Постанова № 72252701, 08.02.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2018 р. Справа № 907/812/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Матущака О.І.

суддів Бонк Т.Б.

Кравчук Н.М.

за участю представників сторін від:

позивача: не з'явився;

відповідача: Митровка Я.В. - адвокат за довіреністю б/н від 09.01.2018 р.;

третьої особи: ОСОБА_3. - адвокат згідно ордеру серії ЛВ №025263;

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4 с.Олешник Виноградівського району Закарпатської обл.

на рішення господарського суду Закарпатської області від 09.10.2017 р.

у справі № 907/812/16

за позовом ОСОБА_5 м. Виноградів

до відповідача колективного підприємства "Агрошляхбуд" м. Виноградів

за участю третьої особи на

стороні відповідача без

самостійних вимог на предмет

спору: ОСОБА_4, с.Олешник Виноградівського району Закарпатської обл.

про ввизнання частково недійсним рішення загальних зборів членів колективного підприємства "Агрошляхбуд", оформлених протоколом №9 від 27.07.1998р. в частині визначення пайового внеску гр.ОСОБА_4 та визнання недійсним і скасування статуту КП"Агрошляхбуд",оформлений протоколом №1 від 04.02.2010р. в частині визначення учасником колективного підприємства "Агрошляхбуд" ОСОБА_4 (п.1.3.9. статуту) та визначення частки учасника ОСОБА_4 в статутному капіталі КП "Агрошляхбуд (п.9.3.9.статуту).

В С Т А Н О В И В:

Позивачем - ОСОБА_5 заявлено позов до колективного підприємства «Агрошляхбуд», м. Виноградів про визнання частково недійсним рішення загальних зборів членів КП «Агрошляхбуд», оформлених протоколом №9 від 27.07.1998р. в частині визначення пайового внеску ОСОБА_4 в розмірі 212,25грн., що становить 0,85% паю, а також про визнання недійсним і скасування статуту КП «Агрошляхбуд», оформленого протоколом №1 від 04.02.2010р., в частині визначення учасником колективного підприємства «Агрошляхбуд» ОСОБА_4 (п.1.3.9. статуту) та визначення частки учасника ОСОБА_4 в статутному капіталі КП «Агрошляхбуд» (п.9.3.9.статуту) в розмірі 9647,73 грн., що становить 1,29% статутного капіталу.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 09.10.2017 р. (у складі колегії суддів: головуючого судді Йосипчука О.С., суддів Пригари Л.І., Андрейчук Л.В.) у цій справі позов задоволено: визнано недійсним рішення загальних зборів членів КП «Агрошляхбуд», оформлених протоколом №9 від 27.07.1998р. в частині визначення пайового внеску.ОСОБА_4 в розмірі 212,25грн., що становить 0,85% паю; визнано недійсним та скасовано статут КП «Агрошляхбуд», оформленого протоколом №1 від 04.02.2010р., в частині визначення учасником колективного підприємства «Агрошляхбуд» ОСОБА_4 (п.1.3.9. статуту) та визначення його в статутному капіталі КП «Агрошляхбуд» (п.9.3.9.статуту) в розмірі 9647,73 грн., що становить 1,29% статутного капіталу; стягнуто з КП «Агрошляхуд», м.Виноградів на користь позивача суму 2756 грн. відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що товариством не дотримано п.8.4 статуту при прийнятті оскаржуваного рішення, що свідчить про позбавлення позивача можливості прийняти участь у загальних зборах членів КП «Агрошляхбуд», що, у свою чергу, призвело до помилкового та необґрунтованого визначення розмірів пайового фонду членів колективного підприємства станом на 01.04.1998р. шляхом зменшення часток у колективному майні членів колективного підприємства (у тому числі і позивача) на розмір пайової участі ОСОБА_4

В частині визнання недійсним і скасування статуту КП «Агрошляхбуд», оформленого протоколом №1 від 04.02.2010р., рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що оскільки судом встановлено, що мало місце порушення регламенту, це тягне за собою неспроможність висновків про членство, і такі висновки не можуть слугувати підставою для положень наступного статуту в редакції 2010 року.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні заяви про застосування строків позовної давності обґрунтоване тим, що таку заяву подано третьою особою, що не передбачено нормами ст.267 ЦК України.

Третьою особою подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що місцевим господарським судом порушено норми процесуального права, зокрема, не застосовано строки позовної давності, поштову кореспонденцію за позивача і відповідача отримувала одна і та ж особа; третя особа - ОСОБА_4 не отримував ухвалу про розгляд справ 09.10.2017 р., а розгляд справи без участі однієї з сторін є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Крім цього, апелянт зазначає, що 09.10.2017 р. при прийнятті рішення місцевим господарським судом не здійснювався звукозапис судового засідання.

