Постанова № 72258095, 16.02.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2018 року Справа № 906/919/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Розізнана І.В. , суддя Бучинська Г.Б.

розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" на рішення господарського суду Житомирської області від 05 грудня 2017 року в справі №906/919/17 (суддя Шніт А.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Обербуд"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія"

про стягнення 86 275 грн 22 коп.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Обербуд" (надалі - Позивач) звернулось в господарський суд Житомирської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" (надалі - Відповідач) про стягнення (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог; а.с. 64-72) 78 879 грн 52 коп. боргу, 4 978 грн 42 коп. пені, 1 819 грн 86 коп. інфляційних втрат та 597 грн 42 коп. річних.

В обґрунтування підстав поданого позову Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошового зобов'язання по сплаті коштів на надані послуги згідно підстав, умов та строків, визначених ОСОБА_1 №1/01 транспортного експедирування від 14 січня 2015 року.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 05 грудня 2017 року, позов було задоволено частково та стягнуто з Відповідача на користь Позивача 78 879 грн коп. 52 коп. боргу, 4 968 грн 14 коп. пені, 592 грн 12 коп. річних та 1 574 грн 79 коп. інфляційних. В задоволенні позову щодо стягнення 10 грн 28 коп. пені, 5 грн 30 коп. річних та 245 грн 07 коп. інфляційних - судом відмовлено.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується, що внаслідок неналежного виконання Відповідачем грошового зобов'язання станом, борг Відповідача за надані послуги становить 78 879 грн 52 коп..

Водночас, в оспорюваному судовому рішенні місцевий господарський суд вказав, що оскільки Відповідач позов за предметом та підставами пред'явлення не оспорив та наявність боргу не заперечив, позовні вимоги в частині стягнення на користь Позивача 78 879 грн 52 коп. основного боргу обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства та підтверджуються належними доказами.

Також, зробивши перерахунок заявлених до стягнення сум пені, річних та інфляційних, суд не погодився з їх вірністю, в зв'язку з чим частково відмовив у даній частині вимог.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав, висвітлених в ній, просить суд рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення у стягненні 4 968 грн 14 коп. та прийняти в цій частині нове рішення, яким у даній вимозі відмовити. В решті рішення суду першої інстанції Відповідач просить залишити без змін.

Мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що пунктом 3.3 договору визначено, що оплата послуг Позивача за цим договором здійснюється Відповідачем в безготівковій формі на підставі рахунку та акту здачі-приймання наданих послуг, підписаного сторонами. В силу дії пункту 4.4 договору, у разі порушення Відповідачем строків оплати наданих послуг, він зобов'язаний сплатити Позивачу пеню в розмірі, передбаченому чинним законодавством.

Як зазначає Відповідач у своїй апеляційній скарзі, у вчиненому сторонами правочині розмір пені не визначено, а зазначено лише загальну умову про те, що у разі порушенні Відповідачем строків оплати наданих послуг, він зобов'язаний сплатити Позивачу пеню, в розмірі, передбаченому чинним законодавством.

Однак, на переконання Відповідача, таке формулювання не означає встановлення договором права Позивача на нарахування пені у певному розмірі за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою суду від 26 грудня 2017 року, з підстав, викладених в ній, в даній справі було відкрито апеляційне провадження та витребувано матеріали даної справи з господарського суду Житомирської області (а.с. 123).

На виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 26 грудня 2017 року, Позивач надіслав на поштову адресу суду відзив на апеляційну скаргу (а.с. 136-138), в якому Позивач вказав, що у даному випадку саме Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" і врегульовано відповідальність між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, а не будь-яким іншим Законом України. Відтак, на думку Позивача, твердження Відповідача щодо неправомірності застосування місцевим господарським судом при прийнятті рішення подвійної облікової ставки НБУ при розрахунку пені є безпідставним, та таким, що жодним чином не грунтуються на чинних нормах Законів України, що регулюють даний вид правовідносин.

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 ГПК України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 ГПК України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Водночас, в силу дії частини 3 статті 252 ГПК України: якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі; підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Згідно частини 13 статті 8 ГПК України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 ГПК України.

