Постанова № 72252629, 12.02.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2018 р. Справа№ 910/11956/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання - Куценко К.Л.,

за участю представників учасників апеляційного провадження згідно протоколу судового засіданні від 12.02.2018;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФ - 10 Лайнер"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 (повний текст рішення складено 29.09.2017)

у справі № 910/11956/17 (суддя - Пукшин Л.Г.)

за позовом Приватного акціонерного товариства Страхова група "ТАС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФ - 10 Лайнер"

за участю третьої особи без заявлення самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2

про стягнення 17 700,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство Страхова група "ТАС" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФ - 10 Лайнер" (надалі - відповідач) про стягнення 17 700,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.04.2013 між позивачем та відповідачем було укладено поліс № АІ/0136003 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів щодо автомобіля "Volvo", реєстраційний номер НОМЕР_3. Як зазначив позивач, 13.06.2014 по вулиці Фрунзе в м. Кагарлик відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Volvo", реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля "Honda", реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3. Постановою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28.07.2014 у справі № 279/5038/14-п ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності. На підставі страхового акту № 15291Р/40/2014 від 15.07.2014 позивачем було виплачене страхове відшкодування власнику автомобіля "Honda", реєстраційний номер НОМЕР_1 у розмірі 17 700,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 (повний текст рішення складено 29.09.2017) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФ - 10 Лайнер" на користь Приватного акціонерного товариства Страхова група "ТАС" страхове відшкодування у розмірі 17 700,00 грн та судовий збір у розмірі 1600,00 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІФ - 10 Лайнер" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 та прийняти нове - про відмову у задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач в якості доказу посилається на постанову Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28.07.2014, в якій вказано що ОСОБА_2 скоїв ДТП 13.06.2014, а в довідці про дорожньо-транспортну пригоду вказано 12 червня 2014. Вказана обставина була залишена судом першої інстанції без надання правової оцінки. Окрім цього, за доводами апелянта, суд першої інстанції безпідставно відмовив відповідачу у застосуванні строку позовної давності. А тому апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції з ухваленням нового - про відмову в позові повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФ - 10 Лайнер" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 у справі № 910/11956/17 було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11.12.2017.

Справа розглядалась різними складами суду.

Розгляд справи відкладався, зокрема, ухвалою від 17.01.2018 - на 12.02.2018.

05.02.2018 через канцелярію суду від ПАТ «КБ «Приватбанк» надійшла відповідь на виконання ухвали суду від 11.12.2017 (якою в порядку ст. 38 ГПК України в редакції, що діяла станом на 11.12.2017 було витребувано докази у даній справі) надійшли відповідь із підтверджуючими доказами, яка була долучена до матеріалів справи.

В судовому засіданні 12.02.218 представники відповідача апеляційну скаргу у даній справі підтримали, просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про відмову в позові.

Представники позивача в судовому засіданні 12.02.2018 заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник третьої особи в судове засідання 12.02.2018 не з'явився, жодних заяв, клопотань від учасника із зазначенням причин неможливості прибуття на дане судове засідання не подавав. Разом з цим, ухвала суду від 17.01.2018, надіслана третій особі за належною адресою, була повернута на адресу суд із відміткою: «Адресат за вказаною адресою не проживає». При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що ухвалу від 11.12.2017 третя особа отримала 22.12.2017, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення. Таким чином, з урахуванням завчасного направлення на адресу третьої особи ухвали суду 17.01.2018 та враховуючи обізнаність особи про розгляд даної справи в Київському апеляційному господарському суді, колегія суддів дійшла висновку про можливість перегляду рішення суду першої інстанції в даному судовому засіданні з урахуванням тривалого часу знаходження в провадженні суду даної справи.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників присутніх учасників апеляційного провадження, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 09.06.2014 за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Поліс АІ/0136003) ПрАТ Страхова група "ТАС" (надалі - позивач, страховик) було застраховано автомобіль марки "Volvo", державний номер НОМЕР_3, страхувальником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ІФ - 10 Лайнер".

