Постанова № 72252551, 13.02.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"13" лютого 2018 р. Справа№ 910/17911/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Разіної Т.І.

Чорної Л.В.

за участю секретаря судового засідання - Пугачовій А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 13.02.2018 у справі №910/17911/17 (в матеріалах справи).

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Закарпатської митниці ДФС

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017, повний текст якого складено 14.12.2017

у справі №910/17911/17 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Державного підприємства "Бродівське лісове господарство"

до 1. Закарпатської митниці ДФС ,

2. Державної казначейської служби України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Філії "Центр транспортної логістики"

про стягнення 194 403,30 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Бродівське лісове господарство" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Закарпатської митниці ДФС (далі - відповідач-1) та Державної казначейської служби України (далі - відповідач-2) про стягнення 194 403, 30 грн. шкоди, заподіяної внаслідок неправомірної бездіяльності Закарпатської митниці ДФС.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дії відповідача-1 по затриманню вантажу на станції є неправомірними та такими, що фактично призвели до завдання позивачу збитків, що полягають в оплаті Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" додаткових зборів в сумі 194 403,30 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 порушено провадження у справі № 910/17911/17, на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 у справі №910/17911/17 позовні вимоги задоволено, стягнуто з рахунків Державного бюджету України (Державна казначейська служба України 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, будинок 6, ЄДРПОУ 37567646) на користь Державного підприємства "Бродівське лісове господарство" (80602, Львівська обл., Бродівський район, місто Броди, вул. Низька, будинок 15, ЄДРПОУ 00992444) шкоду в сумі 194 403 (сто дев'яносто чотири тисячі чотириста три) грн. 30 коп., заподіяну внаслідок неправомірної поведінки Закарпатської митниці ДФС (88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вул. Собранецька, будинок 20, ЄДРПОУ 39515893).

Приймаючи судове рішення у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що позовні вимоги в частині стягнення з Державного бюджету України шкоди в розмірі 194 403, 30 грн., заподіяної внаслідок неправомірної поведінки Закарпатської митниці ДФС є обгрунтованими та доведеними у заявленому розмірі. Відповідачами не надано належних та допустимих доказів на спростування встановленого, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності своєї вини. Також, що стосується заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 15 000, 00 грн., місцевий суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження понесення ним судових витрат по оплаті послуг адвоката, у зв'язку з чим правові підставі для покладення цих витрат на відповідача відсутні.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції від 06.12.2017, відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись, при цьому на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, а тому неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, скаржник наголосив, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявність та розмір шкоди, яка виникла внаслідок дій Закарпатської митниці. Матеріали справи не вказують на наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями Закарпатської митниці по забезпеченню здійснення митного контролю та сплатою перевізнику (ПАТ "Укрзалізниця") плати за надані послуги перевезення. Крім того, матеріали справи не дозволяють ідентифікувати період часу за який підрозділом ПАТ "Укрзалізниця" виставлено вимогу щодо сплати коштів.

Також скаржник наголосив, що місцевим господарським судом порушено норми процесуального права, зокрема вважає, що справу розглянуто з порушенням правил підсудності, що є обов'язковою підставою для скасування. На думку відповідча-1, належним відповідачем- 2 у справі є Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області.

Позивач у відзиві просить колегію суддів залишити апеляційну скаргу відповідача-1 без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 у справі №910/17911/17 залишити без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

Відповідач-2 та третя особа не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 Господарського процесуального кодексу України та не надали суду письмових відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч. 3 ст. 56 ГПК України). Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст. 58 ГПК України).

До судового засідання від 13.02.2018 з'явилися уповноважені представники позивача та відповідача-1.

Відповідач-3 та третя особа не скористалися своїм процесуальним правом та не направили належним чином уповноважених на здійснення представництва представників до судового засідання. Про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що явка відповідача-2 та третьої особи по справі обов'язковою не визнавалась, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду судового рішення за наявними матеріалами справи за присутності представників позивача та відповідача-1.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутнього прокурора та представника відповідача-3, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу Закарпатської митниці ДФС залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 у даній справі залишити без змін, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 28.12.2012 року між Державним підприємством "Бродівське лісове господарство" (замовник) та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (виконавець) було укладено Договір № 2230/1234-2012 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах, відповідно до п.1.1 (в редакції додаткової угоди №3 від 01.12.2015р.) якого виконавець зобов'язується за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів у власних на піввагонах.

У п. 9.1 вказаного правочину (в редакції додаткової угоди № 3 від 01.12.2015р.) наведено, що останній набирає чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2016р., а в частині проведення розрахунків за надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажів - до повного здійснення розрахунків.

