Рішення № 72244587, 16.02.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2018р. Справа №914/254/17

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Рима Т.Я., здійснивши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін розгляд справи:

за позовом:

комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління", м. Львів,

до відповідача:

публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Львів,

третя особа

приватна фірма науково-виробниче підприємство "Комтех-плюс", м. Львів,

про:

відшкодування витрат на демонтаж рекламної конструкції в розмірі 5'756,40 грн.,

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про відшкодування витрат на демонтаж конструкцій в розмірі 5'756,40 грн. Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.06.2017 позовні вимоги задоволено. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 23.11.2017 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 08.06.2017 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.12.2017 справу прийнято до розгляду, розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження призначено на 17.01.2018. В судовому засіданні 17.01.2018 суд ухвалив відкласти розгляд справи на підставі статті 252 Господарського процесуального кодексу України, подальший розгляд справи вирішено здійснювати без судового засідання. Клопотань від сторін про необхідність проведення судових засідань до суду не надходило.

Доводи позивача.

Позов обґрунтовується обставинами, які відображені в позовній заяві (том 1, а.с. 5-8), поясненнях (том 2, а.с. 102-105), запереченнях на пояснення (том 2, а.с. 112-120):

1) відповідач неправомірно, без погодження з органом місцевого самоврядування розмістив спеціальну конструкцію зовнішньої реклами за адресою: місто Львів, вулиця Луганська (непарна сторона, місце №4) (надалі – Рекламна конструкція), чим порушив статтю 16 Закону України "Про рекламу", Типові правила розміщення зовнішньої реклами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067 (надалі – Типові правила), а також Правила розміщення зовнішньої реклами у місті Львові, затверджені рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради №569 від 21.05.2010 (надалі – Правила розміщення зовнішньої реклами у місті Львові);

2) відповідач не реагував на попередження та вимоги, а тому позивач здійснив самостійно заходи з примусового демонтажу рекламної конструкції на підставі наказу Департаменту економічної політики Львівської міської ради №59-Д від 08.08.2016 "Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами" (надалі – Наказ №59-Д від 08.08.2016);

3) позивачем із залученням підрядних організацій самостійно проведено демонтаж рекламної конструкції, що на підставі пункту 8.5 Правил розміщення реклами у місті Львові стало підставою для звернення до суду з вимогою відшкодувати понесені витрати в розмірі 5'756,40 грн.;

4) правовою підставою позову є норми статей 11, 22 Цивільного кодексу України, статті 224 Господарського кодексу України. Позивач вважає, що заявлена до відшкодування сума за своєю правовою природою є збитками.

Заперечення відповідача.

Відповідач повністю заперечив проти вимог позову з підстав, викладених у відзиві на позов (том 1, а.с. 44-51) та поясненнях (том 2, а.с. 93-96):

1) власником Рекламної конструкції на підставі договору про надання рекламних послуг №Л/ДН-1-14138п/НЮ від 01.01.2014 є приватна фірма науково-виробниче підприємство "Комтех-плюс", а тому посилання на пункт 8.1.1 Правил є безпідставним;

2) відповідач вважає, що розміщення Рекламної конструкції на землях транспорту трансформує таку рекламу із зовнішньої на рекламу на транспорті, а тому погоджувати її розміщення із міською владою не потрібно на підставі статті 18 Закону України "Про рекламу";

3) перелік повноважних органів на здійснення контролю за дотриманням законодавства про рекламу встановлено статтею 26 Закону України "Про рекламу", до яких не належать ні комунальне підприємство "Адміністративно-технічне управління", ні органи місцевого самоврядування, в тому числі їх виконавчі органи, а відтак – вони не мають законних повноважень на демонтаж рекламних конструкцій;

4) позивач не обґрунтував, у який саме спосіб, визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, він просить захистити своє порушене право, адже між позивачем та відповідачем не було укладено жодних угод, які би стосувалися демонтажу Рекламної конструкції;

5) ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 №876/8349/17 визнано протиправним та скасовано Наказ №59-Д від 08.08.2016 (у відповідній частині).

Позиція третьої особи.

Третя особа повністю заперечила проти позову з підстав, наведених у поясненнях (том 2, а.с. 76-78):

1) між сторонами у справі відсутні відносини, які регулюються цивільним правом, а відтак – відсутні підстави для застосування положень статей 22, 1162, 1192 Цивільного кодексу України;

2) постановою Галицького районного суду міста Львова від 11.07.2017 у справі №461/2873/17, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017, визнано протиправним та скасовано Наказ №59-Д від 08.08.2016. З огляду на це відсутня правова підстава для проведення демонтажу Рекламної конструкції.