З довідки № 9398705 про дорожньо-транспортну пригоду вбачається, що 12.06.2014 в м. Кагарлик по вул. Фрунзе мала місце дорожньо-транспортна пригода - зіткнення за участю автомобілів "Volvo", державний номер НОМЕР_3, що належить ТОВ "ІФ - 10 Лайнер", під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля "Honda", державний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4, під керуванням ОСОБА_3.

ДТП сталася з вини водія ОСОБА_2, який перед виїздом не перевірив та не забезпечив технічно справний стан автомобіля, внаслідок чого допустив відривання лівого колеса автомобіля, що призвело до зіткнення з автомобілем марки "Honda", державний номер НОМЕР_1. Дані обставини були встановлені постановою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28.07.2017 у справі № 279/5038/14-п, якою визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП України.

Суд першої інстанції правомірно вказав, що відповідно до ч.3 статті 35 ГПК України (в редакції, чинній на момент звернення з позовом у даній справі та ухвалення рішення судом першої інстанції) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Аналогічна норма передбачена ст. 75 ГПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення постанови).

З матеріалів справи вбачається, що 16 червня 2014 року потерпілий звернувся до позивача із повідомлення (реєстр. № 04915/40/2014/53) про настання дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобілів "Honda", державний номер НОМЕР_1 та "Volvo", державний номер НОМЕР_3.

Так, позивач на підставі зібраних документів по справі, враховуючи акт огляду транспортного засобу "Honda", державний номер НОМЕР_1, калькуляцію №04915 40 та умови страхування, а також заяву потерпілої особи - ОСОБА_3, здійснив виплату страхового відшкодування потерпілому у розмірі 17 700,00 грн, що підтверджується страховим актом № 15291Р/40/14 від 15.07.2014, відомістю № 149 від 22.07.2014 та платіжним дорученням № 16659 від 22.07.2014.

При цьому, місцевий господарський суд правомірно зазначив, що з матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб - автомобіль "Volvo", державний номер НОМЕР_3, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю "Honda", державний номер НОМЕР_1, належить Товариству з обмеженою відповідальністю "ІФ - 10 Лайнер" та знаходився під керуванням водія ОСОБА_2, який станом на момент ДТП перебував у трудових відносинах з ТОВ "ІФ - 10 Лайнер". Вказана обставина не заперечувалася та не була спростована відповідачем ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду рішення суду.

Таким чином, відповідальність за шкоду, заподіяну застрахованому транспортному засобу "Honda", державний номер НОМЕР_1, має нести відповідач як юридична особа, з винних неправомірних дій водія якої сталася ДТП, внаслідок якої автомобіль "Honda", державний номер НОМЕР_1 зазнав технічних ушкоджень.

В подальшому, 24.04.2017 на адресу відповідача було надіслано вимогу № 715 ТАС/АГ, відповідно до якої позивач повідомив ТОВ "ІФ - 10 Лайнер" про наявність регресної заборгованість у розмірі 17 700,00 грн, яку просив погасити. Вказана вимога була отримана відповідачем 25.04.2017, однак була залишена без відповіді та без виконання.

В цій частині щодо доводів апелянта про те, що платіжним дорученням 16659 від 22.07.2014 було сплачено 90 000,00 грн на рахунок РЦ КБ Приватбанк, що не відображає зазначених позивачем обставин (щодо перерахування коштів в розмірі 17 700,00 грн саме ОСОБА_3.), а подана позивачем відомість № 149 від 22.07.2014 не містить підпису та печатки банку про її отримання, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

05.02.2018 на виконання ухвали суду від 11.12.2017 (якою в порядку ст. 38 ГПК України в редакції, що діяла станом на 11.12.2017) було витребувано докази у даній справі, зокрема, було витребувано від ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" інформацію з підтверджуючими доказами щодо отримання ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) страхового відшкодування в сумі 17700,00 згідно платіжного доручення ПрАТ "Страхова група "ТАС" № 16659 (30115243) від 22.07.2014 та згідно відомості ПрАТ "Страхова група "ТАС" № 149 від 22.07.2014 для виплати страхових відшкодувань отримувачами.

