Рішення № 72225564, 07.02.2018, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/2093/17

Провадження № 2/200/741/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" лютого 2018 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.

за участю секретаря: Санжаровської Я.В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Правекс-Банк» в особі Дніпропетровської філії АКБ «Правекс-банк», третя особа ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

10 лютого 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із зазначеним позовом.

В обґрунтування позову посилається на те, що 17 лютого 2006 року між АКБ «Правекс-банк» (кредитор) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено кредитний договір № 09166-007/06Р, відповідно до якого кредитор надав позичальнику кредит в розмірі 28500,00 доларів США. Позичальник допустив порушення своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення кредитних коштів, та має заборгованість перед банком в сумі 23898,84 долари США. В забезпечення виконання зобов'язання був укладений договір іпотеки № 09166-007/06р від 17.02.2006 року. Також, з метою забезпечення виконання зобов'язання нібито позивач уклав з ПАТ КБ «Правекс-банк» договір поруки № 09166-007/06р. Позивач стверджує, що не пам'ятає факту, щоб він укладав такий договір поруки, та не впізнає свій підпис у договорі поруки. Про наявність такого договору поруки позивач дізнався лише в січні 2017 року після подання відповідачем позову до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 заборгованості.

На підставі вищевикладеного позивач просив суд визнати недійсним договір поруки № 09166-007/06р від 17 лютого 2006 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Правекс-банк» та ОСОБА_1. Покласти на відповідача судові витрати.

В судове засідання позивач не з'явився, представник позивача надав суду заяву, в якій просив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 15 січня 2018 року визначено здійснювати судовий розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Правекс-Банк» в особі Дніпропетровської філії АКБ «Правекс-банк», третя особа ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу строк до 24 січня 2018 року для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач не надав суду заперечень, а також відзиву на позов, в зв'язку з чим суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Третя особа в судове засідання не з'явилась, причину неявки суду не повідомлена, про дату та час судового засідання була сповіщена належним чином.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено наступне.

17 лютого 2006 року між АКБ «Правекс-банк» (кредитор) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено кредитний договір № 09166-007/06Р, відповідно до якого кредитор надав позичальнику кредит в розмірі 28500,00 доларів США.

17 лютого 2006 року між АКБ «Правекс-банк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 09166-007/06р, відповідно до умов якого поручитель ОСОБА_1 зобов'язався відповідати за виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором № 09166-007/06Р від 17 лютого 2006 року.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2017 року відкрито провадження у справі № 185/10255/16-ц за позовом ПАТ КБ «Правекс-банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Відповідно до ч.1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч.1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст. 215 ЦК України Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки згідно із частиною першою статті 202 ЦК України, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування.

За загальним правилом, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (ч. 2ст. 207 ЦК України). Виняток з цього правила стосується фізичних осіб, які через хворобу або фізичні вади не можуть підписатись власноручно. В такому випадку за дорученням такої особи та в її присутності текст правочину підписує інша особа. При цьому, підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, має бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Позивач стверджує, що не впізнає свого підпису на оспорюваному договорі поруки, не знав про його існування.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.43 ЦПК України учасники справи мають право: 1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; 2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; 3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; 4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; 5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; 6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Разом з тим, позивач не надав жодного доказу на підтвердження своїх доводів, що він не підписував оспорюваний договір поруки, зокрема не заявляв клопотання про витребування оригіналу договору поруки від 17.02.2006 року, про призначення судово-почеркознавчої експертизи тощо.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, оскільки позивач не використав свої процесуальні права щодо подання доказів, а суд у даному випадку позбавлений прав самостійно збирати докази, зокрема, призначати судово-почеркознавчу експертизу, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, в зв'язку з чим у задоволенні позову необхідно відмовити.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Правекс-Банк» в особі Дніпропетровської філії АКБ «Правекс-банк», третя особа ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Головуючий-суддя: Е.В. Женеску