Обставини справи.

Між державним територіально-галузевим об’єднанням "Львівська залізниця" (надалі – Залізниця) та приватною фірмою науково-виробничим підприємством "Комтех-плюс" укладено договір про надання рекламних послуг №Л/ДН-1-14138п/НЮ від 01.01.2014 (надалі –Договір) (том 1, а.с. 52-53). Згідно з положеннями цього договору відповідно до вимог Закону України "Про рекламу" (в частині реклами на транспорті), Залізниця розміщує спеціальні рекламні конструкції, які є власністю рекламодавця на об'єктах залізничного транспорту, а рекламодавець (третя особа у справі) здійснює оплату згідно з виставленими рахунками за розміщення реклами на території залізниці у сумі, визначеній у Додатках до цього Договору.

Приватною фірмою науково-виробничим підприємством "Комтех-плюс" встановлено на смузі відведення залізниці Рекламну конструкцію. Зазначена обставина не заперечувалася жодним з учасників справи.

Департаментом економічної політики Львівської міської ради було направлено відповідачу вимогу №23/Р-7-2820 від 12.07.2016 (том 1, а.с. 13), в якій зазначено, що відповідач порушив вимоги частини 1 статті 16 Закону України "Про рекламу", зокрема самовільно встановив Рекламну конструкцію. Відповідачу запропоновано в строк до 22.07.2016 усунути вказані порушення. Про факт надіслання цієї вимоги свідчить реєстр рекомендованих листів, долучений до матеріалів справи (том 1, а.с. 14).

Департаментом економічної політики Львівської міської ради прийнято Наказ №59-Д від 08.08.2016 (том 1, а.с. 15-16), яким позивачу доручено у строк до 31.12.2016 демонтувати Рекламну конструкцію.

Позивачем на адресу відповідача надіслано попередження №2410-06-6 664 від 16.08.2016 (том 1, а.с. 17), яким запропоновано добровільно провести демонтаж встановлених конструкцій до 24.08.2016. Про факт надіслання цього попередження свідчить реєстр рекомендованих листів (том 1, а.с. 19). Відповідачем визнано факт отримання цього попередження у відзиві на позов (том 1, а.с. 44а).

Відповідач добровільно не здійснив демонтажу Рекламної конструкції, а тому позивач із залученням товариства з обмеженою відповідальністю "Благоустрій-Захід" на підставі договору про надання послуг від 06.09.2016 (том 1, а.с. 21-23) провів такий демонтаж. Про цей факт свідчить акт проведення демонтажу спеціальних конструкцій від 20.10.2016 (том 1, а.с. 20).

Витрати позивача склали 5'756,40 грн., що підтверджується поданим розрахунком, актом №А-17/10 здачі-прийняття робіт від 19.10.2016 (том 1, а.с. 25), актом №А-18/10 здачі-прийняття робіт/послуг від 19.10.2016 (том 1, а.с. 27).

Відповідачу надіслано претензію від 24.11.2016 №2410-10-9464 (том 1, а.с. 28), якою позивач вимагав сплати 4'308,00 грн. відшкодування витрат на проведення демонтажу, транспортування та зберігання Рекламної конструкції.

Залізниця звернулася до Департаменту економічної політики Львівської міської ради з листом від 11.11.2016 №НКМ-9/1135 (том 1, а.с. 58), яким просила надати копію наказу Департаменту економічної політики Львівської міської ради від 10.08.2016 №59-Д "Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами". У відповідь Залізниці надіслано листа від 22.11.2016 №2301-3756 (том 1, а.с. 59), яким надіслано примірник Наказу від 08.08.2016 №59-Д. Оцінюючи обставину відмінності у датах наказу Департаменту економічної політики Львівської міської ради, суд дійшов висновку, що зі сторони позивача при написанні попередження №2410-06-6 664 від 16.08.2016 відбулася описка. Демонтаж Рекламної конструкції здійснювався на підставі Наказу від 08.08.2016 №59-Д, адже доказів існування іншого наказу матеріали справи не містять.

