Постанова № 72253573, 12.02.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2018 р. Справа № 922/1006/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н.В.

при секретарі Бєлкіній О.М.

за участю представників сторін:

позивача – не з’явився,

відповідача – ОСОБА_1 (довіреність №Др-228-1217 від 29.12.2017р., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ДН №4925 від 27.12.2017р.),

ВДВС – не з’явився,

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх.229Х/3-38) на ухвалу господарського суду Харківської області, постановлену 10.01.2018 року об 15:48 год. у приміщенні вказаного суду, суддею Шарко Л.В., повний текст якої складено 12.01.2018р. у справі №922/1006/16, за результатами розгляду скарги Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" на дії заступника начальника міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області

за позовом Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Харківгаз", м. Харків

про стягнення 7118 826,54 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

10 листопада 2017 року Публічне акціонерне товариство "Харківгаз" (боржник) звернулось до господарського суду зі скаргою на дії заступника начальника міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_2 (а.с.3 т.4), в якій боржник просить суд:

- визнати незаконними дії заступника начальника міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_2 щодо здійснення заходів виконавчого провадження № 55054866;

- визнати незаконною постанову про відкриття виконавчого провадження реєстраційний номер: 55054866 від 03.11.2017 року;

- зобов'язати заступника начальника міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_2 скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження реєстраційний номер: 55054866 від 03.11.2017 року;

- визнати незаконною постанову про арешт майна боржника реєстраційний номер: 55054866 від 03.11.2017 року;

-зобов'язати заступника начальника міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_2 скасувати постанову про арешт майна боржника реєстраційний номер: 55054866 від 03.11.2017 року;

- визнати незаконною постанову про арешт коштів боржника реєстраційний номер 55054866 від 06.11.2017 року;

-зобов'язати заступника начальника міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_2 скасувати постанову про арешт коштів боржника реєстраційний номер: 55054866 від 06.11.2017 року;

-зобов'язати Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області видати постанову про зупинення виконання рішення господарського суду Харківської області від 23.08.2016 року по справі № 922/1006/16 до розгляду судом скарги на дії державного виконавця.

Скарга боржника обгрунтована тим, що державним виконавцем, в порушення п.6 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», прийнято до виконання наказ господарського суду Харківської області №922/1006/16 від 11.11.2016 року, в якому невірно вказано ідентифікаційний код стягувача – ПАТ НАК «Нафтогаз України». Скаржник зазначає, що невірний код стягувача був також зазначений у постановах про відкриття виконавчого провадження, про арешт коштів боржника, про арешт майна боржника, що, на думку боржника, свідчить про те, що державний виконавець змінив сторону виконавчого провадження та перевищив свої повноваження, надані йому Законом України "Про державну виконавчу службу" та Законом України "Про виконавче провадження".

Також боржник зазначає, що державним виконавцем порушено встановлений порядок вчинення ним процесуальних дій, а саме: 03.11.2017 року винесено постанову про арешт майна боржника і лише 06.11.2017 року винесено постанову про арешт коштів боржника, що не відповідає ч.5 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до вимог якої, звернення стягнення на майно боржника здійснюється у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.01.2018 року у справі №922/1006/16 в задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" на дії заступника начальника міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області – відмовлено.

У вказаній ухвалі суд, посилаючись на ч. 1 ст. 18, п.3 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", дійшов висновку про те, що відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номера сторони не є підставою для повернення виконавчого документу без прийняття до виконання, оскільки закон надає державному виконавцю право (можливість) самостійно одержувати інформацію для проведення необхідних та передбачених законодавством виконавчих дій. Крім того, суд першої інстанції вказав на те, що сам факт невірно вказаного судом у виконавчому документі коду стягувача жодним чином не порушує права боржника та не перешкоджає виконанню рішення суду стосовно стягнення суми боргу з Публічного акціонерного товариства "Харківгаз".

Відповідач із вказаною ухвалою місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає про незаконність та необгрунтованість ухвали господарського суду Харківської області від 10.01.2018р. у даній справі, просить вказану ухвалу скасувати та задовольнити скаргу відповідача.

Апеляційна скарга містить аналогічні доводи, які викладені відповідачем в скарзі ПАТ "Харківгаз" на дії заступника начальника міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_2 від 10.11.2017 року. Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам відповідача про те, що порушення державним виконавцем порядку вчинення процесуальних дій (накладення арешту спочатку на майно, а потім на грошові кошти боржника) є втручанням в господарську діяльність підприємства, що могло призвести до загрози безпеці газопостачання та неможливості проведення своєчасного ремонту газопроводів та споруд.

Позивач та державний виконавець відзиви на апеляційну скаргу суду не надали.

Представник Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області в судове засідання 12.02.2018р. року не з’явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

В судове засідання 12.02.2018р. позивач також не з’явився.

Ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 року, якою розгляд апеляційної скарги призначено в даному судовому засіданні направлялась на адресу позивача, однак не повернулась підприємством зв’язку.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції виконано вимоги статті 242 ГПК України щодо повідомлення позивача про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

В провадженні господарського суду Харківської області знаходилась справа за позовом Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" про стягнення пені в сумі 3 155 653,51 грн., інфляційних втрат в сумі 3 332 111,10 грн. та 3% річних в сумі 631 061,93 грн. за неналежне виконання відповідачем умов Договору купівлі-продажу природного газу № 13-230-Б.

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.08.2016 року у справі №922/1006/16, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.11.2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 21.12.2016 року, позовні вимоги були задоволені частково; стягнуто з ПАТ "Харківгаз" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3332111,10 грн. інфляційних втрат, 631 061,93 грн. 3% річних та 59 447,60 грн. витрат по сплаті судового збору (всього - 4 022 620,63 грн.). В частині стягнення пені в сумі 3155653,51 грн. в задоволенні позову відмовлено (а.с.225 т.1, 219 т.2, 36 т.3).

На виконання вищевказаного рішення господарським судом Харківської області 11.11.2016 року видано наказ у справі №922/1006/16, зі строком дії для пред'явлення до виконання до державної виконавчої служби, фінансових установ або органів, що здійснюють казначейські обслуговування бюджетних коштів, до 02 листопада 2017 року (а.с.232 т.2).

Позивач звернувся до Міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області із заявою №14/5-1215В від 25.10.2017 року про примусове виконання рішення суду у справі №922/1006/16.

03.11.2017 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №55054866 з виконання наказу господарського суду Харківської області №922/1006/16 від 11.11.2016 року про стягнення з ПАТ «Харківгаз» на користь ПАТ НАК «Нафтогаз України» 4022620,63 грн. (а.с10 т.4).

Вказана постанова направлена боржнику та стягувачу супровідним листом №55054866 від 03.11.2017р. (а.с.42 т.4).

В межах виконавчого провадження №55054866 постановою державного виконавця від 03.11.2017 року накладено арешт на майно боржника – ПАТ «Харківгаз» в межах суми звернення стягнення (з урахуванням виконавчого збору) – 4424882,69 грн. (а.с.11 т.4).

Одночасно, 03.11.2017 року державним виконавцем винесено постанову про розшук майна боржника, а саме транспортних засобів, що належать ПАТ «Харківгаз» (а.с.46).

06.11.2017 року державним виконавцем, на його запит №32556057 від 03.11.2017 р., отримано відповідь від Державної фіскальної служби України, в якому повідомлено про банківські рахунки, відкриті боржником – ПАТ «Харківгаз» (а.с.48-50 т.4).

Постановою державного виконавця від 06.11.2017 року накладено арешт на грошові кошти боржника – ПАТ «Харківгаз», що містяться на всіх рахунках боржника в межах суми звернення стягнення (з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження) – 4424933,69 грн. (а.с.12 т.4).

15.11.2017 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв’язку із фактичним виконанням боржником в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом (а.с.69 т.4).

Колегія суддів враховує наступне.

За приписами ч. 5 ст. 124 Конституції України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 115 ГПК України ( в редакції на час вчинення державним виконавцем оскаржуваних дій) передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Положеннями ч. 1 ст. 116 ГПК України (у редакції до 15.12.2017 року) закріплено, що виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 ГПК України (у редакції до 15.12.2017 року) наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено вимоги до виконавчого документу.

Так, згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначається, зокрема: ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб за наявності).

Відповідно до п.6 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред’явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею.

Разом із тим, частиною 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавця зобов'язано вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 3 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавцю, під час здійснення виконавчого провадження, надано право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі й конфіденційну.

З матеріалів справи вбачається, що наказ господарського суду Харківської області від 11.11.2016 року у справі №922/1006/16 містив всі реквізити, передбачені статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, назви та місцезнаходження стягувача та боржника, їх ідентифікаційні коди.

Враховуючи, що вказаний виконавчий документ відповідав вимогам, встановленим в ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» та строк пред’явлення його до виконання не закінчився, державним виконавцем правомірно, відповідно до статті 25 вказаного Закону, винесено постанову від 03.11.2017 року про відкриття виконавчого провадження.

Відповідач зазначає, що вказаний наказ містив невірний ідентифікаційний код стягувача, у зв’язку з чим державний виконавець повинен був повернути виконавчий документ стягувачу без виконання.

Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами відповідача, оскільки Закон України «Про виконавче провадження» (п. 3 ч. 3 ст. 18) наділяє державного виконавця правом на отримання інформації для вчинення виконавчих дій як від сторін виконавчого провадження, так і від органів, установ, організацій.

Таким чином, державний виконавець має право та можливість самостійно отримати дані про особу стягувача, на користь якого повинно бути виконано рішення суду.

У наказі господарського суду Харківської області від 11.11.2016 року було вірно вказано назву та адресу стягувача – ПАТ НАК «Нафтогаз України».

В заяві про примусове виконання рішення суду №14/5-1215В від 25.10.2017 року стягувач вказав вірний ідентифікаційний код ПАТ НАК «Нафтогаз України» - 20077720.

Отже, у державного виконавця були наявні всі умови для ідентифікації стягувача як сторони виконавчого провадження під час відкриття виконавчого провадження.

В подальшому, листом №14/5-1345В від 15.11.2017 року стягувач повідомив державного виконавця реквізити свого розрахункового рахунку, в тому числі, ідентифікаційний код, для зарахування коштів при примусовому виконанні рішення суду у даній справі (а.с.64 т.4).

Таким чином, невірне зазначення у виконавчому документі ідентифікаційного коду стягувача не перешкоджало виконанню рішення суду та не порушило права боржника як сторони виконавчого провадження.

При цьому, навіть відсутність у виконавчому документі ідентифікаційного коду сторони виконавчого провадження не є підставою для повернення виконавчого документу без прийняття до виконання.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд України в постанові від 25.06.2014 року у справі №6-62цс14.

Скаржник зазначає, що невірний код стягувача був також зазначений у постановах про арешт коштів боржника, про арешт майна боржника, що, на думку боржника, свідчить про те, що державний виконавець змінив сторону виконавчого провадження.

Однак, такі доводи відповідача є безпідставними, оскільки в рішенні господарського суду Харківської області від 23.08.2016 року у даній справі, в наказі від 11.11.2016 року, який виданий на його виконання та в постановах державного виконавця як особу, на користь якої стягуються грошові кошти з відповідача вірно вказано – ПАТ НАК «Нафтогаз України» та ця особа не змінювалась.

Помилка містилась в наказі господарського суду та полягала лише в невірному зазначенні ідентифікаційного коду стягувача. Інші дані про особу стягувача були вказані вірно.

При цьому, Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено обов’язок державного виконавця при прийнятті виконавчого документу до виконання перевіряти дійсність даних у виконавчому документі щодо ідентифікаційного коду боржника.

Державний виконавець має право офіційно звернутися до всіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України, які у встановлений ним строк повинні надати йому безкоштовно документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень.

Натомість, сторона виконавчого провадження має право звертатися до державного виконавця із клопотаннями, заявами, а також надавати державному виконавцю додаткові матеріали, що передбачено ст.19 ЗУ «Про виконавче провадження».

Однак, відповідач таким правом на скористався, не звернувся із заявою про внесення виправлень до постанов державного виконавця в частині зазначення вірного коду стягувача.

В судовому засіданні 12.02.2018 року представник відповідача підтвердив вказану обставину.

З огляду на наведене, колегія суддів не погоджується з доводами відповідача, викладеними в скарзі на дії державного виконавця та апеляційній скарзі про те, що державний виконавець перевищив свої повноваження при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження від 03.11.2017 року.

Судова колегія приймає до уваги, що 13.11.2017 року відповідач, в порядку ч.2 ст.117 ГПК України ( в редакції до 15.12.2017 року), звернувся до господарського суду Харківської області із заявою про виправлення помилки у наказі від 11.11.2016 року у даній справі, шляхом зазначення вірного ідентифікаційного коду стягувача – 20077720 (а.с.115 т.3).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.11.2017 року у даній справі задоволено заяву ПАТ «Харківгаз» та виправлено описку в наказі господарського суду Харківської області у справі №922/1006/16 шляхом зазначення вірного коду стягувача – ПАТ НАК «Нафтогаз України» - 20077720 (а.с.127 т.3).

Відповідач, в своїх поясненнях № Кh007-СК-16111-1117 від 15.11.2017 року, наданих суду першої інстанції та апеляційній скарзі зазначає про те, що державним виконавцем порушено порядок вчинення ним процесуальних дій, визначений статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки арешт накладено спочатку на майно, а вже потім на грошові кошти боржника.

Судова колегія не погоджується з такими доводами відповідача, виходячи із наступного.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право:

накладати арешт на майно боржника;

накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Згідно статті 56 вказаного Закону, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

В частині 7 статті 26 вказано закону зазначено, що у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.

У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт.

Таким чином, у разі, якщо на час відкриття виконавчого провадження, державному виконавцю відомі рахунки чи конкретне майно боржника, він зобов’язаний негайно накласти на них арешт.

Стягувач, у заяві №14/5-1215В від 25.10.2017 року про примусове виконання рішення суду у даній справі, не вказав даних про рахунки боржника чи майно, на яке може бути накладено арешт державним виконавцем.

За відсутності даних про рахунки стягувача, на які може бути накладено арешт, в день відкриття виконавчого провадження державним виконавцем правомірно, відповідно до вимог статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про накладення арешту на все майно боржника з метою забезпечення виконання рішення суду у даній справі.

Положеннями ч.1 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов’язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Для виявлення рахунків боржника, на які може бути накладено арешт, в день винесення постанови про відкриття виконавчого провадження - 03.11.2017 року державний виконавець направив запит до Державної фіскальної служби України, відповідь на який отримав 06.11.2017 року (а.с.48 т.4).

В день отримання відповіді на вказаний запит, який містив перелік рахунків боржника у банківських установах (06.11.2017р.), державний виконавець виніс постанову про накладення арешту на грошові кошти боржника, які містяться на вказаних у відповіді рахунках.

Таким чином, враховуючи наведене, державним виконавцем правомірно, у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», в день відкриття виконавчого провадження винесено постанову про арешт всього майна боржника як гарантія виконання судового рішення, а вже після отримання відомостей від органів доходів і зборів про банківські рахунки боржника (06.11.2017р) – постанову про арешт коштів боржника від 06.11.2017 року.

Відповідач посилається на порушення державним виконавцем статті 48 ЗУ «Про виконавче провадження».

Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначено порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника.

Відповідно до частини 2 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Частиною 5 вказаної статті визначено, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Таким чином, наведеною статтею визначено порядок звернення стягнення на майно боржника в процесі виконавчого провадження, а не порядок дій щодо забезпечення виконання рішення суду.

При цьому, черговість такого стягнення остаточно визначається державним виконавцем (ч.5 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Втім, наведена норма не регулює порядок накладення державним виконавцем арешту на майно чи грошові кошти боржника.

Порядок вчинення таких дій державним виконавцем визначено статтею 56 ЗУ «Про виконавче провадження».

При цьому, вказана стаття не зобов’язує державного виконавця накладати арешт спочатку на грошові кошти, а потім на майно боржника.

Черговість вчинення таких дій залежить лише від того, чи наявна у державного виконавця на час відкриття виконавчого провадження інформація щодо конкретних рахунків або майна боржника.

Такі заходи застосовується державним виконавцем як гарантія виконання судового рішення боржником та не є свідченням того, що, в подальшому примусове стягнення відбудеться в першу чергу за рахунок звернення стягнення на майно боржника.

З матеріалів виконавчого провадження, які долучені до матеріалів справи, вбачається, що виконання рішення суду у даній справі відбулось за рахунок грошових коштів боржника, які містились на його рахунку в Харківському обласному управлінні ПАТ «Державний ощадний банк України», про що свідчить платіжна вимога Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області №55054866/10 від 10.11.2017 р. (а.с.62, 63 т.4).

Таким чином, в межах виконавчого провадження №55054866 не відбувалось звернення стягнення на майно боржника.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає порушень державним виконавцем приписів Закону України «Про виконавче провадження» при винесенні постанови про арешт майна боржника від 03.11.2017 року та постанови про арешт коштів боржника від 06.11.2017 року.

Доводи, викладені першим відповідачем в скарзі на дії державного виконавця та в апеляційній скарзі безпідставні та грунтуються на невірному тлумаченні норм чинного законодавства.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що накладення державним виконавцем арешту на майно боржника є втручанням в господарську діяльність підприємства, що могло призвести до загрози безпеці газопостачання та неможливості проведення своєчасного ремонту газопроводів та споруд.

Відповідно до ч.2 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт.

З матеріалів виконавчого провадження, які долучені до матеріалів справи та постанови про арешт майна боржника від 03.11.2017 року не вбачається вчинення державним виконавцем дій з обмеження боржника правом користування арештованим майном, його опечатування чи вилучення.

Накладення арешту на майно боржника є заходом забезпечення подальшого виконання рішення суду та полягало в фактичному обмеженні права власника майна щодо відчуження арештованого майна шляхом внесення уповноваженими органами відомостей про таке майно до Єдиного реєстру для реєстрації заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.

Враховуючи наведене, доводи апелянта про те, що він був позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність у зв’язку із накладенням державним виконавцем арешту на майно не підтверджені та спростовуються матеріалами справи.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги відповідача на дії державного виконавця.

15.11.2017 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв’язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (а.с.69 т.4).

Таким чином, на час звернення відповідача до суду із апеляційною скаргою виконавче провадження є завершеним.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків господарського суду Харківської області.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а ухвали господарського суду Харківської області від 10.01.2018 року у справі №922/1006/16 – без змін.

Враховуючи викладене, керуючись ст.270, ст.271, п.1 ч.1 ст. 275, ст.ст.276, 282, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення

Ухвалу господарського суду Харківської області від 10.01.2018 року у справі №922/1006/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного суду протягом 20 днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови складено 19.02.2018 р.

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н.В.