Суд констатує, що дана справа №918/741/17 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", з 01 січня 2018 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 1 762 грн. Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 176 199 грн 99 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду констатує, що дана апеляційна скарга підлягає до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та відповідно, розглядається судом без повідомлення учасників справи.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Як встановлено апеляційним судом, 14 січня 2015 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір №1/01 транспортного експедирування (надалі - Договір; а.с. 24-25), згідно умов якого Позивач зобов'язався за плату і за рахунок Відповідача виконати, а при необхідності - також і організувати виконання визначених цим ОСОБА_1 послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу, а Відповідач зобов'язався прийняти та оплатити належним чином надані послуги.

У пункті 1.2 ОСОБА_1, сторони передбачили, що Позивач за цим ОСОБА_1 може надавати Відповідачу за його дорученням наступні послуги:

* забезпечує оптимальне транспортне обслуговування, а також організовує перевезення вантажів територією України відповідно до умов цього ОСОБА_1 і договорів (контрактів), що оформляють перевезення вантажів (пункт 1.2.1 ОСОБА_1);

* залучає транспортні засоби та забезпечує їх подачу на об'єкти, зазначені Відповідачем, для своєчасної доставки вантажів (пункт 1.2.2 ОСОБА_1);

* здійснює роботи, пов'язані з прийманням, зберіганням, перевезенням вантажів (пункт 1.2.3 ОСОБА_1);

* веде облік надходження та відправлення вантажів, здійснює оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю (пункт 1.2.4 ОСОБА_1);

* здійснює розрахунки з транспортними організаціями та перевезення (пункт 1.2.5 ОСОБА_1);

* надає інші допоміжні та супутні перевезення транспортно-експедиторські послуги, які не суперечать законодавству (пункт 1.2.6 ОСОБА_1).

Умовами пункту 3.1 ОСОБА_1 передбачено, що оплата послуг Позивача за цим ОСОБА_1 і додаткових витрат Позивача (пункт 2.3.2 цього ОСОБА_1) здійснюється Відповідачем в безготівковій формі на підставі рахунку та акту здачі-приймання наданих послуг, підписаного сторонами. У рахунку також вказується сума додаткових витрат Позивача, що підлягає відшкодуванню йому Відповідачем згідно пункту 2.3.2 цього ОСОБА_1. Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Позивача, зазначений у цьому ОСОБА_1 (про його заміну Позивач зобов'язаний протягом 3 (трьох) робочих днів повідомити Відповідача у письмовій формі, в іншому випадку Відповідач несе відповідальність за прострочення платежу і за інші негативні наслідки, пов'язані з перерахуванням грошей на неправильний рахунок).

В силу дії пункту 3.2 ОСОБА_1: вартість послуг із забезпечення перевезення конкретного вантажу вказується в заявці Відповідача і може бути змінена лише за письмовою згодою обох сторін.

Згідно пункту 4.4 ОСОБА_1, у разі порушення Відповідачем строків оплати наданих послуг, він зобов'язаний сплатити Позивачу пеню в розмірі, передбаченому чинним законодавством України.

Термін дії ОСОБА_1, згідно пункту 8.1, встановлено з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом повного виконання своїх зобов'язань.

Судом встановлено, що на виконання умов ОСОБА_1, Позивачем було надано Відповідачу послуги з перевезення вантажу, що підтверджується:

1) договором-заявкою 1 653/7 від 24 липня 2017 року та актом №ОУ-0000478 здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 24 липня 2017 року на суму 12 056 грн (а.с. 26-27);

2) договором-заявкою 1 654/7 від 25 липня 2017 року та актом №ОУ-0000479 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 25 липня 2017 року на суму 11 509 грн 12 коп. (а.с. 28-29);

3) договором-заявкою 1 655/7 від 25 липня 2017 року та актом №ОУ-0000480 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 25 липня 2017 року на суму 11 509 грн 12 коп. (а.с. 30-31);

4) договором-заявкою 1 685/7 від 21 липня 2017 року та актом №ОУ-0000481 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 21 липня 2017 року на суму 13 153 грн 28 коп. (а.с. 32-33);

5) договором-заявкою 1 686/7 від 21 липня 2017 року та актом №ОУ-0000482 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 21 липня 2017 року на суму 13 152 грн (а.с. 34-35);

6) договором-заявкою 1 153/5 від 29 травня 2017 року та актом №ОУ-0000382 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29 травня 2017 року на суму 5 000 грн (а.с. 36-37);

7) договором-заявкою 1 162/5 від 29 травня 2017 року на надання транспортно-експедиційних послуг, актом №ОУ-0000383 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29 травня 2017 року на суму 5 000 грн (а.с. 38-39);

8) договором-заявкою 1 170/5 від 30 травня 2017 року на надання транспортно-експедиційних послуг, актом №ОУ-0000384 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30 травня 2017 року на суму 5 000 грн (а.с. 40-41);

9) договором-заявкою 1 223/6 від 07 червня 2017 року на надання транспортно-експедиційних послуг, актом №ОУ-0000388 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 07 червня 2017 року на суму 4 500 грн (а.с. 42-43).

Загалом Позивач надав Відповідачу послуг на загальну суму 80 879 грн 52 коп..

Водночас, з огляду на те, що Відповідач свої зобов'язання по сплаті коштів за надані послуги не виконав у повному обсязі, Позивач надіслав на адресу Відповідача вимоги про сплату коштів від 31 серпня 2017 року за №12 та від 03 жовтня 2017 року за №20, які залишені Відповідачем без відповіді та без задоволення.

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що згідно частини 1 статті 202 ЦК України, правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

В свою чергу, частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з приписами статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається зі змісту укладеного між Позивачем та Відповідачем ОСОБА_1, він відповідає ознакам господарського договору транспортного експедирування, який регулюється главою 65 ЦК України.

В силу дії статті 628 ЦК України: зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Судом встановлено, що матеріали справи містять адресовані Відповідачем Позивачу транспортні заявки, а саме - договори-заявки на надання транспортно-експедиційних послуг, в свою чергу, в яких вказано: замовника, місце завантаження та контактну особу, способи завантаження-вивантаження, дані по транспорту, особливі вимоги, дату подачі автотранспорту на завантаження, строк доставки вантажу, оплату за перевіз, форму оплати, загальну вартість робіт, інформацію про штрафні санкції, реквізити як замовника так і виконувача за підписами керівників, скріпленими печатками.

Водночас, суд констатує, що актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) підтверджується доставка Позивачем вантажу, згідно вищевказаних договорів-заявок до місця призначення, визначеного Відповідачем та підписані керівниками сторін без будь-яких зауважень.

Згідно частини 1 статті 929 ЦК України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

ОСОБА_1 транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

В силу дії частини 1 статті 909 ЦК України: за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд констатує, що строки оплати коштів сторони погодили як у пунктах 3.1, 3.2 ОСОБА_1, так і у кожному договорі-заявці.

Водночас, апеляційний господарський суд констатує, що дати, вказані в договорах-заявках співпадають із датами, вказаними в актах здачі-прийняття робіт (наданих послуг), що свідчить про те, що послуга із експедирування вантажу Позивачем була виконана в той самий день.

З огляду на вищевказане, суд приходить до висновку, що зобов'язання Відповідача мали бути виконані у строки, визначені саме в договорах-заявках.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відтак, з матеріалів справи вбачається підставність вимог Позивача про стягнення з Відповідача за ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 78 879 грн 52 коп..

Частиною 1 статті 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно частини 1 статті 75 ГПК України: обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання; обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Водночас, в силу дії частини 4 статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Встановлені вище обставини, не ставлять під сумнів обгрунтованість стягнення з Відповідача на користь Позивача суми боргу в розмірі 78 879 грн 52 коп.. Разом з тим, суд констатує відсутність порушення норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, котрі були б обов'язковою підставою для скасування оспорюваного рішення в цій частині.

Крім того, суд бере до уваги і той факт, що стягнення суми боргу не доводиться Відповідачем у апеляційній інстанції.

Відтак, суд констатує відсутність підстав для скасування рішення місцевого господарського суду в цій частині.

Враховуючи вищеописане, апеляційний господарський суд залишає без змін рішення господарського суду Житомирської області щодо стягнення боргу, в розмірі 78 879 грн 52 коп..

Крім суми основного боргу, Позивач просив суд стягнути з Відповідача річні в сумі 597 грн 42 коп. та 1 819 грн 86 коп. інфляційних.

Статтею 625 ЦК України, передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд констатує, що проаналізувавши наданий Позивачем розрахунок суми річних та суми, на яку збільшився розмір боргу внаслідок інфляційних процесів, місцевий господарський суд зробив перерахунок і дійшов висновку, що обґрунтовано заявлена до стягнення сума річних становить 592 грн 12 коп. , а інфляційних становить 1 574 грн 79 коп.. А тому, у стягненні 5 грн 30 коп. річних та 245 грн 07 коп. інфляційних, господарським судом Житомирської області було відмовлено.

В той же час, апеляційний господарський суд наголошує на тому, що і в цій частині апелянтом не оспорюється рішення місцевого господарського суду.

Разом з тим, апеляційний господарський суд погоджується з вірністю розрахунку, чинено місцевим господарським судом та з підставністю часткового задоволення позову в цій частині, а саме: щодо стягнення річних в розмірі 592 грн 12 коп.; щодо стягнення інфляційних у розмірі 1 574 грн 79 коп..

Відповідно, враховуючи частину 1 статті 75, частини 1 та 4 статті 269 ГПК України, апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване рішення і в цій частині.

Відтак, суд залишає без змін оспорюване судове рішення в частині стягнення річних та інфляційних.

Що ж до вимоги Позивача про стягнення пені в сумі 4 978 грн 42 коп. (частина, котра оскаржується апелянтом), то колегія апеляційного господарського суду вважає за необхідне вказати наступне.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 статті 549 визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зі змісту статті 610 ЦК України випливає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Позивачем заявлено пеню в розмірі 4 978 грн 42 грн по кожному акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) окремо в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період.

В свою чергу, при слуханні справи в місцевому господарському суді, Відповідач надав свій контррозрахунок суми пені, який становить1 997 грн 83 коп., оскільки Відповідач вважав, що Позивачем безпідставно застосовано подвійну облікову ставку НБУ, тоді як слід було застосовувати одинарну облікову ставку НБУ.

Після винесення оспорюваного рішення, Відповідач змінив свою аргументацію, та з підстав, вказаних в апеляційній скарзі та описаних вище в даній судовій постанові, просить суд відмовити Позивачу в задоволенні позову в цій частині повністю.

Як зазначалося вище в даній судовій постанові, відповідно до пункту 4.4 ОСОБА_1 передбачено, що у разі порушення Відповідачем строків оплати наданих послуг, він зобов'язаний сплатити Позивачу пеню в розмірі, передбаченому чинним законодавством України.

В даному випадку, суд констатує, що даним пунктом ОСОБА_1 визначено, зокрема, обов'язок Відповідача сплатити пеню, у разі несвоєчасної оплати вартості послуг. При цьому, апеляційний господарський суд констатує, що при подібному визначенні пункту ОСОБА_1 в справі №922/4544/16 Верховний Суд в своїй постанові від 12 лютого 2018 року вважав вірним і обгрунтованим висновок про наявність правових підстав для стягнення пені за просторочення грошового зобов'язання.

В силу дії частини 4 статті 236 ГПК України: при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. ОСОБА_1 або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Стаття 549 ЦК України визначає, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання

Відповідно до статті 230 ГК України: штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України визначено, що: у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи усе вищевказане, суд апеляційної інстанції вважає підставним стягнення пені по пункту 4.4 ОСОБА_1, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ.

Відтак, зробивши перерахунок суми пені, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що підставним та обгрунтованим є стягнення пені в розмірі 4 968 грн 14 коп.. Що ж до вимоги про стягнення решти пені в розмірі 10 грн 28 коп., то в її задоволенні слід відмовити.

Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, апеляційний господарський суд констатує, що місцевим господарським судом винесено оспорюване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що в силу дії статті 276 ГПК України, є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оспорюване судове рішення без змін.

Судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" на рішення господарського суду Житомирської області від 05 грудня 2017 року в справі №906/919/17 – залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 05 грудня 2017 року в справі №906/919/17 – залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу №906/919/17 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Бучинська Г.Б.