Скаржник також зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, зокрема, суд не взяв до уваги, що за наявності розбіжностей між нормами статуту та Закону України «Про власність» необхідно застосовувати положення закону. Апелянт стверджує, що оскаржуване рішення є чинним, позаяк він, будучи працівником КП «Агрошляхбуд» з 1991 року до 1996 року, припинивши свої трудові відносини, не припинив своє членство і, відповідно, його нове прийняття на роботу у 1998 році вже не потребувало його відновлення на правах учасника (пайщика) цього колективного підприємства на підставі заяви про прийняття до складу учасників. Окрім того, третя особа наголошує, що суд першої інстанції скасовує рішення вибірково - лише в частині частки ОСОБА_4, адже, якщо позивач був не повідомлений про збори, то необхідно скасовувати всі рішення, які було прийнято за 1998 - 2010 рр.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Свої заперечення обґрунтовує тим, що ухвала суду надсилається учасникам процесу за повідомленою ними поштовою адресою, при цьому, на суд покладається обов'язок відправлення ухвали на правильну адресу та вчасно, водночас суд не перевіряє хто саме отримав листа та цією адресою. Позивач також стверджує, що можливість подати заяву про застосування строків позовної давності належить лише стороні, а не третій особі. Крім цього, позивач зазначає, що статут підприємства розмежовує розуміння: член підприємства та найманий працівник. Оскільки ОСОБА_4 оформив з підприємством трудові відносини договором від 10.03.1998р., то він найманим працівником, а відповідно не міг бути членом цього підприємства, оскільки такі відносини з підприємством у нього припинилися 1996 року.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У відзиві покликається на те, що відповідно до статуту підприємства майно і власність колективного підприємства належить членам колективного підприємства, в той час як на підприємстві відсутні будь-які заяви ОСОБА_4 про включення його до членів КП «Агрошляхбуд» з 1998 року.

Третьою особою подане додаткове обґрунтування до апеляційної скарги, в яких зазначає, що оскільки оспорюване рішення загальних зборів прийняте 1998 року, тобто до 1 січня 2004 року - дня набрання чинності ЦК України, застосовувати необхідно ЦК Української РСР. А відповідно до ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові.

В судовому засіданні представниками сторін викладено доводи та заперечення по суті апеляційної скарги.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги та відзивам на неї, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, згідно статуту Виноградівського КП «Агрошляхбуд», затвердженого рішенням загальних зборів колективного підприємства 24.12.1992р. (протокол №7), це підприємство є колективним підприємством - організацією громадян добровільно об'єднаного на основі членства.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, зокрема, із витягу з трудової книжки НОМЕР_1, ОСОБА_4 припинив свої трудові відносини із КП «Агрошляхбуд» 28.08.1996 р. на підставі заяви про звільнення за власним бажанням (наказ №36 від 27.08.1996р.).

В подальшому, на підставі заяви від 02.03.1998р. про прийняття на роботу, ОСОБА_4 був прийняти на роботу в КП «Агрошляхбуд» 10.03.1998р. на підставі наказу №5 від 10.03.1998р. та типового договору з працівником від 10.03.1998р.

З матеріалів справи також вбачається, що рішення загальних зборів членів КП «Агрошляхбуд», затвердженого протоколом №9 від 27.07.1998р., визначено розмір пайового фонду, оформленого додатком - розмір фонду членів колективу «Агрошляхбуд» станом на 01.04.1998р. та затверджену нову редакцію КП «Агрошляхбуд». Цим рішенням також було встановлено пайову участь ОСОБА_4 у КП «Агрошляхбуд» в розмірі 212,25грн., що становить 0,85% паю.

Позивач стверджує, що його не було повідомлено про вищезазначені збори підприємства, а тому він був відсутній на таких зборах. При цьому, стверджує, що зазначене рішення порушує його права як учасника колективного підприємства, оскільки на вказаних зборах було безпідставно включено ОСОБА_4 до складу пайовиків колективного підприємства, що негативно вплинуло на розмір його особистої частки у пайовому фонді, що було визначено рішенням загальних зборів, оформлені протоколом №1 від 04.02.2010р., яку 27.04.2015р. було відчужено ОСОБА_6

Крім цього, позивач зазначає, що між ним та ОСОБА_6 27.04.2015р. було укладено договір купівлі-продажу корпоративних прав, де позивач передав у власність ОСОБА_6 свої корпоративні права в КП «Агрошляхбуд" у розмірі 1,81% статутного капіталу, вартістю 13574,79 грн.

