орган в інтегрованій картці позивача з ЄСВ здійснював нарахування штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску, та у подальшому оформив рішеннями, які є предметом позову.

Таким чином, фактично штрафні санкції контролюючим органом було визначено позивачеві у зв’язку зі сплатою зобов’язань, що були включені до реєстру вимог кредиторів та згодом стали предметом мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Київської області від 14.12.2015 у справі №Б8/022-12.

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів визначено у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-XII (далі – Закон № 2343-XII).

Відповідно до статті 1 цього Закону, кредитор – це юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника; конкурсні кредитори – кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори – кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Як вбачається з матеріалів справи, грошові зобов’язання у розмірі 276311,27 грн., сплата яких потягла нарахування штрафних санкцій, виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство позивача та належать до конкурсних вимог.

Частиною 15 статті 16 Закону №2343-XII передбачено, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство пред’явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому цим Законом, та в межах провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до статті 19 Закону №2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє органи державної виконавчої служби за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

- забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах;

- забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій;

- не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій;

- зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію;

- не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Отже, з моменту порушення справи про банкрутство зупиняється виконання боржником зобов’язань щодо сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, строк сплати яких настав на момент порушення справи про банкрутство, та виключається можливість стягнення таких зобов’язань за межами процедури банкрутства.

При цьому, за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань грошових зобов’язань, строк спати яких настав до дня порушення справи про банкрутство, не нараховується штраф та пеня або інші фінансові санкції.

Тобто, зобов'язання боржника (позивача), строк виконання яких настав на 21.02.2012 (дата порушення справи про банкрутство позивача) можуть виконуватись лише в процедурі провадження у справі про банкрутство у порядку господарського судочинства (конкурсні зобов'язання). Їх погашення у інший спосіб, у тому числі шляхом самостійного зарахування контролюючим органом у рахунок такого боргу платежів, спрямованих на сплату поточних зобов’язань з ЄСВ, не ґрунтується на вимогах закону.

Як вбачається з матеріалів справи, у даному випадку, між кредиторами та боржником (позивачем) було укладено мирову угоду, затверджену ухвалою Господарського суду Київської області від 14.12.2015 у справі №Б8/022-12.

Відповідно до статті 77 Закону №2343-XII, під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється шляхом укладення угоди між сторонами.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. У процедурі розпорядження майном боржника мирову угоду може бути укладено лише після виявлення всіх кредиторів і затвердження господарським судом реєстру вимог кредиторів.

Згідно з частиною 2 статті 78 Закону №2343-XII, у разі якщо умови мирової угоди передбачають розстрочку чи відстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини, орган стягнення зобов’язаний погодитися із задоволенням частини вимог з податків, зборів (обов’язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. При цьому податковий борг, який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду, визнається безнадійним та списується, а податкові зобов’язання чи податковий борг, які виникли у строк протягом трьох останніх перед днем подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду календарних років, розстрочується (відстрочується) або списується на умовах мирової угоди. Зазначену мирову угоду підписує керівник відповідного органу доходів і зборів за місцезнаходженням боржника.

Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, невикористаних та своєчасно не повернутих коштів Фонду соціального страхування України.

Відповідно до частини 5 статті 81 Закону №2343-XII, з дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами цієї мирової угоди.

Таким чином, вимоги конкурсних кредиторів, що є предметом мирової угоди, затвердженої у рамках провадження про банкрутство, виконуються у порядку та строки, визначені цією мировою угодою та Законом №2343-XII.

При цьому, положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» до вказаних правовідносин не застосовуються.

Оскільки платіжними дорученнями від 29.07.2016 №347, від 29.08.2016 №379 та від 27.09.2016 №388 позивачем здійснювалась сплата заборгованості з ЄСВ, що була предметом мирової угоди, суд дійшов висновку, що відповідач не мав правових підстав для нарахування штрафних санкцій та пені у порядку, визначеному статтею 25 Закону № 2464-VI.

