Постанова № 72259859, 15.02.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/5519/17

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2018 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

Головуючого - судді Бисага Т.Ю.,

суддів: Готра Т.Ю., Собослой Г.Г.,

секретарі - Чучка Н.В.,

за участі представника ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою директора ДП «Дослідне господарство ім. Суворова» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова» ОСОБА_3, на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 жовтня 2017 року (Головуюча- суддя Світлик О.М.) у справі за позовною заявою ОСОБА_5 до Державного підприємства «Дослідне господарство імені О.В. Суворова» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова» про визнання незаконним звільнення з роботи та поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_5 звернувся в суд з позовною заявою до Державного підприємства «Дослідне господарство імені О.В. Суворова» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова» про визнання незаконним звільнення з роботи та поновлення на роботі.

Позивач просив суд: визнати незаконним звільнення ОСОБА_5 з посади головного інженера Державного підприємства «Дослідне господарство імені О. В. Суворова» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є.Таїрова» на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України; поновити ОСОБА_5 на посаді головного інженера Державного підприємства «Дослідне господарство імені О. В. Суворова» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова»; стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство імені О.В. Суворова» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова» на користь ОСОБА_5 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Під час розгляду справи представник позивача на підставі ч. 2 ст. 31 ЦПК України зменшив розмір позовних вимог, про що подав відповідну заяву, в якій позивач остаточно просить суд:

визнати незаконним звільнення ОСОБА_5 з посади головного інженера Державного підприємства «Дослідне господарство імені О.В. Суворова» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова» на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України;

поновити ОСОБА_5 на посаді головного інженера Державного підприємства «Дослідне господарство імені О.В. Суворова» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова».

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 12 жовтня 2017 року позов задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1) на посаді головного інженера Державного підприємства «Дослідне господарство імені О.В. Суворова» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова».

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Державного підприємства «Дослідне господарство імені О.В. Суворова» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова» на користь держави 640 (шістсот сорок) гривень 00 коп. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду, директор ДП «Дослідне господарство ім. Суворова» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова» Русанжик І.Г. подав апеляційну скаргу на рішення, яким просив скасувати рішення суду, та ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В судове засідання з'явився представник позивача, який заперечив проти апеляційної скарги.

Апелянт в судове засідання не з'явились, знаючи про час і місце слухання справи. Суд вважає причини їх неявки неповажними.

Заслухавши суддю-доповідача, представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія приходить до наступного висновку.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, На підставі наказу (розпорядження) №00000000075-0000002260 виданого 17.10.2016 року Державним підприємством «Дослідне господарство імені О. В. Суворова» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є.Таїрова» ОСОБА_5 з 17.10.2016р. було прийнято на роботу головним інженером вказаного Державного підприємства. В наказі про прийняття ОСОБА_5 на роботу не зафіксовані жодні спеціальні умови прийняття на роботу, як от строковий характер трудового договору, призначення внаслідок обраним позивача до виконавчого органу тощо.

Листом від 06.04.2017 року №53 з посиланням на абзац 2 п.7.2 Статуту, затвердженого Академією аграрних наук України 01.12.2016р.. Державне підприємство «Дослідне господарство імені О. В. Суворова» звернулося до Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є.Таїрова» про погодження звільнення ОСОБА_5 з посади головного інженера Державного підприємства у зв'язку з припиненням повноважень згідно п.5 ст.41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

Національний науковий центр «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є.Таїрова» листом від 22.05.2017р. №264 надав згоду на звільнення ОСОБА_5 з посади головного інженера Державного підприємства «Дослідне господарство імені О. В. Суворова» у зв'язку з припиненням повноважень на підставі п.5 ст.41 КЗпП.

22 травня 2017 року Державним підприємством «Дослідне господарство імені О. В. Суворова» видано наказ за №154 про звільнення ОСОБА_5 з 28.03.2017р. у зв'язку з припиненням повноважень посадової особи, згідно п.5 ст.41 КЗпП. Як підставу зазначено погодження від 22.05.2017р. №264 надане Національним науковим центром «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є.Таїрова».