Матеріалами справи підтверджується, що 10.05.2016 між Державним підприємством "Бродівське лісове господарство" (продавець) та фірмою "Пізец ГмбХ" (покупець) було укладено контракт № 7-2016 BR, згідно п. 1 якого продавець продає, а покупець купує на умовах DAP (Інкотермс в редакції 2010) деревину паливну породи сосна. Товар завантажений у залізно дорожні вагони.

Кількість товару по даному Контракту становить 1000 куб.м., а саме деревина паливна породи сосна 1000 куб.м. (п. 2.1. Контракту).

ДП "Бродівське лісове господарство" на виконання вимог вищезгаданого контракту здійснило завантаження лісопродукції - 17 травня 2016 року вагони №96399548, №96391321 та 19 травня 2016 року вагони №32261406, №32261372. Дані вагони замитнено згідно наступних МД: №209050000/2016/001520 та відповідно №209050000/2016/001548. Також 20 травня 2016 року ДП "Бродівське лісове господарство" завантажено лісопродукції вагоном №96396643 та здійснено замитнення згідно МД: №209050000/2016/001557.

Організація перевезень товару у вказаних вагонах здійснювалась Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" у відповідності до договору № 2230/1234-2012р. від 28.12.2012.

Означені вагони пройшли замитнення на Львівській митниці ДФС та були направлені для транспортування деревини за маршрутом Броди-Батьово.

Проте, означені вагони, в т.ч. вагон № 32261406, не пройшли митного огляду та були затримані Закарпатською митницею ДФС на станції Батьово.

Позивач стверджує, що дії відповідача-1 по затриманню вантажу у вагоні № 32261406 на станції є неправомірними та такими, що фактично призвели до завдання заявнику збитків, що полягають в оплаті Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" додаткових зборів в сумі 194 403,30 грн.

Вищенаведені обставини слугували підставою звернення із даним позовом до господарського суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов у даній справі, виходив з наступного.

За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Стаття 56 Конституції України проголошує право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Дане положення Основного Закону України реалізується нормами статті 1173 Цивільного кодексу України, якими закріплено спеціальний випадок відшкодування шкоди, що має певні особливості порівняно з загальними правилами про деліктну відповідальність.

Отже, зазначеною правовою нормою встановлено відповідальність за завдання шкоди особливим суб'єктом, здійснення ним особливих функцій, тощо.

Суб'єктом відповідальності за даною статтею є держава, Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування, які відшкодовують шкоду, завдану безпосереднім заподіювачем шкоди - органом державної влади, органом Автономної Республіки Крим та органом місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової та немайнової (моральної) шкоди наведено, зокрема, у статтях 1166, 1167, 1173 Цивільного кодексу України.

Відповідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.

На відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.

Отже, для відшкодування шкоди за правилами ст. 1173 Цивільного кодексу України необхідно довести такі факти:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії;

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті 1173 Цивільного кодексу України завдана шкода відшкодовується в повному обсязі;

в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

При цьому, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача, і є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За таких обставин, саме на позивача покладається обов'язок довести обґрунтованість своїх вимог, а саме наявність шкоди, протиправність поведінки її заподіювача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, і для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених ознак складу цивільного правопорушення, які необхідні для відшкодування шкоди в порядку ст. 1173 Цивільного кодексу України, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

Як було встановлено вище, ДП "Бродівське лісове господарство" на виконання вимог вищезгаданого контракту здійснило завантаження лісопродукції - 17 травня 2016 року вагони №96399548, №96391321 та 19 травня 2016 року вагони № 32261406, №32261372. Дані вагони замитнено згідно наступних МД: №209050000/2016/001520 та відповідно №209050000/2016/001548. Також 20 травня 2016 року ДП "Бродівське лісове господарство" завантажено лісопродукції вагоном №96396643 та здійснено замитнення згідно МД: №209050000/2016/001557.

Організація перевезень товару у вказаних вагонах здійснювалась Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" у відповідності до Договору № 2230/1234-2012 від 28.12.2012.

Означені вагони, в т.ч. вагон № 32261406 пройшли замитнення на Львівській митниці ДФС та були направлені для транспортування деревини за маршрутом Броди-Батьово.