У додаткових поясненнях до заперечень проти позову контролюючий орган змінив підстави, з яких він заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що штрафні санкції позивачеві були визначені у зв’язку з несплатою останнім самостійно визначених грошових зобов’язань у звітах з ЄСВ за період 2015-2016 роки.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2017 з метою повного та всебічного встановлення усіх обставин справи, судом зобов’язано відповідача надати письмові пояснення щодо дати, номеру та звітного періоду звітності з ЄСВ, розміру визначеного у ній зобов’язання та моменту його фактичного погашення з посиланням на відповідний платіжний документ, розмір застосованої штрафної санкції у зв’язку з несвоєчасним погашенням самостійно визначених зобов’язань.

Вимог вказаної ухвали відповідач не виконав та не повідомив суд про причини, з яких надати відповідні пояснення є неможливим.

Одночасно з цим, судом встановлено, що фактично штрафні санкції оспорюваним рішеннями були накладені не у зв’язку з несплатою самостійно визначених грошових зобов’язань у звітах з ЄСВ за період 2015-2016 роки, а у зв’язку з наявністю в інтегрованій картці ПАТ «Гірничовидобувний і каменеобробний комбінат «Біличі» недоїмки, у рахунок погашення якої контролюючий орган з 2013 року зараховує поточні платежі позивача, у тому числі платежі, що були здійснені платіжними дорученнями від 29.07.2016 №347, від 29.08.2016 №379 та від 27.09.2016 №388 на виконання мирової угоди.

При цьому, надати будь-які змістовні пояснення, що дозволяли б однозначно встановити причини утворення в інтегрованій картці позивача недоїмки, що потягнула за собою зміну призначення поточних платежів позивача і, як наслідок, застосування штрафних санкцій, контролюючий орган, незважаючи на неодноразові вимоги суду, не зміг.

Суд також зазначає, що з метою встановлення джерел походження недоїмки з ЄСВ, що обліковувалась у картках позивача станом на 01.01.2013, судом було витребувано докази по справі у Ірпінського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, зокрема, інтегровану картку/картку особового рахунку ПАТ «Гірничовидобувний і каменеобробний комбінат «Біличі», починаючи з першого числа року, у якому у ПАТ «Гірничовидобувний і каменеобробний комбінат «Біличі» виникла заборгованість з ЄСВ; письмові пояснення щодо підстав виникнення у ПАТ «Гірничовидобувний і каменеобробний комбінат «Біличі» заборгованості, яка обліковувалась станом на 31.12.2012 (склад заборгованості, період виникнення).

Проте, відповідні докази та пояснення орган Пенсійного фонду України також не надав.

У той же час, з огляду на відсутність у контролюючого органу інтегрованих карток (карток особового рахунку) позивача до 2013 року, однозначно ідентифікувати підставу виникнення у картках позивача недоїмки з наявних матеріалів справи не видається можливим.

Оскільки матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження фактичних обставин, покладених в основу оспорюваних рішень, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 05.12.2016 №002064130 та №0020651300 є протиправними та підлягають скасуванню.

При цьому, скасовуючи оспорювані податкове повідомлення-рішення у повному обсязі, суд також виходить з правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 05.12.2006 у справі № 21-527во06, відповідно до якої рішення, у якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним у цілому.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Вишгородської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 05.12.2016 №002064130 та №0020651300.

Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства «Гірничовидобувний і каменеобробний комбінат «Біличі» (ідентифікаційний код 00292474, місцезнаходження: 08298, Київська область, м. Ірпінь, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, буд. 13) за рахунок бюджетних асигнувань Вишгородської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код 39466569; місцезнаходження: 07300, Київська область, Вишгородський район, місто Вишгород, проспект Шевченка, будинок 1-А) судовий збір у розмірі 2997 (дві тисячі дев’ятсот дев’яносто сім) грн. 70 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панченко Н.Д.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 16.02.2018