Пов'язаним із розглядом цієї справи є судове провадження у справі №914/45/17 за позовом Залізниці до комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління", за участю третіх осіб: приватного підприємства "Ріел-Фінанси", приватної фірми науково-виробничого підприємства "Комтех-плюс", Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, про стягнення збитків (упущеної вигоди). Позов обґрунтовано незаконним демонтажем рекламних конструкцій, в тому числі і Рекламної конструкції, про яку йдеться у справі, що розглядається судом. Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.03.2017 позов задоволено повністю, на користь Залізниці стягнуто збитки, спричинені демонтажем рекламних конструкцій. При цьому рішення суду першої інстанції мотивовано висновком про те, що реклама, розміщена на території підприємств залізничного транспорту (смугах відведення), є рекламою на транспорті, а тому її розміщення не потребує дозволу міської влади.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 (том 1, а.с. 172-182), рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що розміщення такої реклами не є рекламою на транспорті, а є зовнішньою рекламою, що потребує дозволу міської влади. Постановою Вищого господарського суду України від 10.10.2017 №914/45/17 (том 2, а.с. 34-40) залишено без змін наведену вище постанову суду апеляційної інстанції. При цьому суд касаційної інстанції погодився з правовими висновками про приналежність рекламних конструкцій, розміщених у смугах відведення залізниць, до зовнішньої реклами.

Важливим при розгляді справи №914/254/17 є судове провадження у справі №461/2873/17 за позовом приватної фірми науково-виробничого підприємства "Комтех-плюс" до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, за участю третіх осіб: публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" та комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління", про визнання протиправними та скасування наказів. Постановою Галицького районного суду міста Львова від 11.07.2017 адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано низку наказів Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, в тому числі і наказ №59-Д від 08.08.2016 в частині демонтажу рекламних конструкцій, які належать на праві приватної власності приватній фірмі науково-виробничому підприємству "Комтех-плюс" (підпункти 11, 15, 16, 17, 18, 19 пункту 1.1). Судове рішення мотивовано, серед іншого, висновком про належність рекламних конструкцій приватній фірмі науково-виробничому підприємству "Комтех-плюс", а також про належність такого виду реклами до реклами на транспорті. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 №876/8349/17 (том 2, а.с. 86-92) зазначену вище постанову суду першої інстанції залишено без змін. Комунальним підприємством "Адміністративно-технічне управління" оскаржено зазначені судові рішення до суду касаційної інстанції, однак ця справа ще не розглянута.

При ухваленні рішення суд виходив з наступного.

На виконання вказівок, які містяться в постанові Вищого господарського суду України від 23.11.2017, позивачем подано пояснення, в якому він обґрунтовує свої вимоги посиланням на статтю 22 Цивільного кодексу України та статтю 224 Господарського кодексу України. Ці норми встановлюють цивільно-правову відповідальність за порушення цивільного права у випадку вчинення особою правопорушення.

Що стосується твердження третьої особи про відсутність цивільно-правових відносин у цій ситуації, то суд нагадує, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків може бути завдання шкоди (збитків). Та обставина, що ні відповідач, ні третя особа не вступали в цивільні договірні відносини з позивачем, не означає, що між ними не виникає недоговірних зобов'язань. Врешті, право на відшкодування витрат (шкоди) позивача передбачено відповідними актами органу місцевого самоврядування, які є чинними. А тому у випадку завдання шкоди особі, які здійснює наглядові/контрольні функції, у неї виникає право цивільне – на відшкодування такої шкоди. До наведеного варто доповнити, що у випадку коли такий спір за своєю правовою природою не є цивільно-правовим, то суд мав би визначити, в порядку якого судочинства його необхідно розглядати. Однак, він не може бути розглянутий ні в порядку цивільного судочинства з огляду на склад учасників судового процесу, ні в порядку адміністративного судочинства, оскільки предметом спору є відшкодування шкоди.

Щодо порушення права цивільного.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Аналізуючи теоретичну конструкцію, яка міститься у наведених вище нормах закону, суд дійшов висновку, що цивільне право особи в такому контексті полягає, зокрема, в недоторканості її майна, відсутності потреби у здійсненні додаткових витрат для відновлення порушеного права. Завдання шкоди спричиняє втручання у майнові права потерпілого. При цьому поняття майна, яке міститься в статті 1166 Цивільного кодексу України, узгоджується з поняттям майна, яке міститься в частині 1 статті 190 Цивільного кодексу України (майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки). Тому розміщення особою без достатніх правових підстав зовнішньої реклами може призвести до вимушених витрат зі сторони позивача на її демонтаж, що спричиняє у свою чергу порушення цивільного права такого позивача.

