Рішення № 72272727, 12.02.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

12 лютого 2018 року м. Ужгород№ 807/2066/17 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Маєцька Н.Д.

при секретарі судового засідання Данча М.І.

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідачів 1, 2: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області, ОСОБА_5 районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області про зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

У відповідності до ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 12 лютого 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 19 лютого 2018 року.

ОСОБА_3 (далі – позивач, ОСОБА_3В.) як законний представник неповнолітнього сина ОСОБА_4 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (далі – відповідач 1, ГУ ДМС у Закарпатській області), ОСОБА_5 районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (далі – відповідач 2, Виноградівський РВ ГУ ДМС в Закарпатській області ), якою просить: 1) Зобов’язати Управління ДМС України у Закарпатській області у подальшому здійснити паспортний облік ОСОБА_4 за раніше встановленими формами: виключно за прізвищем, іменем та по батькові (ст.ст. 28, 294, 296 ЦК України), згідно норм "Положення про паспорт громадянина України" затвердженого Постановою ВРУ від 26.06.1992 р.; 2) Зобов’язати ОСОБА_5 районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області видати (без використання засобів Реєстру – ЄДДР України) ОСОБА_4 паспорт громадянина України раніше встановленого зразка – у вигляді паспортної книжечки, який відповідає нормам "Положення про паспорт громадянина України" затвердженого Постановою ВРУ від 26.06.1992 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулася до Виноградівського РВ ГУ ДМС в Закарпатській області з приводу видачі її неповнолітньому синові паспорта громадянина України виключно у вигляді паспортної книжечки, а не у формі пластикової карти типу ID – 1. Однак, Виноградівський РВ ГУ ДМС в Закарпатській області у своєму листі від 15 вересня 2017 року на звернення позивача не зазначив жодної з причин для відмови у видачі паспорту, визначеної ст. 16 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Крім того, позивач зверталася до ГУ ДМС в Закарпатській області із заявою, в якій просила вести облік її сина згідно Положення про паспорт громадянина України без використання номера УНЗР. Однак, ГУ ДМС в Закарпатській області позивача повідомлено, що паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Враховуючи наведене, позивач вважає, що не видача паспорта громадянина України у формі книжечки грубо порушує його конституційні права, а тому просить задовольнити його позовні вимоги та зобов’язати відповідача 1 здійснити паспортний облік її сина за раніше встановленими формами та зобов’язати Виноградівський РВ ГУ ДМС в Закарпатській області видати її сину паспорт у вигляді паспортної книжечки.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, що наведені у позовній заяві та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача 1 та 2 надав суду відзив на позов, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв'язку з тим, що Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Крім того, прийняття документів для оформлення паспорту громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія з 1 листопада 2016 року припиняється. На момент звернення позивача до Виноградівського РВ ГУ ДМС в Закарпатській області вищевказаний територіальний підрозділ був забезпечений відповідним обладнанням для виготовлення паспортів у вигляді картки, тому оформлення паспорта зразка 1994 року у вигляді книжечки виявлялося неможливим. У зв’язку з цим оформлення та видача паспортів громадянам України, у відповідності до вимог чинного законодавства здійснюється виключно у формі картки.

Представник відповідача 1 та 2 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачка є матір’ю неповнолітнього ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданого 19 травня 2000 року.

30 серпня 2018 року позивачка та ОСОБА_6 як законні представники ОСОБА_4 звернулися до Виноградівського РВ ДМС в Закарпатській області із заявою в якій зазначено, що вони не дають згоду на оформлення паспорта у формі пластикової картки типу ID та в якій, зокрема просили видати бланк паспорта громадянина України ОСОБА_4 виключно у вигляді паспортної книжечки, форма якої не заборонена діючим законодавством України, а не у формі пластикової картки типу ID – 1.

ОСОБА_5 районного відділу ГУ ДМС в Закарпатській області № 26/1945 від 15 вересня 2017 року надано відповідь на заяву позивача від 31.08.2017 року, зазначивши, що відповідно до вимог чинного законодавства паспорт громадянина України оформляється територіальними органами та підрозділами ДМС України тільки у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Крім того, зазначено, що станом на теперішній час діючим законодавством не передбачено видачу паспорта громадянина України у вигляді книжечки (зразка 1994 року) у зв’язку з небажанням особи отримувати паспорт громадянина України у вигляді картки, що містить безконтактний електронний носій – з будь-яких причин та мотивів.

09 жовтня 2017 року позивач звернулася до ГУ ДМС в Закарпатській області із заявою, якою просила вести облік її неповнолітнього сина згідно Положення про паспорт громадянина України без використання номера УНЗР.

Листом ГУ ДМС України в Закарпатській області від 25 жовтня 2017 року № П-13 позивача проінформовано, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

24 листопада 2017 року ОСОБА_4 в усному порядку звернувся до заступника начальника Виноградівського РВ з проханням роз’яснити порядок оформлення ID-картки, який позивачу було роз’яснено.

Не погодившись із усним роз’ясненням 25 листопада 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Виноградівського РВ ДМС України в Закарпатській області із скаргою про неправомірні дії в якій просив, зобов’язати видати йому ІD- картку згідно з його умовами доданими до анкети, а у разі такої відмови надати йому паспорт у вигляді паспортної книжечки.

За результатами розгляду скарги Виноградівським РВ ГУ ДМС в Закарпатській області, листом від 25 листопада 2017 року № 26/2592 ОСОБА_4 проінформовано, що заступником начальника Виноградівського РВ ГУ ДМС в Закарпатській області роз’яснено порядок оформлення та видачі паспорту України у вигляді картки. Крім того зазначено, що зобов’язати працівників щодо видачі йому паспорту громадянина України (у вигляді картки) без присвоєння УНЗР – неможливо, так як працівники Виноградівського РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області, які здійснюють оформлення заяв – анкет для внесення інформації до Єдиного державного демографічного у зв’язку із оформленням паспорта громадянина України (у вигляді картки) не присвоюють УНЗР громадянам.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 р. № 2235-ІІІ (далі – Закон № 2235 ) документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Відповідно до п. 1 Положення про паспорт громадянина паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Згідно з п. 3 Положення про паспорт громадянина України бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

ОСОБА_2 з тим, Законом України від 20.11.2012 № 5492 "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі – Закон № 5492) визначені правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.

Відповідно до ст.4 Закону № 5492 Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Згідно зі статтею 13 Закону України №5492 документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на паспорт громадянина України.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону № 5492 паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 21 Закону № 5492).

Згідно з ч. 4 ст. 21 Закону № 5492 паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Частиною 7 ст.21 Закону № 5492 визначено перелік відомостей, які вносяться до паспорта громадянина України, зокрема: 1) назва держави; 2) назва документа; 3) ім'я особи; 4) стать; 5) громадянство; 6) дата народження; 7) унікальний номер запису в Реєстрі; 8) номер документа; 9) дата закінчення строку дії документа; 10) дата видачі документа; 11) уповноважений суб'єкт, що видав документ (код); 12) місце народження; 13) відцифрований образ обличчя особи; 14) відцифрований підпис особи; 15) податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків проставляється слово "відмова".

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 5492 бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Так, на виконання зазначеної норми Закону № 5492 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України" (далі – Постанова № 302).

Згідно з п. 2 Постанови № 302 запроваджено із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру:

з 1 січня 2016 р. оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. N 2503-XII;

з 1 листопада 2016 р. оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Пунктом 3 Постанови № 302 встановлено, що:

до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки;

прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється.

Судом встановлено, що відповідно до доручення Державної міграційної служби України від 15 червня 2017 року № Д/92/2-17 начальникам Головних управлінь, управлінь в областях та місті Києві доручено припинити з 16.06.2017 року в територіальних підрозділах ДМС прийом заяв на оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року.

Крім того, на час звернення позивача до Виноградівського РВ ГУ ДМС в Закарпатській області 30 серпня 2017 року згідно з накладної від 22 червня 2017 року усі бланки паспортів у вигляді книжечки передано до Головного управління ДМС в Закарпатській області для знищення в установленому законодавством порядку.

