Постанова № 72245135, 12.02.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2018 р. Справа№ 910/21687/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Смірнової Л.Г.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Мовчан А.Б.,

за участю представників:

від позивача - Кофанов Я.О., довіреність № 25-12/2017 від 25.12.17;

від першого відповідача - Лебідь Ю.В., довіреність № 308/10/11-18 від 19.01.18;

від другого відповідача - представник не прибув;

від третьої особи - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Кримський виробничий рибокомбінат" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 р. про повернення позовної заяви у справі №910/21687/17 (суддя Привалов А.І.) за позовом приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Кримський виробничий рибокомбінат" до Державного агентства водних ресурсів України та Управління Північно-Кримського каналу Державного агентства водних ресурсів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Кабінету Міністрів України, про стягнення 24 397 857,00 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Приватне акціонерне товариство "Сільськогосподарське підприємство "Кримський виробничий рибокомбінат" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агенства водних ресурсів України; Управління Північно-Кримського каналу Державного агенства водних ресурсів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Кабінету Міністрів України, про стягнення збитків у сумі 24 397 857,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 р. у справі №910/21687/17 позовну заяву повернуто заявнику без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з тим, що позивачем не було додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. Клопотання про звільнення або відстрочення сплати судового збору залишено судом без задоволення, оскільки заявником не було надано доказів на підтвердження того, що його майновий стан перешкоджав сплаті судового збору.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 р. у справі №910/21687/17 скасувати, а справу направити для прийняття до розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування даної апеляційної скарги позивач посилається на важке матеріальне становище, яке у виникло, у зв'язку з подіями в Криму в 2014 році, а також зазначає, що вказані події та їх негативні наслідки є загальновідомими та не потребують доведення.

Крім цього, скаржник зазначає, що ним до позовної заяви були долучені документи, які підтверджують недостатність коштів на рахунку позивача у квітні 2014 року для сплати судового збору за подання позову.

Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні 12.02.2018 надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.

Представник першого відповідача надав пояснення, яким просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу місцевого господарського суду - без змін.

Другий відповідач та третя особа правом на участь представників в судовому засіданні не скористалися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином; ухвала суду про призначення справи до розгляду була надіслана за адресами офіційного місцезнаходження вказаних осіб.

Згідно п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутніми в даному судовому засіданні від другого відповідача та третьої особи до суду не надійшло.

Враховуючи те, що неявка представників другого відповідача та третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, остання розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з прийняттям постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України (у попередній редакції чинній на момент прийняття оскаржуваної ухвали) до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Згідно ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції чинній на час подання позовної заяви) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 600, 00 грн.) та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (240 000, 00 грн.) За подання позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 600, 00 грн.).

Так, приватним акціонерним товариством "Сільськогосподарське підприємство "Кримський виробничий рибокомбінат" заявлено одну вимогу майнового характеру, а саме про відшкодування збитків на суму 24 397 857,00 грн., відтак, розмір судового збору, який підлягав сплаті позивачем на момент подання ним позовної заяви становив 240 000,00 грн.

Разом з тим, позивачем не надано суду доказів сплати судового збору, проте було заявлено клопотання про звільнення або відстрочення сплати судового збору. В обґрунтування заявленого клопотання заявник посилався на важке матеріальне становище, яке у виникло, у зв'язку з подіями в Криму в 2014 році.

Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що клопотання про звільнення або відстрочення сплати судового збору є необґрунтованим, оскільки позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження того, що його майновий стан перешкоджав сплаті судового збору, а також, що заявник в змозі буде сплатити судовий збір по закінченні розгляду спору.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

У пункті 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 (із змінами і доповненнями) зазначено, що при розгляді питань, пов'язаних з відстроченням та розстроченням сплати судового збору, зменшенням його розміру або звільненням від його сплати (стаття 8 Закону) і застосуванням приписів Закону щодо пільг зі сплати судового збору (стаття 5 Закону) господарським судам слід враховувати, що єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін.

Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

При цьому, оскільки статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже, в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати.

З наведеного випливає, що відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати судового збору, є правом суду і може мати місце за наявності виключних обставин.

Отже, виходячи з наведених положень, суд може відстрочити, розстрочити або звільнити від сплати судового збору при врахуванні майнового стану скаржника, який останній повинен довести суду, надавши відповідні докази.

До клопотання заявником не було надано жодних фінансових та бухгалтерських документів, що характеризують його фінансовий стан, а саме баланс річний (звіт про фінансовий стан підприємства), річний звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід), банківські довідки по його рахунках тощо.

Щодо посилань апелянта на те, що ним до позовної заяви були долучені документи, які підтверджують недостатність коштів на рахунку позивача у квітні 2014 року для сплати судового збору за подання позову, слід зазначити, що вказані документи не можуть підтвердити обставин відсутності коштів у позивача саме на момент подання позовної заяви.

Так само не можуть бути належними доказами того, що майновий стан позивача перешкоджав сплаті судового збору, події в Криму в 2014 році, на які посилається апелянт та на їх негативний вплив на економіку півострова, оскільки як вже було зазначено, обставини неможливості сплати судового збору через фінансовий стан підприємства повинні бути підтверджені документами.

Таким чином, враховуючи, що позивачем до матеріалів позовної заяви не було додано жодних доказів на підтвердження того, що його майновий стан перешкоджав сплаті судового збору у встановлених законом розмірі і порядку та не наведено обґрунтованих підстав, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про звільнення або відстрочення сплати судового збору колегія вважає достатньо обґрунтованим.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (п. 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").

Таким чином, обмеженням права на доступ до суду, зокрема, є визначений в ГПК України обов'язок заявника при зверненні до суду сплачувати судовий збір. Невиконання заявником вищенаведених вимог процесуального законодавства наділяє суд правом не приймати до розгляду та повертати позовну заяву заявнику.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Креуз проти Польщі, no. 28249/95, від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

У даному випадку, місцевий суд, повертаючи без розгляду позовну заяву з підстав відсутності доказів сплати судового збору, надав належну оцінку посиланням скаржника, викладеним у його клопотанні про звільнення або відстрочення сплати судового збору, правильно застосував п. 4 ч. 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України (у попередній редакції чинній на момент прийняття оскаржуваної ухвали) та статтю 8 Закону України "Про судовий збір".

Вказані вище доводи, які викладені у апеляційній скарзі, не спростовують наведених висновків.

В свою чергу, колегія суддів не погоджується із посиланням місцевого господарського суду в оскаржуваній ухвалі, як на підставу для повернення позову, на те, що до позовної заяви не додано обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми збитків та доказів, що підтверджують завдання збитків саме відповідачами.

Так, вказані обставини, підлягають встановленню та оцінці судом вже при розгляді справи по суті, а повернення позову саме з підстав не подання обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми збитків та доказів, що підтверджують завдання збитків саме відповідачами є передчасним.

Разом з тим, вказані висновки суду першої інстанції не призвели до необґрунтованого повернення позовної заяви, оскільки висновок про відмову у задоволенні клопотання позивача про звільнення або відстрочення сплати судового збору визнається апеляційним судом правильним, отже оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Кримський виробничий рибокомбінат" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 р. про повернення позовної заяви у справі №910/21687/17 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 16.02.2018 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді Л.Г. Смірнова

М.А. Руденко