Як відомо, підставою для застосування такого заходу цивільно-правової відповідальності, як відшкодування шкоди є: вина, шкода, причинний зв'язок, протиправність поведінки. З огляду на зазначене суд вважає за доцільне проаналізувати кожен із елементів складу цивільного правопорушення.

Протиправність поведінки.

Суть спору зводиться до визначення правового статусу Рекламної конструкції, демонтаж якої було здійснено позивачем. З огляду на це суду потрібно дати відповідь на питання, до якого виду реклами належить така конструкція: до зовнішньої реклами чи до реклами на транспорті.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про рекламу" зовнішня реклама – реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях – рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг. З наведеного вище визначення можна зробити висновок, що зовнішня реклама характеризується такими ознаками:

1) розміщується на спеціальних тимчасових чи стаціонарних конструкціях – рекламоносіях;

2) ці рекламоносії розташовано на відкритій місцевості, в тому числі на:

- зовнішніх поверхнях будинків, споруд,

- елементах вуличного обладнання,

- над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Натомість відповідно до статті 1 Закону України "Про рекламу" реклама на транспорті – реклама, що розміщується на території підприємств транспорту загального користування, метрополітену, зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів та споруд підприємств транспорту загального користування і метрополітену. Таким чином, суттєвою ознакою реклами на транспорті є місце її розміщення:

1) на території підприємств транспорту;

2) на зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів;

3) на зовнішній та внутрішній поверхнях споруд підприємств транспорту.

Заперечуючи проти вимог позову, відповідач і третя особа вважають, що Рекламна конструкція розміщена на смузі відведення Залізниці, яка належить до земель транспорту, є територією підприємства, а відтак – належить до реклами на транспорті. Суд не погоджується з таким тлумаченням норм законодавства з урахуванням такого.

За змістом статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" до земель залізничного транспорту належать, зокрема, землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням. Аналогічні положення закріплені в статті 68 Земельного кодексу України. Статтею 11 Закону України "Про транспорт" унормовано, що землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту. Розміщення споруд та інших об'єктів транспорту на землях, наданих в користування підприємствам транспорту, здійснюється за погодженням з місцевими органами влади і самоврядування з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами.

Таким чином, як вбачається з положень наведених вище норм закону, законодавець розрізняє землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту, та об'єкти транспорту. Зважаючи на зазначені положення, суд, погоджуючись з правовою позицією судів апеляційної та касаційної інстанцій у справі №914/45/17, робить висновок, що до реклами, розміщеної на землях транспорту (наданих в користування підприємствам і організаціям транспорту) застосовуються положення статті 16 Закону України "Про рекламу" про зовнішню рекламу, натомість, до реклами, розміщеної на об'єктах транспорту – спеціальні положення статті 18 Закону України "Про рекламу".

Крім того, суд наведе додаткові аргументи на підтримання цієї правової позиції.

По-перше, варто звернути увагу, що у Договорі відповідач та третя особа встановили, що за цим Договором розповсюджувач розміщає рекламні конструкції, які є власністю рекламодавця, саме на об'єктах залізничного транспорту, а не на землях залізничного транспорту (пункт 2.1 Договору). Це положення Договору узгоджується з частиною 1 статті 18 Закону України “Про рекламу” – розміщення реклами на транспорті погоджується лише з власниками об'єктів транспорту або уповноваженими ними органами (особами). Натомість Рекламну конструкцію було розміщено на землях транспорту, що свідчить про недотримання умов пункту 2.1 Договору.

По-друге, Закон України "Про рекламу" був прийнятий 03.07.1996. У своїй первинній редакції вказаний закон містив статтю 17, відповідно до положень якої реклама може розміщуватися на транспортних засобах, автомобільних і залізничних шляхах сполучення загального користування (включаючи смугу відведення), у метрополітені лише за угодою з їх власниками та відповідно до вимог безпеки і правил руху. Однак 19.09.2003 було прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про рекламу", відповідно до положень якого Закон України "Про рекламу" було викладено в новій редакції. Зокрема, положення статті 17 було замінено положеннями статей 1 та 18 Закону України "Про рекламу" (дані положення про рекламу на транспорті в новій редакції продовжують діяти станом на сьогодні). Таким чином, положення про можливість за згодою з підприємствами залізниці розміщувати рекламу на залізничних шляхах (включаючи смуги відведення) були змінені положеннями про можливість за згодою з підприємствами залізниці розміщувати рекламу на території підприємств транспорту.

