Рішення № 72250143, 10.01.2018, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/5404/17

№ 2-о/183/28/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2018 року м.Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого: судді Парфьонова Д.О., за участі: секретаря судового засідання Соловйової Т.Р., представника заявника ОСОБА_1, представника заінтересованої особи Фуги К.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за заявою ОСОБА_3, заінтересована особа - Новомосковський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_3 на території України станом на 24 серпня 1991 року,

встановив:

заявник звернувся до суду з зазначеною заявою в порядку окремого провадження.

В обґрунтування заяви вказує, що народився 14 лютого 1970 року в м. Тіхорецьк Краснодарського краю на території колишнього СРСР. Починаючи з серпня 1990 року переїхав жити на територію України до свого діда ОСОБА_4, який на той час проживав в с. Орлівщина Новомосковського району. З вересня 1990 року орендував квартиру в м. Дніпропетровську і фактично там проживав. Проживав без реєстрації по паспорту колишнього СРСР зразка 1974 року. З 04 вересня 1990 року до 19 лютого 2008 року він постійно працював на різних підприємствах м. Дніпропетровська, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці серії НОМЕР_4 від 03 вересня 1990 року. 02 листопада 1991 року одружився із ОСОБА_5, яка на теперішній час є громадянкою Росії, але після одруження в листопаді 1991 року його дружина переїхала жити разом з ним до України в м. Дніпропетровськ. Разом із дружиною заявник орендував квартиру м. Дніпропетровську, бо на той час він постійно працював на Ремонтно-монтажному комбінаті в даному місті. З листопада 1991 року по теперішній час заявник разом з дружиною та донькою - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, фактично проживає в м. Дніпро. 26 серпня 2004 року заявник отримав паспорт громадянина України серії НОМЕР_3, виданий Новомосковським РВ УМВС України в Дніпропетровській області. ІНФОРМАЦІЯ_2 року в м. Дніпропетровську народилась донька заявника - ОСОБА_7. Станом на дату звернення з заявою у заявника виникла необхідність отримати біометричний закордонний паспорт для доньки. Під час оформлення документів з'ясувалось, що заявнику необхідно надати довідку про реєстрацію українського громадянства доньки. Для отримання вказаної довідки працівники Новомосковського районного відділу головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області заявнику в усній формі повідомили, що він повинен надати дані, підтверджуючі відомості про свою реєстрацію станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року. Враховуючи те, що заявник офіційно був зареєстрований в 2004 році, а до того часу фактично проживав на території України без реєстрації він не має можливості підтвердити факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року іншим чином, ніж шляхом звернення до суду.

В судовому засіданні представник заявника заяву підтримала. Вказала на неможливість підтвердження факту іншим шляхом.

Представник заінтересованої особи в судовому засіданні не заперечила проти задоволення заяви.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показав суду, що є добрим знайомим заявника. З 1989 року неодноразово він був в гостях у ОСОБА_3 в с. Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області, який проживав в будинку у родичів на постійній основі. З 1989 року ОСОБА_3 працював в м. Дніпропетровську та мешкав на території України.

Свідок ОСОБА_9 показав суду, що знає заявника більше тридцяти років. Пам`ятає, як в 1990 році відвідував ОСОБА_3 в с. Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області, який проживав в будинку у родичів на постійній основі. В наступному заявник проживав у м. Дніпропетровську та працював на Дніпропетровському ремонтно-монтажному комбінаті.

Позовна заява у відповідності до положень п.9 ч.1 ст.1 Розділу ХІІІ ЦПК України в редакції, встановленій Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII розглянута за правилами чинного ЦПК України з урахуванням вимог до заяви, в редакції ЦПК України, що діяли до набрання чинності Законом України № 2147-VIII.

Суд, заслухавши пояснення представників заявника, заінтересованої особи, показання свідків, дослідивши матеріали справи, дійшов такого висновку.

З паспорту громадянина України позивача вбачається, що заявник народився 14 лютого 1970 року в м. Тіхорецьк Краснодарського краю на території колишнього СРСР.

Трудова книжка заявника підтверджує, що заявник 04 вересня 1990 року прийнятий на роботу до Ремонтно-монтажного комбінату Дніпропетровської облспоживспілки на посаду помічника механіка, з якого звільнився 02 листопада 1994 року за власним бажанням та 07 листопада 1994 року прийнятий на посаду водія Приватного підприємства Консультаційна фірма «АРконс», м. Дніпропетровськ.

02 листопада 1991 року у відповідності до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_6 зареєстровано шлюб між заявником та ОСОБА_10, яка, згідно з паспортом № НОМЕР_1, є громадянкою Російської Федерації, та має посвідку на тимчасове проживання на території України серія, номер НОМЕР_5 від 10 лютого 2015 року, термін дії якої продовжено до ІНФОРМАЦІЯ_4 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року у заявника та ОСОБА_10 народилася дитина - ОСОБА_7 /а.с.7/.

Належність та набуття громадянства України встановлюється на підставі Закону України «Про громадянство України» і може пов'язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час.

Відповідно до ч.1 п.1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року ( ч.2 ст.3 Закону України «Про громадянство України).

За ст.1 Закону України «Про громадянство України», безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України. Проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні.

Відповідно до п.7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, громадяни колишнього СРСР, які не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року, проходять процедуру встановлення їхньої належності до громадянства України.

У таких випадках, одним із документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1991 року.

У пункті 44 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215, встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Частиною 1 ст.8 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Відповідно до п.3 ч.2ст.9 Закону України «Про громадянство України», безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років є однією з умов прийняття до громадянства України.

Стаття 1 цього ж Закону дає чітке визначення поняття «безперервне проживання на території України» та «проживання на території України на законних підставах». Безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів; Проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні. Розширене тлумачення цих понять та переліку умов, за яких можливе встановлення факту безперервного проживання та прийняття до громадянства України, Законом не передбачено.

Згідно ч.2 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31 березня 1995 року передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Як зазначено заявником та не спростовано заінтересованою особою, встановлення факту проживання на території України необхідне заявнику для підтвердження громадянства неповнолітньою дитиною заявника та отримання біометричного документу.

Так, за статтею 7 Закону України «Про громадянство України», особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України.

Відповідно до Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли шістнадцятирічного віку, - на 10 років (ст.22).

У відповідності до п.35постанови Кабінету Міністрів України від 07 травня 2014 р. № 152 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, його тимчасового затримання та вилучення», заявник для оформлення паспорта для виїзду за кордон в Україні подає, окрім іншого, свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави, - у разі оформлення паспорта для виїзду за кордон особі, яка не досягла 14-річного віку. Якщо батьки або один із батьків такої особи на момент її народження були іноземцями або особами без громадянства, також подається довідка про реєстрацію особи громадянином України (у разі оформлення вперше паспорта для виїзду за кордон із застосуванням засобів Реєстру).

Отже, факт постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року підтверджується дослідженими судом матеріалами справи та показаннями свідків, необхідність встановлення даного факту підтверджена, тому заявлені вимоги підлягають задоволенню, як законно обґрунтовані та підтверджені документально.

Керуючись ст. ст. 3, 5, 12, 77-82, 141-142, 206, 258, 259, 264-265, 268, 294, 319 ЦПК України, суд -

вирішив:

заяву ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2), заінтересована особа - Новомосковський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Шевченко, 39; ЄДРПОУ 37806243) - задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 19 січня 2018 року.

Суддя Д.О. Парфьонов