Рішення № 72236652, 08.02.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.02.2018 Справа №607/13612/16-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Сливка Л.М.,

за участі секретаря судового засідання Зарічної О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Тернополі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

ВСТАНОВИВ:

позивач публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ «ПриватБанк») звернувся в суд позов до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що відповідно до укладеного між ними кредитного договору № TEAWGK00520055 від 29 серпня 2007 року відповідач отримала кредит у сумі 16'050 дол. США на термін до 28 серпня 2037 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, зобов'язалась повернути ці кошти та сплатити відсотки в порядку і в терміни, встановленні договором. Однак ОСОБА_1 не виконує взятих на себе зобов'язань щодо вчасного повернення кредитних коштів та сплати відсотків, у результаті чого виникла заборгованість у розмірі 61'025,39 дол. США з яких позивач просить стягнути лише 12'344,91 дол. США.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, подавши заяву про розгляд справи за його відсутності, у якій також зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Також останній подав до суду декілька письмових пояснень в яких обґрунтовує підставність позовних вимог.

Відповідач та її представник також у судове засідання не з’явились. Останній подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. У ній також зазначає, що проти задоволення позову заперечує і вважає, що у його задоволенні слід відмовити з підстав пропуску ПАТ «ПриватБанк» строку позовної давності.

Перевіривши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, з огляду на таке.

29 серпня 2007 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір № TEAWGK00520055 (далі також може вживатись я Кредитний договір).

Відповідно до п. 7.1 цього правочину банк зобов’язався надати ОСОБА_1 кредит у сумі 16'050 дол. США не термін до 28 серпня 2037 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості.

Позивач свої зобов’язання за Кредитним договором в частині надання кредитних коштів відповідачу виконав; вона їх отримала.

ОСОБА_1 же неналежно виконувала свої зобов’язання за Кредитним договором, у зв’язку з чим у неї утворилась заборгованість.

Дані факти доказуванню не підлягають в силу частини 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), оскільки визнані сторонами та сумнівів щодо достовірності або добровільності їх визнання у суду не виникає.

Положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Із статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов'язання та сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Таким чином відповідач, допустивши неналежне виконання умов Кредитного договору, порушила права позивача.

За їх захистом ПАТ «ПриватБанк» звернулось до суду 01 грудня 2016 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною 1 статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). (частина 1 статті 258 ЦК України, пункт 1 частини 2 статті 258 ЦК України)

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до пункту 7.1 Кредитного договору визначено, що кінцевим терміном повернення кредиту є 28 серпня 2037 року.

Водночас, цим же пунктом встановлено, що погашення кредиту здійснюється боржником шляхом сплати періодичних, щомісячних платежів в сумі 132 дол. США з 29 по 06 число кожного місяця.

Таким чином сторони Кредитного договору встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов'язань за щомісячним погашенням платежів.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Згідно з пунктом 2.3.3. (а) Кредитного договору сторони домовилися, що позивач на власний розсуд має право змінити умови договору – зажадати від відповідача дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й відсотків за його користування, виконання інших обов’язків за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому, згідно статтей 212, 611, 651 ЦК України, щодо зобов’язань, строк виконання якого не настав, вважається що строк настав у зазначеному в повідомленні дату. На цю дату відповідач зобов’язується повернути позивачу суму кредиту в повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати інші зобов’язання за договором.

Отже, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто строку виконання зобов'язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Таким чином, пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов'язання та розпочинає перебіг позовної давності.

У зв'язку з порушенням відповідачем виконання зобов'язання за Кредитним договором позивач використав право достроково вимагати з позичальника повернення заборгованості за кредитним договором, надіславши 05 жовтня 2012 року претензію (вимогу) (далі ОСОБА_2) відповідачу про дострокове негайне повернення всієї суми кредиту, а також процентів, комісії та штрафних санкцій, нарахованої на день повернення кредиту в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги. (а.с. 33).

Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про негайне повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня після одержання такої вимоги.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 09 листопада 2016 року в справі № 755/17150/14-ц.

Як уже зазначалось вище позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за Кредитним договором у грудні 2016 року, тобто з спливом позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. (частина четверта статті 267 ЦК України)

Таку заяву відповідач зробила 22 липня 2017 року. (а.с. 29)

Таким чином у даному позові слід відмовити у зв’язку з спливом позовної давності.

Суд відкидає доводи представника позивача про те, що обчислення строку позовної давності слід розпочинати з моменту коли зобов’язання за Кредитним договором спливає, тобто з 28 серпня 2037 року, оскільки як зазначалось вище, позивач скористався своїм правом та самостійно змінив строк кінцевого виконання зазначеного зобов’язання, повідомивши про це відповідача ОСОБА_2.

Неспроможними є посилання представника позивача на те, що для зміни строку позовної давності сторонам слід було укласти додаткову угоду у письмовій формі, оскільки посилання на настання обставин, котрі здатні змінити даний строк наявні у самому Кредитному договорі, а саме у його пункті 2.3.3.(а).

Моментом з якого настає така обставина є дата у повідомленні позивача на адресу відповідача.

Сторони не визначили у Кредитному договорі форми повідомлення.

Натомість встановили обов’язковий елемент її змісту – це зазначення про вимогу від відповідача достроково повернути кредит, сплатити винагороду, комісії й відсотки за його користування, виконати інші обов’язки за цим договором у повному обсязі.

Такі вимоги пред’явлені відповідачу у ОСОБА_2, а тому суд вважає, що цього достатньо, аби вважати її повідомленням в розумінні 2.3.3.(а) Кредитного договору.

Той факт, що вона була надіслала відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» і без посилання на відповідний пункт Кредитного договору суттєвого значення не має, оскільки, як зазначено вище, сторони не визначали, якою конкретно має бути форма повідомлення, а погодили лише певні обов’язкові його елементи, котрі у ОСОБА_2 витримані.

Не встановили сторони у Кредитному договорі і визначення поняття «дати», зазначеної у повідомленні, котра асоціюється з періодом в який слід виконати вимоги позивача.

Саме тому суд вважає, що у цьому випадку слід виходити з загальних понять строків та термінів, встановлених Розділом V ЦК України.

Так, відповідно до статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. (стаття 252 ЦК України)

У пункті 2.3.3.(а) Кредитного договору міститься посилання на те, що «… строк настав у зазначену у повідомленні дату …». Тобто мова іде про строк, а це є певний період в часі, котрий визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Посилання на такий період міститься у ОСОБА_2 і він є тридцятиденним з дня отримання такого документу.

Керуючись ст.ст. 4, 13, 141, 258, 259, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, –

УХВАЛИВ:

у позові публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, визначеному пунктом 15.5 Розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, до апеляційного суду Тернопільської області шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції, у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручену у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий суддяОСОБА_3