По-третє, поняття "землі транспорту" не тотожне поняттю "територія підприємства транспорту". Якщо до земель транспорту належать землі, визначені статтею 6 Закону України "Про залізничний транспорт", то легального визначення поняття "територія підприємства" українське законодавство не містить. Разом з тим, таке поняття зустрічається в ДБН Б.2.2-5:2011 Благоустрій територій, затвердженому наказом Мінрегіону від 28.10.2011 №259. Розділом 7 цих державних будівельних норм передбачено благоустрій території підприємств. Аналіз таких норм дає підстави для висновку, що територія підприємства обмежується певними рамками, в межах яких відбувається проектування та виконання робіт з благоустрою такої території, яка є елементом благоустрою населеного пункту. Тому, наприклад, територія смуг відведення залізниці належить до земель транспорту, однак не охоплюється поняттям території підприємства залізниці в розумінні статті 1 Закону України "Про рекламу".

Більш яскраво ця позиція проявляється при аналізі правового статусу земель іншого виду транспорту – трубопровідного. Відповідно до частин 1 та 2 статті 11 Закону України "Про трубопровідний транспорт" до земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, на яких збудовано наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також наземні споруди підземних трубопроводів. Уздовж трубопроводів встановлюються охоронні зони. Аналогічно, території, на яких побудовано надземні трубопроводи, не належать до території підприємства трубопровідного транспорту.

Отже, суд зробив висновок, що розміщення Рекламної конструкції на смузі відведення залізниці є розміщенням зовнішньої реклами, що потребує дозволу органу місцевого самоврядування. Необхідність отримання такого дозволу випливає зі статті 16 Закону України "Про рекламу", статті 16 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", пунктів 3, 4 Типових правил та відповідає повноваженням, наданим статтею 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Недотримання Залізницею встановленого порядку на отримання дозволу (не отримання) дозволу свідчить про протиправність її дій.

Варто звернути увагу на тій обставині, що Залізниці принаймні двічі було надіслано листи з відповідними зауваженнями: 12.07.2016 та 16.08.2016. Однак відповідач жодним чином на них не реагував, і лише після примусового демонтажу звернувся із запитом від 11.11.2016 про надання тексту Наказу №59-Д від 08.08.2016.

Вина.

Відповідно до частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Отже, законом встановлено презумцію вини заподіювача шкоди. Суду не було подано доказів відсутності вини у вчиненні правопорушення у сфері розміщення та розповсюдження зовнішньої реклами, а тому наявним є такий елемент складу цивільного правопорушення, як вина.

Причинний зв'язок.

Як уже зазначалося, розміщення Залізницею зовнішньої реклами з порушенням встановлених правил призвело до необхідності вчинення дій позивачем з демонтажу Рекламної конструкції, а тому судом встановлено наступний елемент складу правопорушення – причинний зв'язок.

Шкода.

Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Як убачається з матеріалів справи, позивач провів демонтаж Рекламної конструкції, зазнавши при цьому додаткових витрат в розмірі 5'756,40 грн., а тому ці кошти і є реальною вартістю втраченого майна (грошей). З огляду на зазначене, суд встановлює четвертий елемент складу цивільного правопорушення – шкода.

Суб'єкт завдання шкоди.

Статтею 1 Закону України "Про рекламу" визначено, що рекламодавцем є особа, яка є замовником реклами для її виробництва та/або розповсюдження, а розповсюджувачем реклами – особа, яка здійснює розповсюдження реклами. Варто звернути увагу, що зазначений закон не містить поняття "власник реклами".

На виконання вказівок постанови Вищого господарського суду України від 23.11.2017 суд проаналізував умови Договору та зробив такі висновки. В силу пункту 2.1 Договору Залізниця є розповсюджувачем реклами, а приватна фірма науково-виробниче підприємство "Комтех-плюс" – рекламодавцем. Пункт 3.3.4 Договору дає підстави для висновку, що обов'язок з установки (монтажу) та обслуговування (ремонту) Рекламної конструкції лежить на рекламодавцеві, тобто приватній фірмі науково-виробничому підприємству "Комтех-плюс". Отже, за умовами укладеного Договору саме третя особа у справі встановила Рекламну конструкцію і ця обставина не заперечувалася учасниками справи.