22 травня 2017 року Державним підприємством «Дослідне господарство імені О. В. Суворова» видано наказ за №155 про внесення змін до наказу №1 54 від 22.05.201 7р. якими змінено посилання на норму Кодекса законів про працю України та змінено дату звільнення. Так, замість п.5 ст.41 КЗпП вказано п.5 ч. 1 ст.41 КЗпП та замість дати звільнення 28.03.2017р. вказано дату звільнення 22.05.2017 року.

В трудовій книжці зроблено запис про звільнення позичача 22.05.2017р. із займаної посади згідно п.5 ч.І ст.41 КЗпП на підставі наказу №154 від 22.05.2017р.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, статуту Національної академії аграрних наук України, статуту відповідача, одноосібним засновником Державного підприємства «Дослідне господарство імені О. В. Суворова» є Національна академія аграрних наук.

Державне підприємство «Дослідне господарство імені О. В. Суворова» не є господарським товариством. Відповідно до п.1.1 статуту Державне підприємство засноване на основі державної власності, перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України, як органу управління державним майном.

Відповідно до ст.113 ЦК України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Головний інженер не є посадовою особою виконавчого органу і можливість

припинення його повноважень взагалі не передбачено жодним доказом.

Ні статутом засновника відповідача - Національної академії аграрних наук України, ні статутом Державного підприємства не передбачено утворення, обрання або призначення головного інженера як виконавчого органу Державного підприємства, згідно ст.99 ЦК України та ст.89 ГК України.

Відповідно до п.1.4. посадової інструкції головного інженера, з якою було ознайомлено ОСОБА_5, головний інженер призначається на посаду і звільняється з посади наказом директора підприємства, а також відповідно до п.7.1 цієї інструкції головний інженер підпорядкований директору підприємства, виконує його накази та розпорядження.

Згідно п.1.2. посадової інструкції ОСОБА_5 ця посадова інструкція визначає функціональні обов'язки, права та відповідальність головного інженера. Про жодні повноваження головного інженера у цьому документі не зазначено.

Посадова інструкція з якою було ознайомлено ОСОБА_5 не містить положень про те, що ОСОБА_5 обирається, призначається та звільняється засновником. Жодний із наявних у справі доказів не містить положень про строковий характер займаної ОСОБА_5 посади, або строковий характер його повноважень. Жодний документ не містить вказівки на дату або подію з настанням якої повноваження ОСОБА_5 на займаній посаді припиняються. Жодний документ не містить положень про те, що або засновником або відповідачем взагалі може розглядатися питання про припинення повноважень головного інженера.

Системний аналіз норм законодавства, що врегульовують спірні правовідносини у їх взаємозв'язку з наявними у справі документами, які визначають правовий статус головного інженера на Державному підприємстві свідчать про те, що ОСОБА_5 перебуваючи на посаді головного інженера не був спеціальним суб'єктом, посадовою особою Державного підприємства, повноваження якого відповідно до ст.99 ЦК України можуть бути в будь-який час припинені на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП.

Норму ч. 1 ст. 41 КЗпП України було доповнено пунктом 5 на підставі Закон) України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року №1255-УІІ (далі - Закон №1255-УІІ).

Зазначений Закон набрав чинності 01 червня 2014 року та метою його прийняття було покращення інвестиційного клімату -шляхом надання інвесторам (власникам) господарських товариств права звільняти посадових осіб (керівників, членів виконавчих органів) без зазначення причин, а також узгодження в цьому контексті норм трудового та господарського законодавства. Як гарантію в таких випадках передбачено виплату працівникам вихідної допомоги в розмірі не менше, як шестимісячний середній заробіток (ст. 44 КЗпП).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.

Також, Законом №1255-УІІ викладено в наступній редакції ч.4 ст. 130 КЗпП: на працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена інше на працівників, що є посадовими особами.

Також, Законом №1255-УІІ викладено в наступній редакції ч.3 ст.99 ЦК України: повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Кодекс законів про працю не містить визначенння посадової особи. При цьому ч.І ст.89 Господарського кодексу України визначено, що управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

Відповідно до ст.99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закон) може бути "правління", "дирекція" тощо.