Водночас, в ході укладення договору позивачу стало відомо, що ОСОБА_4, стверджуючи про свої права співучасника КП «Агрошляхбуд», оспорює корпоративні права ОСОБА_6, набуті на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу корпоративних прав.

При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з такого.

Відповідно п. 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України встановлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу.

До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Враховуючи те, що оспорюване рішення загальних зборів прийняте 1998 року, до таких правовідносин необхідно застосовувати ЦК УРСР 1963 року.

Згідно ст. 25 ЦК УРСР, юридична особа діє на підставі статуту (положення).

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про підприємства в Україні», підприємство діє на основі статуту. Статут затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств власником майна за участю трудового колективу.

У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

Згідно п.8.4. статуту, питання що підлягають розгляду на загальних зборах, термін і місце їх проведення визначаються Радою і доводяться до відома усіх працівників підприємства не пізніше 30 днів до проведення зборів.

Відповідно до п.п.6.1, 6.5 статуту в редакції 1992 року передбачено, що членами цього підприємства можуть бути громадяни, які досягли 18 років, виявили бажання і підтвердили здатність брати участь у його діяльності, пропрацювавши на підприємстві не менше одного року.

Питання прийняття до членів колективного підприємства попередньо розглядається радою підприємства протягом місяця після надходження письмової заяви про вступ до підприємства, а у випадках коли на підприємстві діє положення про членство, членство настає після прийняття Радою відповідного рішення.

При цьому, згідно п.5.5. статуту виплата сум, які накопичувались на особистих рахунках членів колективного підприємства проводиться при звільненні працівника.

З огляду на зазначені положення випливає, що припинення трудових відносин і, відповідно членства у трудовому колективі КП «Агрошляхбуд» у ОСОБА_4 були припинені 27.08.1996р. у зв'язку зі звільненням за власний бажанням.

При цьому, необхідно зазначити, що набуття членства працівника підприємства передує дотримання кількох умов, а саме: робота на підприємстві не менше року, подання письмової заяви про вступ у членство та прийняття Радою відповідного рішення.

Таким чином, з огляду на те, що статутом підприємства не передбачено поновлення членства, процедура прийняття у членство ОСОБА_4 не була дотримана, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що прийняття ОСОБА_4 на роботу у 1998 році зумовило виникнення у нього з підприємством нових трудових відносин.

З огляду на порушення положень статуту при прийнятті оскаржуваного рішення, зокрема, неповідомлення позивача про скликання загальних зборів учасників від 27.07.1998р. та прийняття рішень на них без його участі, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог про визнання частково недійсним рішення загальних зборів членів колективного підприємства «Агрошляхбуд», оформлених протоколом №9 від 27.07.1998р. в частині визначення пайового внеску ОСОБА_4 в розмірі 212,25грн., що становить 0,85% паю.

Щодо застосування строків позовної давності колегія суддів зазначає таке.

За змістом п.6 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких встановлений попереднім законодавством, не сплив до 1 січня 2004 року.

Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних правовідносин застосовується правила про позовну давність, передбачені Цивільним Кодексом Української РСР 1963 р. (п. 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" із змінами і доповненнями).

За таких обставин, до позовної вимоги про визнання частково недійсним рішення загальних зборів членів колективного підприємства «Агрошляхбуд», оформлених протоколом №9 від 27.07.1998р., до застосування підлягає ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Таким чином, колегія суддів вважає правомірними покликання апелянта на те, що позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права.

Разом з тим, враховуючи те, що позивач пропрацював у КП «Агрошляхбуд» з 1985 року, мав можливість знайомитися з рішеннями загальних зборів та іншою інформацією, що стосується підприємства.

А отже, обґрунтованими є твердження третьої особи, що строк позовної давності стосовно вказаної позовної вимоги сплив.

Проте, відповідно до ст. 83 ЦК УРСР 1963 року, позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

При цьому, враховуючи те, що право участі у товаристві в розумінні ст.100 ЦК України є особистим немайновим правом, позовна давність на зазначену позовну вимогу не поширюється.

Одночасно суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно позиції Верховного Суду України від 04.02.2015 р., яка долучена апелянтом, позовні про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників господарського товариства не належать до особистих немайнових вимог.

Окрім цього, апеляційним господарським судом враховується, що відповідно до ст. 1 ЦК УРСР 1963 року, Цивільний кодекс Української Радянської Соціалістичної Республіки регулював майнові і пов'язані з ними особисті немайнові відносини з метою створення матеріально-технічної бази комунізму і все більш повного задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.

Необхідно зазначити, що у постанові Верховного Суду України зроблено аналіз спірних корпоративних правовідносин, які носять майновий характер, водночас враховуючи застосування ЦК УРСР 1963 року, правовідносини у даній справі - засновані на немайнових пов'язаних з майновими відносинами, щодо яких Верховним Судом України аналіз не здійснювався.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що майнові відносини не є тотожними з немайновими пов'язаними з майновими відносинами.

Так, предметом позову у вищезазначеній справі є виключення позивача з членів і засновників товариства та прийняття на правах засновника іншу особу. Водночас предметом позовної вимоги, про яку йдеться у даній справі, є визнання недійсним рішення, яким затверджено розмір пайового внеску. Тобто, таке рішення не стосується майнових прав позивача. Останній покликається на те, що ОСОБА_4 був неправомірно поновлений на правах члена підприємства. Крім цього, позивач у даній справі покликається не на порушення майнового інтересу, а порушення статуту щодо проведення зборів та прийняття в учасники підприємства.

Враховуючи зазначене, до позовної вимоги про визнання частково недійсним рішення загальних зборів членів колективного підприємства «Агрошляхбуд», оформлених протоколом №9 від 27.07.1998р., не підлягає застосуванню строк позовної давності.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним і скасування статуту КП «Агрошляхбуд», оформленого протоколом №1 від 04.02.2010р., в частині визначення учасником колективного підприємства «Агрошляхбуд» ОСОБА_4 (п.1.3.9. статуту) та визначення частки учасника ОСОБА_4 в статутному капіталі КП «Агрошляхбуд» (п.9.3.9.статуту) в розмірі 9647,73 грн., що становить 1,29% статутного капіталу, то колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 167 ГК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Право позивача на його участь в управлінні підприємством за змістом ст. 167 ГК України є складовою частиною його корпоративних прав як особи, частка якої визначається у статутному капіталі підприємства, яке учасником підприємства реалізується через загальні збори учасників підприємства - вищий орган підприємства шляхом голосування.

Законодавець передбачив, що учасник товариства має право не лише брати участь у загальних зборах, а й вносити питання до порядку денного зборів, знайомитися з документами, внесеними до порядку денного зборів.

Враховуючи те, що позивач не був належним чином повідомлений і про ці збори, а також те, що прийняття рішення на таких зборах суперечить статуту підприємства в редакції 1992 року, таке рішення підлягає визнанню недійсним.

Щодо застосування строків позовної давності стосовно цієї вимоги, необхідно зазначити таке.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України (на момент виникнення спірних правовідносин) позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Таким чином, заява зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування строків позовної давності.

А отже, суд першої інстанції не вправі був застосувати строки позовної давності за заявою третьої особи.

Щодо заперечень апелянта, судова колегія зазначає також таке.

Як підтверджується повідомленням про вручення № 9032400050580, ухвала місцевого господарського суду про відкладення розгляду справи та призначення такої до розгляду на 09.10.2017 р., отримана безпосередньо ОСОБА_4 22.09.2017 р. А отже, твердження апелянта про те, що він був не повідомлений про розгляд справи є безпідставними.

Крім цього, необхідно зазначити, що відповідно до ст. 81-1 ГПК України (в редакції на момент прийняття рішення суду) встановлено, що у випадку неявки у судове засідання всіх учасників судового процесу фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відтак, покликання скаржника не те, що судом не правомірно не було здійснено звукозапис судового процесу, є необґрунтованими.

Щодо отримання поштової кореспонденції однією і тією ж особою від позивача та відповідача, то суд апеляційної інстанції зазначає, що процесуальні документи надсилаються учасникам процесу згідно поштових реквізитів, наявних у матеріалах справи, при цьому, на суд покладається обов'язок своєчасного відправлення ухвали на адресу вказану учасниками процесу, водночас суд не вправі перевіряти, хто саме отримав поштову кореспонденцію за цією адресою.

Апеляційний господарський суд також зазначає, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення (вказаної позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові пленуму «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України №7 від 17.05.2011 р.)

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки місцевого господарського суду, а тому оспорюване рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вище, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про необхідність залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 ГПК України,

Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Закарпатської області від 09.10.2017 р. у справі № 907/812/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_4, с.Олешник Виноградівського району Закарпатської області - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції в порядку та строки, визначені ст.ст. 288, 289, 291 ГПК України.

Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 13.02.2018 р.

Головуючий суддя О.І. Матущак

Судді Т.Б. Бонк

Н.М. Кравчук