Разом з тим, в силу пункту 3.3.1, 3.3.7 Договору рекламодавець зобов'язаний протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту підписання договору отримати в причетних підрозділах Залізниці технічні умови на розміщення та експлуатацію рекламних конструкцій. Рекламодавець зобов'язується погоджувати з розповсюджувачем зміст рекламного зображення на кожен наступний місяць, та під час кожної його зміни і використовувати рекламні конструкції відповідно до умов цього договору. Аналіз зазначених положень Договору дає підстави для висновку, що Залізниця вважає Рекламну конструкцію рекламою на транспорті, що потребує погодження лише з нею. З огляду на це Залізниця брала на себе зобов'язання розповсюджувача, які визначаються Законом України "Про рекламу".

Правила розміщення зовнішньої реклами в місті Львові містять певні суперечності.

Відповідно до пункту 3.4.7 Правил розміщення зовнішньої реклами у місті Львові оператор (комунальне підприємство "Адміністративно-технічне управління") організовує або проводить власними силами демонтаж самовільно розміщених рекламних засобів у порядку, визначеному у розділі 8 цих Правил. Положення пункту 8.5 Правил розміщення зовнішньої реклами у місті Львові передбачають, що компенсація витрат оператора, який організовував демонтаж або проводив самостійно демонтаж рекламного засобу, покладається на власника (законного користувача) демонтованого рекламного засобу на підставі виставленого рахунку та акту виконаних робіт з демонтажу, які надсилаються власнику в обов’язковому порядку у п’ятиденний термін з дати демонтажу. Положення аналогічного змісту передбачені пунктом 13.4 Правил благоустрою міста Львова: витрати з проведення демонтажу самовільно встановлених рекламних конструкцій, вивісок, їх транспортування та зберігання відшкодовують їх власники.

Однак, пункт 9.3 Правил розміщення зовнішньої реклами у місті Львові встановлює, що у разі виявлення порушення вимог цих Правил робочий орган звертається до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою про усунення порушень у вказаний у вимозі термін. Зазначений термін не може перевищувати 30 календарних днів. Вимоги робочого органу готуються оператором у письмовій формі та скеровуються рекомендованим листом розповсюджувачу зовнішньої реклами. Згідно з пунктами 9.5 та 9.6 Правил розміщення зовнішньої реклами у місті Львові у разі невиконання розповсюджувачем у зазначений термін вимог щодо проведення демонтажу самовільно встановленого рекламного засобу або неприведення рекламного засобу у відповідність до дозволу та проектно-технічної документації оператор після підтвердження невиконання вимог щодо усунення порушення звертається з поданням до робочого органу для підготовки наказу про примусовий демонтаж. Робочий орган протягом 5 робочих днів видає наказ, яким визначається перелік рекламних засобів, що підлягають демонтажу, з зазначенням місця їх розташування і терміну проведення демонтажу оператором.

Про розповсюджувача реклами мова йде і в інших положеннях. Так, пунктом 5.1.12 Правил розміщення зовнішньої реклами у місті Львові передбачено, що рекламні засоби повинні маркуватися з зазначенням на їх каркасі найменування розповсюджувача зовнішньої реклами, телефону, номера дозволу та терміну його дії. Вказана інформація повинна легко читатись.

Таким чином, зазначені правила встановлюють процедуру, відповідно до якої спочатку повідомляється розповсюджувач реклами про наявність порушень, а інші положення цих же правил встановлюють відповідальність власника рекламних засобів, який органами місцевого самоврядування не попереджався про порушення процедур розповсюдження реклами. Разом з тим, така неузгодженість підзаконних нормативно-правових актів не може бути підставою для звільнення від відповідальності особи, яка завдала шкоди іншій особі. При цьому суд керується нормами пунктів 1 та 3 частини 2 статті 27 Закону України "Про рекламу": відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть: рекламодавці, винні у порушенні порядку розповсюдження реклами, якщо реклама розповсюджується ними самостійно; розповсюджувачі реклами, винні в порушенні встановленого законодавством порядку розповсюдження та розміщення реклами.

За таких обставин суд зробив висновок, що Залізниця, яка взяла на себе обов'язки за Договором здійснювати розповсюдження реклами шляхом дозволу установити її на землях транспорту в межах смуги відведення, не врахувала положень нормативно-правових актів та допустила порушення у цій сфері, що є підставою для цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування шкоди на підставі пункту 3 частини 2 статті 27 Закону України "Про рекламу".

