Рішення № 72228632, 16.02.2018, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

336/2166/17

2/336/78/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Запоріжжя 16 лютого 2018 року

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Зарютіна П.В.

за участю секретаря Чернишової І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (представник – ОСОБА_2В.) до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами позики, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з вищезгаданим позовом.

В позові вказує, що 11.05.2009 року відповідач взяв у позивача у борг грошові кошти у сумі 3000 євро та 5000 доларів США, на підтвердження отримання вказаних грошових коштів відповідач склав розписки про їх отримання в якості позики та зобов’язався повернути грошові кошти 11.06.2009 року.

За умовами договору відповідач зобов’язався повернути грошові кошти 11.06.2009 року, однак свої зобов’язання не виконав, грошові кошти не повернув і по теперішній час.

Крім того, 01.02.2010 року ОСОБА_3 знову звернувся до позивача з проханням надати йому позику у сумі 5000 доларів США, на підтвердження чого відповідачем складено розписку, за умовами якої відповідач зобов’язався повернути вказані грошові кошти 01.03.2010 року, однак свої зобов’язання не виконав, грошові кошти не повернув і по теперішній час.

Крім того, 16.08.2010 року ОСОБА_3 знову звернувся до позивача з проханням надати йому позику у сумі 2000 доларів США, на підтвердження чого відповідачем складено розписку, за умовами якої відповідач зобов’язався повернути вказані грошові кошти 16.09.2010 року, однак свої зобов’язання не виконав, грошові кошти не повернув і по теперішній час.

Крім того, 21.03.2011 року ОСОБА_3 знову звернувся до позивача з проханням надати йому позику у сумі 2000 євро, на підтвердження чого відповідачем складено розписку, за умовами якої, відповідач зобов’язався повернути вказані грошові кошти 21.04.2011 року, однак свої зобов’язання не виконав, грошові кошти не повернув і по теперішній час.

Відповідач визнавав зобов’язання за укладеними договорами позики, та сплачував грошові кошти за користування позиками - у сумі 200 доларів США у 2015 році, та 300 доларів США в кінці 2016 року.

Позивач неодноразово зверталась до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів, однак останній грошові кошти не повернув і по теперішній час.

Відповідно до розрахунку заборгованості відповідач станом на день складення позову відповідно до договорів позики має повернути позивачу 1 069 250,84 гривень з урахуванням пені, індексу інфляції та 3-х відсотків річних.

На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з відповідача вказану суму заборгованості за вирахуванням частини повернутих коштів.

У судовому засіданні сторона позивача наполягла на позові за вищевказаними підставами.

Сторона відповідача у судове засідання не явилася, не надавши суду доказів про поважність причин такої неявки, тому суд у порядку ст. 223 ч.3 п. 1 ЦПК України розглянув справу за відсутності сторони відповідача.

При цьому, відповідачем було подано письмову заяву про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду із позовом у цій справі.

Всебічно з’ясувавши обставини справи, вивчивши її матеріали, дослідивши надані у справі докази у сукупності, суд дійшов до висновку, що заявлений позов не підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

11.05.2009 року між позивачем та відповідачем був укладений в письмовій формі договір позики - відповідач взяв у позивача у борг грошові кошти у сумі 3000 євро, на підтвердження отримання вказаних грошових коштів відповідач склав розписку про їх отримання в якості позики та зобов’язався повернути грошові кошти 11.06.2009 року.

11.05.2009 року між позивачем та відповідачем був укладений в письмовій формі договір позики - відповідач взяв у позивача у борг грошові кошти у сумі 5000 доларів США, на підтвердження отримання вказаних грошових коштів відповідач склав розписку про їх отримання в якості позики та зобов’язався повернути грошові кошти 11.06.2009 року.

01.02.2010 року між позивачем та відповідачем був укладений в письмовій формі договір позики - відповідач взяв у позивача у борг грошові кошти у сумі 5000 доларів США, на підтвердження отримання вказаних грошових коштів відповідач склав розписку про їх отримання в якості позики та зобов’язався повернути грошові кошти 01.03.2010 року.

16.08.2010 року між позивачем та відповідачем був укладений в письмовій формі договір позики - відповідач взяв у позивача у борг грошові кошти у сумі 2000 доларів США, на підтвердження отримання вказаних грошових коштів відповідач склав розписку про їх отримання в якості позики та зобов’язався повернути грошові кошти 16.09.2010 року.

21.03.2011 року між позивачем та відповідачем був укладений в письмовій формі договір позики - відповідач взяв у позивача у борг грошові кошти у сумі 2000 євро, на підтвердження отримання вказаних грошових коштів відповідач склав розписку про їх отримання в якості позики та зобов’язався повернути грошові кошти 21.04.2011 року.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За поясненнями позивача, відповідач не виконав свого зобов’язання та не повернув їй позику.

Згідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідач станом на 10.04.2017 року відповідно до вказаних договорів позики має повернути позивачу загальну суму заборгованості у розмірі 1 069 250,84 гривень - з урахуванням пені, індексу інфляції та 3-х відсотків річних.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, у даному разі, у зв’язку з неналежним виконанням позичальником зобов’язань за договорами позики, перебіг строку позовної давності за вимогами кредитора про повернення запозичених коштів починається після закінчення строку дії відповідного договору позики, тобто:

-за договорами від 11.05.2009 року - 12.06.2009 року;

-за договором від 01.02.2010 року - 02.03.2010 року;

-за договором від 16.08.2010 року - 17.09.2010 року;

-за договором від 21.03.2011 року - 22.04.2011 року;

коли у позивача, як кредитора, виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч.1 ст. 264 ЦК України).

Позивач зазначала суду, що відповідач визнавав зобов’язання за укладеними договорами позики, та сплачував грошові кошти за користування позиками - у сумі 200 доларів США у 2015 році, та 300 доларів США в кінці 2016 року, проте на такі обставини заперечувала сторона відповідача, зазначивши про це у заяві про застосування позовної давності.

За положеннями ч.1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.3 ст. 12 ЦПК України).

Вказане узгоджується із положеннями ч.1 ст. 81 ЦПК України, згідно яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч.5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

При цьому, за вимогами ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України).

Повернення суми позики має бути підтверджене письмово, проте суду не було надано жодних доказів того, що відповідач вчинив дії, що могли б свідчити про виконання ним своїх зобов’язань за вищевказаними договорами позики, а тому суд дійшов висновку про те, що сторона позивача не довела переривання строку позовної давності вчиненням відповідачем дій, що свідчать про визнання ним свого боргу або іншого обов'язку за укладеними договорами.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст. 267 ЦК України).

Суду не було надано жодних доказів поважності пропуску позивачем строку позовної давності.

Посилання позивача на те, що вона неодноразово зверталася з вимогою про повернення грошових коштів до відповідача, однак останній грошові кошти не повертав, обіцяючи це на майбутнє, не впливають на вказаний висновок суду, оскільки не є доказами існування обставин, які б унеможливлювали б звернення позивача до суду за захистом свого порушеного цивільного права, а тому заявлений позов задоволенню не підлягає у зв’язку зі спливом позовної давності.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 267, 526, 530, 625, 1046, 1048, 1049 ЦК України, ст.ст. 1-4, 5, 12, 13, 76-81 89, 258, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1; номер облікової картки платника податків: не відомий) до ОСОБА_3 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2; номер облікової картки платника податків: не відомий) про стягнення заборгованості за договорами позики.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження : якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частину другій статті 358 ЦПК України.

Суддя П.В. Зарютін