З огляду на вищевикладене, станом на 30 серпня 2018 року у Виноградівського РВ ГУ ДМС в Закарпатській області не було ні правових підстав, ні фактичної можливості для видачі ОСОБА_4 паспорта громадянина України у вигляді книжечки.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку, що на момент звернення позивача із заявою про видачу паспорту у формі книжечки та заявою про ведення паспортного обліку за раніше встановленими формами, норми законодавства передбачали видачу паспортів громадянина України виключно у формі карти, а тому у відповідача -1 відсутній обов’язок здійснення паспортного обліку дитини за раніше встановленими формами та Виноградівський РВ ГУ ДМС в Закарпатській області не вправі здійснювати видачу та оформлення паспорту раніше встановленого зразка у вигляді паспортної книжечки.

Щодо доводів позивача про порушення відповідачем приписів Закону України "Про захист персональних даних" від 01 червня 2010 року № 2297 – VI (далі – Закон № 2297) суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 6 ст. 6 Закону № 2297).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону № 2297 поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб'єкта персональних даних.

Поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 2 ст. 14 Закону № 2297).

Відповідно до ст. 9 Закону № 5492 кожна особа, персональні дані (інформація про особу) якої внесені до Реєстру, має право на: 1) отримання інформації про наявність запису в Реєстрі стосовно неї; 2) вимогу щодо поновлення і виправлення інформації про неї; 3) забезпечення захисту своїх прав, якщо її запит або вимогу про виправлення своїх персональних даних не задоволено; 4) безоплатне отримання довідки про внесення інформації до Реєстру або витягу з Реєстру; 5) отримання від уповноважених суб'єктів на безоплатній основі повідомлення про кожен випадок звернення щодо передачі інформації про неї з Реєстру.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 10 Закону № 5492 внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".

У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі) ( абз. 2 ч. 1 ст. 10 Закону № 5492).

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону № 5492 для внесення інформації до Реєстру та для оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обміну документів за зверненням заявника формується заява-анкета, зразок якої затверджується центральним органом виконавчої влади, що здійснює формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в установленому порядку.

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що ведення Єдиного державного демографічного реєстру відбувається із дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних" і внесення персональних даних особи до вказаного Реєстру здійснюється лише на підставі відповідної заяви-анкети, тобто з відома самої особи і у ході судового розгляду не було встановлено фактів порушення відповідачем вимог зазначених Законів № 2297 та № 5492.

Посилання позивачів на чинність Положення про паспорт громадянина України та можливість з цих підстав видати паспорт у формі книжечки, є необґрунтованими, оскільки цей порядок продовжує діяти, однак застосовується до паспортів, виданих у формі паспортної книжечки відповідно до порядку, що діяв раніше, що узгоджується з положеннями п. 3 постанови Кабінету Міністрів України № 302 від 25 березня 2015 року.

Крім того, виходячи загальних засад теорії права у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами застосовується акт, прийнятий вищестоящим органом, як такий, що має більшу юридичну силу.

У разі існування неузгодженості між актами, виданими одним й тим же органом, але які мають різну юридичну силу, застосовується акт вищої юридичної сили.

У разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності.

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Таким чином, на переконання суду, приписи Закону № 5492, який щодо спірних правовідносин є спеціальним та прийнятим пізніше за Закон України "Про громадянство України" мають перевагу у застосуванні при вирішенні даного публічно-правового спору перед приписами Положення "Про паспорт громадянина України" та Закону України "Про громадянство України".

Судом встановлено, що бажання позивача отримати паспорт, який не містив би безконтактного електронного носія, обумовлене релігійними переконаннями заявників.

ОСОБА_2 з тим, суд зазначає, що відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" в Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.

Відповідно до ст.4 цього Закону громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Однак, суд зазначає, що ні Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", ні Положення "Положення про паспорт громадянина України" на час виникнення спірних правовідносин та вирішення даного публічно-правового спору не містили винятків щодо форми та порядку видачі паспорту за релігійними переконаннями громадян.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у пункті 125 рішення від 1 липня 2014 року (Справа «S.A.S. проти Франції») зазначив: "… 125. Хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Cha'are Shalom Ve Tsedek проти Франції» [ВП], №27417/95, §73, ECHR 2000-VII, і згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, § 105). Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (див., наприклад, рішення у справі «Arrowsmith проти Сполученого Королівства, №7050/75, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року, DR 19; рішення у справі «Kalac проти Туреччини» від 1 липня 1997 року, §27, Reports of Judgments and Decisions 1997-IV; та згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, §§105 і 121).

Окрім того, у пункті 82 рішення Європейського суду з прав людини від 15 січня 2013 року (Справі «EWEIDA та інші проти Сполученого королівства»), зазначено: «… 82. Навіть якщо та чи інша віра досягає необхідного рівня переконливості та важливості, не можна сказати, що будь-яка дія, яка певним чином знайшла в ній натхнення чи мотивацію, або ж була вчинена під її впливом, становить «сповідування» віри. Так, наприклад, дії або бездіяльність, які безпосередньо не виражають відповідне переконання або які лише віддалено пов'язані з приписом віри, не підпадають під захист статті 9 § 1 (див. справи «Skugar та інші проти ОСОБА_1», № 40010/04, ухвала щодо прийнятності від 3 грудня 2009 року, та, наприклад, «Arrowsmith проти Сполученого Королівства», звіт Комісії від 12 жовтня 1978 року, Decisions and Reports 19, p. 5; «C. проти Сполученого Королівства», звіт Комісії від 15 грудня 1983 року, DR 37, p. 142; «Zaoui проти Швейцарії», № 41615/98, ухвала щодо прийнятності від 18 січня 2001 року). Для того, щоб певна дія вважалася «сповідуванням» за змістом статті 9, вона має бути тісно пов’язана з релігією або переконанням…».

Таким чином, відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року захищається право на сповідування своєї релігії або переконань, яке проявляється у формі богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів. При цьому її дія не поширюється на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання. Не будь-яка дія, яка певним чином знайшла в ній натхнення чи мотивацію, або ж була вчинена під її впливом, становить «сповідування» віри. Дії або бездіяльність, які безпосередньо не виражають відповідне переконання або які лише віддалено пов'язані з приписом віри, не підпадають під захист статті 9 Конвенції. Для того, щоб певна дія вважалася «сповідуванням» за змістом статті 9, вона має бути тісно пов’язана з релігією або переконанням.

ОСОБА_2 з тим, під час судового розгляду справи судом не було встановлено будь-яких порушень прав, передбачених вказаною нормою Конвенції.

Щодо посилань позивача у позовній заяві на висновки вчених-науковців та наданих представником позивача у судовому засіданні матеріалів, зокрема офіційної позиції церкви з питань обробки персональних даних та впровадження біометричних документів, заключення спеціальної Європейської групи з етики у науці та нових технологіях, суд зазначає, що вони не є належними та допустимими доказами в розумінні ст. 73, 74 КАС України.

За правилами встановленими ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачами доведено, що у відповідності до вимог чинного законодавства на день звернення ОСОБА_4 із заявою про видачу паспорту у вигляді книжечки та заявою про здійснення паспортного обліку за раніше встановленими формами, оформлення та видача паспортів громадянам України за старим зразком припинено, відтак відсутні правові підстави для зобов’язання ГУ ДМС України в Закарпатській області здійснювати паспортний облік ОСОБА_4 за раніше встановленими формами та для зобов’язання Виноградівського РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області оформити та видати паспорт громадянина України ОСОБА_4 формі паспортної книжечки., у зв’язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 (Закарпатська область, Виноградівський район, с. Широке, вул.. Шевченка, 26, НОМЕР_1) в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Грибоєдова, 12-а, код 37809328), ОСОБА_5 районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (Закарпатська область, м. Виноградів,вул. Тюльпанів, 30) про зобов’язання вчинити певні дії – відмовити.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені пп. 15.5 п. 15 Розділу VII КАС України).

Суддя ОСОБА_7