Щодо скасування Наказу №59-Д від 08.08.2016 в судовому порядку.

Як установлено судом, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 №876/8349/17 постанову Галицького районного суду м. Львова від 11.07.2017 у справі №461/2873/17 про визнання протиправними та скасування наказу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради №59-Д від 08.08.2016 залишено без змін. Справа перебуває на перегляді в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду.

Аналізуючи важливість Наказу №59-Д від 08.08.2016 для розгляду цієї справи та наявності підстав для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування шкоди, суд зробив такі висновки.

В цьому рішенні уже згадувалися процедури, пов'язані з демонтажем самовільно встановлених засобів зовнішньої реклами. Ці процедури передбачені пунктами 9.3-9.6 Правил розміщення зовнішньої реклами у місті Львові та визначають, що основну (первинну) діяльність з нагляду за правильністю розміщення та розповсюдження зовнішньої реклами покладено на оператора (позивач у справі). Саме ця особа первинно здійснює усі функції нагляду, в тому числі готує проекти вимоги про усунення недоліків, звертається з поданням про підготовку наказу. Лише на підставі наданої комунальним підприємством "Адміністративно-технічне управління" інформації Департамент економічної політики скеровує розповсюджувачу реклами вимогу про усунення недоліків, а також приймає наказ про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами. Отже, процедура демонтажу здійснюється у декілька етапів, що передбачено відповідними нормами Правил розміщення зовнішньої реклами у місті Львові.

Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України визначає не лише завдання господарського судочинства, а і його мету – ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Ефективний захист права передбачено і статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен, чий права чи свободи, вказані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До найважливіших критеріїв ефективності правового захисту належать: достатня юридична визначеність, реальна можливість захисту, доступність, достатність та інші.

Чинне законодавство передбачає чимало складних юридичних фактів (сукупності юридичних фактів), з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Однак ефективність юридичного захисту порушених прав була б суттєво обмеженою, якщо б потерпілому доводилося б оскаржувати кожну складову такого складного юридичного факту. З огляду на це суд вважає, що для відшкодування шкоди у цій справі необхідно довести наявність повного складу цивільного правопорушення. Наказ №59-Д від 08.08.2016 є лише одним із доказів, який оцінюється в сукупності з іншими доказами у справі, а факт його скасування в судовому порядку не є беззаперечним доказом на спростування доводів позивача про відшкодування завданої шкоди. Скасування цього наказу не спростовує факту завдання шкоди позивачу, особливо коли судом встановлено повний склад цивільного правопорушення.

Варто наголосити, що до часу скасування цього наказу в судовому порядку відповідач та третя особа доводили свою правоту (і в цій справі при первісному розгляді, і в справі №914/45/17), посилаючись на невірність визначення органами місцевого самоврядування правового статусу Рекламної конструкції. При цьому рішення судів усіх інстанцій у справі №914/45/17 як про задоволення позову, так і про відхилення позовних вимог були ухвалені в час, коли Наказ №59-Д від 08.08.2016 ще не було скасовано в судовому порядку. Проте ці рішення були мотивовані не тим, що наказ був чинним і не скасованим, а проведеним аналізом змісту правовідносин, які виникли між учасниками справи.

Доводи відповідача про те, що позивач не має належних повноважень на демонтаж зовнішньої реклами, спростовуються пунктами 1.1, 2.2.4 Статуту позивача, Правилами розміщення зовнішньої реклами у місті Львові.

Судові витрати.

Оскільки суд ухвалює рішення про задоволення позовних вимог, судові витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 75, 315, 316 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (адреса: 03680, місто Київ, вулиця Тверська, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі регіональної філії "Львівська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (адреса: 79007, місто Львів, вулиця Гоголя, будинок 1, ідентифікаційний код 40081195) на користь комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" (адреса: місто Львів, вулиця Сахарова, будинок 42, ідентифікаційний код 13804591) 5'756,40 грн. (п'ять тисяч сімсот п'ятдесят шість грн. 40 коп.) відшкодування витрат на демонтаж спеціальних конструкцій зовнішньої реклами, 1'600,00 грн. (одна тисяча шістсот грн. 00 коп.) відшкодування витрат на оплату судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в порядку, визначеному Розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Рим Т.Я.