Рішення № 72227398, 23.01.2018, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 23.01.2018

Справа № 334/4816/17

Провадження № 2/334/892/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

заочне

23 січня 2018 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Турбіної Т.Ф., при секретарі Нестеренко Ю.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють також як законні представники ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: ОСОБА_8, департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, про усунення перешкод в користуванні власністю, визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють також як законні представники ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7про усунення перешкод в користуванні власністю, визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона є власником 59/100 часток житлового будинку №8 по вул. Байконурівській у м. Запоріжжі на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18.07.2017р. Відповідачі зареєстровані у належній їй частці житлового будинку, однак ніколи не проживали за вказаною адресою, вони не є членами сім’ї позивача, не являлися членами сім’ї попереднього власника житлового приміщення – її батька ОСОБА_9

Враховуючи вищенаведене, просить суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування зазначеним житловим приміщенням, оскільки їх реєстрація порушує права позивача як власника вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй майном.

В судовому засіданні позивач, представник позивача підтримали вимоги позову та просили їх задовольнити у повному обсязі з наведених вище підстав.

Відповідачі у судове засідання не з’явилися, про час і місце судового засідання повідомлялися у встановленому ЦПК України порядку. Суд відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України ухвалив провести заочний розгляд справи.

Третя особа ОСОБА_8. в судовому засіданні пояснила, що вона являється співвласником зазначеного житлового будинку. Відповідачі у справі жодного дня не проживали за спірною адресою, їх реєстрація мала формальний характер. Попередній власник ОСОБА_9 збирав документи для визнання їх в судовому порядку такими, що втратили право користування житловим приміщенням, однак не встиг цього зробити. Просила позов ОСОБА_1 задовольнити.

Представник департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради звернувся із заявою, у якій вказує, що проти позову не заперечує, розгляд справи просить здійснювати за відсутності представника третьої особи.

Представник орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району заперечень проти позову не надав, справу просив вирішити на розсуд суду.

Суд відповідно до ст. 280 ЦПК України ухвалив провести заочний розгляд справи.

Заслухавши пояснення сторін, третіх осіб, свідків, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_9, який помер 22.12.2016р. На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 18.07.2017р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_10, р.№ 1022, ОСОБА_1 належить на праві власності 59/100 часток житлового будинку №8 по вул. Байконурівська в м. Запоріжжі, загальною площею 97,1 кв.м., житловою площею 46,5 кв.м.

18.07.2017р. здійснено державну реєстрацію права власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

За відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Запорізькій області, за вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 02.07.2011р., ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 18.08.2011р., ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 19.10.2009р.,ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, з 19.10.2009р., відомості про реєстрацію ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, і ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6, - відсутні.

Разом з тим, за відомостями департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, за адресою м. Запоріжжя, вул. Байконурівська, буд.№8 був зареєстрований ОСОБА_9 з 25.01.1997р. по день смерті, знятий з реєстраційного обліку у зв’язку зі смертю 01.02.2017р. разом з ним на момент смерті були зареєстровані наступні особи: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_8.

Попередній власник спірного житлового приміщення ОСОБА_9 був одружений з ОСОБА_11, яка померла 22.12.2016р. Позивачу відомо, що зареєстрована у спірному приміщенні ОСОБА_3 являлась онукою ОСОБА_11, яка в свою чергу у цьому будинку зареєстрована не була.

За життя ОСОБА_9 і його дружини ОСОБА_11 оформлялися документи для вирішення питання про зняття відповідачів з реєстраційного обліку, що підтверджується актом про не проживання осіб за місцем реєстрації від 10.04.2015р., актом про не проживання осіб за місцем реєстрації від 10.08.2016р., згідно яких комісія у складі голови квартального комітету №84 та членів комісії встановили, що у зазначеному будинку зареєстровані крім ОСОБА_9 особи фактично не проживають з моменту реєстрації, особистих речей зазначених осіб не виявлено, жодних ознак, що вказують на фактичне проживання зазначених осіб за даною адресою, немає.

Факт не проживання відповідачів у справі за адресою м. Запоріжжя, вул. Байконурівська, буд. №8, підтверджується актом від 15.12.2017р., складеним головою квартального комітету №84, показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_12

Відповідно до ст. 346 ЦК України право власності ОСОБА_9 на 59/100 часток житлового будинку №8 по вул. Байконурівська в м. Запоріжжі припинилося у зв’язку зі смертю.

Позивач є законним власником 59/100 часток житлового будинку №8 по вул. Байконурівська в м. Запоріжжі.

Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 317 ЦК України встановлено, що власникам належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно ст. 319 ЦК України власник на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається своїм майном.

Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.

За положеннями статей 379, 382 ЦК України об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира.

Права власника житлового будинку (квартири) визначені у статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише за підстав, передбачених законом.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до положень ст.ст. 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстав, передбачених законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Отже підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення його прав і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Відповідно до ст.ст. 401, 402 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Підстави припинення сервітуту визначені також у ст.406 ЦК України. Ними, зокрема являються: поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; відмова від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; сплив строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут. Частиною 2 ст. 406 ЦК України передбачено припинення сервітуту на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п. 34, 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.

Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства, а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Зважаючи на те, що відповідачі ніколи не були членами сім’ї власника житла, їх реєстрація в спірному будинку порушує право власності позивача, а тому вимоги про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном підлягають задоволенню на підставі ст.ст. 319, 391, 406 ЦК України шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування чужим майном.

Суд також враховує, що відповідно до частин 1, 2 ст. 11 Закон України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Згідно ч.2 ст.18 цього Закону діти мають право користуватися займаним приміщенням як члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення.

З матеріалів справи вбачається, що неповнолітня ОСОБА_5 та малолітні ОСОБА_4 і ОСОБА_7 не були членами сім'ї попереднього власника спірного житлового приміщення, не являються членами сім'ї позивача, були зареєстровані у спірній квартирі як за місцем реєстрації своїх батьків ОСОБА_3, ОСОБА_4 Таким чином, їх право користування житловим приміщенням є похідним від права їх батьків. Оскільки їх батьки ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є таким, що втратили право користування житловим приміщенням, правові підстави для проживання та реєстрації дітей в спірному житловому приміщенні відсутні.

Окрім цього, згідно ст. 7 Закону України № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Таким чином, як випливає з вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про виселення; 4) визнання особи безвісно відсутньою; 5) оголошення фізичної особи померлою.

Враховуючи викладене, задоволення позову власника про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, є належним способом усунення перешкод у користуванні власністю, а вказане рішення суду - підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265, 268, 280-284 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6, такими, що втратили право користування жилим приміщенням в житловому будинку №8 по вул. Байконурівській у м. Запоріжжі.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Ленінський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Суддя: Турбіна Т. Ф.