Пунктом 15 частини 1 статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» визначено, що посадові особи органів акціонерного товариства це фізичні особи голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства.

Отже розглядаючи всі внесені зміни в їх системному зв'язку можна дійти висновку, що термін «посадова особа» був використаний законодавцем саме у розумінні ст.99 ЦК України, ст.89 ГК України та Закону України «Про акціонерні товариства».

Юридично неспроможними і по суті неправильними є доводи апеллянта про необхідність застосування у спірних правовідносинах аналогії закону при визначенні поняття посадової особи.

Юридичні підходи до розуміння поняття «посадова особа» в контексті п.5 ч.І ст.41 КЗпП сформульовано судами касаційної інстанції у судових рішеннях.

З урахуванням судової практики, правильне розуміння терміну «посадова особа» застосовуваного у п.5 ч.І ст.41 КЗпП визначається не обсягом організаційно - розпорядчих функцій, а способом у який особа наділяється управлінськими повноваженнями.

Безпідставним є посилання апелянта на те, що судом не враховано роз'яснення Державної інспекції з питань праці від 24.07.2014р., оскільки роз'яснення вказаного органу не є джерелом права на яке може покликатися суд у своїх висновках.

Покликання суду першої інстанції на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року №1255-УІІ обґрунтовано зроблено виходячи із підстав та предмету позову та у межах, що стосуються даного спору.

Із свого боку, апелянт вдається до аналізу правових категорій, в тому числі, з посиланням на Закон України «Про інвестиційну діяльність», які взагалі не мають відношення до предмету спору у даній справі та робить суб'єктивні висновки які не заслуговують на увагу оскільки нічого не доводять або не спростовують.

Твердження апелянта про те. що суд першої інстанції проігнорував клопотання директора Державного підприємства «Дослідне господарство імені О. В. Суворова» ОСОБА_3 щодо залучення його у справу у якості третьої особи не відповілає дійсності. Дане питання було вирішено судом в судовому засіданні під час розгляду справи по суті та судом вірно відмовлено у його задоволенні.

Зазначений довод апеляційної скарги, поданої Державним підприємством не заслуговує на увагу з огляду і на наступне.

Директор підприємства ОСОБА_3 як фізична особа і Державне підприємство від імені якого діє директор ОСОБА_3 це різні суб'єкти у цивільних правовідносинах.

Не підлягав залученню у справу у якості третьої особи директор підприємства ОСОБА_3 на стороні відповідача - юридичної особи яку він очолює, оскільки він діє від імені цієї юридичної особи як законний представник, що надає йому всю повноту процесуальних прав сторони у судовому процесі.

Істотним є те, що ні представник Державного підприємства ні його директор цього підприємства ОСОБА_3 який прагнучи бути стороною судового процесу і маючи на це всі повноваження жодного разу в судове засідання не з'явилися.

Діючи від імені юридичної особи як законний представник директор Державною підприємства ОСОБА_3 не тільки мав всі можливості, а і був зобов'язаний повідомити суд про всі обставин необхідні для всебічного і повного розгляду справи.

Судом першої інстанції досліджувалися документи які надійшли від відповідача і суд надав їм оцінку. Інших документів відповідач (його директор) не надав про обставини не повідомив ні в суді першої інстанції ні апеляційний суд.

Крім того доводи про незалучення директора Державного підприємства у якості третьої особи не підлягають розгляду, оскільки містяться в апеляційній скарзі, яка подасться Державним підприємством. Однак це Державне підприємство не діє від імені та в інтересах директора ні як посадової особи ні як фізичної особи.

Якщо особа, яка є директором Державного підприємства вважає, що судом винесено рішення яке впливає на його права, обов'язки та інтереси, як фізичної особи (відмінні від інтересі юридичної особи, яку він представляє), ця фізична особа має право оскаржити таке рішення суду, подавши скаргу від себе особисто.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

За таких обставин, відповідно до ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України,колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ДП «Дослідне господарство ім. Суворова» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова» ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19.02. 2018 року.

Головуючий:

Судді: