Ухвала суду № 72232767, 09.02.2018, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/1531/18

Провадження №2-і/369/4/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2018 Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Волчко А.Я. ,

за участю секретаря Раситюк М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області до ОСОБА_3, третя особа: Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області про знесення самочинної забудови ,-

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, який не брав участь у справі та вважає, що його права порушені як власник суміжної земельної ділянки звернувся до суду в порядку цивільного суду про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області до ОСОБА_3, третя особа: Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області про знесення самочинної забудови.

Свої вимоги мотивували тим, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 січня 2017 року у справі № 369/12112/15-ц за позовом Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області до ОСОБА_3 про знесення самочинної забудови, постановлено: у задоволенні позовних вимог відмовити.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду апеляційної інстанції з відповідною апеляційною скаргою, в якій просив рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 січня 2017 року скасувати, та постановити нове рішення про задоволення позову.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 січня 2017 року скасувано та прийнято постанову. Позов Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області до ОСОБА_3, треті особи - Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, Києво-Святошинський районний відділ Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Київській області, про знесення самочинної забудови задовольнити. Зобов'язати ОСОБА_3 на земельних ділянках кадастровий номер 3222482400:03:002:0008 та кадастровий номер 3222482400:03:002:0007 загальною площею 0,0838 га, розташованих по вулиці Радгоспна, б/н у с. Горенка Києво-Святошинського району Київської області знести самочинну забудову за свій рахунок. Стягнути з ОСОБА_3, проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, місце знаходження - вул. Леніна, 125-А, с. Горенка Києво-Святошинського району Київської області, ЄДРПОУ 04358520 судовий збір у розмірі 1 827 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень) та витрати, пов'язані з проведенням судової будівельно-технічної експертизи, у розмірі 9 904 грн. (дев'ять тисяч дев'ятсот чотири гривні). Стягнути з ОСОБА_3, проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_1, проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_2, судовий збір у розмірі 1 339 грн. (одна тисяча триста тридцять дев'ять гривень), 80 копійок.

Заявник вважає, що відповідно до ч. 6 ст. 431 ЦПК передбачено, що за заявою особи, на користь якої ухвалено рішення, суд з метою забезпечення виконання рішення суду може вжити заходів, передбачених статтею 150 цього Кодексу.

Також наголошують на тому, що, що наразі застосування приписів ч. 6 ст. 431 ЦПК є нагально необхідним, - з огляду на продовжувану протиправну поведінку відповідача у справі, яка спрямована на невиконання судових рішень, унеможливлення виконання остаточного рішення у справі, ігнорування прав та інтересів інших осіб.

Тому просили накласти арешт на земельні ділянки загальною площею 0,0838 га з кадастровими номерами 3222482400:03:002:0008 та 3222482400:03:002:0007, які розташовані по вулиці Радгоспна, б/н у с. Горенка Києво-Святошинського району Київської області, які перебувають на праві власності у ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1). Заборонити державним реєстраторам та нотаріусам (на яких покладено функції державного реєстратора) вчинення будь-яких дій, пов’язаних із державною реєстрацією речових прав (права власності чи інших речових прав) на земельні ділянки загальною площею 0,0838 га з кадастровими номерами 3222482400:03:002:0008 та 3222482400:03:002:0007, які розташовані по вулиці Радгоспна, б/н у с. Горенка Києво-Святошинського району Київської області, які перебувають на праві власності у ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1).

Сторони в судове засідання не з'явились, проте їх неявка не перешкоджає розгляду заяви. У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заяву слід залишити без задоволення, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема забороною вчиняти певні дії.

Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

Відповідно до п. 6 ст. 431 ЦПК України за заявою особи, на користь якої ухвалено рішення, суд з метою забезпечення виконання рішення суду може вжити заходів передбачених ст. 150 цього кодексу.

Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п. 4 роз’яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; зясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605цс16 від 25 травня 2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст.13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

У розумінні п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободтермін «суд встановлений законом» поширюється не лише на правову основу створення чи законності існування суду, але й на положення щодо його компетенції та повноважень і на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року та «Лавентс проти Латвії» від 7 листопада 2002 року).

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 151 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Згідно з ч. 3 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити в подальшому неможливим виконання рішення суду.

Частиною 2 ст. 152 ЦПК України передбачено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для розгляду заяви судом.

Відповідно до абз.1 ч.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Тобто, законодавець вказує лише на можливість, а не обов'язок суду забезпечити позов, при чому відповідно до вимог законодавства це можливо за умови, що з матеріалів справи чи самої заяви про забезпечення позову вбачається, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Право кожного на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, при вирішенні спору щодо його прав та обов'язків цивільного характеру передбачено і п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. ст. 2,8 ЦПК України.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод як джерело права.

Згідно з ч.1 ст.1 Першого протоколу до цієї Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Окрім національного законодавства, також і прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

У зв'язку з вищевикладеним суд вважає, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, і враховуючи обставини справи, характер правовідносин, предмет та ціну позову, обсяг позовних вимог, суд вважає, що на теперішній час відсутні достатні підстави вважати, що не вжиття заходів забезпечення позову, може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, тому в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.150, 151, 152, 153, 209, 210, 431 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника ОСОБА_1- ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області до ОСОБА_3, третя особа: Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області про знесення самочинної забудови - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом пятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: Волчко А.Я.