Проте, направлені позивачем вагони, в т.ч. вагон № 32261406 не пройшли митного огляду та були затримані Закарпатською митницею ДФС на станції Батьово.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2016 у справі № 813/2237/16, яка була залишена без змін ухвалою від 16.02.2017 Львівського апеляційного адміністративного суду та ухвалою від 11.04.2017 Вищого адміністративного суду України, позовні вимоги Державного підприємства "Самбірське лісове господарство", Державного підприємства "Бродівське лісове господарство", Державного підприємства "Буське лісове господарство", Державного підприємства "Бібрське лісове господарство", Державного підприємства "Турківське лісове господарство", Державного підприємства "Дрогобицьке лісове господарство", Державного підприємства "Сколівське лісове господарство", Державного підприємства "Золочівське лісове господарство" було задоволено, визнано протиправною бездіяльність Закарпатської митниці ДФС щодо затримки залізничних вагонів: Державного підприємства "Самбірське лісове господарство" № 91503847, № 91503243, № 91503730; Державного підприємства "Золочівське лісове господарство" № 96399787, № 96395264, № 96392964, №96398672; Державного підприємства "Дрогобицьке лісове господарство" №67610808; Державного підприємства "Бродівське лісове господарство" №65235830, №32261802, № 96399548, № 96391321, № 32261406, № 32261372, №96396643; Державного підприємства "Бібрське лісове господарство" №91503227, № 91503839, № 91502765; Державного підприємства "Буське лісове господарство" №96395033, № 96399340, № 96290119, № 32262636; Державного підприємства "Турківське лісове господарство" № 96397542; Державного підприємства "Cколівське лісове господарство" № 63359328; зобов'язано Закарпатську митницю ДФС завершити митні формальності щодо пропуску через митний кордон України наступних залізничних вагонів Державного підприємства "Самбірське лісове господарство" № 91503847, № 91503243, №91503730; Державного підприємства "Дрогобицьке лісове господарство" № 67610808; Державного підприємства "Бродівське лісове господарство" № 65235830, № 32261802, №96399548, № 96391321, № 32261406, № 32261372, № 96396643; Державного підприємства "Бібрське лісове господарство" № 91503227, № 91503839, № 91502765; Державного підприємства "Буське лісове господарство" №96395033, № 96399340, № 96290119, № 32262636; Державного підприємства "Турківське лісове господарство" № 96397542; Державного підприємства "Cколівське лісове господарство" № 63359328; розподілено судові витрати.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України (в чинній редакції до 15.12.2017) передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналогічні норми передбачені також статтею 75 Господарського процесуального кодексу України. (в редакцій чинній з 15.12.12017)

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб, тощо.

Отже, судове рішення по адміністративній справі № 813/2237/16, яке набрало законної сили, має преюдиційне значення, а встановлені ним обставини повторного доказування не потребують.

В постанові від 02.11.2016 Львівського окружного адміністративного суду по справі №813/2237/16, останнім встановлено, що Закарпатською митницею ДФС не здійснено визначених законом дій для вчинення митних процедур щодо пропуску залізничних вагонів, в тому числі, Державного підприємства "Бродівське лісове господарство" через державний кордон України у строк, встановлений ст. 199 Митного кодексу України.

У зазначеній адміністративній справі також було встановлено, що митне оформлення товару у залізничних вагонах розпочалося з дати, що підтверджена відмітками органу доходів і зборів на вантажно-митних деклараціях, які знаходяться в матеріалах справи.

Тобто, з наведеного полягає, що у межах провадження по справі № 813/2237/16 судом адміністративної юрисдикції було встановлено обставини неправомірної поведінки (бездіяльності) Закарпатської митниці ДФС, які у відповідності до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (в чинній редакції до 15.12.2017) та ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (в чинній редакції після 15.12.2017) повторному доведенню не потребують.

За оцінкою колегії суддів, місцевим господарським судом правомірно не взято до уваги заперечення відповідача-1 проти задоволення позову, зокрема, обставин неправомірної поведінки Закарпатської митниці ДФС, з посиланням на приписи Митного кодексу України.

Між тим, слід відмітити, що наведені заперечення були предметом розгляду у межах адміністративної справи №813/2237/16, та нівелюють преюдиціальності фактів, встановлених судом адміністративної юрисдикції.

Як вбачається з представлених суду документів, з огляду на затримання вагону № 32261406, Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця", яке у відповідності до договору № 2230/1234-2012 від 28.12.2012 є виконавцем послуг з організації перевезень вантажів у власних на піввагонах, було нараховано вартість додаткових послуг в сумі 194 403, 30 грн.

У зв'язку з цим, позивач на підставі платіжного доручення № 1260 від 17.05.2017 оплатив залізниці додаткові збори, пов'язані з перевезенням вантажів в сумі 194 403,30 грн.

Таким чином, враховуючи наведене в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо належного доказового обґрунтування позивачем розміру збитків, понесених внаслідок затримки відповідачем-1 вагонів.

Крім того, у даному випадку матеріалами справи також підтверджується наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою Закарпатської митниці ДФС та понесеними Державним підприємством "Бродівське лісове господарство" збитками, оскільки фактично додаткові витрати було понесено саме внаслідок затримки вагонів.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011.

Згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 35 зазначеного Порядку казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Як вже було зазначено вище за мотивувальною частиною цього судового рішення, стаття 56 Конституції України проголошує право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Дане положення Основного Закону України реалізується нормами статті 1173 Цивільного кодексу України, якими закріплено спеціальний випадок відшкодування шкоди, що має певні особливості порівняно з загальними правилами про деліктну відповідальність.

Отже, зазначеною правовою нормою встановлено відповідальність за завдання шкоди особливим суб'єктом, здійснення ним особливих функцій, тощо.

Суб'єктом відповідальності за даною статтею є держава, Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування, які відшкодовують шкоду, завдану безпосереднім заподіювачем шкоди - органом державної влади, органом Автономної Республіки Крим та органом місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

Відтак, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду щодо правомірності та обгрунтованості позовних вимог в частині стягнення з Державного бюджету України шкоди в розмірі 194403,30 грн., заподіяної внаслідок неправомірної поведінки Закарпатської митниці ДФС. Відповідачами не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності своєї вини, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Посилання скаржника у доводах апеляційного оскарження на те, що місцевим господарським судом дану справу розглянуто з порушенням правил підсудності, що є прямою підставою для скасування судового рішення, оскільки належним відповідачем-2 у справі є Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, колегія суддів визнає необгурнтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що відповідно до ст. 23 ГПК України (у редакції чинній станом на момент прийняття оскарженого рішення, тобто до 15.12.2017), позов може бути подано кількома позивачами чи до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові №6-3014цс16 від 12.04.2017, для правильного застосування до правовідносин сторін норм матеріального права необхідно з'ясувати обставини щодо притягнення як відповідача у справі відповідний орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, без установлення яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо.

Враховуючи викладене, співвідповідачем у справі про стягнення з Державного бюджету України шкоди, завданої органом державної влади, повинен бути відповідний орган Казначейства, який у такій категорії спорів має процесуальний статус співвідповідача не у зв'язку із порушенням ним прав або законних інтересів позивача, а з огляду на особливості виконання рішення суду в даній категорії справ.

Позов у даній справі Державним підприємством "Бродівське лісове господарство" заявлено до Закарпатської митниці ДФС (якого позивачем визначено заподіювачем шкоди) та Державної казначейської служби України, як органу на якого відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (затвердженого постановою КМУ № 845 від 03.08.2011 р.) покладено функції зі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди.

За змістом ст. 24 ГПК України (у редакції чинній станом на момент прийняття оскарженого рішення, тобто до 15.12.2017), господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Отже для залучення іншого відповідача та/ або заміни неналежного відповідача необхідна наявність наступних обставин: 1) перебування справи в процесі розгляду (до прийняття рішення); 2) наявність підстав для заміни або залучення; 3) наявність клопотання сторони або ініціативи суду; 4) наявність згоди позивача на заміну первісного відповідача належним.

Враховуючи приписи чинного процесуального законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони не містять чи то клопотання позивача про зміну відповідача-2, чи згоди позивача на заміну первісного відповідача-2 на нового відповідача-2, що свідчить, як про відсутність підстав для заміни відповідача-2 - Державної казначейської служби України на іншого відповідача-2 - Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, так і про безпідставність доводів відповідача, що Державна казначейська служба України є неналежним відповідачем у справі.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 15 ГПК України (у редакції чинній станом на момент прийняття оскарженого рішення, тобто до 15.12.2017), справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача. Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Аналогічні положенням також містяться ст. 27 ГПК України у чинній редакції, станом на момент розгляду у апеляційній інстанції.

Місцезнаходженням Державної казначейської служби України 01601, м.Київ, вул. Бастіонна, 6, що підтверджується наявною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформацією. Отже, даний господарський спір територіально підсудний Господарському суду міста Києва.

Враховуючи вищенаведені обставини та норми процесуального закону спростовуються доводи оскарження відповідача-1 про те, що дану справу розглянуто з порушенням правил підсудності.

Інших обґрунтованих доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування судового рішення по даній справі відповідачем-1 не наведено.

Також, що стосується заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 15 000,00 грн., колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження понесення ним судових витрат по оплаті послуг адвоката, у зв'язку з чим правові підставі для покладення цих витрат на відповідача відсутні.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Проте, судом пешої інстанції вірно зауважено, що в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, які саме види робіт і скільки часу було витрачено адвокатом на здійснення дій в межах розгляду вказаної справи.

У процесі апеляційного перегляду даної справи питання стягнення витрат на оплату послуг адвоката позивачем не ставилось.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014 зазначено: «Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).»

В той же час, враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги Закарпатської митниці ДФС є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та покладаються на відповідача-1.

Керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Закарпатської митниці ДФС рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 у справі №910/17911/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 у справі №910/17911/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/17911/17 .

Повний текст судового рішення складено та підписано - 19.02.2018.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Т.І. Разіна

Л.В. Чорна