Рішення № 72252128, 13.02.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2018 р. м. Київ Справа № 911/3907/17

за позовом Дочірнього підприємства “Пластмас” товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий Дім Пластмас-Прилуки”, Чернігівська обл., м. Прилуки

до Державного підприємства “Завод Порошкової Металургії”, Київська обл., м. Бровари

про стягнення 108376,42 грн.

За участю секретаря судового засідання Абрамової В.Д.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (дов. № 6 від 10.01.2018 р.);

від відповідача: не з’явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство «Пластмас» товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Пластмас-Прилуки» (позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Державного підприємства «Завод Порошкової Металургії» (відповідач) про стягнення 108376,42 грн., з яких 76949,69 грн. заборгованості, 19551,37 грн. пені, 2225,96 грн. 3 % річних та 9649,40 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором, укладеним сторонами у спрощенній формі шляхом підписання видаткових накладних № 2802 від 08.12.2016 р. та № 2838 від 15.12.2016 р. всього на загальну суму 76949,69 грн., у зв’язку з чим за ним утворилась заборгованість у сумі 76949,69 грн. Враховуючи наявну заборгованість відповідача позивачем нараховано 19551,37 грн. пені та на підставі ст. 625 ЦК України нараховано 2225,96 грн. 3 % річних та 9649,40 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.01.2018 р. закрито підготовче провадження у справі та розгляд справи по суті призначено на 13.02.2018 р.

Представник позивача у підготовчому засіданні 30.01.2018 р. та у судовому засіданні 13.02.2018 р. позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у підготовче засідання 30.01.2018 р. та у судове засідання 13.02.2018 р. не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив до суду не надіслав, хоча про дату, час та місце судових засіданнь був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0103262075951 та № 0103263351510.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Позивач поставив відповідачу товар (лак бакелітовий ЛБС-1) на загальну суму 76949,69 грн., що підтверджується видатковими накладними № 2802 від 08.12.2016 р. на суму 51181,69 грн. та № 2838 від 15.12.2016 р. на суму 25768,00 грн. Для отримання товару відповідачем видано довіреності № 262195 від 08.12.2016 р. та № 231003 від 14.12.2016 р. на ім’я ОСОБА_2.

Таким чином, між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки у спрощеній формі, відповідно до якого позивач зобов’язувався поставити товар, а відповідач оплатити поставлений товар.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру

відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи викладене, відповідач повинен був оплатити поставлений товар за видатковими накладними № 2802 до 09.12.2016 р. та № 2838 до 16.12.2016 р.

Відповідач в порушення вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України за видатковими накладними № 2802 від 08.12.2016 р. № 2838 від 15.12.2016 р. на загальну суму 76949,69 грн. у встановлений строк не розрахувався, у зв’язку з чим за ним утворилась заборгованість у сумі 76949,69 грн.

26.07.2017 р. позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 423 від 24.07.2017 р., в якій він просив сплатити заборгованість у сумі 76949,69 грн. та 12495,25 грн. пені, що підтверджується фіскальним чеком від 26.07.2017 р. № 01472350136170.

Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та виконання.

Згідно з приписами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 76949,69 грн. за поставлений позивачем товар на підставі видаткових накладних № 2802 від 08.12.2016 р. та № 2838 від 15.12.2016 р. станом на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то позовна вимога про стягнення з відповідача 76949,69 грн. заборгованості підлягає задоволенню.

Також, позивач просить стягнути 2225,96 грн. 3 % річних та 9649,40 грн. інфляційних втрат.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути 2225,96 грн. 3 % річних, нарахованих за період з 15.12.2016 р. по 01.12.2017 р. на загальну суму заборгованості 76949,00 грн. за видатковими накладними № 2802 від 08.12.2016 р. № 2838 від 15.12.2016 р.

Однак, наданий позивачем розрахунок є невірним, оскільки за видатковою накладною № 2838 від 15.12.2016 р. першим днем прострочення оплати є 16.12.2017 р.

Відповідно до вірного розрахунку здійсненого судом, сума 3 % річних, нарахованих на заборгованість 51181,69 грн. за видатковою накладною № 2802 від 08.12.2016 р. за період з 15.12.2016 р. по 01.12.2017 р. становить 1480,57 грн. та сума 3 % річних, нарахована на заборгованість 25768,00 грн. за видатковою накладною № 2838 від 15.12.2016 р. за період з 16.12.2016 р. по 01.12.2017 р. становить 743,30 грн.

Таким чином, визначена судом сума 3 % річних становить 2223,87 грн. та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Позивач просить стягнути 9649,40 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 15.12.2016 р. по 01.12.2017 р.

Відповідно до абзаців 2, 3 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивачем розраховано інфляційні втрати за період з 15.12.2016 р. по 31.12.2016 р., який складає менше місяця.

Відповідно до розрахунку, здійсненого судом, сума інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.01.2017 р. по 30.11.2017 р. становить 9652,04 грн., однак стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 9649,40 грн., в межах заявлених позовних вимог.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 19551,37 грн. пені, нарахованої за період з 15.12.2016 р. по 01.12.2017 р. на загальну суму заборгованості 76949,00 грн.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», ст. 36 Закону України «Про телекомунікації», ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій». У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Згідно з ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що між сторонами не укладався договір поставки в формі єдиного документу, в якому погоджено розмір пені та не укладався у письмовій формі правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання та обов’язок сплати пені в даному випадку не передбачений законодавством, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 19551,37 грн. пені є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України покладається судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

Стягнути державного підприємства «Завод порошкової металургії» (07400, Київська область, м. Бровари, Промвузол, код 00186192) на користь дочірнього підприємства «Пластмас» товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Пластмас-Прилуки» (17500, Чернігівська область, м. Прилуки, вулиця 1 Козача, буд. 56, код 32512498) 76949,69 грн. (сімдесят шість тисяч дев’ятсот сорок дев’ять грн. 69 коп.) боргу, 2223,87 грн. (дві тисячі двісті двадцять три грн. 87 коп.) 3 % річних, 9649,40 грн. (дев’ять тисяч шістсот сорок дев’ять грн. 40 коп.) інфляційних втрат та 1332,34 грн. (одна тисяча триста тридцять дві грн. 34 коп.) судового збору.

2. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 256, 257 ст. Господарського процесуального кодексу України.

У той же час згідно пункту 17.5 Перехідних Положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 16.02.2018 р.

Суддя О.О. Рябцева