Із отриманої відповіді банку вбачається, що грошові кошти у розмірі 17 700,00 грн 24.07.2014 були зараховані на картку ОСОБА_3 У цей же день вказані кошти були зняті у банкоматі та касі відділення банку. У підтвердження зазначених доводів, банком було додано довідку з інформацією про депозити клієнта ОСОБА_3 та виписка по рахунку за 24.07.2014.

Таким чином, в матеріалах справи наявні всі необхідні докази в розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України про перерахування на рахунок ОСОБА_3 виплаченого страхового відшкодування в розмірі 17 700,00 грн.

А тому доводи апелянта в цій частині не приймаються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані та такі, що спростовуються матеріалами справи.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, до Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" перейшло в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно із ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

При цьому, ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

А тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що дорожньо-транспортна пригода, яку спричинив працівник відповідача ОСОБА_2, керуючи забезпеченим на підставі страхового полісу № АІ/0136003 від 09.06.2014 автомобілем "Volvo", державний номер НОМЕР_3, що належить відповідачу, визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

З огляду на вищевикладене, вказана дорожньо-транспортна пригода є безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану автомобіля "Volvo", державний номер НОМЕР_3, вимогам п. 2.3. Правил дорожнього руху, а тому вимога про відшкодування з ТОВ "ІФ - 10 Лайнер" шкоди в порядку регресу є обґрунтованою та правомірно задоволена судом першої інстанції.

Щодо поданої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

В силу ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 6 ст. 261 Цивільного кодексу України за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Право подати регресний позов до самого страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, виникає у страховика лише з припиненням основного деліктного зобов'язання за фактом здійснення ним виплати страхового відшкодування на користь сторони потерпілого - кредитора в деліктному зобов'язанні.

Зважаючи на викладене, правові відносини між сторонами у справі, яка переглядається, регулюються саме положеннями частини 6 статті 261 та статтею 1191 ЦК України.

У даній справі, спір виник між страховою компанією та власником забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, щодо стягненим суми виплаченого страхового відшкодування за договором страхування цивільно-правової відповідальності власника автомобіля, а саме щодо застосування до таких правовідносин положень статті 1191 ЦК України, статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

З огляду на положення частини шостої статті 261 ЦК України моментом початку позовної давності для регресної вимоги страховика в правовідносинах буде день виконання основного зобов'язання і фактично день припинення цього зобов'язання належним виконанням - день проведення страховиком виплати страхового відшкодування третій особі (потерпілому в деліктному зобов'язанні). (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 05.04.2017 у справі № 6-2806цс16).

За таких обставин, оскільки основне зобов'язання позивачем виконано 22.07.2014, відлік позовної давності почався саме, виходячи із вказаної дати 23.07.2014, а звернувся позивач з даним позовом до Господарського суду м. Києва 21.07.2017, то строк позовної давності для даних вимог не сплинув.

Щодо доводів апелянта про наявність розбіжностей в дати настання ДПТ, зокрема, що у постанові Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28.07.2017 у справі № 279/5038/14-п зазначено 13.06.2014, тоді як в довідці № 9398705 про дорожньо-транспортну пригоду від 23.06.2014 дата скоєння ДПТ зазначено 12.06.2014. В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що наявна розбіжність в даті не є підставою для відмови в позові, оскільки факт настання ДПТ зафіксовано, учасники та транспортні засоби ідентифіковані, страхове відшкодування ОСОБА_3 виплачено, а тому регрес на вимога позивача до відповідача є обґрунтованою. Тоді як дата скоєння ДТП (яка різниться всього одним днем) не впливає жодним чином ані на право позивача на відшкодування 17 700,00 грн, ані на початок перебігу позовної давності. Тоді як господарський суд апеляційної інстанції не наділений правом ставити під сумнів встановлені обставини в іншій справі.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції у розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 ГПК України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З урахуванням відмови в позові, судові витрати за розгляд справи в усіх інстанціях покладаються на відповідача в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФ - 10 Лайнер" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 у справі № 910/11956/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 у справі № 910/11956/17 - залишити без змін.

Матеріали справи № 910/11956/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню. Порядок оскарження встановлено ст. 268-291 ГПК України, тоді як п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України встановлено випадки можливості оскарження.

Повний текст постанови складено та підписано 19.02.2018.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

А.Г. Майданевич